Розрізнення складних сполучників і однозвучних із ними сполучень слів

Складні сполучники зате, проте, щоб, якби, якщо, теж треба відрізняти від займенників та прислівників, ужитих із прийменниками за, про або частками би (б), же (ж).

Роман силувався вимовити слово, проте не міг (Васильченко). — Старий дідусь справдешні байки править про те, що діялось на нашім світі (Леся Українка).
Це лиш слова, зате вони безсмертні (Л. Костенко). — Партія зелених виступає за те, щоби припинити забруднення довкілля.
Сьогодні теж буде теплий день. — Про те ж розмовляли і вчора.
Якби ви вчились так, як треба... (Шевченко). — Як би це точніше описати?
Щоб жить, ні в кого права не питаюсь (Тичина). — Що б не сказав, усе не до ладу.

Способи розрізнення:
1) Займенник із прийменником або часткою, прислівник із часткою виступають у реченні додатком, відповідаючи на питання за що? про що?, або обставиною, яка відповідає на питання як?

§ частку же (ж) можна замінити іншою:
те ж — те саме; так же — так само або й зовсім опустити;

§ частку би (б) можна перемістити в позицію після дієслова: про що б розмову почати — про що почати б розмову;

§ складні сполучники можна замінити синонімічними: зате, проте — але, однак, якби — коли б, щоб — аби.

нагору

ПОВТОРЮВАНІ Й ПАРНІ СПОЛУЧНИКИ

Повторювані сполучники складаються з кількох частин, кожна з яких ставиться перед одним із однорідних членів речення або підрядних речень:
Місяць, неначе човен в синім морі, то виринав, то потопав (Шевченко).
Ні кімната, ні місто, ні нова робота хлопцеві не подобались.

Парні сполучники — це складеш сполучники, одна частина яких вживається перед першим, а друга — перед другим однорідним членом чи підрядним реченням,
Тепер у футбол грають не тільки хлопці, але й дівчата.

нагору

Послідовність розбору сполучника

1. Речення зі сполучником.

2. Аналізоване слово.

3. Група та підгрупа за синтаксичною роллю.

4. Група за будовою.

5. Особливості вживання і написання.

нагору

ЧАСТКА

Часткою називаються службова частина мови, яка надає реченням чи окремим його членам певних відтінків значення або служить для утворення окремих граматичних форм. Частки не мають лексичного значення, не змінюються, не є членами речення.

Окремі частки мають варіанти: би-б, же-ж, що функціонують за законами милозвучності мови: пішов би — пішла б, згадай же — згадали ж і под.

нагору

ГРУПИ ЧАСТОК ЗА ЗНАЧЕННЯМ

Часток у мові досить багато, і виконувані ними функції дуже різноманітні. Це зумовлює труднощі класифікації, наслідком яких є те, що в різних наукових працях і навчальних посібниках групи часток вказані не однаково.

У шкільному підручнику наведено поділ на З групи — формотворчі, заперечні і модальні.

Формотворчі утворюють дієслівні форми умовного (Якби мені черевики, то пішла б я на музики. — Шевченко) та наказового (Хай зозулі віщують літа. — Ткач) способів.

Заперечні частки — не, ні, ані:
Ні, я зовсім іще не заповнив золотої анкети життя (Сосюра).

Модальні вживаються для оформлення певних типів речень, для надання певних смислових відтінків окремим словам, для вираження ставлення мовця до висловленого змісту. Серед них виділяють:

§ питальні — чи, хіба, невже:
Чи совам зборкати орла? (Рильський).
Невже задарма стільки сердець горіло до тебе найсвятішою любов'ю? (Франко).

§ окличні — як, що за, що то за:
Що то за сон був! (Гончар).
Як хотів би я враз обійняти всю красу молодої землі! (Д. Міщенко).

§ вказівні — ось, от, он, ген, це, оце, то, ото:
Оце і вся моя кімната (Тичина).
Ось липа кучерява розкинула намет (Н. Забіла).

§ стверджувальні — так, еге, авжеж, атож:
Так, я буду крізь сльози сміятись (Леся Українка).

§ підсилювальні — же (ж), аж, адже, і, навіть, та й, таки:
Плаче так гірко, аж здригається вся. (Тесленко).
Голос криниці — чого ж ти замовк? (Л. Костенко).

§ видільні — тільки, лише (лиш,), хоча (хоч):
Тільки той ненависті не знає, хто цілий вік нікого не любив (Леся Українка).
Здобувати хоч синам, як не собі кращу долю в боротьбі (Франко).

§ обмежувальні — майже, чи не, трохи не, мало не:
Густа трава була мені майже по коліна (Грінченко).
Цвинтар заріс черешником та зіллям трохи, не в пояс (Марко Вовчок).

§ спонукальні — годі, ну, нумо, бодай, бо, но:
Нумо до праці, брати! (Грінченко).
Бодай тії вороги покопали до ноги! (І. Нечуй-Левицький).

§ означальні — саме, якраз, точно, дійсно:
А дочка саме хліб з печі виймає (Грінченко).
Концерт почався точно о дев'ятій.

§ власне модальні, що виражають упевненість, сумнів, припущення — мабуть, навряд, нібито:
На щуку хтось бумагу в суд подав, що нібито вона такеє виробляла... (Глібов).

Примітка
У багатьох працях виділяються ще словотворчі частки, за допомогою яких утворюються неозначені та заперечні займенники (будь-який, хтось, абищо) та подібні до них прислівники (де-небудь, хтозна-коли, ніяк). Але у складі цих слів вони виступають префіксами і суфіксами.

нагору

НАПИСАННЯ ЧАСТОК

Більшість часток пишуться окремо від слів, до яких вони відносяться.

Частки бо, но, то, таки пишуться через дефіс, якщо стоять безпосередньо після слова, до якого належать, в інших випадках вони також пишуться окремо. Порівняйте:
Завдяки наполегливим тренуванням команда досягла-таки помітних успіхів. — Завдяки наполегливим тренуванням команда таки досягла успіхів.

У частках, що складаються з двох слів, ці слова пишуться окремо одне від одного: що за, навряд чи, трохи не, ще й, чи не тощо.

У сумнівних випадках (наприклад, егеж, якраз, невже) доцільно вдатися до прийому заміни синонімом — частками так, саме, хіба. Якщо така заміна можлива, то слово слід писати разом. Порівняйте:
Тоді якраз (саме) починалися жнива. — Ми почули, як раз щось сильно стукнуло, а вдруге дещо тихіше.

нагору

ЧАСТКИ, СПІВЗВУЧНІ З ІНШИМИ ЧАСТИНАМИ МОВИ

Чимало часток, які звучанням збігаються з іншими частинами мови: і — зі сполучником сурядності; як, хоч, чи, мов, наче, немов, неначе, мовби — зі сполучниками підрядності; точно, справді, рівно — із прислівниками; саме — із займенником (але з наголосом на другому складі). Тому завжди треба з'ясовувати, яку роль у реченні відіграє слово, застосовувати визначення частин мови. Наприклад у реченні: Тільки і дишемо було, як наїде гостей (Марко Вовчок) і нічого не з'єднує, а лише підсилює наступне слово. Тому це не сполучник, а частка.

нагору

НЕ І НІ З РІЗНИМИ ЧАСТИНАМИ МОВИ

Не і ні — найчастіше вживані частки. Вони можуть уживатися з різними частинами мови. Написання цих часток регулюється низкою правил.

Не пишеться разом, якщо;

§ слово будь-якої частини мови без не не вживається: немовля, неозорий, нехтувати, ненароком;

§ коли не надає слову протилежного значення, яке може бути виражене іншим словом, без не: недруг (ворог), недалекий (близький), невиразно (туманно).

У цих випадках не є префіксом або частиною кореня.

Не пишеться окремо, якщо:

§ у реченні є протиставлення, заперечення: Не далекі краї його приваблювали, а можливість учитися. То не ясний сокіл квилить-проквиляє (Народна творчість).

§ слово (іменник, прикметник, прислівник)
виступає в реченні присудком і не стосується
відсутнього дієслова-зв'язки: Він мені не (є) друг; Ставок не (є) глибокий, але купатись у ньому можна. У таких реченнях не — заперечна частка.

Ні пишеться разом, якщо:

§ слово без ні не вживається: нікчемний, нісенітниця, нівроку;

§ входить до інших слів як словотвірний
префікс: ніхто, ніякий, ніде.

Ні пишеться окремо, якщо:

§ є заперечною часткою: Не лишилось ні клаптика незасіяної землі;

§ є повторюваним єднальним сполучником із заперечним значенням: Не буде у думах моїх ні мук, ні страждань, ні плачу (Рильський). Не хоче він ні пить, ні їсти і все у мрії порина (Сосюра).

Інші правила стосуються окремих частин мови і їхніх форм — займенників, дієслів, дієприкметників, прислівників.

нагору

Послідовність розбору частки

1. Речення з часткою.

2. Аналізована частка.

3. Розряд і значення, яке передає частка.

4. Особливості вимови та написання.

нагору

ВИГУК

Вигук — це незмінна частина мови, що виражає почуття і волевиявлення, не називаючи їх. Вигуки не належать ні до самостійних, ні до службових частин мови.

За значенням вигуки поділяються на:

§ емоційні, що виражають почуття і переживання: о, ой, ах, фу, пхе;

§ вигуки волевиявлення, що передають спонукання, заклик і т. д.: цить, гов, алло, ну, гей, гайда, нумо, вйо, ціп-ціп та ін.

Деякі вигуки утворились від іменників у кличній формі: Людоньки! Господи! Горенько моє!
Вигуками стали і деякі усталені звороти: Цур тобі!

Окрему групу становлять звуконаслідувальні слова: гуп, дзень, ха-ха-ха, ш-ш та ін.

Близькі за значенням до вигуків слова ввічливості (спасибі, до побачення), лайливі вислови (чорт забери).

В окремих випадках вигуки можуть вживатися в ролі членів речення: Гетьте (зникніть), думи, ви хмари осінні (Леся Українка). Спасибі (дякую) вам, люди добрі! Навколо чуєм хрум-хрум … хрусь-хрусь (якісь звуки) (Коцюбинський).

нагору

НАПИСАННЯ ВИГУКІВ

Вигуки, що складаються з протяжних звуків або повторюваних частин, пишуться через дефіс: шур-шур, ж-ж-ж, аго-о-ов, гай-гай, киць-киць та ін.

Вигуки можуть відділятися від інших слів у реченні комами: Ой, як же ви мене налякали! (Маковей). Тут чисто, ясно, весело, ох, як весело! (Франко).

А також знаком оклику (здебільшого на початку речення), якщо вимовляються з окличною інтонацією: Ай! Як тут гарно! (Коцюбинський).

Вигуки, вжиті у значенні іменників, часто пишуться в лапках: Твоє журливе "ку-ку" спливало, як сльози по плакучій березі (Коцюбинський).