Котрий є у богоспасенному граді Києві

«Як праведних багато - народ радіє» (Прип. 29, 2). Бо радісний і веселий день, коли праведний і преподобний муж приймає кінець життя; коли побачить заспокоєння своїх трудів, коли покине печаль і йде до радості; коли, покинувши землю і все земне, іде на небеса; коли розлучається з людьми, а поселяється з ангелами, сподобившись бачити Бога. У цей день наш учитель, і наставник, і пастир перейшов у життя вічне - великий серед отців отець Теодосій, що був світильником, трудівником і чудотворцем у землі Руській.

Де ж бо є більша радість, ніж та, як сподобитися бачити відхід до Господа й прийняти вінок нетлінності нашого отця й учителя, який десь там стоїть біля владичого престолу і має сміливість молити за нас Владику? Бо радіє не лише син, а й слуги, які бачать свого господаря, що має доступ до земного царя, подолавши багато труднощів та перемігши царських ворогів. Ми ж, сини і слуги свого господаря, радіємо й весело святкуємо, вихваляючи його подвиги й перемоги над нечистими духами, за які він має велику честь у Господа Вседержителя і багатьом випрошує безконечне життя. Чи може хтось гідно похвалити земного ангела і небесного чоловіка?

Бо люди, що сиділи у пітьмі і далеко в тіні, побачили світло віри від нашого апостола, посланого Богом, князя Володимира. Він сам пізнав Бога через святе хрещення і нам його засвідчив, знявши покривало невігластва із душ наших, і ми були осяяні світлістю триєдиного божества. Інший же шлях показав своїм учням Христос, кажучи: «І кожний, хто задля імени мого покине дім, братів, сестер, батька, матір, жінку, дітей, поля, в сто раз більше одержить і життя вічне матиме в спадщину» (Мт. 19, 29). Від кого ж ми пізнали цей шлях і легкий тягар Ісуса і хто показав нам, як взяти хрест і йти за Христом, як не цей преподобний отець наш Теодосій? Бо й раніше були такі, що йшли вузькою дорогою, відходили від світу, але він надав чину й устрою усім руським монастирям. Бо ніхто інший досі не виявив досконалого омертвлення, як він зі своїм учителем блаженним Антонієм, бо сповнив притчу Господню, яка каже: «Пшеничне зерно, коли не впаде на землю і не завмре, залишиться саме-одне; коли ж завмре, то рясний плід принесе» (Йо. 12, 24). Помираючи для цілого світу, він ожив для Христа і приніс рясні плоди, які породив духом, і виплекав святістю і правдою, і помножив талант, даний йому Богом, і почув сказане йому Господом: «Гаразд, слуго добрий і вірний. У малому ти був вірний, поставлю тебе над великим» (Мт. 25, 21). Бо про це сказав Христос: «Багато з перших будуть останніми, а останні - першими» (Мт. 19, ЗО).

Він же, хоч і був серед останніх родів, та силою і Божою любов'ю, яка в ньому сяяла, випередив багатьох тих, що попереду. Адже ще замолоду нехтував, юний, земним і розмірковував про небесне; від утроби матері був чистим умістилищем для Святого Духа; не полюбив слави цього світу, а вибрав добровільну убогість і у всьому уподібнювався своєму Господеві. Мав ні за що минущі блага, бажаючи лиш одного: прийти, з'явитися перед лицем Бога, щоби сам на сам розмовляти у молитві.....

Від матері він зазнав багато гірких образ, і цим злий ворог наш хотів відвернути від добрих задумів святого юнака. Бачив-бо окаянний облесник, що той задумав його перемогти, тому й багато лиха навів на нього. І Божа благодать побачила його там, де він засяяв, наче сонце на небосхилі, і своїми променями просвітив увесь світ: займаючись ділами, не був позбавлений видіння, здіймаючись розумом щодня до кращого, згідно з апостолом: «...забуваю те, що позаду, і змагаюся до того, що попереду...».

Був покірно слухняний своїй матері, та більше прислухався до Божих заповідей, розуміючи мудрість Святого Духа: важко тим, хто переймається світськими справами, дотримуватися заповідей Божих. Тому, покинувши все, рятувався втечею, подумки собі кажучи: «Краще засмутити матір на деякий час, поки Господь не дасть їй розуміння залишити марноту, ніж бути позбавленим Царства Господнього».

Прибув до града Києва, шукав вождя і провідника, щоби вказав йому несхибний шлях божественний. Довго шукав і знайшов, бо не покине Господь тих, хто шукає корисного. Знайшов дивного мужа, мудрого й досконалого розумом, що мав пророчий дар. До нього прийшов блаженний Теодосій, молодий віком та досвідчений розумом, і все, що учитель наказував йому, пильно й старанно виконував, як сказав Йов: «Я був сліпому оком, кульгавому я був ногами* (Йов. 29, 15). Завжди в серці мав апостольське слово, яке каже: «Носіте тягарі один одного й тим робом виконаєте закон Христа» (Гл. 6, 2). А цей Блаженний не раз і не два носив тягарі, а взяв на себе служіння всій братії і сам-один полегшував їхні труди. Багато з них дістали заспокоєння через його подвиг. Бог допомагав йому і подавав тілесну силу. Робив це щоденно, ніколи не відлучався від церковного зібрання і ніколи не переступав правила келійного, дуже пильно сповняючи вітцівський устав, який написав для тих, хто приходить для доброї праці й благого послуху.

Тому й вивищив його Господь. Бо для тих, кому служив як останній з усіх і був усім слугою, над ними був поставлений і пастирем, і отцем, і учителем. Бо коли Варлаама взяли ігуменом до монастиря, збудованого князем в іншому місці, то Теодосій довго опирався, однак не міг не послухати свого учителя Антонія. Пізнавши, що це воля Божа, неохоче погодився і взяв на себе ще більший труд, міркуючи, що коли він так багато турбувався про тілесні справи, то повинен тим більше клопотатися про духовні. І говорив собі святий Теодосій: «Додай до трудів труди і до подвигів подвиги, бо коли з'явишся перед своїм Владикою, не допильнувавши добре своєї отари, то як скажеш: «Ось сам я і мої діти, що їх дав мені Господь...» (Іс. 8, 18).

Тому він щоночі не знав сну: чи то стоячи у молитві, чи обходячи келії й побуджуючи братів до молитви. Будучи старшим, не облишив доброго почину, бо іноді носив воду, іноді колов дрова, і так подавав приклад усій братії. Коли ж наступав Великий Піст, тоді воїн Христовий Теодосій нехтував усіма земними речами, відлучався від громади, ішов від братії і замикався сам у печері. Там перебував усю чотиридесятницю і сам розмовляв з Господом у молитві.

Хто ж оповість його труди й немочі, слізні ридання та строгий піст і боротьбу з лукавими духами? А коли надходив світлий день Воскресіння Господа нашого Ісуса Христа, тоді Преподобний повертався як Мойсей із Синайської гори, душею сяючи більше, ніж обличчя Мойсея. І жодного року не переступив свого уставу. Тоді й удостоївся він одкровення Божого й дізнався про свій відхід, як йому було велено перейти із цього світу у безкінечний. Не приховав від друзів та учнів своїх, що він іде до Бога, обіцяючи благати Бога про дім Пречистої Божої Матері і про отару дітей своїх аж до пришестя Господа Бога нашого. Як обіцяв, так і вчинив.

Чим більше дарів він сподобився від Бога, тим більшу милість Господню подавав нам щороку і щогодини, приходячи й відвідуючи, заступаючи й охороняючи, пильнуючи свою отару від ворога наших душ. Бо хто коли просив чогось корисного біля гробу Святого для спасіння і втратив надію? Або хто, прикликавши святе його ім'я, не був визволений від душевної рани і зцілений від тілесної недуги? Це наш апостол і проповідник; він наш пастир і учитель; він наш вождь і правитель; він нам мур і огорожа, наша велика хвала і наша відвага перед Богом.

Нині нам, браття, належить духовно радіти й веселитися, пишатися благом і радісно святкувати, маючи завжди перед нашими очима домовину преподобного отця нашого Теодосія; у неї ж сьогодні покладене багатостраждальне і святе тіло, що випромінює промені чудотворні в усі кінці Руської землі. Ця домовина прийняла незнищенний скарб, вмістилище Святого Духа, орган божественний, чесне тіло отця нашого й учителя. На неї дивлячись, немов споглядаємо його самого, бо хоча Святий був покладений до гробу, та духом із нами завжди перебуває й усе бачить. Коли згідно із заповіддю його живемо і дотримуємось його правил, то радіє й милостиво наближається до нас, охороняє й застерігає, наче улюблених дітей. Коли ж почнемо нехтувати своїм спасінням і не дотримуємося його наказів, то позбавляємо себе його допомоги.

Та, о святий отче Теодосію, ти сам доповни наші недоліки своїми чеснотами, бо без твоєї допомоги ми не здатні щось добре вчинити. А в день твого відходу, з любов'ю творячи збір, звертаємося до тебе: «Радуйся, просвічення землі Руської, бо немов рання зірниця ти з'явився на заході і засіяв на сході, і просвітив усю Руську землю! Радуйся, який вказав і дав образ істинного шляху, вождь, і правитель, і наставник чернечого життя! Радій, начальнику й поборнику, посібнику й помічнику усіх, хто хоче спастися. Радій, що помножив отару словесних овець у домі Божої Матері; такого жодного не було перед тобою і не буде після тебе у землі нашій! Радій, садівниче винограду Христового, бо простяглися пагони його до моря і до рік сягають грона його, бо немає ні країни, ні місця, де не було б лози твого винограду! Радій, сховище Божого одкровення і будівничий дому Пречистої Матері Божої, який звів і прикрасив велично і приніс у дар Богородиці! Радій, помноживши талант своєму Господу, бо, взявши десять талантів, здобув ними тисячу! Радій, нагодувавши поживою Христового виноградника словесних овець досита, і покуштувавши її, чужоземні вівці зачинилися в домі Божої Матері й об'єдналися разом із твоїми вірними дітьми! Радій, солодке джерело, п'ючи з якого, чернечі полки отримали божественну прохолоду і без труднощів пройшли тісний шлях і поселилися при витоках вишніх вод! Радій, пастирю й учителю, що зберіг отару непорочною й цілою від вовка мисенного і привів до начальника пастирів - Христа!

Радій, вогненний стовпе, світліший від того, що був при Мойсеї, бо він просвітив тілесно, а цей духовно просвічує новий Ізраїль, провівши через неплідну пустелю життєвих спокус, і налякав промінням Амалика духовного та й вивів у землю обіцяну, чи, краще кажучи, на райські пасовища, де радіють твої учні! Радій, земний ангеле і небесний чоловіче, рабе і слуго Пречистої Божої Матері, бо не знайшла Вона іншого будівничого свого дому, окрім тебе, якого полюбила й пообіцяла милувати благодаттю дарів, так воно й сталося! Радій, отче Теодосію, наша похвало й велич! Лавра твоя пишається тобою, і по всьому всесвіту стало славним її ім'я! Дивуються країни з отців, які в ній були, бо засяяли, наче зорі, на церковному небосхилі, виконуючи Божі заповіді. Проявилися чудотворцями, сподобилися від Бога пророчого дару, а від Святого Духа прийняли дар ясновидіння і стали учителями божественних слів! Прийшли царі й поклонилися князі, покорилися вельможі й затремтіли сильні, вжахнулися чужоземці, побачивши, як небесні люди ходять по землі і збираються до Господнього престолу у домі Божої Матері, безперервно співаючи ангельську пісню і разом з ангелами приступають до жертовника Господнього. Одні ж чітко бачили ангельський лик, інші ж подумки і душевно з ними розмовляли й пізнавали духом. Коли ж з'явилися Божі ангели, то деякі проганяли чуттєвих лукавих духів і ставали для них пострахом. Такими є лози твого виноградника, такими є гілки твого кореня; такими є стовпи твоєї споруди, такими є діти твого породження, такими є отці твоєї Лаври. Бо ж, Отче, належить бути такими учням такого вчителя, бо насправді з твоїх уст витікала ріка Святого Духа, сам Христос, Син Божий, коли сказав, навчаючи юдеїв: «Хто вірує в мене, як Писання каже, то ріки води живої з нутра його потечуть» (Йо. 7, 38). А говорив це про Духа, якого повинні прийняти ті, хто повірив у Нього. І ріка, що ніде не зупиняється, безперервно напоює твоїх дітей, і на віки віків. Випустивши цю ріку, апостоли привели всіх поган до Бога, а напившись із цієї ріки, мученики нехтували своїм тілом, віддавали його на рани і на різні муки. Випивши з цієї ріки, отці залишали міста і села, маєтки й доми, а поселялися в горах, у вертепах і в земних печерах; випивши з цієї ріки, твої учні знехтували земним і звернули всі свої помисли до неба, а отримавши бажане, поселилися у божественному світі, де лики безтілесні, а наслідуючи їх, і ми прибігли до дому Божої Матері, і в твою надію, і в твоє пристанище, поклавши всі наші сподівання на Пречисту Діву Богородицю і на тебе, преблаженний отче Теодосію!

І хоч не здолаємо йти шляхами твоїх колишніх учнів, але згадуючи те, що сказали твої святі уста: «Коли хтось закінчить своє життя у домі Пречистої Богородиці і в моїй надії, то хоч чимось і не сягне до подвигів, я це доповню і вблагаю Бога про них», - тож сподіваючись на їді слова, молитвами благаємо тебе.

Бо і сам знаєш, Преподобний, хоч ми й мовчимо, що дні наші пропали у світській марноті, та, трохи схилившись, прийняли ми ярмо Христове і прийшли у дім Владичиці Пречистої нашої Богородиці та до твого святого пристанища. Не віддай же нас ворогам душ наших, бо вони проти нас озброїлися, й полонять нас постійно, і різними помислами стріляють у наші серця, й відволікають нас від Божого розуміння, а примушують любити проминаюче й тлінне і цілком занурюють нас у глибини гріховні.

Та ми знайшли тебе, керманичу, скеруй нас до тихого пристанища, втихомир душевну бурю і вблагай про нас спільного Владику, щоби подав нам слово й судження, думки і діяння, щоби сповняти всі його заповіді. Бо хоча ми й відхилилися від шляхів заповідей Господніх і через лінощі не дотримувалися даного тобою уставу, та заради самої нашої віри у Пречисту Діву й у тебе, святий отче Теодосію, нехай причислить нас до числа дітей твоїх, котрі непорочно ходили стежками правди, нехай зробить нас причетними до споглядання Свого світлого лиця, коли нас забере звідси.

Коли ж ми ще є в цьому житті, то ти відвідуй нас і оберігай від усяких ворожих хитрощів і справ, які відволікають від Бога. Молитвою твоєю подай нам життя чисте й миле Богові, підійми наш розум, що через лінощі впав на землю, подай нам мужність і внутрішню обережність та прощення давніх гріхів. Бо хоч і примножилися недбальства нашого розуму, та, маючи тебе як помічника й заступника, перебуваючи у твоїй Лаврі, сподіваємось із твоєї ласки з'явитися перед Богом вільними й непереможеними видимими й невидимими ворогами. Бо ти ж сам сказав своїм учням, коли Бог звелів тобі звідси відійти: «Нехай вам, діти, буде відомо, що після мого відходу до Господа, це місце почне помножувати число ченців і збільшувати все необхідне. Із цього зрозумієте, що маю в Бога відвагу і що мою молитву Він вислухав».

Ми ж, преподобний Отче, напевне знаємо, що за ангелоподібне життя й страснотерпний подвиг ще перед своїм відходом ти мав сміливість перед Вседержителем Богом. Тим більше - після свого відходу. А пророцтво виявило, що це місце Пречистої Богородиці і твоя свята Лавра хоче возвеличитися й зрости славою й величчю. А це свідчить, що безперервно бажаєш молитися про святе твоє пристанище, бо сповнилася твоя правдива й непохитна обіцянка, і після твоєї смерті ніким не порушене і не зруйноване твоє місце, а з роками росте й возвеличується.

А коли помножувалися наші гріхи і чинилися наші беззаконня, і злоба наша гнівила Бога, тоді за наші гріхи за Божим повелінням руйнувалися Божі доми й були розорені монастирі, захопив міста й спустошив села народ незнаний, народ немилостивий, який сорому не знає, ані Бога не боїться і не має чоловіколюбивого серця. Тому, перебуваючи ще в них у неволі, у тяжкій зневазі та в лютих муках, припадаємо до тебе, благаючи: «Здійми руки свої за нас до Владичиці Діви й Пречистої Богородиці, нехай згадає свою давню милість до цього свого пристанища, яку дала йому як належну, і нехай подасть нам полегшення у гіркій скруті, і віджене лукавих ворогів та хулителів нашої православної віри. Нехай зробить непоборною свою святу церкву, котру сама зводила спорудити як своє житло. Нехай помножить отару у твому пристанищі і відвідує, як і раніше, охороняючи й утверджуючи, заступаючи й оберігаючи від ворогів видимих і невидимих. Щоби, ставши вільними душею і тілом, ми богоугодно прожили у цьому дочасному світі, не підкорені ніким, хіба що Пречистою Богородицею, як колись і батьки наші, і тобою, преподобний Теодосію».

Знаючи твою добросердечність, я насмілився відкрити уста свої на твою похвалу, не для того, щоби віддати тобі гідну хвалу, а сподіваючись здобути собі користь від тебе, Отче, і послаблення своїх гріхів для стримування інших і навчання тих, хто не подібний [на тебе]. Прославили тебе небесні сили і прийняли тебе апостоли, взяли тебе за свого пророки, обняли тебе мученики, зраділи святителі, зустріли тебе хори ченців, возвеличила тебе і сама Цариця Пречиста, Мати Господня, дуже звеличила тебе і прославила по всьому світу й у всіх кінцях землі, вірний слуго Господній! Як можу гідно похвалити тебе я, маючи осквернені уста і нечистий язик? Але не маючи нічого, щоб тобі принести у день твого відходу, віддаю хіба лиш оцю малу похвалу подібно, як маленький і зловонний потічок вливається у морські простори не для того, щоб наповнити море, а щоб очиститися від смороду.

Тому, о чесна голово, святий отче, преподобний Теодосію, не прогнівайся на мене, грішного, а помолися за мене, твого слугу, щоб не осудив мене Господь наш Ісус Христос у день Свого приходу, бо Йому належить слава з безначальним Отцем і з пресвятим, і благим, і животворящим Духом нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь.

 

РОЗПОВІДЬ 12