Про прихід іконописців із Царгорода до

Антонія й Теодосія

А ось оповім вам, браття, інше дивне й преславне чудо про ту Богом вибрану церкву Богородичну.

Прийшли із Царгорода чотири церковні майстри, мужі дуже багаті, у печеру до Великого Антонія й Теодосія та й кажуть: «Де хочете будувати церкву?» Вони ж їм відповідають: «Там, де Господь вкаже місце». А майстри кажуть: «Чи не смерть собі прирікаєте, коли, ще не визначивши місця, дали нам стільки золота?» Антоній же й Теодосій, скликавши всю братію, попрохали греків, кажучи: «Розкажіть нам правду, як воно було». І майстри розповіли таке:

«Коли ми спали у своїх домівках, рано при сході сонця до кожного з нас прийшли вродливі євнухи та й кажуть: «Кличе вас Цариця до Влахерну». Ми ж пішли, взявши з собою своїх приятелів та родичів, зійшлися туди всі разом, й одні слова Богородиці чули, й усі свідками були. А були між нами лише будівничі. Ми побачили Царицю і багато воїнів при ній, поклонилися їй, а Вона нам каже: «Хочу збудувати собі церкву на Русі, у Києві, тому велю вам взяти собі золота на три роки». Ми ж, поклонившись, кажемо: «Володарко Царице, до чужого краю посилаєш нас, до кого ж там прийдемо?» А Вона мовить: «Посилаю вас до Антонія й Теодосія». Ми ж кажемо: «Чому, Царице, на три роки даєш нам золота? їм накажеш про нас подбати, що нам необхідне для проживання. Сама ж знаєш, чим нас обдарувати». Цариця каже: «Цей, Антоній, лише поблагословивши, відійде з цього світу навіки, а Теодосій піде до Господа на другий рік після нього. Ви ж візьміть золота для своїх потреб, бо щоб винагородити вас, то не зможе ніхто: дам вам "те, що вухо не чуло, що на думку людини на спало..." (1 Кор. 2, 9)[4]». Прийду ж бо сама подивитися церкву і в ній хочу жити». І передала нам мощі святих мучеників: Артемія і Полієвкта, Леонтія, Акакія, Арети, Якова, Теодора, кажучи: «Це покладіть в основу». Взяли ми золото, скільки потрібно було. І сказала до нас: «Погляньте вгору - побачите велич». І побачили ми церкву в повітрі, а увійшовши, поклонилися їй і запитали: «Володарко, яка назва церкви?» Вона сказала, що іменем своїм хоче назвати. А ми не посміли й запитати, яке ж це ім'я. Вона каже: «Богородична церква буде» і дала нам цю ікону, мовлячи: «Хай вона буде намісною». Поклонившись їй, пішли ми по своїх домівках, несучи ту ікону, яку прийняли з рук Цариці.

І тоді всі прославили Бога і Ту, що Його породила. Антоній же відповів: «О діти, ми ніколи не полишали цього краю». Греки ж із клятвою запевняли, що «золото ми взяли з ваших рук при багатьох свідках, що при них і до кораблів вас проводжали, а через місяць після вашого відходу пустилися в дорогу. І ось десятий день, як ми вийшли з Царгорода. Ми запитували Царицю про величину церкви, і Вона нам сказала: «За міру поклала я пояс мого Сина за Його велінням».

І відповів Антоній: «О діти, великої благодаті удостоїв вас Христос, бо чините Його волю. Оті вродливі євнухи, котрі покликали вас, - це пресвяті ангели, а Цариця у Влахерні - це сама об'явлена вам Пресвята, Чиста й Непорочна Володарка наша Богородиця і Приснодіва Марія; воїни ж, що її оточували, - це безплотні ангельські сили. Наша ж подоба і передача вам золота - то Бог знає, як Він це сотворив і повелів своїм слугам. Благословенний ваш прихід, і добру супутницю маєте - цю чесну Богородичну ікону; то ж Вона воздасть вам, як пообіцяла, «те, чого око не бачило, вухо не чуло, що на думку людині не спадало...»; бо того ніхто не може дати, крім Неї та її Сина, Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа. Його пояс і вінець принесений від варягів, а міра ширини, довжини і висоти тієї пречистої церкви визначена голосом, що з неба прийшов від величної Слави».

Греки ж з острахом поклонилися святим і запитали: «Де ж таке місце, щоб ми його оглянули?» Антоній відповів: «Будемо три дні молитися, і Господь покаже нам». Тієї ночі, коли він молився, з'явився перед ним Господь, промовляючи: «Ти знайшов у мене благодать». Антоній каже: «Господи, якщо я удостоївся Твоєї благодаті, то нехай буде по всій землі роса, а на місці, яке зволиш освятити, нехай буде сухо». Зранку знайшли сухе місце, де нині стоїть церква, а по всій - землі була роса. Другої ночі, так само помолившись, сказав: «Нехай буде по всій землі сухо, а на святому місці роса». І прийшовши, знайшов таке. Третього дня, ставши на тому місці, помолився і поблагословив місце, виміряв золотим поясом ширину і довжину. І здійняв руки до неба Антоній та промовив голосно: «Почуй мене, Господи, почуй мене, щоб зрозуміли всі, що Ти хочеш цього». І одразу впав вогонь із небес та спалив усі дерева й хащі, висушив росу і утворив видолинок, подібний до рова. Присутні ж зі святими від страху впали, наче мертві. І звідти початок тієї Божественної церкви.

 

РОЗПОВІДЬ 3

Про те, коли була заснована

Печерська церква

Заснована була божественна Богородична церква року 1073-го. У дні благовірного князя Святослава, сина Ярославового, почали будувати цю церкву; він же власними руками розпочав копати рів. Христолюбивий князь Святослав дав 100 гривень золота на допомогу Блаженному, і міру поклали за тим голосом, який почутий із небес на морі. Ужитії бо святого Антонія знайдеш про це більш докладно. У Теодосієвому житії всім повідомлено, як з'являвся вогняний стовп від землі до небес, а іноді - як хмара, іноді ж як дуга від верху цієї церкви на те місце; часто й ікона переходила - ангели переносили її на вибране місце. Що ж дивніше від цього, браття? Бо, переглянувши книги Старого й Нового Завіту, ніде не знайдеш таких чудес про святі церкви, як про цю. Від варягів, і від самого Господа нашого Ісуса Христа, і чесного Його і божественного чоловікоподібного образу, і святої голови Христової принесено вінець. І богозвучний голос ми чули від Христового образу, що велів нести на приготоване місце і виміряти Його поясом за тим голосом небесним, де ця церква була видима ще перед початком її [будівництва].

Також із Греції прибула ікона з майстрами. І мощі святих мучеників було покладено під усіма стінами, де і їх самих згодом зображено на стінах, над мощами. Необхідно похвалити раніше померлих благовірних князів, і христолюбивих бояр, і чесних монахів, і всіх православних християн. Блаженний і тричі блаженний той, хто сподобився бути похованим у цій церкві, він гідний великої благодаті і милості від Господа молитвами святої Богородиці і всіх святих. Блаженний і тричі блаженний той, хто сподобився бути зображеним у цій церкві, бо дістане прощення гріхів і не втратить небесної нагороди. «Радійте й веселіться, - каже, - бо нагорода ваша велика на небі» (Мт. 5, 12), бо ця церква Богові миліша, ніж саме небо. І Його Мати зволила її будувати, як пообіцяла майстрам у Влахерні, промовивши: «Йду оглянути церкву і в ній хочу жити». Добре ж і дуже благодатно перебувати у її святій і божественній церкві; а якої ж слави й похвали удостоїться той, хто похований і записаний у ній до книги життя і кого перед її очима будуть поминати завжди!

А ще, любі мої, пропоную вам слово на утвердження ваше. Що може бути гіршим, ніж відійти від такого світла, і любити пітьму, і відлучити себе від Богом названої церкви, ніж облишити створену Богом і шукати створену людьми із насильства й грабунку, коли вона сама скаржиться на свого творця? Бо цієї будівничий, і автор, і художник, і творець - Бог, котрий вогнем свого божества спалив тлінні речі, дерева і гори і вирівняв шлях до дому своєї Матері для перенесення своїх рабів. Зрозумійте, браття, основи її й початок: Отець із висот благословив її росою, і вогняним стовпом, і світлою хмарою. Син подарував мірку свого пояса, бо коли й дерево було сутністю видиме, та одягнене Божою силою; Святий же Дух вогнем нематеріальним яму викопав на закладання підвалин, і «на цій скелі будую мою Церкву й пекельні ворота її не подолають» (Мт. 16, 18). Також і Богородиця: на три роки дала майстрам золота і подарувала ікону свого Пречесного образу, призначивши її намісною. І від неї чудеса численні діються.

 

РОЗПОВІДЬ 4

Про прихід церковних малярів із Царгорода

До ігумена Никона

І це дивне чудо, яке вам розповім. Прийшли із того ж береженого Богом Константинового міста до ігумена Никона іконописці, промовляючи таке: «Постав нам суддів, хочемо судитися: нам показали малу церкву, і ми так домовилися при численних свідках; а ця церква дуже велика; візьміть ось ваше золото, а ми повертаємось до Царгорода». Ігумен сказав: «Хто ті люди, що домовлялися з вами?» Іконописці назвали подобу, образ та імена Антонія й Теодосія. І сказав їм ігумен: «О діти, ми не можемо їх вам привести, бо десять років тому вони відійшли з цього світу, і безперервно моляться за нас, і постійно охороняють цю церкву, і оберігають свій монастир, і турбуються про його мешканців». Почувши це, греки були дуже здивовані відповіддю, привели ж бо багато інших купців, які прибули звідти і подорожували з тими греками й обезами, та й кажуть: «Перед цими свідками ми заключали договір, узяли золото з їхніх рук, а ти не хочеш нам їх показати». Якщо вони померли, то покажи нам їхній образ, щоб і вони побачили, що це ті ж люди». Тоді ігумен виніс перед усіма їхню ікону. Греки й обези, побачивши їхні образи, поклонилися і сказали: «Це воїстину вони, і віримо, що вони живі й після смерті і що вони можуть допомагати, рятувати й охороняти тих, хто до них приходить». Вони віддали мозаїку, яку привезли з собою на продаж, і прикрасили нею святий вівтар. Іконописці ж почали розкаюватися у своєму гріху. Коли, кажуть, прибули до Канева на човнах, то побачили цю церкву на височині. У тих, хто був з нами, ми запитали про цю церкву, і вони відповіли: «Печерська, і ви її іконописці». Розгнівавшись, що надто велика, ми хотіли втікати вниз до гирла. Тієї ж ночі була велика буря на ріці. Уставши вранці, ми опинилися біля Трипілля, а наші кораблі самі пливли вверх по ріці, неначе якась сила їх тягнула. І ми ледве зупинили їх і стояли весь день, розмірковуючи, як це так, що ми такий шлях здолали за одну ніч, не веслуючи, а інші з трудом проходять його ледве за три дні. Другої ночі ми побачили цю церкву і чудову намісну ікону, що промовила до нас: «Люди, чому даремно хвилюєтесь, не підкоряючись волі Сина мого і моїй? І якщо мене не послухаєте та захочете втекти, то всіх вас візьму і з човном поставлю у моїй церкві. І знайте, що звідти не вийдете, а тут, у моєму монастирі, постригшись, закінчите своє життя. І я дам вам милість у майбутньому заради її будівничих Атонія і Теодосія». Ми ж, уставши зранку, хотіли втікати вниз і дуже багато трудилися, веслуючи, а човен ішов у протилежний бік - уверх. І ми, підкорившись волі й силі Божій, піддалися, і невдовзі човен сам зупинився під монастирем.

Тоді всі разом, греки і чорноризці, майстри та іконописці, прославили Великого Бога і Його Пречисту Матір, чудотворну ікону і святих отців Антонія і Теодосія. І так усі вони закінчили своє життя у монастирі Печерському - майстри та іконописці у монашому житті, і поховані у своєму притворі. Донині їхній одяг зберігається у келіях, а їхні грецькі книги шанують як пам'ять про таке чудо.

Коли ж ігумен Стефан, співець, був вигнаний із монастиря, де він бачив преславні чудеса, як прийшли майстри, несучи ікону, і розповідаючи про видіння Цариці у Влахерні, то через це сам спорудив у Клові Влахернську церкву. Благовірний же князь Володимир Всеволодович Мономах, ще юний, був очевидцем того дивного чуда, коли впав із небес вогонь і вигоріла яма, де поясом було виміряно фундамент церкви. І ширилася чутка про це по всій Руській землі. Задля цього із Переяслава приїхав Всеволод зі сином своїм Володимиром, щоби побачити таке чудо. Тоді Володимир хворів і, підперезаний тим золотим поясом бувши, став одразу здоровим молитвами святих отців наших Антонія і Теодосія. А за часів свого князювання христолюбивий Володимир, узявши міру тієї божественної церкви Печерської, збудував цілком подібну церкву у місті Ростові - у висоту, ширину й довжину, і письмово у грамоті вказав, де кожний празник в якому місці намальований. І все це вчинив, наслідуючи зразок тієї великої богознаменної церкви. А його син, князь Георгій, почувши від батька Володимира про те, що сталося у тій церкві, за час свого князювання збудував церкву таких же розмірів у місті Суздалі. Та з роками всі вони зруйнувалися, а ця єдина, Богородична, стоїть вічно.

 

РОЗПОВІДЬ 5

Про Йоана і Сергія.