Окремо виділяються види неперіодичних видань за інформаційними ознаками та види періодичних і продовжуваних видань.

Серед названих ознак слід виділити ті, які володіють найбільшою спільністю для всіх видань. Це цільове призначення і характер інформації. Вони характеризують видання незалежно від його інших ознак: обсягу, знакової природи інформації тощо. Види видань володіють ще однією спільністю – читацькою адресністю. Разом з тим, за ним виділяється самостійна видова група – видання для дітей.

Отже, класифікація видань за цільовим призначенням є базовою, оскільки саме від їх цільового призначення часто залежать читацька адресність і умови використання видання (наприклад, тривалість та інтенсивність). Ці два параметри видання впливають на інші ознаки: шрифт, формат, внутрішнє й зовнішнє оформлення, склад тексту й особливості його компонування, набір елементів апарату видання тощо. ДСТУ 3017-95 виокремлює 13 видів видань за цільовим призначенням: офіційне (видання матеріалів інформаційного, нормативного чи директивного характеру, що публікується від імені державних органів, відомств, установ чи громадських організацій), наукове (видання результатів теоретичних і (чи) експериментальних досліджень, а також підготовлених науковцями до публікації пам’яток культури, історичних документів та літературних текстів), науково-популярне (видання відомостей теоретичних та (чи) експериментальних досліджень в галузі науки, культури і техніки, викладених у формі, зрозумілій читачам-нефахівцям), науково-виробниче (видання відомостей результатів теоретичних та (чи) експериментальних досліджень, а також конкретних рекомендацій щодо їх впровадження у практику), виробничо-практичне (видання відомостей з технології, техніки й організації виробництва, а також інших галузей суспільної практики, призначене фахівцям певного профілю та відповідної кваліфікації), нормативне виробничо-практичне (видання норм, правил і вимог з конкретних сфер виробничо-практичної діяльності), виробничо-практичне видання для аматорів (в идання відомостей з технології, техніки та організації виробництва, окремих його галузей, а також інших сфер суспільної практики, викладених у формі, зрозумілій читачам-нефахівцям ), навчальне (видання систематизованих відомостей наукового або прикладного характеру, викладених у зручній для вивчення і викладання формі), громадсько-політичне (видання твору громадсько-політичної тематики), довідкове (видання коротких відомостей наукового чи прикладного характеру, розміщених у порядку, зручному для їх швидкого пошуку, не призначене для суцільного читання), видання для організації дозвілля (видання популярно викладених загальнодоступних відомостей щодо організації побуту, дозвілля, різноманітних форм самодіяльної творчості, різних видів захоплень), рекламне (видання відомостей щодо виробів, послуг, заходів, культурно-історичних об’єктів, творчих колективів тощо, у формі, яка привертає увагу, сприяє реалізації товарів і послуг, запрошує до ознайомлення чи відвідування), літературно-художнє (видання твору художньої літератури).

За ступенем аналітико-синтетичної переробки інформації розрізняють 5 видів видань: інформаційне, реферативне, бібліографічне, оглядове, а також дайджест — видання, що містить публікацію у вигляді підбірки витягів (уривків) з конкретного тексту, відібраних і згрупованих так, щоб дати про нього загальне уявлення. Це може бути підбірка найцікавіших матеріалів, передрукованих з інших видань.

Як вже зазначалося на початку, ДСТУ 3017-95 містить перелік тринадцяти основних видів видань за цільовим призначенням; різновиди кожного з основних видів тут не названі, вони подаються окремо. Разом з тим їх характеристика дуже важлива для розуміння обсягу кожного з цих понять.

За інформаційними знаками (знаковою природою інформації), тобто домінуючим у виданні способом фіксації повідомлень, увесь масив видань підрозділяється на 4 види: текстове (видання, більшу частину обсягу якого займає словесний, цифровий, у вигляді ієрогліфів, формул (хімічних або математичних) чи змішаний текст), нотне (видання запису музичного твору за допомогою нотних знаків), картографічне (видання картографічного твору. Під картографічним твором слід розуміти картографічне зображення, що відтворює у картографічній проекції зменшене узагальнене зображення поверхні Землі або іншого об’єкта у певній системі умовних позначень з розташованими на ній об’єктами реальної дійсності), образотворче видання (в идання живописних, графічних, скульптурних творів мистецтва, спеціальних чи художніх фотографій та інших графічних робіт, креслень, діаграм, схем тощо ).

За матеріальною конструкцією (або формою видання) розрізняють книжкове (видання у вигляді блока скріплених у корінці аркушів друкованого матеріалу будь-якого формату в обкладинці чи оправі. Являє собою складне, системне утворення. До складу видання входять твори літератури й апарат. Обов’язковим елементом є текст, який складається з деяких смислових (змістовних) елементів і може мати різну структуру залежно від виду літератури, змісту й жанру твору. Разом з текстом у творі можуть бути й нетекстові елементи відображення змісту: ілюстрації, таблиці, формули. Першою важливою відмінною ознакою видання є наявність змістової основи, під якою фактично розуміють літературний твір. Наступною ознакою є редакційно-видавнича обробка твору (документа). Обов’язковою умовою є друковане або тиснене оформлення з вихідними даними (як мінімум). Апарат потрібен для того, щоб виокремити одне видання з ряду інших, швидко й безпомилково зорієнтуватися в його змісті, мати можливість ідентифікувати його, знайти потрібні відомості у творі без читання всього тексту та ін. Апарат видання включає: вихідні відомості, анотацію або реферат (в наукових виданнях), зміст, бібліографічні елементи, вказівки/посилання різного призначення, примітки, коментарі тощо. Склад апарата і його повнота залежать від виду видання. Видовий ряд книжкових видань на сьогодні виглядає так: масово-політичні, офіційні, наукові, науково-популярні, навчальні, довідкові, інформаційні, рекламні, видання для дозвілля, літературно-художні), журнальне (видання у вигляді блока скріплених у корінці аркушів друкованого матеріалу встановленого формату в обкладинці або оправі, яке видавничо пристосоване до специфіки даного періодичного видання), аркушеве (видання у вигляді одного чи декількох аркушів друкованого матеріалу будь-якого формату без скріплення), газетне (видання у вигляді одного чи декількох аркушів друкованого матеріалу встановленого формату, видавничо пристосоване до специфіки даного періодичного видання), буклет (видання у вигляді одного аркуша друкованого матеріалу, сфальцьованого будь-яким способом у два чи більше згинів), карткове видання (видання у вигляді картки встановленого формату, надруковане на матеріалі міцної щільності), плакат (видання у вигляді одного чи декількох аркушів друкованого матеріалу встановленого формату, надруковане з одного чи з обох боків аркуша, призначене для експонування), поштова картка (карткове видання, надруковане з одного чи з обох боків), комплектне видання (сукупність видань, зібраних до папки, футляра, бандеролі чи укладених в обкладинку), книжка-іграшка (видання особливих конструктивних форм, призначене для розумового та естетичного розвитку дітей). Щодо плакатів, буклетів і газет поняття «аркушеве видання» є збірним. «Книжно-журнальне видання» є збірне для книг, брошур і журналів.

За обсягом, тобто за кількістю сторінок, а також паперу, витраченого на виготовлення одного примірника видання, увесь масив ділиться на 3 види: книга (книжкове видання обсягом понад 48 сторінок), брошура (книжкове видання обсягом від 4 до 48 сторінок), листівка (аркушеве видання обсягом від 1 до 4 сторінок).

За складом основного тексту (тобто за кількістю включених творів) видання діляться на 2 види: моновидання і збірка. Моновидання містить один твір. Збірка – видання, що містить ряд творів.

За структурою (тобто числом одиниць, з яких складається видання) розрізняють такі видання: серія, однотомне, багатотомне видання, зібрання творів, вибрані твори. Серія – видання, що включає сукупність томів, об'єднаних спільністю задуму, тематики, цільовим або читацьким призначенням, що виходять в однотипному оформленні. Однотомне видання (однотомник) – неперіодичне видання, випущене в одному томі. Багатотомне видання (багатотомник) – неперіодичне видання, що складається з двох або більш нумерованих томів, є єдине ціле за змістом і оформленню. До зібрань творів відносять однотомне або багатотомне видання, що містить все або значну частину творів одного або декількох авторів, дає уявлення про його (їх) творчість в цілому. До вибраних творів (творам) відносять однотомне або багатотомне видання, що містить частину найбільш значних творів одного або декількох авторів, відібраних за певною ознакою.

О. Лобін групує друковані видання й за класом їх художньо-поліграфічного виконання: 1) видання підвищеної якості (подарункові, ювілейні, сувенірні, факсиміле, експортні, особливо ретельно оформлені); 2) видання в покращеному оформленні; 3) видання у звичайному та економному оформленні. Видання може бути ілюстрованим і неілюстрованим, з художньо-образними або науково-пізнавальними ілюстраціями. Ілюстрації можуть складатися з малюнків, гравюр, фотографій, креслень, схем і т.п.

За способом друку видання може бути надруковане високим, офсетним, глибоким, трафаретним та ін. спеціальним видом друку. Видання може бути однофарбним і багатобарвним (зокрема дитяче). Розрізнений шрифт. Крупний шрифт – для дитячих видань і підручників для молодших класів, дрібний – для довідкових видань.

За форматом видання ділять на видання великих (від 84x108/8 до 84x90/16), середніх (від 70x100/16 до 70x108/32), малих форматів (від 70x90/32 до 70x102/64) і видання мініатюрні (від 70x90/64 до 60x84/102).

Функціональна ознака в кожного видання теж своя, кожна книга має свій склад функцій. Однак певна функціональна властивість не є ознакою лише одного якогось конкретного видання. Наприклад, взяти таке видання, як каталог. В основі його функцій є довідкова й рекламна. Інформаційна, пізнавальна, комунікативна й ряд інших функцій належать декільком видам видань – науковим, науково-популярним, навчальним. А от функція популяризації наукових знань належить тільки науково-популярному виданню.

Фактично кожен вид видання може бути багатофункціональним. Види видань можуть підрозділятися на підвиди. Так, інформаційне видання як підвиди включає бібліографічне, реферативне й оглядове видання. До підвидів відносять групи видань, які склалися на практиці й формуються на основі спільності характеру інформації.

Отже, видання в цілому можна розглядати як інформаційну систему. При цьому дві її складові – твір і апарат – утворюють підсистеми, в кожній з яких своя сукупність елементів, які взаємозалежать, функціонують і взаємозумовлені.

2. Редакторська робота в книжковій справі багатофункціональна й різноманітна. Тут є загальна мета, яка визначає, поєднує й спрямовує всі дії редактора. Це забезпечення потреби населення в книжці.

У типології книги до основних категорій належить, перш за все, саме поняття «книга», що позначає головний об’єкт книгознавства в цілому. Редактор зазвичай поінформований щодо стану в книговиданні й книжкової торгівлі профілю свого видавництва. Для цього в сучасного редактора є достатньо джерел. Проте, коли виникає питання про конкретне видання, то він змушений ще раз вивчати, аналізувати й оцінювати книжковий ринок, читацькі потреби, суспільне значення запланованого видання.

Інформація, що міститься у виданні (його змісті), є результатом творчості автора твору. Власне видання являє собою продукт редакційно-видавничої діяльності, в якій твір виконує роль об’єкта, на який спрямовується діяльність редактора як суб’єкта редакційно-видавничого процесу. Отриману інформацію редактор зіставляє з авторським задумом твору, у нього народжується задум видання. До уваги слід брати й можливості видавництва з підготовки оригіналу-макета й подальшої участі в процесі видання у світ книги та її поширення. Особливе значення має врахування типологічних ознак майбутнього видання: цільове призначення, читацький адресат, характер інформації.

Над підготовкою видання працюють редактори та інші спеціалісти: коректори, технічні редактори, верстальники, художники й дизайнери, поліграфісти, маркетологи. Редактор, який веде видання, є головним дійовим персонажем. У своїй роботі він користується професійним методом – редакторським аналізом. Редактор аналізує й оцінює читацькі потреби, книжкові потоки й масиви за темою видання, знаходить рукопис твору чи автора, якому робить замовлення, формує свій або розглядає авторський задум тощо. Редактор – організатор усієї роботи щодо створення видання, яке повинно володіти певними типологічними ознаками і відповідати вимогам, які ставляться до нього. До того, як взятися до підготовки видання, редактору потрібно відповісти на два питання: чи варто видавати цю книгу і якій їй бути.

Володіючи вихідною інформацією, редактор має можливість сформувати концепцію видання, яка розкриває основну ідею видання, описує основні його завдання і є технічним завданням на розробку інформаційного наповнення, рубрикатора, дизайну, назви видання та стратегії позиціонування видання. Концепція видання визначає загальний вид та структуру видання, його інформаційне наповнення та естетичний вигляд. Вона включає в себе такі етапи роботи редактора:

- визначення формату видання (наклад, періодичність, кількість сторінок);

- загальні вимоги до матеріалів, стилю написання;

- розробка назви та її графічного написання (логотипу);

- підбір кольорової гами;

- створення стилю обкладинки та внутрішніх сторінок;

- опис внутрішніх розділів рубрик;

- розробка тематичного плану.

Концепція видання – це задум, який пов’язується з конструктивним принципом підготовки твору до друку. У концепції відображається основний погляд редактора на видання – його склад, зміст та форму всіх елементів, редакційно-технічні та поліграфічні засоби виконання.

На думку С. Антонової, концепцією визначається вся подальша творча й інша робота редактора над виданням: розробка плану-проекту й написання пробних фрагментів майбутнього твору, аналіз, оцінка авторського оригіналу та його вдосконалення, розробка концепції ілюстрації твору й оформлення книги; моделювання видання і його підготовка; систематизація елементів видання і формування видавничого оригіналу; контрольно-аналітична робота на етапах тиражування й випуску у світ. Специфіка аналітичної й методичної роботи редактора як самостійного напрямку в книговиданні полягає в тому, що редактор не замінює автора, а спрямовує його творчий потенціал на реалізацію задуму у формі, яка забезпечує найефективніше сприйняття змісту книги читачем.

Розробка концепції видання є важливою творчою операцією, яка виконується редактором. З погляду психології творчості поняття концепції потрібно розглядати як сукупність взаємозалежних і взаємозумовлених ознак майбутнього видання, що складається в ході й у результаті редакторського аналізу вихідної інформації, висунутих вимог до майбутнього видання й обґрунтування його характеристик. Виділяють пасивну концепцію – нейтральне передання авторського оригіналу. Читачеві надається можливість спокійно читати у довільній послідовності текст твору. Оформлення зводиться до забезпечення зручності читання, тобто деякої спрощеності; активну концепцію, яка припускає певну проектну ідею, більш конкретну, ніж задум окремого видання або серії, виражену у конкретній (конструктивній) формі – макеті. Цей макет може навіть випереджати наявність авторського текстового матеріалу, який буде дописуватися і заповнювати макет відповідно до проектної ідеї одночасно зі створенням наочних зображальних матеріалів.

Створити концепцію – значить підготувати основу для формування моделі видання і його проектувань. На основі концепції з урахуванням специфіки літературного твору розробляється модель видання.

Загальна модель видання повинна включати найважливіші й найзагальніші ознаки видання. До них відносять: функціональне призначення, читацьку адресність, характер інформації та конструкцію. Звичайно, на практиці характеристика конкретного видання не обмежується тільки перерахованими ознаками, і це необхідно враховувати при редакторській підготовці кожного видання окремо.

Функціональне призначення розглядається як більш чітке вираження типологічної ознаки «цільове призначення». Поняття «функціональне призначення» є ширшим, ніж поняття «цільове призначення». Функціональне й цільове призначення в цілому ідентичні як ознаки видання. Однак насправді функціональне призначення повніше враховує можливості видання в задоволенні завдань і інтересів суспільства. Наприклад, цільове призначення наукових видань полягає (і на цьому акцентується увага) у відображенні в системі наукових комунікацій результатів пізнавальної діяльності. Коли ми дивимося на наукові видання з позицій функціонального призначення, то бачимо, що до їх функцій належить фіксація результатів наукового пізнання, передача їх у просторі й часі, апробація результатів досліджень й закріплення наукового пріоритету. Ці видання підвищують рівень наукових знань, формують науковий світогляд тощо.

Така ж ситуація і в галузі науково-популярних видань, цільове призначення яких зазвичай зводиться до популяризації й пропаганди науки. До їх функцій входять і інформаційна, і освітня, і світоглядна, і практична, і профорієнтаційна та ін.

Це не означає, що функціональне призначення як типологічна ознака повинне замінювати цільове призначення. Власне цільове призначення відображає той факт, що видання створюється для передачі читачам певних знань.

Функціональне призначення як ознака, яка враховується при розробці моделі видання, як і цільове призначення, пов’язане з читацькою адресою. Так, наприклад, основним читачем наукового видання є вчений. Читачами інших видів видання можуть бути учні школи, ПТУ, студенти коледжів, вузів денного, вечірнього, заочного відділень.

Редактори займаються підготовкою видань для різних категорій читачів. Більша частина літературно-художніх, науково-популярних видань друкується для широких читацьких груп, без урахування освіти, соціального стану, спеціальності, іноді навіть віку, тобто для «масового читача».

Найважливішою характеристикою видання, що впливає на вибір його виду, є характер інформації. Цей термін запропонований Книжковою палатою, щоб визначити особливий характер взаємозалежності змісту з функціональним призначенням, читацькою адресою й конструкцією видання. Так, на одну й ту ж тему, на одному й тому ж матеріалі можна написати твори різних жанрів і на їх основі створити відповідну кількість видань. В кожному з них залежно від жанру твору і виду видання будуть по-своєму викладатися і висвітлюватися факти, буде свій характер інформації.

Ознакою характеру інформації є глибина розробки проблеми. В науковому виданні вимагається високий науковий рівень опрацювання теми із залученням ефективних методів дослідження, аргументованих обґрунтувань і доказів, потрібні відповідні мовностилістичні засоби відображення інформації. При висвітленні тієї ж проблеми в науково-популярному виданні вона повинна бути адаптована з урахуванням можливостей читацького розуміння і сприйняття, у видання вже буде інша, відмінна від наукового видання, мова, інші прийоми й засоби відображення змісту. По-іншому будуть представлені результати розробки наукової проблеми в навчальному виданні.

«Характер інформації» характеризується й тим, які мовностилістичні засоби використовуються у творі для викладення його змісту. У виданні певного виду використовується свій функціональний стиль: науковий, науково-популярний, діловий, художній тощо. Ознакою характеру інформації є ступінь нормативності матеріалу, наявність у виданні теоретичного чи емпіричного матеріалів, інформаційність у подачі матеріалу та ін.

Призначення книги пов’язане і з конструкцією, яка безпосередньо пов’язана з характером інформації. Конструкція включає ознаки, пов’язані з розміщенням матеріалу, оформленням і поліграфічним виконанням видання. В цей комплекс входять взаємне розташування і зв’язок складових частин (структура) книги та художньо-оформлювальні елементи.

Структура розуміється як ціле, що задає характер складових його фрагментів. Це добре бачиться на прикладі книги. Її обкладинка – це складне художнє ціле; типографське оформлення – теж складне ціле, їх утворюють спеціально вибраний шрифт, титульний аркуш, заголовки, що, що гармоніюють зі змістом, добре виконані й надруковані ілюстрації; художнім і інформаційним цілим є і текст книги.

Авторське, редакторське, редакційно-технічне й оформлювальне начала при формуванні видання – єдиний процес. Робота повинна здійснюватися з початком редагування авторського оригіналу. Зміст видання не визначається тільки змістом твору, його складає сукупність усіх елементів, частин видання.

Основи конструкції й оформлення (дизайну) майбутнього видання певною мірою закладається автором в його творі, що, у першу чергу, проявляється в логічній структурі тексту, підборі ілюстрацій, складанні й характері апарату книги. Тому завдання редактора ще на стадії роботи над авторським оригіналом твору – ознайомити автора з проектом конструктивних і оформлювальних рішень, зразками видань, які належать до того ж виду, що й пропоноване. Контакти слід підтримувати протягом усього часу підготовки видання; завдяки цьому автор має можливість своїми діями сприяти покращенню художньо-конструктивного рішення видання. Якщо в редактора й дизайнера виникнуть пропозиції щодо твору, наприклад, коректування системи рубрикації, перегрупування частин тексту, введення додаткових і виключення зайвих фрагментів текстів тощо, то ці пропозиції відразу ж можуть бути доведені до автора, обговорені, узгоджені й ураховані.

Взаємодія автора й дизайнера (оформлювача) відноситься до важливої умови, завдяки якій забезпечується єдність форми й змісту видання. Редактор теж повинен брати активну участь у процесі підготовки видання, спрямовувати й підтримувати взаємодію автора й дизайнера, контролювати результати оформлення.

3. Наукова література є одним з універсальних засобів наукової комунікації. Такі видання є багатофункціональними. Вони виконують функції:

- підсумку результатів теоретичних чи експериментальних досліджень одного або цілої групи вчених;

- стимулу подальших наукових досліджень у зазначеній проблематиці;

- закріплення результатів наукового пізнання;

- передачі знань наступним поколінням і групам споживачів.

Наукові дослідження, будучи творчою роботою, що проводиться на основі кооперації праці вчених, з одного боку, спираються на початкову, раніше накопичену наукову інформацію, з іншого, – самі є інтелектуальною технологією створення нової наукової інформації та знань, найважливішим засобом фіксації яких служать видання наукової літератури. Завдяки науковим виданням результати дослідницької праці включаються в науково-інформаційний потік і через соціальну систему наукових комунікацій стають надбанням учених і фахівців. Без систематичного читання наукової літератури не може обійтися жоден творчий працівник, пов’язаний своєю працею з наукою. Поширення інформації, що становить результати наукових досліджень, зумовлюється об’єктивними законами науково-технічного прогресу. Завдяки поширенню результатів наукових досліджень вирішується завдання оцінки наукової, творчої праці науковців. Цей бік творчого життя має особливе значення для вчених, оскільки він впливає на їх визнання і стимулювання наукової творчості.

Предметом змісту наукового видання є в цілому наука як форма суспільної свідомості і як сфера людської діяльності щодо вивчення предметів і процесів природи, суспільства й мислення, їх властивостей, стосунків і закономірностей. До наукових результатів, що становить предмет змісту наукового видання, відносять наукові факти, встановлені шляхом теоретичних і/або експериментальних обґрунтувань і доказів. Предмет змісту включає також факти, які характеризують напрям дослідження. Це – наукова проблема або наукове завдання, мета дослідження, висунені гіпотези і ідеї, вибрані підходи й методи, характер і зміст початкової інформації (наприклад, архівні матеріали, результати експертних оцінок тощо), для яких отримані результати є достовірними. Предмет змісту наукового видання різноманітний, до нього входять факти, що відбивають побічні результати, які можуть стати об’єктом самостійних наукових досліджень. До них найчастіше відносяться постановки (формулювання) нових проблем, наукових завдань, питань, висунення гіпотез, ідей, припущень і т.д.

Визначення «наукова» застосовується до всіх книг (виданням) в усіх галузях наук – фундаментальних і прикладних. Фундаментальними є дослідження, спрямовані на відкриття нових законів природи й суспільства, встановлення нових принципів, виявлення нових явищ і об’єктів реальної дійсності. Поняття фундаментальності відноситься до глибини наукового рівня власне наукової діяльності та її результатів. Прикладними є дослідження, результати яких за мірою завершеності й рівнем практичної значущості складають основу інженерних розробок.

Під науковими виданнями розуміють усі видання, присвячені фаховій діяльності. Тематичний діапазон наукових видань охоплює всі види і сторони діяльності і всі галузі знань (техніка, точні науки, природознавство, гуманітарні науки). Відповідно до Держстандарту, наукове видання – видання результатів теоретичних і (чи) експериментальних досліджень, а також підготовлених науковцями до публікації пам’яток культури, історичних документів та літературних текстів. Прикладом таких видань можуть слугувати томи міжвидавничих серій, які з успіхом почали здійснюватися в Україні від перших років проголошення її незалежності, – «Літературні пам’ятки України», «Пам’ятки історичної думки України». Історичні документи, першодруки або перевидання пам’яток історії, культури, науки, літератури та мистецтва обов’язково коментуються фахівцями.

Систематизацією та класифікацією видань займалися О. Акопов, О. Гречихін, А. Черняк, Г. Швецова-Водка та інші дослідники. Н. Зелінська пропонує наукову літературу поділити на дві групи – опубліковані й неопубліковані.
С. Кулешов, зважаючи на те, що нині наукова література перестала бути єдиним носієм наукової інформації, пропонує розглядати не твори літератури, а документальні джерела наукової інформації. Дослідник виділяє три групи наукових видань за джерелами наукової інформації: видання, рукописи, нетрадиційні види документів. До видань належать матеріали, випущені за планами видавництв або позапланово на підставі угод з авторами поліграфічним або іншим способом (копіювально-множильної техніки, засобами друку ЕОМ тощо). Матеріальна конструкція передбачає книжкову, журнальну або аркушеву форму видань, в яких можуть бути втілені наукові твори різних жанрів (монографії, наукові статті, тези та ін.). До рукописів умовно відносять документи, одержані в результаті роздруку на друкарській машинці або на принтері комп’ютера. Як правило, у рукописній формі подаються дисертації, звіти про науково-дослідну роботу, переклади, депоновані праці.

«Нетрадиційними» вважаються документи, яких об’єднує одна спільна риса – користування ними потребує звернення до спеціальних технічних засобів: фотографічні матеріали (мікрофільми), магніто- та відеозаписи, новітні дискретні електронні носії інформації (дискети та компакт-диски). «Нетрадиційні», а точніше сказати непаперові документи активно входять у «побут» науковців, проте в нинішніх умовах вони поки що є, скоріше, «додатками» до традиційних видань, паралельними формами їх існування чи «замінниками» – у випадку недоцільності публікації (з причин економічної недоцільності або міркувань оперативності) або ж виконання спеціального читацького замовлення.

З позицій же соціально-комунікативної значущості, як і з точки зору редагування, найбільший інтерес досі становлять твори наукової літератури, призначені для публікації (видання) (цитується за Н.Зелінською).

Н.Зелінська наголошує на тому, що будь-яка сучасна типологізація повинна зберігати відповіді на головні запитання щодо типоформувальних ознак: що? – предметний зміст; для чого? – цільове (функціональне) призначення; для кого? – читацька адресність; яким чином? – жанрова і стилістична характеристика.

Предмет змісту наукового видання різноплановий, сюди входять факти, які відображають побічні результати, які можуть стати об’єктом самостійних наукових досліджень. До них належать постановка (формулювання) нових проблем, наукових завдань, питань, висунення гіпотез, ідей тощо. Інакше кажучи, об'єктом наукового дослідження може, в принципі, стати все розмаїття предметів, подій і явищ навколишнього світу, духовного життя людини, соціальні, політичні та інші процеси, тобто наукова література не має, не може мати тематичних обмежень. охоплюючи всі галузі знання, твори наукової літератури поділяються на тематичні групи – залежно від охоплених ними галузей – природничі, технічні та суспільні (суспільно-гуманітарні). Кожна з цих тематичних груп, у свою чергу, поділяється на розділи, відповідно до окремих галузей (наприклад, природничі науки – це біологія, хімія, фізика, астрономія та ін.; технічні – будівництво, електроніка, поліграфія та ін.; суспільно-гуманітарні – філологія, філософія, історія та ін.). Подальший поділ враховує розгалуження, що існують всередині кожної галузі (наприклад, географія – фізична, політична, економічна та ін.). Відповідному тематичному поділові підлягають і наукові праці з цих
галузей.

Цільове (функціональне) призначення наукового видання характеризується сукупністю його функціональних властивостей. Стандарт ДСТУ 3017-95 «Видання. Основні види: Терміни та визначення» визначає «цільове призначення» наукового видання як «видання результатів теоретичних і (чи) експериментальних досліджень, а також підготовлених науковцями до публікації пам'яток культури, історичних документів та літературних текстів».

У коментарі до ГОСТ 7.60-90 пропонується за ознакою функціонального призначення серед наукових видань розрізняти, по-перше, групу видань, що створюються і переважно використовуються у науковому середовищі, тобто наукові видання, а по-друге, у межах цієї групи чітко розрізняти дві підгрупи видань, чиє призначення так само відмінне: науково-дослідні видання – до них входять, відповідно, науково-дослідні праці, в яких описуються методики та результати наукових досліджень; джерелознавчі видання (документальні наукові видання) – уміщують пам’ятки культури (фольклорні, діалектологічні матеріали, знахідки археологічних, геологічних, антропологічних розкопок, альбоми тощо) та писемні історичні документи, що пройшли текстологічне опрацювання, мають коментарі, вступні статті, покажчики та інші елементи наукового апарату. Обидві підгрупи – це так звані первинні видання: в них містяться переважно нові наукові відомості або нове осмислення відомих фактів. Деякі дослідники виділяють і третю підгрупу – вторинні наукові видання, в яких називаються і характеризуються первинні видання. До цієї підгрупи входять наукові огляди, реферати, автореферати, анотації, бібліографічні довідники, переклади опублікованих творів, реферативні журнали тощо.

Поки результати наукової роботи не оформлені документально, вона не вважається закінченою. Основним засобом фіксації результатів наукового дослідження є науковий звіт. Існує практика завершувати наукові дослідження поданням до друку наукових монографій або статей для збірників наукових праць. Прикладом може бути видання Вісника Запорізького національного університету, а також наукові видання Академії наук.

Науковій літературі властивий високий рівень достовірності й об’єктивності в подачі матеріалу. Порядок розташування матеріалу, як правило, є систематичним. Стиль викладу наукових видань – чіткий, із великою кількістю термінів, доповнюється словниками, додатками, коментарями, примітками, покажчиками.

Мета наукового видання – інформаційне обслуговування фахової діяльності як науково-теоретичної, так і практичної. Читацька аудиторія наукового видання складається зі спеціалістів, зайнятих у визначеній галузі науки або практики з визначеним рівнем фахової освіти. Орієнтація на цю особливість наукового видання визначає концепцію оформлення. Наприклад, при друкуванні тез або матеріалів конференцій оформленню, як правило, не приділяють особливої уваги, але в колонтитулах обов’язково вказують автора і назву статті. Ретельної уваги у наукових виданнях потребує оформлення таблиць, ілюстрацій, які містять значний обсяг інформації і повинні бути чіткими, однак стислими.

Наукова книга адресується перш за все діячам науки, які є користувачами наукової інформації. Саме фахівець здатний сприймати наукову інформацію на рівні з автором, не потребуючи адаптації та особливих методів пояснення, він володіє термінологією галузі, знає засадничі теорії, основні джерела, знайомий з авторитетними іменами. Особливістю читацького сприйняття змісту наукової книги є те, що як читач учений не обмежується простим розумінням тексту, а стає активним співучасником творчого процесу. Він аналізує зміст книги, оцінює його, порівнює зі своєю позицією, знаходить щось нове й важливе, щось сприймає, а щось заперечує.

Наукова книга є об’єктом читання для аспірантів, магістрантів і студентів, яким вона потрібна при написанні наукових робіт – дипломних, магістерських, кандидатських дисертацій, а також при засвоєнні певних навчальних дисциплін.

Розмаїття читацьких категорій не означає, що при підготовці наукової книги текст потрібно пристосовувати до рівня підготовки читача. Наукову книгу читач повинен засвоювати з урахуванням своїх наукових, освітніх можливостей і інтересів. Так, у деяких виданнях зазначається, що воно призначене, наприклад, «для істориків, філологів, археологів і для тих, хто цікавиться античною цивілізацією».

У середовищі редакторів наукової літератури виникла ідея про три різновиди наукових книг, адресовані різним колам читачів:

а) власне наукова книга, призначена для суто академічної аудиторії;

б) наукова література для ширшого кола фахівців – для зацікавленого читання насамперед «академічної публіки», а також фахівців-«суміжників»;

в) популярна наукова література для зацікавленої публіки – книжки, доволі нечисельні, про визначні події, оригінальні відкриття і факти, що викликають загальний інтерес. Водночас, є такі галузі науки, в яких «перебіг подій» та результати зрозумілі для будь-якого зацікавленого, а то й просто пересічного читача: тут наукова література виступає одночасно у двох «ролях» – власне наукової (за характером створення) та популярної (за характером читання), – наприклад, мистецтвознавство, історія літератури, культури та ін.

Характер інформації визначається специфікою власне наукової діяльності. Науковій літературі характерна наявність різних точок зору на одні й ті ж проблеми, тобто неоднозначність їх вирішення. Специфічною рисою нау