Художні, перекладні книжкові видання та перевидання

Тема 1.

Твори художньої літератури як об’єкт

Видавничої справи та редагування

План

1. Природа, суть видань та основні жанри літературно-художніх видань.

2. Типологія художніх творів та їх видань.

 

1. Художня література – це явище мистецтва, естетично виражає і формує суспільну свідомість. Вона зберігає, накопичує і передає від покоління до покоління моральні, філософські та соціальні цінності, служить матеріалом для наукових досліджень. Систематизація літературно-художніх видань – одна з найбільш розроблених галузей книгознавчої типології. Питаннями типології літературно-художніх видань займалися Г. Кожевников, О. Гречихін, Г. Швецова-Водка,
В. Барикін та ін.

Літературно-художня книга включена в складну систему зв’язків з різними сферами людської діяльності, у першу чергу, з художньою та комунікативною. Для книгознавчих досліджень, пов’язаних насамперед з вивченням книги як способу соціальної комунікації, розмежування художньої літератури як виду художньої діяльності і як виду літератури є необхідним.

З мистецтвом літературний твір пов’язують предмет і функції, з видавничою справою – читацька адресність і цільове призначення видань.

С. Антонова предметом мистецтва вважає внутрішній світ людини, зв’язки її з навколишньою дійсністю, оцінку автором цієї дійсності. Твори мистецтва виконують багато завдань, частина яких, до речі, переплітається з функціями книги. Дослідниця виділяє цілі функціональні комплекси, які реалізуються художньою літературою. Серед них найсуттєвішими з точки зору редакторського аналізу є: естетичні, етичні, комунікативні (властиві всім виданням), пізнавальні, керуючі.

Естетичні функції спрямовані на те, щоб розвивати в людині прагнення до самовдосконалення. У цьому випадку цим поняттям охоплюється не тільки розуміння прекрасного, тут мова йде про формування естетичного ставлення особистості до дійсності. Естетичне ставлення до дійсності передбачає здатність до співпереживання, прагнення до гармонії, бажання зберегти найкраще. Реалізація естетичних функцій сприяє гуманізації суспільства, створенню суспільного ідеалу, позначенню якості вчинків. У процесі читання художньої літератури активізується емоційна сфера особистості, формується художній смак людини, підвищуються її читацькі здібності.

Етичні функції визначають ціннісні орієнтири особистості, пов’язані з вимогами моралі, ієрархії громадських та особистих оцінок якості життя і вчинків людей.

Комунікативні функції виявляються в тому, що в процесі сприйняття творів здійснюється взаємодія інтерпретації навколишньої дійсності автором і читачем. Момент цей важливий, тому враховується самим письменником у процесі пошуку матеріалу для вираження свого задуму, і редактором, який аналізує його працю.

Пізнавальні функції забезпечуються схожістю змісту з реальним життям, дозволяють читачеві пізнати самого себе, навколишній світ. Крім того, у процесі читання споживач знайомиться з явищами мистецтва, висвітлених у літературному творі.

Керуючі функції пов’язані з впливом мистецтва на людину, з формуванням системи оціночних критеріїв. Твір має виховний вплив на читача.

Г. Кожевников тлумачить поняття «художня література» у більш широкому та доступному значенні: це семіотична система, спосіб комунікації, що відображає певну сферу художньої діяльності, словесну художню діяльність. Він зауважує, що художня література представляє собою вид літератури, предметом якого є система словесних художніх образів, результат словесного художнього освоєння дійсності. «Цільове призначення (соціальна функція) цього виду літератури – забезпечення процесу передачі, обігу в суспільстві системи словесних художніх образів, обміну словесною художньою інформацією. Читацька адреса – спрямованість на задоволення потреби суспільства в літературному художньо-образному спілкуванні, на літературно-художнє освоєння дійсності». Подібне визначення читацької адреси літературно-художньої книги дає можливість досить чітко виділити її серед інших видів книги.

Однак дослідник наголошує на складності виділення читацької аудиторії: «Складність читацької адреси тісно пов’язана з тим, що читацькі (громадські) інтереси можуть виражатися як інтерес до різних рівнів предмета літературно-мистецького книжкового видання: як інтерес до конкретного окремого літературно-художнього твору, як інтерес до якої-небудь частини літературно-художнього спілкування (частини творчості одного письменника, групи письменників одного жанру, літературного напрямку, епохи і т.д.), як інтерес до результату літературно-художнього спілкування в цілому (усієї сукупності літературно-художніх творів одного автора, різних авторів)».

С. Рейсер теж зосереджує увагу на тому, що читач художньо-літературного видання – це складний і недостатньо вивчений «споживач» книги. Він може бути представлений найрізноманітнішими категоріями, що різко розрізняються за віком. Кожна вікова група, у свою чергу, вимагає книгу особливого роду – читач, який щойно навчився читати, школяр молодших класів, підліток, юнак, дорослий читач – не задовольняється книгами, призначеними для іншої групи. На нашу думку, доцільно виділити три основні ознаки для диференціації читачів художньої літератури, які безпосередньо впливають на характер видання:

- вікової ознака (для дітей, для молоді, для дорослого читача),

- професійна (видання для професійного читача: літературознавців, фахівців суміжних галузей; видання для непрофесійного читача),

- психолого-педагогічний критерій (видання для читачів з невизначеним смаком, читачів з односторонньою спрямованістю, читачів з відносно гармонійним розвиненим художнім смаком.)

Твір художньої літератури може існувати в суспільстві в різних системах комунікації: книжковій справі, телебаченні, радіомовленні, кінематографі тощо. Саме вони здатні зробити літературно-художній твір дійсно суспільним явищем, включити його в сферу суспільної свідомості.

Отже, художня література у книжковій справі перетворюється в літературно-художню книгу.

Літературно-художні видання – самостійний тип книжкових видань, вони утворюють підсистему і мають свою структуру. У системі літературно-художніх видань виділяють у першу чергу жанри і типи видань.

Будь-який літературно-художній твір має свої жанрові особливості. У літературознавстві виділяють такі твори за родами – епос, лірика, драма. Кожному з цих родів властиві свої жанри. Кожен жанр твору впливає на тип його видання. Цей вплив може проявитися в характері підготовки тексту, у структурі видання, його обсязі, характері довідкового матеріалу. Жанри можуть поділятися за різними ознаками:

1) за приналежністю до різних родів літературної творчості:

- епічний жанр (повість, оповідання, роман та ін.),

- драматичний жанр (трагедія, комедія),

- ліричний жанр (ода, елегія, пісня).

2) У межах родів жанри розділяються за їх провідною естетичною якістю:

- комічний,

- трагічний,

- елегійний,

- сатиричний,

- ідилічний.

3) Обсяг і відповідна структура твору.

Лірика – зазвичай за обсягом твір невеликий. Драма має зумовлені сценічними умовами розміри. Епос буває різних форм: великої – роман, середньої – повість і малої – новела. Принципом жанрової класифікації роману може бути зміст, тоді їх класифікація буде виглядати так:

- історичні,

- науково-фантастичні,

- романи на воєнну тему,

- публіцистичні,

- детективні,

- історичні романи і т.д.

Романи поділяють і за жанровою формою:

- роман-роздум,

- роман у листах,

- кінороман,

- роман-сповідь тощо.

Останнім часом жанрова форма роману збагатилася такими різновидами:

- роман-есе,

- мемуарний роман,

- роман-дослідження,

- роман-суперечка.

За своїм походженням повість, як і розповідь, належить до жанру «розповідав». Повість прагне до чітко окресленого предмету розповіді, до створення цілісної образної системи. Її динаміка будується на розвитку теми, у поступовому розкритті характеру персонажа. За змістом повісті можуть бути:

- романічна,

- героїчні,

- міфологічні,

- авантюрні,

- сатиричні,

- фантастичні,

- психологічні.

Поема – найдавніший літературний жанр. Жанр сучасної поеми визначається двома моментами: «вибором теми і позицією оповідання, пов’язаної з оцінкою персонажів і подій.

Система жанрів сатири включає в себе:

- віршовані жанри - байка, епіграма, пародія

- драматичні жанри – комедія, трагедія, фарс і т.д.

- прозові жанри – від фейлетону, памфлету, оповідання до роману.

Розподіл сатири може бути і тематичного характеру: літературна, побутова, політична.

 

2. За ДСТУ 3017-95, літературно-художнє видання – це видання твору художньої літератури. Літературний словник-довідник у визначенні художньо-літературного видання подає уточнення власне щодо творів художньої літератури: це видання творів художньої літератури: романів, повістей, оповідань, віршів, поем, драматичних творів, казок, легенд, художніх нарисів, есе.

Вище мова йшла лише про жанрову типологію літературно-художніх видань. Проте існує і власне видавнича типологія, в основі якої такі критерії, як склад тексту, цільове призначення, вікова категорія читачів.

За складом тексту видання художньої літератури поділяють на:

- моновидання (в основі – окремий твір конкретного автора);

- збірники (альманахи, антології);

- літературно-художні журнали;

- вибрані твори (в одному чи двох томах);

- зібрання творів (у багатьох томах).

За ознакою функціонального призначення літературно-художні видання поділяються на різновиди, які розрізняються підготовкою основного тексту та довідкового апарату видання: наукове, науково-масове та масове. Наукове літературно-художнє видання готується як джерелознавче і призначається для майбутніх дослідників художніх творів. Таке видання завжди містить щось істотно нове для дослідників: забутий чи колись заборонений твір. Представляючи матеріал для дослідження, наукове видання часто містить текст, що публікується в різних списках, перекладах. Система супровідного матеріалу також підпорядкована дослідницьким цілям. Наукове видання супроводжує текстологічний історико-літературний або видавничий коментар. Для довідкового апарату наукового видання характерна розгорнута структура. Науково-масове літературно-художнє видання призначається для поглибленого вивчення літературно-художніх творів, що містяться в ньому і має значний науково-довідковий апарат: вступну статтю (має характер огляду творчості автора, літератури епохи і т. д., представляючи результати досліджень відповідної теми), примітки, коментарі тощо. Включає не тільки твори хрестоматійні, але й ті роботи, які чимось цікаві, важливі для творчої біографії автора, невід'ємні від неї. Масове літературно-художнє видання розраховується на читання твору будь-яким читачем з метою задоволення естетичних потреб, відпочинку, насолоди і т.п., і, як правило, містить тільки самі твори художньої літератури. У ньому безпосередньо реалізується основна функція художньої літератури – естетична. Це найпоширеніша група видань художньої літератури. Як правило, масовими виданнями випускаються окремі і вибрані твори автора, літературні новинки.

Зібрання творів прагне показати творчість письменника в цілому – у різні періоди, в різних характерних для письменника жанрах. Зібранням творів видаються тексти найбільш відомих письменників. Для вивчення такого письменника або навіть для первинного ознайомлення з його творчістю зібрання творів – найбільш зручний тип видання. Усі зібрання творів поділяються на два типи: повні зібрання творів і збірка вибраних творів. Ці два типи відрізняються один від одного своїми завданнями. Завдання першого – зібрати всі твори, що вийшли з-під пера письменника, завдання ж вибраних творів – відібрати найбільш цінні твори письменника відповідно до читацького призначення видання.

Академічне повне зібрання творів повинне включати все написане письменником. Тут повинні бути зібрані не тільки всі завершені твори, але й різні уривки, незрілі дитячі спроби, переклади з інших мов, виконані письменником як у віршах, так і в прозі, твори, написані з іншими авторами, а також будь-які матеріали, що відносяться до творчої історії письменника: варіанти, плани, початкові нариси і т.п. Академічне видання включає не тільки твори письменника – художні, публіцистичні, наукові,філософські і т.д. Воно включає й такі тексти, які не можна назвати «творами»: листи, щоденники, нотатки, конспекти, написи на подарованих книгах, альбомні записи тощо Набагато більше, ніж академічний, поширений інший тип повного зібрання творів: він не має загальноприйнятої назви, його умовно називають неакадемічним повним зібранням творів. Неакадемічне повне зібрання творів має значно ширше коло читачів, ніж академічне, хоча в це коло не входить масовий читач, а спрямоване в основному для читачів зі спеціальним інтересом до літератури. Склад повних зібрань творів цього типу відрізняється від складу академічних видань. У неакадемічне повне зібрання творів можуть не входити всі тексти письменника, а лише його завершені художні твори. Уривки творів, чорнові записи можуть бути відсутніми.

Крім типових зібрань творів Б. Бухштаб виділяє проміжні типи. Деякі зібрання вибраних творів майже не відрізняються від повних збірок творів. Такими є деякі видання, що іменуються на титульному аркуші як «збірка творів». Проміжний характер мають і такі зібрання творів, які включають повністю твори одного або кількох жанрів і зовсім не включають творів інших жанрів. Якщо у доробку письменника цінний лише один якийсь жанр, зазвичай видається повне зібрання творів, що належать до цього жанру: такі численні повні збірки байок Крилова. Подібні видання належать, по суті, до типу вибраних творів, але їх особливість у тому, що відбираються не окремі твори, а жанри в повному складі. Різновидом видань вибраних творів одного автора є збірка: поетична, прозова, драматична або змішана,складена самим автором або укладачами. Зазвичай об’єднані в ньому твори представляють якусь художню єдність і часто є підсумком певного періоду творчості. Авторські збірки майже завжди включають твори лише одного якого-небудь жанру. Жанровий принцип – звичайний для авторських збірок – може поєднуватися з тематичними, наприклад: «Морські розповіді». Принцип читацького призначення позначається переважно в авторських збірках для дітей: «Оповідання та повісті для дітей». Поряд з ними існують колективні збірки, тобто видання, де включені твори різних авторів. Іноді збірка об’єднує твори однієї національної літератури (наприклад, «Поети Англії»), іноді в збірку поєднують твори кількох жанрів (наприклад, «Румунські народні пісні й казки»).

Із жанрових збірок особливе поширення мають так звані «пісенники» – збірки пісень і популярних романсів. Також слід відзначити й збірки одноактних п’єс, зручних для виконання самодіяльними колективами. У подібних збірниках, поряд із жанровими ознаками, матеріал відбирається за цільовим призначенням – для театральної самодіяльності, для естради. Існують і збірники особливого читацького призначення. Це збірки для дітей різного віку, школярів, юнацтва, для різних професійних груп тощо.

Багато випускається збірок, складених за ознакою теми. Тематичні збірники можуть складатися з творів різних жанрів і одного жанру, можуть належати до однієї літературі й до різних літератур. У практиці літературно-художніх видань склалися такі типи колективних літературних збірок, як альманах, антологія і хрестоматія.

Альманах – видання, що включає переважно нові твори, які ще не публікувалися, одного або різних жанрів. Як правило,альманахи – масові видання, мають мінімальний довідковий апарат (зміст, іноді іменний покажчик авторів, загальна передмова, короткі відомості про автора і т.д.). Антологія – видання, що включає кращі літературні твори, об’єднані на основі якоїсь ознаки. Антологія – це, як правило, література будь-якої країни або народу, певної епохи, певного жанру, на певну тему і т. д. Хрестоматія – видання, що включає кращі літературно-художні тексти; на відміну від антологій, хрестоматії мають навчальний характер. Часто тексти подаються в уривках. В залежності від мови, на якій створені включені до видання твори, розрізняють видання мовою оригіналу і перекладні.

Література

Основна

1. Антонова С. Г. Редакторская подготовка изданий / С. Г. Антонова. – М.: Издательство МГУП, 2002. – 468 с.

2. Барсук А. И. Типология изданий / А. И. Барсук, И. Е. Баренбаум, А. А. Гречихин. – М.: Научная книга, 1990. – 253 с.

3. Гречихин А. А. Современные проблемы типологии книги / А. А. Гречихин. – Воронеж: Изд-во Воронеж, ун-та, 1989. – 247 с.

4. Тимошик М. Книга для автора, редактора, видавця: Практичний посібник / М. Тимошик. – К.: Наша культура і наука, 2005. – 560 с.

5. Швецова-Водка Г. М. Типологія книги / Г. М. Швецова-Водка. – К.: Кн. палата України, 1999. – 68 с.

Інтернет-ресурси

6. Антонова С. Г. Редакторская подготовка изданий [Електронний ресурс] /
С. Г. Антонова. – Режим доступу: http://www.hi-edu.ru/e-books/xbook082/01/

7. Видання. Основні види. Терміни та визначення: ДСТУ 3017-95. – [Чинний від 1996-01-01]. – К.: Книжкова палата України, 1995. – 19 с. – (Національний стандарт України) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.chytomo.com/rozdil/standarty/vydannya-osnovni-vydy-terminy-ta-vyznachennya-dstu-301795.html

8. Кожевников Г. В. Типология литературно-художественной книги [Електронний ресурс] / Г. В. Кожевников. – Режим доступу: http://www.hi-edu.ru/e-books/KozhevnikovTipologiyaLXDK/index.htm

9. Лотман Ю. М. О содержании и структуре понятия художественной литературы [Електронний ресурс] / Ю. М. Лотман. – Режим доступу: http://www.ad-marginem.ru/article15.html

10. Рен О. Тенденції видання сучасних антологій в Україні / О. Рен [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://knyhobachennia.com/?category=2&article=131

 

 

Питання для самоконтролю

1.Назвати основні функції літературно-художніх видань.

2.Який зміст поняття «художня література»?

3.Окреслити цільове призначення художньої літератури.

4.Виділити особливості читацької аудиторії літературно-художніх видань.

5.Назвати основні критерії типології літературно-художніх видань.

6.Назвати жанри художньої літератури.

7.Виділити типи літературно-художніх видань за:

- складом тексту;

- за функціональним призначенням.

Тема 2.

Видання для дітей

План

1. Формування поняття «дитяче видання». Поняття «дитяча література», «література для дітей», «коло дитячого читання» в книговиданні.

2. Предмет і цільове призначення дитячої літератури.

3. Жанрове розмаїття творів.

4. Види видань для дітей.

 

1. Критерії виокремлення дитячої літератури із загальних рамок літератури до цього часу не визначено. Це підтверджується державними стандартами, де не подано визначення поняття «дитяче видання», класифікацію або види. Тому у видавничій справі та редагуванні вживають декілька понять, що характеризують галузь видання літератури для дітей і юнацтва.

Розрізняють такі поняття, як «дитяча література», «література для дітей», «коло дитячого читання». Деякі літературознавці пропонують не виділяти дитячу літературу, наголошуючи на її загальних естетичний якостях. Інші розрізняють дитячу літературу лише як різновид масової літератури, звертаючи увагу на її невисокий, на їхню думку, художній рівень.

Розглянемо поняття «дитяча література»; саме воно є вихідним для характеристики всієї галузі видання для дітей. Найбільш об’єктивним критерієм виокремлення дитячої літератури є категорій дитини-читача.

Сучасна дефініція поняття «дитяча література» має два значення. Перше – побутове, коли дитячою літературою називають усі твори, які читають діти. Спеціалісти ж (літературознавці, бібліотекарі, педагоги) дотримуються іншого визначення – наукового. Отже, у науковій класифікації розрізняють три види творів. Перший вид – твори, безпосередньо адресовані дітям («дитяча література»). Сучасна довідкова література пропонує такі визначення терміна «дитяча література»:

– усна і писемна словесність;

– сукупність словесних творів художнього та нехудожнього характеру, адресованих дітям різних вікових категорій і створених з урахуванням специфіки дитячого сприйняття;

– художні, науково-художні, науково-популярні і публіцистичні твори, написані для дітей дошкільного, молодшого шкільного, середнього і старшого шкільного віку;

– художні, наукові, науково-популярні та інші твори, які написані для дітей; відповідають рівневі знань, життєвому досвіду, психологічному розвиткові дитини, мають відповідну тематику і поліграфічне виконання.

Дитяча література створюється спеціально для дитячої читацької аудиторії. Письменник ураховує специфіку дитячого сприйняття, щоб його твори добре розуміли й засвоювали читачі відповідного віку. Особливе значення має вміння автора розпізнати дитячу психологію, орієнтуватися на інтереси дітей, можливості сприйняття ними тих чи інших фактів.

Розглянемо ширше поняття – «література для дітей», оскільки може мати такі визначення:

- і дитяча література, тобто створена спеціально для дітей, і «доросла» література, що може бути цікавою, а головне зрозумілою певним категоріям дитячої читацької аудиторії;

- художні, науково-популярні та публіцистичні твори, написані письменниками, безпосередньо для молодшого читача різних вікових категорій, починаючи з дошкільнят.

- твори, які були створені для дорослої читацької аудиторії, але завдяки тематиці, присвяченій дітям та їхнім проблемам, високому художньому рівню, особливому внутрішньому магнетизму увійшли до списків найулюбленіших творів дитячого читання.

Третій вид – твори, створені дітьми, або, як частіше його називають, – дитяча літературна творчість. Дитяча творчість чітко відмежовується від поняття «літератури», оскільки вона не має властивості саморефлексії. Дитяча аудиторія не потребує наукових теорій, що пояснюють їх творчість, або критики. Проте творчість дітей не можна віднести і до «словесності»: в дитячій творчості немає «класики», історії в її загальному розумінні. Це не література, а поезія та проза дітей.

Відомо, що більшість письменників, твори яких із задоволенням читають діти, спеціально для дітей не писали. Так, Чехов стверджував, що ніякої «дитячої» літератури не існує: із листа 1900 р.: «Писати для дітей не вмію, пишу для них раз на десять років і так званої дитячої літератури не люблю й не визнаю. Андерсен, Гоголь читаються залюбки і дітьми, і дорослими. Треба не писати для дітей, а вибирати з того, що написано для дорослих».

Отже, читання дітей охоплює не лише спеціально написані твори, але поповнюється за рахунок дорослої літератури. Саме так формується репертуар видань для дітей. Його складають дитяча література і твори, написані для дорослих, але такі, що зацікавлюють дітей.

До загального визначення поняття «дитяче видання» відносять і таке поняття, як коло «дитячого читання». Енциклопедичний словник «Книгознавство» визначає коло читання так: «Сукупність творів друку, що відображає основні інтереси й потреби в читанні відповідної читацької групи. Коло читання соціально й історично зумовлений. Виявлення кола читання – одне з головних завдань конкретних соціологічних досліджень в галузі читання». До кола дитячого читання належать книги, які мають бути прочитані саме у дитинстві, на різних його етапах, у різні вікові періоди, вони визначають процес читання дитини конкретного віку. Це динамічне явище, оскільки із зростанням дитини розширюються й межі охоплення літератури, яку вона читає. Коло читання показує інтереси й захоплення людини. Твір, що не потрапив у «коло дитячого читання» вчасно не зможе вплинути на нього так, як закладено автором. Книжки, які не прочитані вчасно, втрачають свої соціальні функції, автор не досягнув своєї мети. Так, вплив на дошкільника, школяра, дітей старшого віку, дорослу людину казок, наприклад, «Червона Шапочка», різний, оскільки в кожному віці акценти ставляться на «свої» аспекти твору. Оскільки дитина швидко росте, то коло її читання постійно змінюється: відповідно до змін літературних та читацьких смаків, поточного репертуару видань. Багатство чи бідність цього репертуару обов’язково позначатимуться на якості дитячого видання. Уявлення про те, які саме твори необхідні дітям різних вікових категорій, можна отримати з педагогіки, психології дитячого сприйняття й інших наук, які вивчають особистість дитини.

Звернемо увагу на ті аспекти педагогіки, які важливі з точки зору теорії редагування.

Одним з активних засобів впливу на особистість є книга.

З двох-трьох років діти листають книгу, шукають знайомі картинки, роблять вигляд, що читають текст, повторюють фрагменти, які запам’яталися після кількох читань. Наступний віковий період охоплює дітей від 3 до 6 р. – раннє дитинство, період переходу від дитячих років до дитинства. Це період накопичення соціально значущого досвіду, формування основних рис характеру. На початку цього періоду дитина проявляє найвищий інтерес до книги. По-перше, вона із задоволенням розглядає ілюстрації, по-друге, слухає читання дорослих, заучує текст напам’ять і імітує самостійне читання й робить перші спроби самостійно прочитати книжку.

В 4-5 р. діти можуть читати, хоча це читання не систематичне, дитина сприймає тільки окремі слова й речення, читання усвідомлюється як особлива розвага.

Ця читацька категорія потребує книги, які розкривають навколишній світ, пояснюють його, показують зв’язки між окремим і загальним, розважають і навчають.

В цей період діти часто задають питання «Що?», «Чому?», «Звідки?», «Як?». Тому їх може зацікавити книжка, яка побудована так, щоб дитина отримувала відповіді на свої питання. В основі такої книжки – діалог дорослого з дитиною.

Дітям цього віку подобаються короткі вірші.

Період від 6 до 8 р. психологи називають періодом власне дитинства. Саме тепер розвиток дитини (фізичний, психічний, емоційний, інтелектуальний) забезпечує готовність дітей до повноцінної систематичної навчальної праці.

Дитина вперше стикається з навчальними книгами – книгами, зміст яких повинен вивчатися й засвоюватися. Отже, дитина вчиться новому ставленню до книжки. З нею потрібно активно працювати. Розвивається навичка самостійного читання.

Періодом зрілого дитинства вважають період від 9 до 11 р., або передпідлітковим. Відбувається накопичення фізичних і духовних сил. Розвивається пізнавальна й суспільна активність, з’являється інтерес до історії. Художню літературу читачі сприймають як живе реальне життя, героїв літературних творів – як таких, що живуть десь поряд.

Підлітковий період дитинства охоплює від 11 до 14 р. Розвивається самосвідомість, прагнення до самооцінки, до визначення свого місця у світі, власної значимості. Дійсність для них уже не просто зовнішнє життя, за яким можна стежити, це вже сцена, на якій дитина є дійовою особою. Звідси інтерес до моральних питань, роздумів про кохання, щастя, дружби, до діяльності конкретних історичних осіб.

Діти цього віку віддають перевагу пригодницькій, воєнній, героїчній літературі, причому до 14 років виділяються інтереси хлопчиків і дівчаток, тому в них визначається коло власних тем і любимих героїв.

Вік від 14 до 18 р. – юнацький. Завершується фізичне й психічне становлення особистості. Інтерес до читання набуває індивідуального, персонального забарвлення. Розмивається бар’єр між дитячим і дорослим читанням.

Коло читання для цієї крупи читачів змінюється, розширюється. Іде підготовка до дорослого життя, і для багатьох особливе місце тут посідає читання, зокрема поезії, давніх авторів. Хтось починає колекціонувати книжки. Крім художньої й науково-популярної активно застосовується довідкова література.

Ми розглянули специфіку вікових періодів читачів – дітей і підлітків. Але в реальній видавничій практиці сучасного книговидання категорії читачів розглядаються більш ширшими групами. Виділяють дошкільний (3-7 р.) і шкільний – молодший (8-11 р.); середній (11-14 років) і старший (14-18 р.) віки. Моделюючи видання, особливо при підготовці пізнавальної літератури, редактор повинен уявляти собі більш конкретне коло читачів, орієнтуючись на рекомендації спеціалістів у галузі дошкільної й шкільної психології й педагогіки.

Отже, читацька адреса видань для дітей – це й різні категорії читачів, які мають особливий тип сприйняття творів літератури, що визначається віковими особливостями дітей, уточняє цільове призначення творів в залежності від завдань навчання й виховання.

Ураховуючи подані вище визначення поняття «дитяча література», «література для дітей» та керуючись визначеннями терміна «видання», поданого в чинному ДСТУ 3017-95 «Видання. Основні терміни та визначення» пропонуємо терміном «дитяче видання» називати документ, який пройшов редакційно-видавниче опрацювання, виготовлений друкуванням, тисненням або іншим способом, містить інформацію художнього та нехудожнього характеру, що відповідає рівневі знань, життєвому досвіду, психологічному розвиткові дитячої аудиторії, вимогам державних стандартів, інших нормативних документів щодо його видавничого оформлення та поліграфічного виконання, адресоване дітям різних вікових категорій, починаючи з дошкільнят. Дитяче видання як додаток може містити записи звуків чи зображень на інших матеріальних носіях (платівки, магнітофонні стрічки, фотоплівки, слайди, аудіо- та відеокасети).

 

2. Предметом дитячої літератури можна вважати знання й уявлення про навколишню дійсність (про людину, про світ, природу, про мистецтво тощо), виражені в доступній для дитячого сприйняття формі. Проте це визначення слід уточнити, оскільки інформація, що міститься в дитячій літературі, повинна враховувати специфіку читача. Дитинство – це період, протягом якого формується особистість, складається основа майбутнього; це закономірна, важлива й абсолютно самостійна частина життя, де формується характер людини, створюється структура духовних цінностей. І книжка спрямована відіграти роль орієнтира дітей у реальному світі. Щоб дитина зверталася до книжки, її зміст повинен зацікавити дитину.

Тому при створенні творів літератури необхідно враховувати специфіку інтересу дітей, що впливає на предмет змісту. Саме виховний вплив книги визначає предмет розповіді й регулює відбір фактів та їх інтерпретацію, розробку теми, постановку проблеми. Отже, предмет дитячої літератури передбачає виховний і навчальний вплив книги на читача. Як правило, твори дитячої літератури оптимістичні, в них добро перемагає зло.

Знайомство дітей зі світом здійснюється через текст, у першу чергу, усний. Так, дітям першу книгу читають батьки або старші брати й сестри, тому зміст тексту повинен бути достовірним і природним.

Основою змісту будь-якої дитячої літератури може бути будь-яке явище, об’єкт дійсності. Текст книги повинен розкривати, показувати, пояснювати ті факти, які потрапляють в поле зору дитини. Предмет дитячої літератури характеризується багатством проблемно-тематичного складу. Буквально всі сторони життя й діяльності людини відображаються в цій літературі.

Дитяча література виділена в самостійний комплекс за ознакою читацької адреси, причому категорія людської адреси пов’язана з категорією цільового призначення творів літератури.

Дитяча література диференціюється на види з урахуванням читацької адресності, як і доросла література, і включає всі види літератури, крім наукової. Виділяють пізнавальну, художню, навчальну літературу.

Пізнавальна поділяється на науково-популярну й науково-художню, довідкову, виробничу (ділову).

Науково-художня й науково-популярна література робить досягнення науки доступними читачеві відповідного віку. Однак у творах науково-художньої літератури використовуються інші методи викладу. Якщо в науково-популярному творі подані логічні поняття, які автор пояснює через докази, включаючи для переконання відомі приклади, факти, порівнюючи незнайоме із знайомим, то в науково-художньому творі застосовується цікавий сюжет; тут використовується своєрідна композиція, яскраві оповіді, художній образ, присутні герої.

Поширеним жанром таких творів є художня біографія.

Цільове призначення пізнавальної літератури полягає в тому, щоб у доступній для читачів певного віку формі розкрити знання про світ. Оскільки наукові поняття є основою оповідання, одним із завдань таких творів – визначити й пояснити ці поняття, надавши можливість дітям оперувати ними у своїй практиці.

Довідкова література являє собою відібрані у відповідному аспекті відомості з різних галузей культури, науки й техніки з метою доповнення й поглиблення шкільних програм; одна з її завдань – формування системи знань людини, їх структурування. Ця література вчить власне процесу пізнання – методиці оволодіння знаннями й навичками, особливостям їх використання, розширює кругозір читача, формує зміст інформаційної культури особистості. На відміну від «дорослої», призначеної для швидкого наведення довідок і пошуку конкретних відомостей, довідкова література для дітей, як правило, передбачає «суцільне» послідовне читання, тому її можна назвати літературою для читання з метою формування уявлення про систему наукового знання.

Ділова література (виробнича) формує практичні навички, у тому числі навики, необхідні для занять, що доповнюють навчальні курси, – проведення дослідів, організація ігор, колекціонування, радіолюбительство та ін. Цільове призначення цієї літератури – формування практичних навиків, виховання інтересу до різного роду любительських занять.

Основне місце в масиві видань для дітей займає художня література. Цільове призначення художньої літератури для дітей полягає, по-перше, в тому, щоб показати їм внутрішній світ особистості, познайомити з людиною та її життям. По-друге, щоб розвивати не тільки інтелектуальну, але й емоційну сферу особистості дитини, сприяти накопиченню не тільки знань, але й емоцій.

 

3. Поняття жанру визначає форму творів, необхідну для реалізації змісту. Жанри дитячої літератури формувалися в процесі її розвитку й пов’язані із специфікою сприйняття творів дітьми різного віку.

Ця література представлена практично всіма жанрами, що склалися в «дорослій» літературі. Проте є найпоширеніші для дітей жанри. Так, у прозі – це казки, повісті, оповідання, в поезії – вірші й пісні. В драматургії – короткі п’єси, які складаються з одного-двох актів.

Особливо виділимо такі жанри, як загадки, приказки, прислів’я, казки – твори, які друкують як самостійні спеціально для читачів-дітей.

Отже, загадка – жанр народнопоетичної творчості. В її основі лежить поетичний опис предмета, явища, процесу. Загадка вимагає кмітливості, бо виділяє, як правило, не головні сторони об’єкта, а зосереджує увагу на незвичних його аспектах.

Відгадування загадок перетворюється для дітей у своєрідну гру. Загадки вчать дітей думати, зіставляти, бачити окремі властивості предмета або явища і за ними конструювати загальне поняття.

Прислів’я – жанр фольклору, афористично коротке, образне, граматично й логічно закінчене словосполучення з повчальним змістом. Як правило, прислів’я має ритмічно організовану форму.