Стилістична диференціація лексики усного вияву мови.

Розмовний стиль

Обслуговує повсякденне усне спілкування людей у побуті та на виробництві. Розрізняють неформальне та формальне спілкування. Перше – нерегламентоване, його мета і характер визначаються особистими (суб'єктивними) стосунками мовців. Друге – обумовлене соціальними функціями мовців, регламентоване за формою і змістом.

Основні ознаки:

1) безпосередня участь у спілкуванні;

2) усна форма спілкування;

3) невимушеність спілкування;

4) використання несловесних засобів (логічних наголосів, тембру, пауз, інтонації);

5) використання позамовних чинників (рухи, жести, міміка);

6) емоційна реакція.

Основні мовні засоби: емоційно-експресивна лексика, прості, переважно короткі речення, часте використання займенників, фразеологізми, діалектизми, професійні та просторічні слова.

Розмовний стиль поділяється на:

1) розмовно-побутовий;

2) розмовно-офіційний.

 

Ораторський стиль

Це стиль промови, доповіді, лекції, публічного виступу. Переконливе, пристрасне слово – дійовий засіб організації стосунків між людьми у діловій сфері, могутній чинник виховання. Живе слово, особистий приклад – величезна сила. Поведінка оратора, його мова, жести, вигляд – усе це взірець для слухачів. Справжній промовець – неповторна індивідуальність. Ораторський стиль виявляється в таких якостях:

1) безпосередність (спілкування віч-на-віч або з аудиторією);

2) невимушеність (природність, розкутість спілкування);

3) емоційність спілкування, що забезпечує виразність мовлення за рахунок доцільного використання вербальних та невербальних засобів;

4) правильності, грамотності спілкування (відповідності нормам літературної мови);

5) точності (використання слова у відповідності до його мовного значення);

6) стислості (використання таких мовних засобів, які найбільш яскраво виражають головну думку);

7) виразності.

Ораторський стиль – це такий стиль, де найповніше виявляються сліди розумово-мовленнєвої діяльності людини і лише постійна робота над ним є найдієвішим чинником розвитку й удосконалення усієї діяльності оратора.

 

 

53. Лексика емоційно нейтральна і емоційно забарвлена (емоційно-оцінна, експресивна, фамільярна, вульгарна).

Уся лексика української мови із стилістичного погляду поділяється на стилістично нейтральну і стилістично забарвлену.

^ Стилістично нейтральна лексика становить основу будь-якого висловлювання. Стилістично нейтральних слів у мові переважна більшість. Це звичайні назви явищ природи (вода, сніг, вітер, злива), рослин і тварин (верба, явір, пшениця, кінь, соловей), родинних стосунків (батько, мати, брат, сестра), органів людського тіла (голова, око, брова, нога), будівель та їх частин (будинок, дах, димар), меблів (стіл, стілець, шафа), страв (борщ, каша, молоко), одягу й взуття (шапка, хустка, чоботи), знарядь і процесів праці (сокира, лопата, копати, орати), основних почуттів і станів людини (радість, гнів, сон), кольорів (зелений, синій, жовтий), дій і станів (ходити, думати, сміятися, радіти), обставин місця, часу, способу дії (вгорі, тут, вчора, тоді, швидко), числівники (один, два), займенники (я, він, такий, стільки), прийменники (в, на, з, біля), сполучники (і, та, але, або) тощо.

Стилістично забарвлена лексика розподіляється певною мірою за функціональними стилями.

Відповідно розрізняють:

а) офіційно-ділову лексику, яка відрізняється точністю, конкретністю, максимальною уніфікованістю: заява, довідка, посвідчення, протокол, ухвала, резолюція, інструкція, наказ, розпорядження, вищезазначений, розглядуваний.

б) наукову лексику, яка характеризується насамперед розвиненою термінологією, слова тут вживаються в прямому значенні, їхня семантика точно визначена й окреслена: іменник, прикметник, підмет, присудок, префікс, суфікс, сурядний, підрядний;

в) лексику публіцистичного стилю, яка насичена словами на позначення суспільно-політичних явищ: державність, суспільство, громадськість, більшість, номенклатура, популізм, імідж, авангард, політичний, лівий, правий;

г) конфесійну лексику, у якій переважають старослов’янізми й книжні слова, що надають висловлюванню урочистості, піднесеності: Бог, Господь, благодать, спасіння, гординя, гріх, благовістити, праведний, преподобний, непорочний, благословенний;

ґ) лексику художніх творів, яка, крім того, що охоплює елементи розмовно-побутового й публіцистичного стилів, характеризується образністю, метафоричністю, переносним вживанням слів, поетизмами: передгроззя, марево, легіт, далеч, гомін, маєво, запашний, стоголосий, безмовний, рахманний, неозорий, несказанний, химерний, моторошний, тернистий, сягати, щеміти, зітхати, спрожогу, зненацька, навсібіч;

д) розмовно-побутову лексику з виразними позитивними й негативними відтінками значень: матінка, матуся, донечка, водичка, смакота, малесенький, близенько, спатки, хлопчисько, бурмило, хапуга, діляга, поцупити.

За емоційно-оцінним значенням стилістично забарвлена лексика поділяється на слова піднесеного плану (“високий” стиль) і слова зниженого плану (“низький” стиль).

До слів піднесеного плану передусім належать:

а) книжна лексика: доблесть, торжество, мисль, бентежність, благоговіння, воїн, чадо, десниця, перст, достойний, волелюбний, незборимий вікопомний, бентежити, мислити;

б) поетизми: небокрай, відлуння, приваба, легіт, відлуння, могуття, борня, небокрай, розмай, блакить, дівчинонька, лебідонька, легкокрилий, золототканий, осяйний, надхмарний, гожий, линути, зоріти.

До слів зниженого плану належать:

а) розмовна лексика: балакати, вештатися, гультяй, діляга, читалка добряк, базіка, гульвіса, морока, панькатися, комизитися, приндитися, забрьоханий, підтоптаний, лупатий;

б) фамільярна лексика — безцеремонна, розв’язна: варнякати, вшелепатися, цмокнути, директорша, чудило;

в) вульгаризми: пика, морда, дурило, хамло, патякати, ляпати, жерти.

Емоційне звучання деяких слів досягається за допомогою суфіксів:

а) пестливих: матінка, матуся, таточко, татусь, сестриця, сеструня, дівчинонька, голубонька, зіронька, гайочок, миленький, ріднесенький;

б) згрубілих: носище, бабище, хлопчисько, дівчисько, чолов’яга, п’янюга, басюра, багнюка, писака, старезний, грубезний.

Нейтральні слова набувають позитивного чи негативного емоційного забарвлення, якщо їх вжито в переносному значенні: ^ 1. Позирав щораз в віконце, чи не трапиться вона, його щастя, його сонце, його зіронька ясна (П.Грабовський). 2. Якась собака винишпорила, що в листі друковане, і мене кличуть на пошту, щоб одкрити при мені листи (М.Коцюбинський). 3. А соцький, він свиня пиката, нехай минає мою хату (М.Кропивницький).

Експресивна лексика може вживатися в усіх функціональних стилях літературної мови. Але найчастіше вона використовується в художніх творах і публіцистиці, а також у розмовно-побутовій сфері. Експресивна лексика надає висловлюванню більшої виразності, образності, помітніше впливає на почуття співрозмовника, читача.

 

54. Просторічна, жаргонна і арготична лексика як вияв соціальної диференціації мови. Вульгаризація мовлення як ознака сучасної мовної ситуації в Україні (за працею Л. Масенко „Мова і суспільство: постколоніальний вимір”).

 

ПРОСТОРІЧНА ЛЕКСИКА — слова, що знаходяться за межами літературної мови. Вони експресивно забарвлені, але, на відміну від звичайних розмовних слів, мають відтінок спрощеності, зниженості, грубості, напр.: верзти, варнякати, пертися, дурепа, морда, пика, пузо, хамло. Просторічна лексика вживається в розмовному мовленні. Її не можна використовувати у сфері ділового, офіційного спілкування. Вона іноді використовується в художній літературі для мовленнєвої характеристики персонажів, які не зовсім володіють нормами літературної мови.

Жаргонна лексика (або жаргонізми) - це слова і вирази, що зустрічаються в мові людей, пов'язаних родом діяльності, проведенням часу і т.п. У минулому були поширені соціальні жаргони (жаргонний язик дворянських салонів, мова купецтва і т.д.). У наш час зазвичай говорять про жаргоні людей певної професії, студентському, молодіжному, про жаргонних словах у мовленні школярів; наприклад, серед студентів поширені слова: бабки "гроші", кльовий 'особливий, дуже хороший', сачкувати 'байдикувати', хата 'квартира '. Жаргонізми є умовними, штучними найменуваннями і мають відповідності в літературній мові.

Арготизмами (від франц. argot — жаргон) називаються слова та вирази, вживання яких обмежене специфічною мовою окремих соціальних груп, мало або й зовсім незрозумілою для іншої частини суспільства. За своїми ознаками мова арго зближується з жаргоном, але якщо останній, у принципі, відкритий для загального розуміння, то мова арго — це мова утаємничена, зрозуміла лише для посвячених, мова, що має спеціальний розрахунок на приховування свого змісту.