Про спорудження великої церкви Печерської

Отож отець Теодосій, сповнений Святого Духа, почав старатися, щоби за Божою благодаттю переселитися на інше місце. При допомозі Святого Духа він почав споруджувати велику кам'яну церкву в ім'я Святої Богородиці і Приснодіви Марії. Перша-бо церква була дерев'яна і замаленька, аби вмістити братію. На початок такої справи зібралося багато людей: одні вказували одне місце для спорудження, а інші - інше. І не було кращого місця, як на княжому полі, що розкинулося поблизу. І ось за Божим помислом проїжджав дорогою князь Святослав, побачив багато людей та запитав, що тут діється. Коли ж довідався, то повернув коня і під'їхав до них. Оскільки ж був натхненний Богом, то вказав їм місце на своєму полі та звелів спорудити тут таку церкву.

Помолилися - і святе місце визначилося росою з небес, а потім посухою і від вогню спаленням тернини, як сказано раніше, очистилося місце для фундаменту церкви. Отож після молитви сам той благовірний князь розпочав копати яму під фундамент. І блаженний Теодосій щодня прагнув трудитися над спорудженням того храму. І хоча не спорудив його за свого життя, однак по його смерті, коли Стефан став ігуменом і Бог допомагав йому молитвами отця нашого преподобного Теодосія, справу було завершено - і храм споруджений.

Туди переселилися брати. На старому ж місці їх залишилося мало, а з ними - пресвітер і диякон, щоби там щоденно служилася Свята Літургія.

Отаке житіє преподобного і блаженного отця нашого Теодосія від юності аж дотепер я описав коротко із багатьох [подій]. Бо хто може описати почергово всі діла цього блаженного мужа і хто може гідно похвалити його доблесть? Бо хоч я простак, невіглас і спокусився його гідно похвалити всупереч його настановам, то однаково не зміг. Усе ж що в моїх силах - оповідаю про Святого.

Неодноразово намагалися спокусити князі, бояри та єпископи цього Блаженного, заплутуючи словами, та не змогли, а, відбившись, немов від каменя, відскакували; був-бо він обгороджений вірою й надією на Господа нашого Ісуса Христа і в собі спорудив обитель Святого Духа. Був же заступником удовиць і помічником сиріт, а убогим надія. І кажучи просто: усіх, хто приходив, навчав, і втішав, і відпускав, а убогим подавав за потребою і на прожиток. Багато нерозумних йому цим докоряли, та він із радістю все це приймав. Та й від учнів своїх мав він чимало докорів і нарікань, однак повсякчас молив Бога за всіх.

Також через його вбогу одіж багато невігласів насміхалися над ним і кпили, та він цим не журився. Утішався своєю наругою й докорами і дуже радів, прославляючи Бога. Бо коли хтось не знав його, а бачив у такій одежі, то не думав, що це сам ігумен, а один із убогих монастирських слуг.

Про порятунок убогої вдовиці

Одного дня ішов Блаженний до робітників, які споруджували церкву, і зустріла його убога вдовиця, скривджена суддею. Отож каже вона Блаженному: «Чорноризцю, скажи мені, чи є ваш ігумен у монастирі?» Запитав її Блаженний: «Що тобі потрібно, бо та людина грішна?» А жінка йому каже: «Про те, що він грішний, не знаю, а знаю лише, що звільняє багатьох від печалі й напасті. Тому і йду до нього, щоби мені допоміг, бо мене несправедливо скривдив один суддя».

Дізнавшись таке про неї, Блаженний пошкодував її і сказав: «Жінко, тепер іди додому, а коли прийде наш ігумен, то я передам йому твою справу, і він звільнить тебе від твоєї печалі». Почувши це, пішла жінка додому.

А Блаженний пішов до судді, і сказав йому про неї, і звільнив її від того насильства. А той послав і повернув їй усе, чим її скривдив.

Справді, той блаженний отець наш Теодосій був заступником для багатьох перед князями і суддями, визволяючи їх, бо ці не могли не послухатися, знаючи його праведність і святість. Шанували-бо вони його не заради чистих і світлих риз, не через великі маєтки, а заради чистого його життя і світлої душі та численних його повчань, які полум'яніли Святим Духом із уст його. Його козячі шкури були як коштовний і світлий одяг, а волосяниця - як чесна царська багряниця. Так ходив у ній, пишаючись.

Про покликання святого Теодосія до Бога

Проживши богоугодне життя, дійшов до його кінця, то наперед передбачив свій відхід до Бога і день свого упокоєння: бо смерть для праведників - це упокій. Тоді він звелів скликати всю братію, навіть тих, що порозходилися по селах чи за іншою потребою. Коли ж скликали усіх, почав наказувати служителям, і наставникам, і слугам, щоби кожен продовжував виконувати доручену йому справу з усім старанням і страхом Божим, в покорі й любові. Зі сльозами навчав усіх про спасіння душі і про боговгодне життя, про піст і про ревність до церкви та про перебування у ній зі страхом; про братолюбність і смирення, щоби мати любов і покору не лише до старших, а й до своїх ровесників. Сказавши це, відпустив їх.

По тому прийшов благочестивий князь Святослав відвідати Блаженного. А він, відкривши свої праведні уста, почав навчати його про благочестя, і як оберігати православ'я, і як турбуватися про святі церкви. До цього сказав: «Молюся Господу Богові і Його Пренепорочній Матері світу про твоє благочестя і про твою державу, щоби дав тобі тихе й небунтівне правління. І доручаю твоєму благочестю оцей святий монастир Печерський, дім Святої Богородиці, який сама зволила спорудити, і нехай ним не володіє ні архиєпископ, ні жоден із клириків Софійських, а нехай твоя влада завідує ним, а після тебе - твої діти та нащадки твого роду».

Виступив на Блаженному холодний піт і охопила його сильна лихоманка. Уже не міг йому нічого [сказати], а лежав на одрі. Та сказав таке: «Хай буде воля Божа, як Йому завгодно, так хай і вчинить зі мною. Однак молюся до Тебе, Владико мій, Ісусе Христе, будь милостивий до моєї душі, щоб не зустріла вона лукавства супротивників. Нехай приймуть її ангели Твої, провівши через темні митарства, нехай заведуть до світла Твого милосердя». Сказавши це, замовк, а браття за ним дуже засумували і впали у велику скорботу.

Потім він три дні не міг говорити, навіть звести повіки, так що багато хто думав, що він уже помер. Лише декотрі бачили в ньому його душу. Через три дні підвівся і, коли зібралися всі брати, сказав їм: «Браття мої й отці, оце вже пора закінчити моє життя, як це мені явив Господь, коли я був у печері, і треба мені відійти з цього світу. Тож подумайте поміж себе, кого бажаєте, щоб я поставив вам ігуменом на своє місце».

Почувши це, браття дуже засумували і заплакали, а потім вийшли порадитися та за згодою всіх вибрали собі ігумена - церковного співця Стефана.

Про смерть святого Теодосія

Наступного дня блаженний наш Теодосій, знову скликавши братію, сказав їм: «То як, діти, чи порадилися ви між собою, хто буде достойним ігуменом?» Вони ж усі сказали, що Стефан буде гідним, щоби прийняти ігуменство після нього. Блаженний же, покликавши того й поблагословивши, призначив його ігуменом на своє місце, а їх багато навчав коритися йому, а потім відпустив їх, назвавши й день своєї смерті. Сказав-бо, що в суботу, після сходу сонця, душа його розлучиться з тілом. І знову покликав лише Стефана і вчив його, як доглядати святу отару, щоб не відлучався від неї, а служив їй зі смиренням. Самому вже дошкуляли великі болі.

Коли ж прийшла субота і почало світати, то послав і скликав Блаженний усю братію і так духовно поцілував по одному всіх, які плакали і ридали, прощаючись із таким пастирем. І Блаженний сказав їм таке: «Діти мої любі, браття! Любов'ю поцілував я всіх вас, бо відходжу до нашого Владики, Господа Ісуса Христа. А ото ваш ігумен, якого ви самі вибрали. Майте його за свого духовного отця, побоюйтеся його і все робіть за його велінням. А Бог, який усе сотворив Своїм словом і премудрістю, нехай вас благословить і вбереже від біди, нехай захоронить вашу непорушну й сильну віру в Нього, аби ви перебували в єдності і в єдиній любові разом до останнього подиху.

Нехай дасть вам ласку непомильно трудитися для Нього, щоб ви перебували в єдності тілом і духом, у смиренні і послуху. "Тож будьте досконалі, як Отець ваш небесний досконалий" (Мт. 5,48). І Господь нехай буде з вами. Нарешті, молю вас і заклинаю, щоб поховали мене у тому ж одязі, в якому я є сьогодні, у печері, де я перебував у дні посту; і не обмивайте мого убогого тіла, щоби ніхто із людей мене не бачив, а самі похороніть це тіло у згаданому місці».

Слухаючи це з уст святого Отця, братія плакала гіркими сльозами.