Про працелюбність і старанність Святого

Оповісти ж хочу про таке світило - святого і великого отця нашого Теодосія. Бо воістину він був чоловік Божий, видиме світило у мирі, що засіяло всім ченцям і смиренням, і послухом. Прославився й іншими трудами, працюючи повсякдень руками своїми. Часто заходив він до пекарні та, працюючи разом із пекарями, радів духом, вимішуючи тісто та випікаючи хліб. Був-бо, як я уже казав, тілом міцний та сильний. Своїми повчаннями втішав та зміцнював душевно всіх, хто страждав, ніколи не розслаблявся у своїх трудах.

Якось у переддень свята Святої Богородиці не виявилося води. А був тоді келарієм згаданий уже Теодор, який мені багато розповів про цього преславного мужа. Тож пішов він і сказав блаженному Теодосієві, що нікому наносити води. Тоді Блаженний швидко встав і почав носити з колодязя воду. А один із братів, побачивши, як він носить воду, побіг і сказав декільком братам, які поспішно прийшли і наносили води аж надміру.

А то якось не було дров для приготування їжі. Пішов келарій Теодор до Блаженного і сказав, аби той звелів одному із братів, вільному від роботи, приготувати необхідні дрова. І сказав Блаженний: «Оце і я незайнятий, то я й піду». А був це час обіду. Блаженний велів братії йти до трапези, а сам, узявши сокиру, почав колоти дрова. Пополудні брати, вийшовши, побачили свого преподобного ігумена, який коле дрова і так трудиться. Тоді кожен узяв свою сокиру, і накололи стільки дров, що вистачило на багато днів. Отаким було старання до Бога блаженного й духовного отця нашого Теодосія, бо володів істиним смиренням і великою скромністю, наслідуючи в цьому Христа - правдивого Бога, який сказав: «Візьміть ярмо моє на себе й навчіться від мене, бо я лагідний і сумирний серцем...» (Мт. 11, 29). Тому, зважаючи на таку науку, був смиренний і вважав себе останнім серед усіх, так працюючи й прислуговуючи: завжди перший виходив до праці і перший серед усіх приходив до церкви.

Часто також, коли великий Никон сидів за переписуванням книг, Блаженний сидів збоку і виплітав шнурки, необхідні для цієї справи. Таким було його смирення й простота. Та й не бачив ніхто ніколи, щоби він лежав на боці чи омивав своє тіло - мив хіба що руки. Одягом його була волосяна жорстка свитка на тілі, а по ній інша свита, дуже благенька. Зодягав він ЇЇ, щоби не було видно його волосяниці.

Через свій убогий одяг багато нерозважних докоряли йому й насміхалися, але Блаженний радо приймав їхні докори, завжди пам'ятаючи Господнє слово і ним втішаючись, радів: «Блаженні ви, коли вас будуть зневажати, гонити та виговорювати всяке лихо на вас, обмовляючи мене ради. Радійте й веселіться, бо нагорода ваша велика на небі...» (Мт. 5, 11-12). Згадуючи це, Блаженний утішався, терпляче зносячи від усіх докори й образи.

Про візника, який позив Святого

Одного дня пішов великий Теодосій у якійсь справі до христолюбивого князя Ізяслава. Той був далеко від міста, тож прибувши, затримався до вечора через свою справу. І христолюбець звелів задля нічного відпочинку відвезти його возом до самого монастиря. Коли ж вони так їхали дорогою, то візник, побачивши його в такому одязі, подумав, що це один із убогих, сказав Блаженному: «Монаше, ти щодня байдикуєш, а я працюю і не можу навіть втриматися на коні. То ж нехай я спочину на возі. Ти можеш їхати й на коні, то пересядь на коня». Отож він, добрий і лагідний, з усією сумирністю встав із воза та пересів на коня. Візник же ліг собі на возі. І так їхали вони шляхом, а він радів духом та прославляв Бога, а коли задрімав, то зліз із коня і йшов біля воза пішки, поки не змучився. Тоді знову сідав на коня.

Небо було зоряне, і вже сіріло, назустріч їхали бояри князя та, здаля упізнавши Блаженного, зійшли з коней і поклонилися йому.

А він тоді сказав слузі: «Сину, це вже день, сідай на свого коня». Слуга ж, побачивши, що всі кланяються тому, злякався і затремтів. Устав, сів на коня, і так поїхав дорогою, а преподобний Теодосій сів на воза. Усі бояри, яких зустрічали, вклонялися йому, а візника огорнув ще більший страх. Уже коли доїхали до монастиря і вся братія, вийшовши, вклонилася йому до землі, то слуга вкрай злякався, міркуючи собі: «Хто ж це такий, що всі йому кланяються?»

І, взявши його за руку, Преподобний відвів його до трапезної, звелів дати їсти й пити, скільки захоче, та, подарувавши йому ще й куни, відпустив його. Усе це той слуга розповів братії сам. Блаженний же не сказав про це нікому.

І так він щодня навчав братію, щоб ні в чому не підноситися, а бути смиренним ченцем, робитися меншим від усіх і не величатися, а всім бути покірним. «Ходячи ж, - навчав їх, - тримайте руки складеними на грудях, і хай ніхто не перевершить вас у вашому смиренні; але один одного завжди привітайте і поклоніться, як личить ченцям; і не переходьте з келії в келію, а кожен із вас у своїй келії моліться Богові». Такими і багатьма іншими словами не переставав їх щоденно навчати.

А коли чув від когось із братів, що того переслідують і насідають на нього біси, то такого кликав до себе і, оскільки колись сам піддавася таким спокусам, навчав його і заохочував непохитно стояти проти диявольських хитрощів; не поступатися та не розслаблятися перед бісівськими напастями, і не залишати свого місця, а відгородитися постом і молитвою та часто кликати Бога, щоб допоміг перемогти злого біса.

Для прикладу він наводив їм ось таке: «Подібне скоїлося колись і зі мною. Однієї ночі, коли я співав у келії повсякденні псалми, став переді мною чорний пес так, що я не міг навіть бити поклони. І стояв він переді мною досить довго. Отож я, розхвилювавшись, хотів його вдарити, але він став невидимий. І такий на мене напав тоді страх і трепет, що я хотів утікати з цього місця, якби Господь мені не допоміг. Бо, очунявши трохи з переляку, почав я ревно молити Бога й бити поклони. І страх відступив від мене так, що відтоді я не боюся їх, навіть коли з'являються мені перед очима».

І багато ще чого говорив їм, утішаючи та укріплюючи проти злих духів. І так відпускав їх, а вони раділи й прославляли Бога за такі поради їхнього доблесного наставника і вчителя.

 

Про Іларіона

Один із братії, на ім'я Іларіон, розповів мені ще й таке: «І мені злі біси робили в келії багато шкоди. Бо коли я лиш лягав на ліжко, то цілий натовп бісів, збігшись, хапав мене за волосся і, смикаючи, волочив мене; інші, піднявши стіну, кричали: "Волочіть його сюди, ми задавимо його тут стіною". І так робили зі мною щоночі. Тож не міг я: більше терпіти, пішов і оповів про цю бісівську прикрість великому Теодосієві і хотів перейти із цього місця в іншу келію. Та Блаженний прохав мене, мовлячи: "Ні, брате, не відходь із цього місця, щоби не хвалилися злі біси, що вони тебе перемогли; і вчинять тобі ще більше лиха, і ще більше будуть тобі шкодити, узявши гору над тобою. Але молися ревно до Бога у своїй келії і, побачивши твоє терпіння, Бог подасть тобі перемогу над ними так, що не посміють до тебе й приступити". Але я знову сказав йому: "Благаю, тебе, Отче, я вже не можу перебувати в цій келії через численних бісів". Тоді Блаженний, перехрестивши мене, сказав: "Йди до келії, і відтепер лукаві біси не зможуть більше робити тобі жодної прикрості, а навіть не бачитимеш їх більше". Я ж, повіривши йому, поклонився Святому і відійшов. І цієї ночі спокійно, [солодко] спав я у своїй келії. І відтоді ці нахабні біси не сміли наближатися до того місця, прогнані молитвами преподобного отця нашого Теодосія, і втекли».

Той же чернець Іларіон оповів мені ще й таке. Був він книгописцем добрим, тож вдень і вночі переписував книги у келії блаженного отця нашого Теодосія, який тихо відспівував собі Псалтир, прядучи вовну чи щось інше роблячи. Тож одного вечора, коли кожен робив свою справу, прийшов економ і сказав Блаженному, що на завтра не має за що купити поживу братії та на інші потреби нема коштів. І сказав йому Блаженний: «Бачиш - уже вечір, а завтрашній день ще далеко; тому йди, потерпи трохи й помолися Богові. Може, Він змилується й потурбується про нас, якщо забажає». Послухав це економ і пішов, а Блаженний, уставши, пішов, за звичкою, співати до внутрішньої своєї келії, а помолившись, знову сів на своє місце і взявся до своєї справи. І вдруге прийшов економ та повторив те ж. А Блаженний відповів йому: «Чи ж не казав я тобі благати Бога? А завтра вранці підеш до міста й візьмеш у продавців у борг усе, що необхідне братії, а як Бог допоможе, згодом ми віддамо борг. Бо правильно сказав: «Не журіться, отже, завтрішнім днем; завтрішній день турбуватиметься сам про себе» (Мт. 6, 34), -то ж чи мав би Він позбавити нас своєї благодаті?»

Про Богом послане золото

Коли економ пішов, до келії увійшов якийсь світлий юнак в одязі воїна і поклонився. Нічого не промовивши, поклав на столі гривню золота і так мовчки вийшов. Устав Блаженний, узяв золото і зі сльозами на очах помолився в душі до Господа Бога. Покликавши воротаря, запитав, чи приходив хто-небудь до воріт цієї ночі. Той же під клятвою засвідчив, що звечора зачинено ворота і відтоді він їх нікому не відчиняв і ніхто до них не підходив.

Покликав Блаженний економа, дав йому гривню золота, промовивши: «Чому ти, брате Анастасе, кажеш, що не маєш за що купити братії поживи? Отож піди й купи всього, що потрібне братії, а завтра Бог знову про нас потурбується». І зрозумів економ Божу благодать, упав навколішки й вимолював у Преподобного прощення. Блаженний же, навчаючи, казав: «Брате, ніколи не впадай у відчай, а кріпися у вірі; всю печаль свою зверни до Господа, і Він потурбується про нас, якщо захоче. А нині влаштуй братії велику гостину, бо це Бог відвідав нас».

І за молитвами Преподобного завжди Бог щедро подавав на потреби все для цієї зібраної Богом отари. Блаженний же, щоночі забувши про сон, за них усіх слізно благав Бога і клонив коліна до землі; і це чули церковні управителі, котрі перед Утренею приходили за його благословенням. [Одного разу] хтось із них підійшов тихо і став, тож чув, як він молився, плакав і часто бив доземні поклони. А трохи відійшовши, почав знову чутно йти. І коли той почув його кроки, то замовк, удаючи, наче спить; та той, тричі постукавши, сказав: «Благослови, отче». Щойно тоді, немов прокинувшись зі сну, промовив: «Господь наш Ісус Христос нехай благословить тебе, сину!» І відтак попереду всіх заходив до церкви. Розповідали, що так робив він щоночі.

 

Про пресвітера Дам'яна

Був у монастирі Блаженного один старець, саном пресвітер, на ім'я Дам'ян, який ревно наслідував спосіб життя і смиренність преподобного отця Теодосія. Багато людей засвідчують його добре життя, послух та покору всім. Найперше ж ті, що жили з ним у келії, бачили його скромність та чування щоночі, читання старанне книг святих, часте ставання до молитви. Ще багато іншого оповідають про цього мужа.

Коли ж одного разу той Дам'ян захворів і наближалася вже його смерть, він так слізно молився до Бога: «Господи мій, Ісусе Христе, сподоби мене бути спільником слави святих Твоїх і з ними бути причасником Царства Твого. І не відлучи мене, благаю Тебе, Владико, від отця і наставника мого, преподобного Теодосія, а зарахуй мене з ним до світу того, котрий Ти приготував праведникам своїм».

Коли він так лежав і молився, то раптом став біля його ліжка блаженний Теодосій, припав йому до грудей і, приязно цілуючи, сказав: «Оце, сину, про що ти молився Господеві, Він сьогодні послав мене сповістити тобі, що сповниться все за твоїм проханням. Зарахує Він тебе до святих, і будеш із ними в Царстві небесного Владики. Коли ж Господь звелить тобі відійти з цього світу і прийти до Нього, то не будемо між собою розлучатися, а разом будемо на тому світі». Сказавши це, зник.

Він же зрозумів, що це Бог послав йому видіння, бо не бачив нікого, щоби входив через двері чи виходив, а вмить з'явився біля нього і опісля так само став невидимий. Тож швиденько покликав послушника і послав його за блаженним Теодосієм. Коли ж той тут же прийшов до нього, то каже радісно Дам'ян: «То що, отче, буде мені так, як ти, сьогодні з'явившись, пообіцяв мені?» Блаженний же, не знаючи, про що йдеться, відповідає: «Ні, сину, не знаю, про яку обіцянку ти мовиш».

Тоді розповів йому, як він молився і як з'явився йому Преподобний. Почувши це, богонатхненний Теодосій став поважним на вигляд і зі сльозами на очах каже: «Так, сину, так воно буде, як я тобі обіцяв. Бо явився тобі ангел у моїй подобі. Я ж, грішний, як можу обіцяти тобі ту славу, що приготована праведникам?» Однак він, почувши обіцянку Святого, дуже тішився. Коли ж зібралася братія, він привітав усіх і, коли ангели прийшли по нього, в мирі віддав свою душу Богові. Тоді ж Блаженний звелів ударити у било, щоби зібралася інша братія. Так із великою честю й співами поховали чесне тіло Угодника там, де ховають усіх братів.

По тому число братів дуже зросло, і отець наш Теодосій мав турботу розбудовувати монастир, збудувати більше келій для тих, що приходили й ставали ченцями. Сам працював із братією, обгороджуючи монастирський двір. А коли обгородили монастир, то перестали його охороняти.