Про призначення святого Теодосія ігуменом

Згодом блаженний Варлаам, ігумен братії в печері, княжим повелінням був переведений до монастиря святого мученика Димитрія і там поставлений ігуменом. Тоді ж брати, які були в печері, зібравшись, за згодою всіх сповістили преподобному Антонію, що обрали собі ігуменом блаженного отця Теодосія як такого, що дотримувався чернечого життя і добре знав Божі заповіді.

Хоч отець наш Теодосій прийняв настоятельство, однак ні в чому не змінив свого чернечого смирення й правила, пам'ятаючи про Господа, котрий сказав: «Але як хтось хотів би у вас бути великий, нехай буде вам слуга» (Мт. 20, 26). Тому й смирився він, робився нижчим від усіх і всім служив, подаючи собою зразок для усіх: і першим ставав до праці, і передував усім при Святій Літургії.

Відтоді процвітало й зростало це місце молитвою Праведника. «Праведник квітнутиме, немов пальма; він виженеться вгору, мов кедр ливанський» (Пс. 92, 13). Відтоді й братія зростала чисельно, і процвітало те місце їх доброю поведінкою і молитвами та іншим благочестям, і багато вельмож приходили до нього за благословенням та давали їм від своїх маєтків якусь частку.

Преподобний же отець наш, воістину земний ангел і небесна людина, Теодосій бачив, що місце те невигідне й тісне, та ще й бідне у всьому. І братія зросла, а церкви маленькі для їх зібрання. Ніколи через це не сумував і не журився тим, а щоденно втішав свою братію, учив ніколи не дбати про тілесне, пригадуючи їм Господнє слово, говорячи: «Отож не турбуйтеся, промовлявши: Що будемо їсти, що пити й у що зодягнемося?.. Отець же ваш небесний знає, що вам усе це потрібне. Шукайте перше Царство Боже та його справедливість, а все те вам докладеться» (Мт. 6, 31-33). Так думав Блаженний, і Бог щедро подавав йому все необхідне.

Про спорудження Печерського монастиря

Тоді цей Великий Теодосій знайшов чисте місце неподалік печери і зрозумів, що воно достатнє для спорудження монастиря. Та й розбагатів благодаттю Божою, обгородився вірою й надією, наповнився Духом Святим, почав трудитися, щоби заселити це місце. І оскільки Бог допомагав йому, швидко спорудив церкву на тому місці в ім'я Святої Преславної Богородиці й Приснодіви Марії і обгородив, поставив багато келій, а тоді переселився з печери із братією нате місце року 1062-го. Відтоді Божою благодаттю зросло це місце і стало славним монастирем, названим Печерським, який і донині існує, що його збудував святий отець наш Теодосій.

Згодом послав Блаженний одного з братів до Констатинополя до Єфрема-скопця, щоби, переписавши, приніс весь устав Студитського монастиря. Той сповнив веління преподобного Отця нашого відразу і, переписавши весь монастирський устав, послав йому. Отримавши ж його, отець наш Теодосій звелів прочитати перед братією і відтоді почав чинити все у своєму монастирі згідно з уставом святої Студитської обителі, як і донині виконують його учні.

Кожного, хто хотів стати ченцем і приходив до нього, не відкидав, ні вбогого, ні багатого, а з усім старанням приймав усіх. Самбо колись був у такому становищі, як сказано вище, коли, прийшовши зі свого міста, захотів стати ченцем, обійшов тому всі монастирі, і не хотіли його прийняти. Бог так учинив для його випробування. Преподобний усе це пам'ятав, яка печаль буває у того, хто хоче постригтися, а його відкидають; тому радо приймав усіх, хто приходив. Та не відразу постригав його, а велів ходити у своєму одязі, поки не звикне до всього монастирського уставу. Опісля зодягав його у чернечий одяг і знову випробовував його у всіх службах. І щойно тоді, постригти його, одягав у мантію, поки знову, ставши ченцем, не виявить свого чистого життя. Аж тоді допускав його прийняти великий ангельський образ, вкладаючи на нього клобук.

Щороку у дні святих м'ясопустів отець наш Теодосій відходив до печери (де покладене його чесне тіло) і тут зачинявся сам до Вербної неділі. У п'ятницю того ж тижня, підчас Вечірні, приходив знову до братії і, ставши у дверях церкви, навчав усіх та втішав їх у подвизі посту їхнього. Себе ж уважав недостойним, бо жодного тижня не міг встигнути за їхніми трудами.

Про перемогу Святого над нечистими духами

У тій печері злі духи завдавали йому великої печалі й прикрощів, і, як написано про святого великого Антонія, навіть калічили його. Та подібно як тому являвся [Христос] і велів не впадати у відчай, так і цьому подавав невидимо з небес силу перемоги над ними. Кого ж не подивує наш Блаженний, який, проживаючи самотньо у темній печері, не побоявся численних полків невидимих бісів, стояв хоробро і твердо, як силач, та благав і кликав собі на допомогу Бога і Господа Ісуса Христа. І так перемагав їх Христовою силою, що вони не сміли наближатися до нього, хоча ще здалека робили йому прикрості.

Одного разу після повечірнього співу, коли він присів собі відпочити (ніколи-бо не лежав на спині, а коли хотів відпочити, то сідав на лавку і так, трохи поспавши, знову вставав до нічного співу і на поклони), отож коли він сів, як ми казали, то почув у печері шум численних бісів, немов вони їхали колісницями; інші ж били у бубни, ще інші гуділи на сопілках - і всі кричали так, що аж печера тряслася від великих полчищ злих духів.

Та отець наш Теодосій, почувши все це, не злякався серцем, не занепав духом, а, захистивши себе хрестом, устав і почав співати Псалтир Давидів, і так той великий голос став нечутним. Та коли по молитві присів, то знову почув великий гамір численних бісових голосів, як і раніше. А коли Преподобний знову підвівся і почав співати Псалми, то гамір знову стих. Таке виробляли йому злі духи багато днів і ночей, не дозволяючи йому хоч трохи відпочити, аж поки благодаттю Христовою не переміг їх і не взяв від Бога владу над ними так, що вони відтоді не сміли й наближатися до того місця, де Блаженний молився.

Іншим разом шкодили в будинку, де братія випікала хліб: іноді борошно розсипали, деколи виливали розчин для приготування хліба та чинили чимало інших прикрощів. Тоді ж старший над пекарями пішов і розповів блаженному Теодосієві про безчинства нечистих бісів. А той, уповаючи, що має над ними владу від Бога, вставши, увечері пішов до того дому, зачинився там і перебував до Утрені, безперервно молячись. Відтоді на тому місці не з'являлися біси й не чинили жодних прикрощів, боячись молитви Преподобного.

Як він карав учнів своїх

Мав великий Теодосій звичку щоночі обходити келії всіх ченців, бажаючи пізнати кожного і його старанність до Господа. Коли чув, що хтось молиться, то зупинявся і прославляв за нього Бога. Коли ж чув, що два або три, зійшовшись разом, розмовляють по вечірній молитві, то, стукнувши рукою своєю в двері, відходив, даючи їм знати про свій прихід. Наступного дня кликав їх до себе, та не відразу їх звинувачував, а здалеку й притчами навчав їх, розмовляючи з ними, бажаючи пізнати їх старання до Бога. Коли брат був ніжний серцем і палкий на любов до Бога, то такий скоро розумів свою провину, падав на коліна з поклоном і просив прийняти від нього прощення. Коли ж брат був опанований бісом і мав потайне серце, то такий стояв і слухав, наче мова про когось іншого, виправдовувався, аж поки Блаженний не звинувачував його і не виправляв його покутою. І щойно тоді відпускав.

Так він учив старанно молитися Богові, не розмовляти по вечірній молитві, не ходити з келії до келії, а у своїй келії молити Бога, як хто може, й працювати щоденно своїми руками з Давидовими псалмами на устах. І так навчав їх: «Благаю вас, браття, потрудімся постом і молитвами; дбаймо про спасіння душ наших і відвернімся від нашої злоби і від лукавих шляхів, а саме: від перелюбу, злодійства, наклепу, марнослів'я, пияцтва, зажерливості, ненависті. Цього всього, брати, уникаймо, цим гордуймо, не оскверняймо цим свої душі, а ходімо шляхом Господнім, що веде нас до життя. І шукаймо Бога риданнями й сльозами, постом і чуванням, покорою й послухом, щоб так знайти його милість. Зненавидьмо ж і світ цей, завжди ї згадуючи слова Господа: «Коли хтось приходить до мене й не зненавидить свого батька й матір, жінку, дітей, братів, сестер, та ще й своє життя, той не може бути моїм учнем» (Лк. 14, 26). І далі: «Хто своє життя зберігає, той його погубить; а хто своє життя погубить задля мене, той його знайде» (Мт. 10, 39). Тому і ми, браття, покинувши світ, відречімся всього, що є в ньому, зненавидьмо всяку неправду, щоби не вчинити чогось мерзенного, та не повертаймося до своїх попередніх гріхів, наче собака до свого блювотиння. Каже Господь: «Ніхто, що поклав руку на плуг і озирається назад, не здатний до Царства Божого» (Лк. 9, 62). А як ми уникнемо вічної муки, коли це життя закінчимо в лінощах і без покаяння? Краще нам, брати, що назвалися ченцями, щоденно каятися у своїх гріхах, бо покаяння - це ключ до Царства Небесного. Без нього ніхто не може жити, бо покаяння - це шлях, який веде до життя. Тому тримаймося, браття, того шляху, утвердім на ньому наші стопи, бо не наблизиться до цього шляху лютий змій. Подорож цим шляхом, щоправда, нині прикра, та під кінець вона стає радісною. Тому, брати, потрудімся перед тим днем, щоби ми отримали ті блага, а уникли всього, що спадає на недбайливих та нерозкаяних».

Святий же цей наставник так чинив та навчав братію. А вона, немов земля, спрагла вологи, приймала його повчання та приносила Богові плоди своїх трудів: «одне в сто разів, друге в шістдесят, а інше в тридцять» (Мт. 13, 8). І можна було побачити на землі подібних до ангелів людей, а монастир цей став подібний до небес, де блаженний отець наш Теодосій засяяв, немов сонце, своїми добрими ділами, про які я вам розповідаю.