Про доручення й обітниці Святого своїм учням

І знову Блаженний потішав їх, промовляючи: «Обіцяю вам, браття й отці, що хоча й тілом відходжу від вас, та духом завжди буду з вами. І оце скільки вас помре у цьому монастирі, чи будете кудись послані ігуменами, якщо хтось і згрішить, я за це буду відповідати перед Богом, а якщо хтось відійде самовільно із цього місця, то тут не буде моєї провини. Отож розумійте мою відвагу перед Богом: коли побачите, що у цьому монастирі примножується всяке благо, то знайте, що я перебуваю поблизу небесного Владики; коли ж побачите нужду і занепад в усьому, то знайте, що я далеко від Бога і не маю відваги молитися до Нього». Сказавши це, відпустив усіх, не залишаючи при собі нікого.

Та один із братів, який завжди прислужував йому, трохи причинивши двері, зазирав у щілину. І ось Блаженний устав, і впав ниць на коліна, і слізно благав милостивого Бога про спасіння своєї душі, і закликав на допомогу всіх святих, а найбільше Святу Володарку нашу Богородицю, а через неї благав Господа Бога й Спаса нашого Ісуса Христа про свою отару і про те місце. А після молитви знову ліг на своє ложе і, полежавши трохи, поглянув на небо та з усміхненим лицем голосно сказав: «Благословенний той Бог, якщо воно так є, і я не боюся, а радісно відходжу із цього світу». Це слід розуміти так, що мав тоді якесь видіння, коли це казав. І потім заспокоївся, простяг ноги, склав на грудях руки хрестом і передав свою святу душу до рук Божих. Перейшов до святих отців року 1074-го, у суботу, третього дня місяця травня, при сході сонця, як сам передбачив.

Тоді ж учинили над ним великий плач і, взявши його [тіло], понесли до церкви і за звичаєм творили над ним святий спів.

І тоді немов за якимось Божим повелінням, зійшлося багато вірних із власного поруху і сиділи перед ворітьми, очікуючи, коли винесуть Блаженного. А благовірний князь Святослав перебував тоді недалеко від монастиря, стояв і побачив вогняний стовп від землі до небес над тим монастирем. Та цього ніхто не бачив, лише князь. І з цього він зрозумів, що Блаженний помер, то сказав до своєї дружини: «Оце, думаю, сьогодні помер блаженний Теодосій». Бо день перед тим був у нього і бачив, що він тяжко нездужав. І послав довідатися, чи справді той помер. Так воно й було, то дуже за ним плакав.

 

Про похорон святого Теодосія

Брати ж, зачинивши браму й нікого не впускаючи, за велінням Блаженного сиділи біля нього й очікували, коли розійдуться люди, щоби тоді похоронити його так, як Блаженний заповів. Прийшло також багато бояр, та й ті стояли перед ворітьми. І ось за Божим провидінням захмарилося небо і пішов дощ, отож ті так розійшлися.

Коли ж дощ перестав падати і знову засяяло сонце, занесли його до вказаної печери, і поклали там його, й опечатали, та й розійшлися. І постили весь той день.

Того року молитвами блаженного отця нашого Теодосія у тому монастирі помножилися всі блага, та й в усьому краю всього було вдосталь, і приплід худоби - такого ще ніколи не бувало. Зрозуміли це учні його, згадавши обіцянку святого Отця, і прославили Бога за те, що їхній учитель і наставник сподобився такої благодаті. І можна бачити, як донині його молитвами помножується все у його монастирі: коли всі землі були пограбовані військом, то у монастирі Блаженного помножувалися [блага] молитвами отця нашого Теодосія. Бо істинне те, що сказав Владика Господь: «...я прославлю дім моєї слави» (Іс. 60, 7). Так само каже Святе Письмо: «А праведні повіки будуть жити, і в Господі їхня нагорода; піклується про них всевишній» (Муд. 5, 15).

Справді, цей преподобний отець наш Теодосій, хоч тілом і відлучився від нас, та, як сам казав, «духом я завжди з вами».

Розповім вам тепер про чудо, яке сталося по смерті Блаженного.

Чудо Святого з боярином

Один боярин потрапив у велику немилість князя. Багато хто приходив й казав йому, що князь хоче послати його на вигнання. Отож він старанно молився Богові й закликав на допомогу Святого Отця нашого, промовляючи: «Знаю, Отче, що ти святий. Отже, настав час, постарайся, благаючи Владику небесного, щоб позбавив мене цієї напасті». Котрогось дня, коли він відпочивав пополудні, з'явився йому преподобний отець наш Теодосій, промовляючи: «Чому так сумуєш, чи гадаєш, що я відійшов від вас? Якщо тілом я й відлучився від вас, то духом я завжди з вами перебуваю. Завтра покличе тебе князь і, не маючи на тебе жодного гніву, знову поставить тебе на твоє місце». І той вельможа, начебто це трапилося не уві сні, прокинувшись, побачив спину Блаженного, коли той виходив із дверей.

І стало слово ділом: як сказав йому Блаженний, так воно й сталося. Тож відтоді він мав велику любов до монастиря блаженного Теодосія.

 

Чудо Святого з викраденим сріблом

Один чоловік готувався до подорожі. Маючи ж повну скриньку срібла, приніс її до монастиря блаженного отця нашого Теодосія і передав на збереження одному ченцеві, своєму приятелеві на ім'я Конон. Бачив це один із братів, на ім'я Миколай, і, за намовою біса, украв її і заховав. А Конон, коли прийшов до келії й побачив, що скарбу немає, дуже засумував і слізно молився Богові, часто прикликаючи святого отця нашого Теодосія, щоби не зазнав він сорому від того, хто дав йому скарб на збереження.

Тож коли він задрімав, то побачив уві сні блаженного Теодосія, який сказав йому: «Те, про що ти сумуєш, узяв чернець Миколай, спокушений дияволом, і заховав у печері». І вказав йому місце, промовляючи: «Іди, нікому про це не кажи, візьми своє». Той зрадів, схопився, запалив свічку й пішов до вказаного місця, знайшов усе за словами святого Отця. Узяв і приніс до своєї келії, хвалячи й славлячи Бога і Його угодника, блаженного Теодосія прославляючи.

Про недужого клирика

Знову ж оповідали, що один із клироса святої великої соборної церкви Софійської дуже захворів і палила його сильна гарячка. Тож трохи прийшовши до тями, недужий молив Бога і святого отця нашого Теодосія про полегшення недуги. І коли знову заснув, то побачив блаженного Теодосія, котрий давав йому свій посох і говорив: «Візьми це і ходи з ним». Тож він узяв і відчув, що хвороба відступила і гарячка припинилася.

Так розповів присутнім про появу Блаженного і відтоді одужав. Пішов до монастиря Блаженного і розповів братії, як він зцілився від хвороби молитвами святого Отця нашого до Бога, що дав таку благодать блаженному своєму рабові.

Та час вже закінчувати нашу розповідь.

Про ігуменство Стефана

По смерті блаженного отця нашого Теодосія ігуменом став Стефан і продовжував будувати церкву, спорудження якої розпочав ще Блаженний. Отож благодаттю Христовою і молитвами преподобного отця нашого Теодосія через кілька років була споруджена церква і облаштований монастир. І сюди перейшли всі брати. У тому ж місці, як було сказано, їх залишилося мало. І належало їм хоронити там померлих братів.

Оскільки ж обидва монастирі були недалеко один від одного, а поміж ними був двір, який блаженний наш отець Теодосій переобладнав на притулок для убогих, то все це було обгороджене однією огорожею, хоч і з двома різними подвір'ями. А отець наш Стефан постановив, щоб у старій церкві щоденно служили Святу Літургію за померлих братів.

І Бог давав їм усе необхідне, і так зростало це місце благодаттю Божою і молитвами святого отця нашого Теодосія.

Про вигнання Стефана, який потім став єпископом

Володимирським

Ворог, ненависник добра, який постійно бореться з Божими слугами і не дає їм так мирно жити, а виступає проти них своїми лихими підступами, вчинив між ними боротьбу. А де постійна боротьба, там часто і перемога. Ворог виставляє перемогу на боротьбу і не припиняє боротися. Таке сум'яття сатана вчинив серед них, спричинивши бунт так, що прогнали Стефана з ігуменства. Розпалив у них диявол таку ненависть, що вигнали його навіть із монастиря. Коли ж про це дізналися багато бояр, які були його духовними дітьми, переданими йому Блаженним, то дуже шкодували, що їхній духовний отець так постраждав і вигнаний із монастиря, котрий прийняв від отця нашого преподобного Теодосія. То ж вони подавали йому від своїх маєтків все необхідне для нього і для управління.

Він же, повсякчас згадуваний Стефан, за Божою допомогою і молитвами преподобного свого наставника отця Теодосія заснував собі монастир на Ютові і спорудив церкву в ім'я Святої Богородиці, назвавши її на честь образа, який є в Константинополі, - Влахернською. І щороку другого дня липня святкував там світлий празник Святої Богородиці.

Про ігуменство Никона

Після того вигнання ченці, що були в монастирі преподобного Теодосія, за спільною згодою поставили собі Ігуменом великого Никона. Він прийшов сюди по смерті Блаженного зі свого місця. Уважаю, що це сталося з Божого повеління, тому що він був найстарший серед усіх. Адже преподобний отець наш Теодосій колись із його рук сподобився постригу і прийняв святий ангельський монаший образ. Ворог багато разів також спокушав чинити опір і йому і звести на нього крамолу, але не зміг.

Отож ми, склавши нашу розповідь із численних свідчень, тут її закінчимо. Усе те, що я розповів про блаженного і великого отця нашого Теодосія, те, розпитуючи, чув я від старших від мене отців, які тоді жили, і описав це я, грішний Нестор, менший від усіх у монастирі преподобного отця нашого Теодосія.

Був я прийнятий до нього преподобним ігуменом Стефаном і ним пострижений; сподобився чернечого одягу; ним же був уведений у дияконський чин, недостойний його простак і невіглас, а найбільше - наповнений змолоду численними гріхами. Однак із волі Божої і зі своєї любові таке вчинив.

Отже, о брати, я часто чув про добре й чисте життя преподобного й богоносного отця нашого Теодосія і дуже радів, дякуючи йому, що так потрудився і так прожив останні роки. Це я бачив. І оскільки воно ніким не було записане, то мою душу огорнула печаль і скорбота. І наважився я, бо мене підштовхнула любов до святого й великого отця нашого Теодосія. Із простоти мого серця записав лиш дещицю з того, що чув про нього від багатьох, на славу і честь великого Бога і Спаса нашого Ісуса Христа. Йому ж слава з Отцем і Пресвятим Духом нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь.

 

РОЗПОВІДЬ 9.

Серпня.