Перелік глав Печерського патерика.

Написано Йоаном, монахом Печерським.

1. Про спорудження церкви, як Божим і Пречистої Його Матері промислом була створена Печерська церква.

2. Про прихід церковних майстрів із Царгорода до Антонія й Теодосія.

3. Про те, коли була заснована Печерська церква.

4. Про прихід іконописців із Царгорода до ігумена Никона.

5. Про [велике чудо] Йоана і Сергія.

6. Переказ про святий престіл і про освячення церкви.

7. Про те, чому названо монастир [Печерським].

8. Про житіє святого й преподобного отця нашого Теодосія, ігумена Печерського.

9. Про перенесення мощів святого й преподобного отця нашого Теодосія.

10. Про обкування гробу святого Теодосія.

11. Похвальне слово отцю нашому преподобному Феодосію.

12. Про перших печерських чорноризців.

13. Про блаженного Нифонта, що був єпископом Новгорода.

14.Послання смиренного єпископа Володимирського й Суздальського Симона до Полікарпа, ченця Печерського.

15. Про те, заради чого слід поважати й любити святих Антонія і Теодосія [Печерських отців].

16. Про блаженного Євстратія Посника.

17. Про багатостраждального Никона.

18. Про святого священномученика Кукшу та Пимена Посника.

19. Про святого Атанасія Затворника, котрий помер і знову другого дня ожив і прожив 12 років.

20. Про преподобного Святошу, князя Чернігівського.

21. Про Еразма, який потратив майно на ікони та завдяки цьому знайшов спасіння.

22. Про чорноризця Арету, майно якого [вкрадене злодіями] перетворилося на милостиню, через що і спасся.

23. Про двох братів: диякона Евагрія та священика Тита.

24. Про друге послання чорноризця Полікарпа до архимандрита Акиндина Печерського.

25. Про Микиту Затворника, котрий згодом став єпископом Новгорода.

26. Про Лаврентія Затворника.

27. Про святого блаженного Агапіта, безкорисливого лікаря.

28. Про святого Григорія Чудотворця.

29. Про багатотерпеливого Йоана Затворника.

30. Про преподобного Мойсея Угрина.

31. Про чорноризця Прохора, який молитвою зілля, що лободою зветься, перетворював на хліб, а попіл - на сіль.

32. Про блаженного Марка Печерника, повеління якого слухали мертві.

33. Про преподобних святих отців Теодора й Василія.

34. Про Спиридона Проскурника й Алімпія Іконописця.

35. Про преподобного й багатостраждального отця Пимена й тих, хто перед смертю хоче до чернечого чину.

36. Про блаженного Ісакія Печерника.

37. Про запит князя Ізяслава, сина Ярослава, до Теодосія, ігумена Печерського, про латинян.

38. Про смерть преподобного отця нашого Полікарпа, архимандрита Печерського, і про священика Василія.

 

РОЗПОВІДЬ 1

Благослови, отче

Жив у Варязькій землі князь Африкан, брат Якуна Сліпого[3], який загубив золотий обладунок, б'ючись у поході з Ярославом проти лютого Мстислава. У цього Африкана було два сини: Фрианд і Шимон. Після смерті ж батька Якун вигнав обох братів з їхньої землі. Шимон же прийшов до благовірного князя нашого Ярослава. Той його приняв із честю й віддав своєму синові Всеволоду, щоб був у нього старшиною; від Всеволода одержав він велику владу.

Ось що було причиною такої його любові до цього святого місця. У часи правління в Києві благовірного й великого князя Ізяслава 1068 року напали на Руську землю половці. Вийшли їм назустріч три Ярославичі: Ізяслав, Святослав і Всеволод, котрий мав із собою і цього Шимона. Коли ж вони прийшли до великого й святого Антонія по молитву і благословення, то Старець своїми правдомовними вустами виразно прорік їм майбутню загибель. А цей варяг, припавши до ніг Старця, благав уберегти його від такого нещастя. Блаженний же каже йому: «О сину, багато поляжуть від гострого меча, і втікатимете від ворогів ваших, переможені й розбиті будете, і у воді потонете. Тебе ж, врятованого, поховають у церкві, яку хочуть збудувати».

Перебуваючи на Альті, зійшлися обидва полки, і християни переможені були Божим гнівом і втекли, а їхні воєводи з численним військом були розбиті. Коли ж зійшлися, то й Шимон лежав між ними поранений. Поглянувши вгору на небо і бачучи церкву превелику, яку раніше бачив на морі, згадав слова Спасителя й каже: «Господи, убережи мене від цієї гіркої смерті молитвами Пречистої Твоєї Матері та преподобних отців Антонія й Теодосія». І тут раптом якась сила взяла його з-поміж мертвих, одразу зцілила його рани, і всіх своїх воїнів він знайшов неушкодженими й здоровими. Знову повернувся додому і, прийшовши до блаженного Антонія, сказав йому дивну річ, промовивши таке: «Мій батько Африкан зробив хрест і зобразив на ньому фарбою боголюдський образ Христа - по-новому, як це роблять латиняни, завбільшки 10 ліктів. Віддаючи Йому честь, мій батько поклав на Його бедра пояс вагою 50 гривень золота і золотий вінець на Його голову. Коли ж вигнав мене Якун, мій дядько, з моєї землі, я взяв пояс з Ісуса і вінець з голови Його і чув голос від образу - звернувся до мене й каже: «Не клади його, чоловіче, на свою голову, а неси на визначене місце, де преподобний Теодосій будує церкву моєї Матері, і віддай йому в руки, щоб повісив над моїм вівтарем». Яж від страху впав і, заціпенілий, лежав наче мертвий, а вставши, швидко зійшов на корабель. І коли ми пливли, була велика буря. Усі ми втратили надію на життя, і почав я благати: «Господи, прости мене, що через цей пояс нині гину, оскільки взяв із Твого чесного й чоловікоподібного образу». І ось побачив церкву вгорі, й подумав, яка ж це церква? А згори почувся голос, мовлячи: «Вона хоче бути збудованою Преподобним в ім'я Божої Матері, у ній же ти маєш бути похований». Оскільки ж ми бачили її велич і висоту, то я виміряв їх тим золотим поясом: 20 завширшки, і 30 завдовжки, і 30 заввишки, а стіни з верхом - 50. Ми ж усі прославили Бога і втішилися дуже великою радістю, уникнувши гіркої смерті. Та донині не знаю, де має бути збудована церква, що явилася мені на морі й на Альті, коли я вже був присмерті. Хоча чув із твоїх чесних уст, що тут я повинен бути похований, у церкві, що будуватиметься. І знявши пояс золотий, віддав промовляючи: «Це міра й основа, а цей вінець нехай повісять над святим престолом».

Старець же, похваливши Бога за це, сказав варягові: «Сину, відтепер не називатимешся Шимоном, Симон буде ім'я твоє». Покликав Антоній блаженного Теодосія й каже: «Симоне, ось той, що хоче збудувати таку церкву». Та й дав йому пояс і вінець. Відтоді дуже полюбив святого Теодосія, даючи йому чимало коштів на спорудження монастиря.

Одного разу цей Симон, прийшовши до Блаженного, по звичній розмові каже до святого: «Отче, прошу в тебе одного дарунка». Теодосій відповідає: «О сину, що просить твоя величність від нашого смирення?» Симон же каже: «Вимагаю дуже великого і понад мої сили дарунка від тебе». Теодосій же на те: «Знай, сину, нашу вбогість, адже часто й хліба не маємо на щодень, іншого ж, не знаю, чи маємо що». Симон же мовить: «Якщо захочеш, то подаси мені, бо можеш це вчинити через одержану благодать від Бога, який назвав тебе Преподобним. Бо коли я знімав вінець із голови Ісуса, Він сказав мені таке: "Неси на визначене місце і віддай у руки Преподобному, котрий збудує церкву моїй Матері". Тому прохаю тебе, дати мені слово, що душа твоя благословитиме мене як при житті, так і по смерті твоїй і моїй». І відповів Святий: «О, Симоне, твоє прохання понад мої сили, та коли побачиш мій відхід із цього світу і по моїм відході цю побудовану церкву і коли переданий закон буде в ній виконуватися, - знай, що маю сміливість перед Богом. Нині не знаю, чи прийнято мою молитву». Симон же мовить: «Про тебе свідчить Господь, бо із пречистих уст святого образу я чув про тебе, тому прохаю тебе помолитися як за своїх ченців, так і за мене, грішного, і за мого сина Георгія, і за нащадків мого роду».

І Святий погодився, промовивши: «Молюся не лише за цих, а й за всіх, хто заради мене любить це святе місце». Тоді Симон поклонився до землі й каже: «Не піду від тебе, отче, доки не засвідчиш мені цього на письмі». Спонуканий його любов'ю, Преподобний написав молитву, яку і донині вкладають померлим у руку: «Во ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа», - раніше ж бо ніхто такого не робив на Русі. «Пом'яни мене, Ісусе, як прийдеш у царство своє і захочеш воздати кожному за вчинки його, тоді ж, Владико, і рабові своєму Симонові, і Георгію дозволь стати праворуч від Тебе у славі Твоїй і чути благий Твій голос: «Прийдіть, благословенні Отця мого, успадкуйте Царство, призначене вам від створення світу». І мовить Симон: «Говори ж і до цих, отче, і нехай будуть відпущені гріхи батькам і ближнім моїм». Теодосій здійняв руки свої й каже: «Нехай благословить тебе Господь із Сіону, щоб ти міг бачити блага Єрусалиму поки віку вашого й останніх нащадків ваших».

Прийняв Симон молитву і благословення Святого як коштовний бісер і дар. Той, хто був колись варягом, нині ж Христовою благодаттю - християнин, навчений святим отцем нашим Теодосієм. Облишивши латинську суєту, він істинно увірував у Господа нашого Ісуса Христа з усім домом своїм, в якому близько 3000 душ, і зі своїми єреями, завдяки чудесам, які творили святі Антоній і Теодосій.

І Симона першим поховано у цій церкві. Відтоді син його Георгій відчував велику любов до цього святого місця. Його послав Володимир Мономах у Суздальську землю, передавши йому на руки свого сина Георгія. Минуло багато літ: сів Георгій Володимирович у Києві, а своєму тисяцькому Георгієві, як батькові, передав землю Суздальську.

 

РОЗПОВІДЬ 2