Про преподобного і багатостраждального

Отця Пимена і про тих хто, хто хоче перед

Смертю прийняти чернецтво

Розпочинаючи розповідь про Пимена, складімо свідоцтво його кріпості у стражданні, бо ж терпів він недуги з вдячністю та з доблестю. Адже цей блаженний Пимен народився недужим і таким зростав, і задля тієї недуги був чистим від усякої скверни й від материнського лона не пізнав гріха. І багато разів благав він своїх батьків, аби дозволили йому постригтися в черці. Вони ж, дітолюбці, не покидали надії й хотіли мати його за спадкоємця, тож і забороняли йому це. Та якось настільки тяжко він занедужав (що й надію вже втратили на покращення), що принесли його до монастиря Печерського, аби зцілився молитвами тих святих або ж із рук їхніх прийняв святий ангельський образ. Батьки ж, плекаючи до нього сердечну любов, не полишали своє дитя, а благали всіх молитися за сина їхнього, аби одужав він. Багато потрудилися преподобні тіотці, та ніщо не пішло йому на поправу, тому що його молитва здолала молитви всіх: бо ж прохав він не здоров'я, а продовження хвороби, щоб як виздоровіє, не забрали його батьки із монастиря і не віддалився він від здійснення свого задуму. А батько й мати доглядали за ним і не давали його постригти, тож упав у тугу Блаженний, і почав ревно благати Бога, аби сповнив його бажання.

І оце однієї ночі, коли всі довкола спали, увійшли туди, де лежав Пимен, якісь світлі постаті, наче ті, над ким стать уже не тяжіє: зі свічками в руках, несучи зі собою Євангеліє, і свиту, і мантію, і клобук, - все потрібне для постригу. І спиталися його: «Чи хочеш, щоб ми тебе постригли?» А він відгукнувся до них із радістю: «Господь послав вас, владики мої, сповнити прагнення мого серця». Вони ж тут одразу почали запитувати його: «Навіщо прийшов ти, брате, припадаючи до цього жертовника і до цієї святої дружини? Чи бажаєш сподобитися великого чернечого ангельського образу?» І все решта здійснили по чину - як воно й писано, так і постригли його в великий образ і зодягнули його в мантію, і в клобук, і все як належно відспівали, і спорядили, і влаштували, і цілували його, і нарекли Пименом. І запалили свічку, й мовили: «Нехай сорок днів і ночей не згасає ця свічка». Та здійснивши оце все, відійшли до церкви, волосся ж згорнули в обрус і поклали на гробі святого Теодосія.

А ті брати, які перебували в келіях, почули звук співів і розбудили тих, хто був поряд, гадаючи, що то ігумен ще з деким проводить над ним постриг або ж що вже він упокоївся. Разом прийшли до келії, де лежав хворий, і виявили, що сплять усі: і батько, й мати, й слуги. Та коли ввійшли з ними до Блаженного, почули приємні пахощі й побачили того [хворого] веселим і радісним, і зодягненим у чернече вбрання. І спитали у нього, хто ж його постриг і чому вони чули звуки співів, а оті батьки його, які коло нього перебували, нічого не почули. А хворий відповідав їм: « Я гадаю, що це ж приходив до мене ігумен із братією, постриг мене й дав імення Пимен. Отож то був їхній спів, що ви його чули. І сказали вони, що горітиме ця свічка сорок днів і ночей і, взявши моє волосся, вирушили до церкви». Почувши від нього таке, пішли вони до церкви, та побачили, що вона замкнена, розбудили паламаря й розпитували, чи входив хто до церкви після повечірніх молитов. Та й почули у відповідь, що ніхто до церкви не заходив, бо й сам ключ був у економа. Отож як взяли ключ та ввійшли до церкви, то побачили на гробі Теодосія волосся хворого, загорнене в обрус, й сповістили ігумена та й почали розшукувати тих, хто здійснив постриг. Одначе не знайшли. Тоді й зрозуміли всі, що був то промисел з неба - від Бога. Тож добре збагнувши, що сталося чудо, ігумен казав залічити його хворому, як постриг за уставом, бо ж дотримувався він послуху, перебував у церкві, і волосся опинилося на гробі святого Теодосія, і свічка, що її вистачало лише на одноденне горіння, за сорок днів і ночей непрестанного палання не вигоріла. Тому й не здійснювали йому постригу, кажучи: «Достатньо для тебе, брате Пимене, Богом даного тобі дару й названого тобі імені». Розпитували його: «Який вигляд мали ті, хто тебе постриг?» Показували книги, за якими проводився постриг: чи ж у чомусь не відійшли від них? А Пимен відповідав: «Навіщо спокушаєш мене, отче [ігумене]? Ти ж сам прийшов до мене з усією братією і сотворив зі мною, згідно з написаним у цих книгах, ще й сказав мені: «Належить тобі прийняти страждання через недугу, а коли наближатиметься твій відхід, то буде дано тобі здоров'я і своїми руками понесеш своє ложе». Тож молися за мене, чесний отче, аби дарував мені Господь терпіння».

І перебував блаженний Пимен у тій тяжкій недузі багато літ, так що й прислуговуючі йому гребували ним. Тому часто залишали його в голоді та спразі по два дні або й по три. А він те терпів з радістю і за все складав дяку Богові. Ще й іншого хворого принесли до печери й постригли, а ченці, приставлені прислуговувати недужим, взяли й оцього та віднесли до Пимена, щоб обслуговувати їх обидвох разом. Та занедбували вони це служіння, й забували про них, і хворі від спраги аж у знемогу впали. Пимен же звернувся до [іншого] слабовитого: «Брате, оскільки прислуговуючі гребують нами через отой сморід, що його чутно від нас, то чи не зможеш ти відбувати це служіння, якщо підведе тебе Господь?» І той хворий склав Блаженному обітницю аж до своєї смерті зі старанням слугувати хворим. Тоді Пимен мовив йому: «Оце Господь віднімає від тебе твою хворобу й повертає здоров'я, тож сповни твою обітницю, прислуговуючи мені й мені подібним. А на тих, хто занедбує цю службу, наводить Господь люту недугу, аби, зазнавши такого покарання, могли вони спастися». І тут хворий одразу звівся та почав йому прислуговувати. А всіх тих, хто був недбалим і не хотів услуговувати хворим, огорнула недуга, як і казав Блаженний.

Та невдовзі зцілений від недуги брат повівся мерзенно й одвернувся від Пимена і покинув його голодного й спраглого через отой утробний сморід. Як лежав же він у осібному приміщенні, охопила його вогневиця така, що три дні не міг він підвестися і не в силі стерпіти спраги, почав волати: «Пом'яніть мене, Господа ради, бо ж оце конаю від спраги». І почули це в іншій келії та прийшли й побачили, що був він опанований недугою, і сповістили Пимену: «Брат, який прислуговував тобі, помирає». А Блаженний сказав: «Що посіє людина, те й пожне. Оскільки покинув він мене в голоді й спразі, то сам перебрав це на себе, коли ошукав Бога й зневажив мою нужденність. Але оскільки вчать нас не відплачувати злом за зло, то підіть і скажіть йому: «Кличе тебе Пимен, тож устань і прийди». Коли ж прийшли до нього з тими словами, одужав хворий і одразу прийшов до Блаженного сам [самотужки], ні на кого не опираючись. А Преподобний сказав йому з доганою: «Маловіре! Оце ж здоровий ти, то більше не гріши. Чи ж тобі не відомо, що рівну винагороду отримають і той, хто хворіє, і той, хто услуговує? Але терпіння вбогих не є до кінця пропащим: бо тобі скорбота, і туга, і недуга незначні тут, а радість і веселощі - там, де немає хвороб, ані смутків, ані зітхань, а лише життя вічне. Заради того, брате, все це терплю. Адже Бог, який тебе через мене зцілив від твоєї недуги, і мене може підвести з цього одра та неміч мою зцілити, але не бажаю я того: "Але хто витримає до останку, -- мовить Господь, - той спасеться" (Мт. 24, 13). Тож нехай, як суджено мені в цьому житті, зігнию і увесь, аби там плоть моя була нетлінною, а смердючий запах став невимовними пахощами. Як то добре, брате, стояти в церкві на місці яснім, чистім та пресвятім і разом з ангельськими силами невидимо пресвятую пісню возсилати - то вельми Богові вгодно та приємно. Бо ж церква називається земним небом, і хто в ній стоїть, то наче на небесах перебуває. То чим же, брате, є оця оселя темна та сморідна: чи ж не є то ще до Суду суд і ще до безконечної муки мука? Достойною є мова страдника: «Ось візвав бідолаха, і Господь почув, і врятував його від усіх його напастей» (Пс. 34, 7) Ради цього говорить апостол тим, хто страждає плоттю: «На вашу науку ви терпите. Бог повадиться з вами, як із синами. Хіба є такий син, що його батько не карає? Коли ж вас виховано без картання,.., - то ви незаконновроджені, а не сини» (Євр. 12, 7-8). Бо мовить про таких Господь: «Вашим стражданням ви спасете душі свої» (Лк. 21, 19).

І пролежав преподобний Пимен у такому стражданні двадцять літ. А в той час, як відходив він, з'явилися над трапезною три стовпи й перейшли звідтіля на верх церкви. І про це в Літописі мовиться: «Господь, який це знамення явив, відає, чи було воно ради цього Блаженного, а чи було в тім якесь інше Боже провидіння». І того дня, коли збирався він упокоїтися, був преподобний Пимен при здоров'ї, обходив усі келії та, віддаючи доземний уклін, прохав у всіх прощення, сповіщаючи про свій відхід із цього життя. І казав братам: «Друзі й брати мої! Підведіться й проведіть мене». Враз відступали від них хвороби й вони, здорові, йшли з ним. Сам же він увійшов до церкви, причастився животворних Христових Тайн, а потім, взявши ложе, поніс його до печери, в якій ніколи не бував і від самого народження ніколи її не бачив. Увійшовши, поклонився святому Антонієві і показав місце, де бажав, аби його поклали. «Отут, - мовив, - поклали ви цього року двох братів і того, кого поховали без схими, у схимі віднайдете. Бо ж багато разів хотів він постригтися, та знехтувала ним братія задля його убозства, наче за гріх те повважала. Та явив він діла, гідні [ангельського] образу, й ради того дарував йому Господь схиму: бо ж тому, хто добрі діла має, дасться, а від того, в кого їх немає, або ж лише він гадає, що має їх, - від такого відніметься: «Бо кожному, хто має, додасться, і він матиме над міру...» (Мт. 25, 29). А щодо другого брата, якого поклали в схимі, то відніметься від нього, тому що при житті не бажав він її, а лише перед смертю сказав: «Як побачите, що я вже вмираю, то пострижіть мене». І через те буде забрано від нього благодать, що не розумів сказаного: «Не мертві Господа будуть хвалити,.... А ми [живі] благословляємо Господа...» (Пс. 115 [114], 17-18). І ще: «Бож хто по смерті тебе згадає, в Шеолі хто тебе возхвалить?» (Пс. 6,6). Такому бо постриг у схиму не принесе користі, кого не вибавлять від муки його добрі діла.

Є і третій, якого з давніх літ сюди покладено, і схима його зосталася нетлінною, бо зберігається на його оскарження та осуд. Адже ж набутком його є діла, недостойні [ангельського] образу: проводив він життя своє в лінощах і гріху, не свідомий сказаного: «Від усякого, кому дано багато, багато від нього й вимагатимуть» (Лк. 12, 48). Якщо не попередять усього, молитви Антонія і Теодосія, визнається він таким, хто заслуговує осуду». І розповівши це, сказав братії: «Оце ж прийшли ті, хто мене постригав, і хочуть забрати мене». Та, мовивши це, ліг [на нари] й упокоївся в Господі. Його ж поклали в печері з великою честю. А коли розкопали землю в раніше вказаному місці, то, як і казав Блаженний, виявили трьох чорноризців: одного зотлілого повністю - лише один клобук і вцілів; та двох ченців, котрі вмерли нещодавно, і з того, хто був похований у схимі, була вона знята й покладена на іншого, котрий постригу не мав. Довго дивувалися невимовному суду Божому й сказали: «Ти, Господи, воздаси кожному за його ділами».

«А я гадаю, браття, що з цього таке можна зрозуміти; якщо хто в недузі пострижеться з вірою та проситиме в Бога життя, аби в чернецтві послужити Йому, то Господь, який володіє життям і смертю, такого покличе і, навіть як і буде то одинадцята година, зрівняє його Господь в праведності з тими, хто раніше прийшов (Див. Мт. 20, I-16). А хто каже: «Коли побачите, що вже вмираю, тоді мене й пострижіть», -- марними є такого і віра, й постриг.

 

РОЗПОВІДЬ 36