Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь FAQ Написать работу КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Про святого Григорія ЧудотворцяСодержание книги
Поиск на нашем сайте
Прийшов оцей блаженний Григорій до Печерського монастиря до святого отця нашого Теодосія. Від нього отримав настанови на чернече життя -- убогості, смирення, послуху та інших чеснот. А за його ревність у молитві дано було йому перемагати бісів. Отож навіть як і був він ще здалеку, вони волали: «О Григорію, виганяєш нас своєю молитвою!» Бо ж мав Блаженний за звичку після кожного співу творити виклинальні молитви. Тому-то одвічний ворог, не в силі терпіти того, що він його проганяє, але ж і не в силі учинити йому в житті якусь іншу шкоду, підмовив лихих людей обікрасти його. А не було в Григорія нічого, окрім книг. Отож однієї ночі прийшли злодії та й підстерігали Старця, щоб, як піде він на Утреню, увійти й усе майно його забрати. Та Григорій відчув їх прихід - бо ж завжди він ночами не спав, а творив співи й безнастанно молився, стоячи посеред келії. Отож помолився і за тих, що прийшли красти: «Боже, подай сон рабам твоїм, бо ж намарно вони натрудилися, догоджаючи ворогові». І спали [злодії] 5 днів і 5 ночей, поки Блаженний, прикликавши братію, не розбудив їх: «Доки ж будете марне чатувати, бажаючи мене обікрасти? Розійдіться вже по своїх домівках». Вони ж підвелися, але не могли навіть іти - надто вже охляли з голоду. Тож Блаженний нагодував їх і відпустив. Та як дізнався про це міський володар, то наказав тих злодіїв катувати. Засмутився Григорій, що через нього засуджено їх на муки. Пішов, віддав володарю книги, то злодіїв і відпустили. Інші ж книги він продав, а кошти роздав убогим зі словами: «Щоб не потрапили в біду ті, хто захоче їх украсти». Мовить-бо Господь: «Продайте ваше майно й дайте милостиню. Зробіть собі гамани, що не старіються; невичерпаний скарб на небі, де злодій приступу не має, ні міль не точить. Бо де скарб ваш, там буде й ваше серце» (Лк. 12, 33-34). Злодії ж оті розкаялися заради того чуда, що з ними сталося, й тому до попередніх своїх справ не повернулися, а прийшли до Печерського монастиря на служіння братії. А був у цього Блаженного ще маленький городець, де він вирощував зілля та плодові дерева. І туди також прийшли злодії, та коли хотіли відійти й уже завдали на себе награбоване, то не змогли зрушити з місця. І так два дні стояли вони непорушно, вгинаючись під тягарами, та й здійняли лемент: «Пане наш Григорію, відпусти нас: ми вже розкаялися у своїх гріхах і більше такого не чинитимемо». Почули це ченці, прийшли й ухопили їх, але не змогли звести з того місця. Розпитували їх: «Коли ж ви сюди прийшли?» А злодії відповідали: «Уже два дні й дві ночі стоїмо ми отут». «Та ж ми, - кажуть ченці, - виходили, як завжди, а вас тут не бачили». А ті відказували: «Якби ми вас побачили, то слізно благали б вас, аби ви нас відпустили. А оце вже знемоглися ми, то й почали лементувати - ублагайте Старця звільнити нас». Коли ж прийшов Григорій, то мовив їм: «Оскільки все своє життя ви гультяювали, крали [плоди] чужих трудів, а самі працювати не хотіли, то й віднині стовбичте отут у неробстві решту літ аж до кінця життя». Вони ж зі сльозами благали Старця, аби не полишав їх у такій гріховності. Тому Старець зглянувся над ними і сказав: «Якщо хочете ви працювати та з трудів своїх інших годувати, то я вас відпущу». І присяглися таті: «Ніколи ми послуху тобі не зламаємо». І мовив Григорій: «Благословен Бог! Віднині будете трудитися на святу братію та даватимете на їхні потреби зі своєї праці». З тим і відпустив їх. Злодії ж закінчили своє життя в монастирі Печерському, город обробляючи, і, гадаю, нащадки їхні залишилися там і донині. Ще іншим разом прийшли до Григорія якісь троє, бажаючи ввести цього блаженного в оману. І двоє з них благали святого облудно: «Оцей є нам приятелем і осуджено його на смерть. Тож молимо тебе, долучися до ізбавлення його: подай на те, щоб викупився від смерті». Григорій змилосердився над ним аж до сліз, бо прозрів, що прийшов кінець його життю, й мовив: «Лихо цій людині, бо надійшов день її погибелі». «Якщо подаси дещицю, отче, то він не помре», - казали отак, бо думали щось у нього взяти та й поділитися. Та Григорій відповів: «І я подам, але він таки умре», І запитав їх, на яку ж смерть його засуджено. «На дереві має бути повітаний», - відповідали йому. А Блаженний відказав: «Правильний присуд йому призначено, бо ж завтра він повіситься». І тоді спустився [Григорій] у погріб, у якому творив молитву так, щоб ані розум його не відволікався ні на що земне, ані очі не бачили нічого марнотного. Виніс звідтіля книги, які ще залишилися, і віддав їм зі словами: «Якщо не знадобляться, то мені повернете». Вони ж взяли книги та й почали сміятися, перемовляючись: «Оце продамо та й поділимося». Коли ж угледіли фруктові дерева, домовилися: «Прийдемо цієї ночі та й одберемо в нього плоди». Як настала ніч, прийшли оті троє й замкнули ченця в погребі, де він молився. Той, кого, як казали, мали повісити, виліз нагору й почав рвати яблука та й узявся за гілку: та вламалася, а два інших, злякавшись, відбігли. А той, що падав, зачепився одягом за іншу гілляку і, не отримавши допомоги, вдусився (коміром). У той час Григорія було замкнено й не міг він прилучитися до тих братів, які були в церкві. Тож коли вони вийшли з церкви й побачили, що висить мертва людина, вжахнулися. Почали розшукувати Григорія та виявили, що його зачинено у погребі. Вийшовши звідтіля, Блаженний звелів зняти мерця і промовив до його друзів: «Ось як збувся ваш задум! Та ж Бога не можна зневажати. Якби ви мене не замкнули, то я прийшов би, зняв би його з дерева, і він би не вмер. А оскільки ворог навчив нас облудою чіплятися за марнотне, то тим позбавилися ви ласки». Коли ж ті, що учинили оту наругу, почули його слова, то прийшли й впали йому в ноги, прохаючи прощення. І засудив їх Григорій на роботу в Печерському монастирі, аби з тієї праці їли вони хліб свій та знаходили вдоволення в тому, що й інших із тих трудів нагодують. І так вони закінчили своє життя, трудячись разом зі своїми дітьми, як раби Пресвятої Богородиці й учнів святого отця нашого Теодосія. Та слід розповісти ще й про страсну смерть, якої зазнав цей Блаженний. Трапилася в монастирі така пригода: осквернилося начиння, бо впала в нього якась тварина, тому-то преподобний Григорій спустився до Дніпра по воду. А на той час надіспів князь Ростислав Всеволодич, який прямував до Печерського монастиря заради молитов та благословення, бо ж разом зі своїм братом Володимиром ішов він раттю супроти половців. Коли ж його отроки побачили того Старця, то почали глумитися з нього, кидаючи сороміцькі слівця. І збагнув чернець, що смерть над [ними] усіма нависає, і почав промовляти: «О діти! Тоді як вам слід збудити в собі розчулення та прохати всіх, щоб більше за вас молилися, ви тим більше чините лихе, Богові неугодне. Краще б вам оплакувати свою погибель та каятися у своїх гріхах, щоб мати потіху в день страшний, бо ж уже спіткав вас присуд - усі ви разом із вашим князем приймете смерть у воді». Та князь ані страху Божого не мав, ані не взяв собі до серця слів цього Преподобного, гадаючи, що пусте він говорить, про нього пророкуючи. І сказав: «То це віщуєш смерть у воді мені, котрий [добре] вміє плавати?» Тоді впав князь у гнів, звелів зв'язати ченцеві руки й ноги, підвісити на шию камінь та й кинути у воду. І так його утопили. Два дні розшукували його брати й не знаходили, а третього дня прийшли до його келії, бо ж хотіли забрати те, що по ньому залишилося. Аж ось знайшли мерця в келії, зв'язаного і з каменем на шиї, у ще мокрих ризах, та було обличчя його світлим й сам він, наче живий. І не знайшли того, хто його приніс, та й келія була замкнена. За це ж слава Господу Богові, який творить заради своїх угодників дивовижні чудеса. Винесли брати його тіло й з честю поклали в печері, де й пробувало воно багато років цілим і нетлінним. А Ростислав не почувався винним у гріху й, опанований гнівом, не пішов до монастиря. І не забажав він благословення, і від нього віддалився. А що уподобав проклін, то він на нього і впав. Володимир же прийшов до монастиря заради молитви. Як були ж вони коло Трипілля, зіткнулися війська й наші князі кинулися втікати з-перед лиця ворога. Отож Володимир - заради молитов святих і благословення - перетнув річку. А Ростислав потонув разом з усіма своїми воями, як і віщував блаженний Григорій, бо ж «...яким судом судите, таким і вас будуть судити, і якою мірою міряєте, такою і вам відміряють» (Мт. 7, 2). Збагніть же ті, хто кривду чинить, притчу, що оповів її Господь у святому Євангелії про суддю немилостивого та бідну вдовицю, яка часто приходила до нього й говорила: «Оборони мене від мого супротивника!» (Лк. 18, 3). Кажу-бо вам, що Господь невдовзі відомстить за своїх рабів, бо мовить Він: «Мені належить помста, я відплачу» (Рм. 12, 19). Говорить Господь: «Глядіть, щоб ви ніким з оцих малих не гордували: кажу бо вам, що ангели їхні на небі повсякчас бачать обличчя мого Небесного Отця» (Мт. 18, 10). «Господь - бо - справедливий, любить правду; праведники лице Його побачать» (Пс. 11 [10], 7). Що людина посіє, те й пожне. Такою є відплата гордим, яким Господь противиться, а «покірним дає ласку» (Прип. З, 34). Йому ж бо слава з Отцем і Святим Духом, нині і повсякчас, і на віки віків. Амінь. РОЗПОВІДЬ 29
|
||||
Последнее изменение этой страницы: 2016-07-14; просмотров: 290; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.145.59.244 (0.006 с.) |