Диякона Евагрія, які ворогували між собою

Було двоє духовних братів: диякон Евагрій та священик Тит. І була між ними любов така велика й нелицемірна, що всі дивувалися однодумності їхній та безмірній любові. Але ж диявол - ненависник добра - завжди, наче той лев, рикає, шукаючи, кого б пожерти. Отож і вчинив поміж ними таку ворожнечу та таку ненависть уклав у їхні серця, що вони й навіч не бажали бачити один одного. Довго просили їх брати, аби помирилися вони, а ті й слухати того не бажали. Ось, бувало, стоїть Евагрій у церкві, а Тит іде з кадилом, так Евагрій утікає від фіміаму, а якщо не відбіжить, то вже Тит обмине його, не покадивши. І так довгий час перебували вони в отому духовному мороці. Навіть під час Служби Тит не брав прощення, а Евагрій приймав причастя у гніві. Ось на що налаштував їх ворог.

Та якось цей Тит вельми занедужав і лежав уже без усякої надії, то почав слізно каятися у своїй нужді і з благанням послав до диякона, кажучи: «Прости мені, брате, Бога ради, що гнівався я на тебе». Той же проклинав його жорстокими словами. Як побачили старці, що Тит помирає, то вже силою потягнули Евагрія, щоби попрощався він із братом. Недужий, побачивши брата, ледь підвівся та й упав йому в ноги, мовлячи: «Прости мені, отче, і благослови». А той, немилостивий та лютий, одвернувся [від хворого] при нас усіх, кажучи: «Не хочу ніколи з ним перепроситися, ні в цьому житті, ні в прийдешньому». Видерся з рук тих старців, але тут же й упав. Хотіли ми його підвести, аж виявили, що мертвий він. Не змогли йому ані рук скласти, ані уст зімкнути - так, начебто вмер він уже віддавна. А недужий підвівся так стрімко, наче ніколи й не хворів. Ми ж вжахнулися тією наглою смертю одного та швидким зціленням іншого й з великим плачем поховали Евагрія, уста якого були розтулені, а руки простягнуті.

Тож ми розпитували Тита, що воно сталося. І він оповів таке: «Побачив я ангелів, котрі відступалися від мене, оплакуючи мою душу, та бісів, котрі раділи з мого гніву. Отоді почав я благати в брата прощення. І коли привели його до мене, то побачив немилостивого ангела, який тримав полум'яний спис, і, коли брат не простив мені, то вдарив він його, і той упав мертвим. Мені ж ангел простягнув руку й підвів мене». І ми, почувши це, побоялися Бога, який сказав: «Простіть, і вам проститься» (Лк. 6, 37). Мовив бо Господь: «...кожний, хто гнівається на брата свого, підпаде судові» (Мт. 5, 22). А Єфрем: «Як трапиться комусь умерти в ворожнечі, спіткає того суд невблаганний». Та якщо і ради святих Антонія і Теодосія не знайде така людина відраду, то лихо їй, отією [лихою] пристрастю переможеній.

До Полікарпа. Остерігайся цієї [пристрасті] і ти, брате. Не поступися бісу гнівливому, бо як хтось йому піддасться, той в рабство до нього потрапить. То ж хутчій припади та й вклонися тому, хто до тебе ворожий, щоби не віддано тебе ангелові немилостивому. Тоді й тебе Господь обереже від усякого гніву. Він-бо сказав: «Хай сонце не заходить над вашим гнівом» (Еф. 4, 26). Йому ж слава з Отцем і з Святим Духом нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь.

 

РОЗПОВІДЬ 24

Друге послання Печерському

Архимандрнтові Акиндину про святих і

Блаженних ченців Печерських, братію

Нашу, написане Полікарпом, ченцем того ж

Печерського монастиря

З допомогою Господа, який слово утверджує, звертаюся до твого благого розуму, всечесний архимандрите усієї Руси, отче й пане мій, Акиндине.

Із прихильністю направ до мене слух свій, щоби доніс я до нього життя, діяння та знамення дивних і блаженних мужів, які перебували в цьому святому монастирі Печерському, і про яких почув я від єпископа Володимирського й Суздальського Симона, брата твого, колишнього ченця того ж монастиря Печерського. Оповів він мені, грішному, про святого й великого Антонія, який поклав початок Руським ченцям, і про святого Теодосія, і про життя та подвиги тих преподобних отців, які були після них та закінчили дні свої в домі Пречистої Божої Матері. Нехай дослухається твій благий розум до мого - незрілого та недосконалого.

Прикликав ти мене колись і звелів оповісти про діяння тих ченців. Та відомі тобі моя простота й невправність, адже завжди я веду всяку мову перед тобою зі страхом - як зможу виразно викласти вчинені ними знамення та преславні чудеса? Отож лише малу частку розповів я тобі, а більшу забув зі страху, соромлячись твого благочестя, та ще й розповів недоладно.

Тому й наважився я на письмі викласти тобі про нашу святу й блаженну братію, аби й тим ченцям, які будуть після нас, відкрилася Божа благодать, що витала в цьому святому місці, і аби прославили вони Отця Небесного, котрий явив у Руській землі, в святому монастирі Печерському, таких світочів.

 

РОЗПОВІДЬ 25

Про Микиту Затворника, який став потім

Єпископом Новгородським

Був за часів преподобного ігумена Никона один брат на ім'я Микита. Він, бажаючи, аби славили його люди, задумав діло велике, та не Бога ради. Почав прохати в ігумена [дозволу] піти в затвор. Та ігумен забороняв йому, тлумачачи: «О дитино, не буде тобі користі сидіти в бездіяльності, бо ж ти ще юний. Краще буде для тебе перебувати поміж братами й трудитися для них - так не втратиш ти своєї нагороди. Ти ж сам бачив, як брата нашого святого Ісакія Печерника біси ввели в оману. Лише й спасла його велика Божа благодать заради молитов преподобних отців Антонія та Теодосія, які й донині творять багато чудес». Та Микита казав: «Не дам я себе звабити такими речами. Прохаю ж у Господа Бога, аби й мені подав дар творити чуда!» Никон же відповідав: «Понад сили є прохання твоє. Пильнуйся, брате, не загордій, аби не впасти. Велить тобі наше смирення служити святій братії, заради якої й одержиш вінець свій за послух». Але Микита ніяк не прислухався до сказаного ігуменом, а як забаглося йому, так і вчинив: замурував за собою двері та й пробував [у келії] безвихідно.

Невдовзі спокусив його диявол. Отож під час того, як він співав [псалми], почув голос, що молився разом із ним, та стало чутно невимовні пахощі. Оце ж його і звабило, бо подумав він: «Якби не був то ангел, то не молився б зі мною та й не чутно було б пахощів Святого Духа». І почав він ревно молитися: «Господи, Сам явися моєму розумінню так. щоб побачив я Тебе». Та був йому голос: «Не явлюся я тобі, бо ще юний ти: щоб не вознісся ти та не впав долі». Затворник же промовляв зі сльозами: «Ні, Господи, не піддамся спокусі, бо ж навчив мене ігумен мій не піддаватися диявольській облуді, та вчиню все, що лиш велиш мені». І тоді душегубний змій узяв над ним владу й сказав: «Неможливо для людини, яка в тілі пробуває, бачити мене, тому посилаю до тебе мого ангела, щоб залишався він при тобі, а ти ж чини його волю». І вмить постав перед ним біс у подобі ангела. А чернець упав перед ним ниць і поклонився йому, як ангелові. І сказав йому біс: «Ти вже не молися, а читай книги і через них спілкуватимешся з Богом, та й подаватимеш корисне слово тим, хто до тебе приходитиме. Я ж повсякчас перебуватиму в молитві до свого Творця за твоє спасіння». І чернець дав ввести себе в оману, отож більше не молився, а ретельно взявся за читання та повчання. Коли ж бачив біса, що безперестанку за нього молився, то радів йому, як ангелові, котрий творив за нього молитву. З тими ж, хто приходив до нього, провадив він розмови про корисне для душі й почав пророкувати, й пішла про нього велика слава, бо ж усі дивувалися словам його, що збувалися.

Послав якось Микита до князя Ізяслава зі словами: «Оскільки нині в Заволочі вбили Гліба Святославича, то чимшвидше пошли сина свого Святополка на престол у Новгород». Як сказав, так і сталося: прийшла невдовзі звістка про смерть Гліба. І відтоді Затворник набув слави пророка: князі та бояри почали до нього вельми дослухатися. [Річ у тім, що] бісові майбутнє не відоме, а сповіщає він про те, що сам учиняв або ж на що підбивав людей лихих: чи то вбити, чи то вкрасти. Коли ж приходили до Затворника почути слова потіхи, то біс - отой гаданий ангел - відповідав йому про все, що з тими людьми траплялося. Він провіщав – отак і збувалося.

І ніхто не міг змагатися з ним у знанні книг Старої о Завіту, бо ж знав він їх напам'ять: Буття та Вихід, Левіт, Числа, Судді, Царства та всі книги Пророків почергово та знав добре всі книги юдейські. А Євангелія та Апостола - святі книги, передані нам у благодаті задля нашого утвердження та на нашу поправу, - ніколи не бажав ані бачити, ані слухати, ані читати, ані щоби хтось про них говорив з ним. І з того всі зрозуміли, що ворог спокусив його.

Не могли того стерпіти оті преподобні отці: ігумен Никон, Йоан, котрий став ігуменом після нього, Пимен Посник, Ісая, котрий став єпископом Ростова, Матвій Провидець, святий Ісакій Печерник, Агапіт-лікар, Григорій Чудотворець, Микола, котрий став єпископом Тмуторакані, Нестор, який написав Літопис, Григорій, який канони укладав, Теоктист, котрий став єпископом Чернігівським, Онисифор Провидець. Усі ці богоносці прийшли до введеного в оману і, помолившись Богові, відігнали від нього біса, й відтоді [чернець] його вже не бачив. Вивели Микиту з келії та розпитували його про Старий Завіт, аби щось від нього почути. Та він присягався, що ніколи тих книг і не читав: так як раніше знав юдейські книги напам'ять, так тепер жодне написане слово не було йому й відоме, попросту кажучи, жодного слова й не знав. Оті преблаженні отці ледве навчили його грамоти.

Відтоді віддався він життю у здержливості й послухові, у чистоті та смиренні, так що чеснотами всіх перевищив. Задля отих превеликих чеснот його й поставили згодом єпископом Новгорода. Та й чудес сотворив він багато: якось у час посухи помолився Богові, то й дощ з неба звів і пожежу в місті згасив. Отож нині вшановують його зі святими - святого й блаженного Микиту.

 

РОЗПОВІДЬ 26

Про Лаврентія Затворника

А опісля й ще один брат на ім'я Лаврентій забажав увійти в затвор. Святі ж отці аж ніяк не веліли йому це чинити. Тоді оцей Лаврентій пішов у Ізяславів монастир святого Димитрія

і затворився там. І ось заради суворого життя дарував йому Господь благодать зцілення.

Якось привели до нього одного біснуватого з Києва, і того біса не зміг Затворник вигнати - настільки лютим був біс: колодою, котру й десять мужів не могли піднести, сам до землі кидав. І довший час не міг той [киянин] зцілитися, і звелів Затворник вести його до Печерського монастиря. Тоді біснуватий почав волати: «До кого ж ти мене посилаєш? Я ж не смію і наближуватися до печери, заради тих святих, які в ній покладені; а в монастирі боюся я лише тридцятьох, а з іншими боротьбу веду». А тим, котрі його вели, було відомо, що він ніколи не бував у Печерському монастирі й нікого з нього не знав. Тому вони запитали в нього: «Хто ж ті, котрих ти боїшся?» І біснуватий назвав їх усіх поіменно: «Оці тридцять, - сказав, - одним [лише] словом виженуть мене». А було тоді в печері всіх чорноризців 100 та 80.

Сказали біснуватому: «Ми хочемо замкнути тебе в печері». А він відповів: «Який мені буде пожиток боротися з мерцями? Тепер вони з великим завзяттям моляться Богові за своїх ченців і тих, хто до них приходить. Тому, як хочете побачити мою боротьбу, то ведіть мене до монастиря». І почав він говорити спершу єврейською, потім - латинською та грецькою, попросту усіма мовами, що їх ніколи й не чув [той киянин], так що й ті, хто його провадили, налякалися зміні його мови та різноголоссю. І ще до того, як увійшов до монастиря, [біснуватий] зцілився й почав добре все усвідомлювати.

І прийшов ігумен з усією братією. І не знані зціленому були ані ігумен, ані жоден із тих тридцяти, кого назвав він у час біснування. Запитали його ті, котрі привели: «Хто ж зцілив тебе?» А він, дивлячись на чудотворну ікону Богородиці, з якою їх зустріли, назвав поіменно 30 святих отців - і так він зцілився. Хоч і відомі йому були імена всіх, та жодного з отих старців не знав він [з вигляду]. І тоді всі разом віддали славу Богові й Пречистій Його Матері та блаженним його угодникам.

Заради того описав я це тобі, пане мій, Акиндине, аби не вкрила пітьма незнання дивовижні чудеса отих блаженних і преподобних отців наших - знамення, і чуда, і чини. Аби й іншим стало відоме святе життя нашої братії, як то зібралося в один час аж до тридцяти отаких мужів, які могли бісів словом виганяти. А до печери, як мовлено, біснуваті не важилися навіть і наближуватися заради покладених у ній святих отців Антонія і Теодосія та інших святих ченців, що їхні імена вписані до книги життя. Блаженний той, хто з ними сподобився бути покладеним [отут]. Блаженний і спасенний той, хто сподобився бути вписаним разом із ними. З ними і мене нехай сподобить Господь милості в день судний молитвами твоїми. Амінь.

 

РОЗПОВІДЬ 27