Української народності (етносу)

ХІІІ – XVI СТ.

 

1. Суспільні умови розвитку культури й літературної мови в Україні після монголо-татарської навали й під час перебування в складі Великого князівства Литовського. Загострення національно-визвольної боротьби після Люблінської унії 1569 р.

а) Посилення феодальної роздрібненості – причина занепаду Київської держави й поразки в боротьбі з монголо-татарами (1240). Підвищення ролі західних земель і героїчна історія Галицько-Волинської держави. Запрошення боярами 1340 р. Литовського князя Гедиміновича Любарта. Захоплення польським королем Казимиром Галичини (1340 р., 1349 р.; Королева Ядвіга і Ягайло – 1387 р.).

б) Люблінська унія 1569 р. – остаточна втрата самостійності Литовською державою, її входження до складу Речі Посполитої. Ліквідація залишків автономії українських земель. Наступ польського магнатства й шляхти на українські землі. Католицька церква – ідеологічна й політична підпора колонізації України. Спольщення частини українського панства. Посилення експлуатації селян.

в) Зростання народного опору польській колонізації; створення й зміцнення Запорозької Січі (кінець XV – початок XVI ст.). Січ – козацька держава в складі Речі Посполитої. Постійна участь запорожців у боротьбі проти татарських і турецьких загарбників, їх активна участь у народних рухах, повстаннях проти польського магнатства. Демократизм устрою „козацької республіки”, велика увага козацтва до культури й освіти.

Зміцнення міст, магдебурзьке право, створення православних братств, опозиція міщан польсько-католицькому експансіонізму.

г) Справи культурництва. Руйнація культурних надбань Київської Русі монголо-татарською навалою. Спроби збереження книжно-освітніх традицій у галицько-волинських землях. Галицько-Волинський літопис ХІІІ ст. Продовження народнопісенних традицій в усній творчості. Жанрово-стилістичне збіднення літературної мови в XIV – XV ст. Порушення культурно-об’єднувальної ролі православної церкви, роздрібнення осередків культури. Поступове поширення ділових стилів літературної мови.

Східнослов’янський першодрукар білорус Франциск Скорина; друкарня в Празі (1519); український першодрукар Іван Федоров (видав 1574 р. „Буквар” і „Апостол”). Утворення друкарень в Острозі, Львові, Києві та ін. містах.

ґ) Нове піднесення української книжності й літературної мови в другій половині XVI ст. Підвищення авторитету застосування церковнослов’янської мови у зв’язку з боротьбою за православ’я проти уніатства. Відображення другого південнослов’янського впливу в мовній практиці Росії й України (після падіння Візантії в 1453 р.). Поступова трансформація церковнослов’янської (староболгарської) мови під впливом українського живого мовлення; вироблення нового варіанту мови – слов’яно-руської. Слов’яно-руський тип літературної мови у творах українських полемістів напередодні та після прийняття унії (1596): „Ключ царства небесного” Герасима Смотрицького (1587), „Апокрисис” Христофора Філарета (1597 – 1598), „Пересторога” Іова Борецького (1606) та ін. Мова творів Івана Вишенського. Одстоювання пріоритету церковнослов’янської мови над латинською й одночасно широке застосування української лексики й фразеології. Мовно-художня майстерність ораторсько-публіцистичного стилю І.Вишенського. Іван Франко про І.Вишенського.

д) Поява другого варіанта літературної мови – „простої мови”, адресованої до широкого загалу українців. Переклади церковних книг „простою мовою”: Євангеліє Почаївської лаври XVI ст., переклад Негалевського (1581). Видатні пам’ятки „простої мови” – Пересопницьке Євангеліє (1556 – 1561 рр.) і Крехівський Апостол XVI ст. Дослідження мови цих пам’яток П.Житецьким і І.Огієнком. Багатющий живомовний матеріал цих пам’яток (особливості волинського діалекту) у поєднанні з архаїзмами й полонізмами.

е) Перші спроби граматичних і лексикографічних праць кінця XVI ст. Стефан і Лаврентій Зизаній.

2. Українська літературна мова в XIV – XVI ст.

Перевага ділових документів – українських грамот у XIV – XVI ст.

Тимчасове послаблення впливу старослов’янських мовних елементів у книжно-писемному вжитку. Нечисленні пам’ятки церковного й апокрифічного змісту („Ізмарагд” ХІІІ ст., Четья-мінея 1489 р., апокрифи, переклади „Хронік”). Посилення живомовного впливу в українських грамотах. Поєднання українських і білоруських мовних явищ у документах XIV – XVI ст. („Руська” – українсько-білоруська літературна мова).

Нове піднесення української книжності й літературної мови в XVI ст. Значення поширення друкарства. Підвищення ролі старослов’янської мови у зв’язку з полемікою проти унії. Виникнення й розвиток „простої мови”. Мовно-нормалізаторські тенденції в культурно-освітній справі. Жанрово-стилістичне збагачення української мови.

а) „Руська” літературна мова XIV – XV ст. Мова українських грамот XIV – XV ст. і т. зв. молдавських грамот, писаних староукраїнською мовою. Широкий діапазон української живомовної лексики, фонетичних і граматичних елементів як процес поступового подолання „ножиць” між усним мовленням українців і книжною мовою. Невпорядкованість мовного конгломерату „руської мови”: наявність полонізмів і латинізмів, обмеженої кількості старослов’янізмів, традиційних написань, місцевих діалектизмів. Відсутність єдиних норм писемності: І.Огієнко і Л.Булаховський про „українсько-білоруський” тип застосування літературної мови; мова „Описів замків”, Литовського Статуту видань 1526, 1566, 1588 рр., „Гродських книг”.

б) Відображення в культурно-освітніх справах піднесення національної самосвідомості українців в боротьбі проти польсько-католицької експансії. Зв’язок соціально-національного руху з церковно-релігійними проблемами оборони православ’я проти уніатства.

в) Міські братства (Львівське, Луцьке, Київське, Віденське, Рогатинське та ін.). Заслуги князя К.Острозького, заснування 1580 р. Острозької академії, її вихованці – П.Конашевич-Сагайдачний, Мелетій Смотрицький та ін. Створення в Україні сітки шкіл. Піднесення культурно-освітньої ролі Києва.

Гостра боротьба передових людей України, діячів Запоріжжя проти унії. Зв’язки українського культурництва з гуманістичними та реформаційними рухами на заході. Поширення друкарства ву Європі: у Німеччині – Гутенберг (1453-1455), перше друковане Євангеліє в Чехії (1475 р.).

Література до теми З

1. Булаховський Л.А, Питання походження української мови. – К., 1956.

2. Відповідні розділи посібників О.П.Блик та Н.Д.Бабич.

3. Енциклопедія українознавства. – Т. 1. – Л., 1993. – С. 116-117.

4. Малий словник історії України / В.Смолій та ін. – К.: Либідь, 1997. – 464 с.

5. Народознавчі елементи в мові українських ділових текстів XVI – першої половини XVII ст. Чепіга І.П. // Мовознавство. – 1992. – № 6.

6. Огієнко І.І. Українська культура. – К.: Абрис, 1991.

7. Русанівський В.М. Історія української літературної мови. – К., 2001. – С. 43-75.

 

РОЗВИТОК УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ НАПЕРЕДОДНІ Й У ЧАС ВИЗВОЛЬНОЇ ВІЙНИ

Рр.

ВІДРОДЖЕННЯ Й ЗБАГАЧЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ, ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ В УКРАЇНСЬКІЙ ДЕРЖАВІ XVII – поч. XVIII ст.

 

Суспільно-історичні умови

Народні визвольні рухи початку XVII ст. Створення української держави під проводом Богдана Хмельницького – наслідок героїчної боротьби українського народу, козацтва й посполитого люду за визволення проти польського магнатства й шляхти. Консолідація в процесі визвольної боротьби творчих сил народу, зміцнення зв’язків між територіями, зростання міст, ремісництва й торгівлі, участь України в міжнародній торгівлі. Труднощі й великі жертви народу в умовах боротьби проти польських і турецьких агресорів, зрадницька політика кримського ханства; значення в цих умовах союзу з Росією (Переяславська рада та Березневі статті 1654 року).

Критика усталених у колишній історіографії положень про беззастережно позитивні наслідки приєднання України до Росії. Суперечність указаних наслідків:

а) в умовах здійснення царським урядом колоніальної політики: грубе порушення Березневих статей: встановлення російських військових залог, поступки Польщі (Адрусівська угода 1667), обмеження прав гетьманства на стосунки з іноземними державами, заборони обирати гетьманів без згоди московського уряду та ін. Руйнування решток української державності за Петра І та Катерини II: утворення Малоросійської колегії, скасування гетьманства (1763 р.), ліквідація Запорозької Січі (1775 р.), остаточне узаконення кріпацтва (1783 р.), роздарювання українських земель царським вельможам;

б) у числі позитивних моментів: усунення небезпеки від татарсько-турецьких нападів, сприйняття прогресивних господарчих реформ, можливість спілкування з передовими людьми, діячами культури Росії