Велике чудо в божественній Печерській

Церкві було перед чудотворною

Іконою Богородичною

Були два мужі поміж знатними людьми того міста, приятелі Йоан та Сергій. Прийшли вони колись до названої Богом цієї церкви і побачили на чудотворній Богородичній іконі сильніше від сонця світло та й вступили до духовного братства. Через багато літ Йоан занедужав, залишивши свого п'ятилітнього сина Захарію. Прикликав ігумена Никона і роздав своє майно бідним, а синову частку віддав Сергієві: 1000 гривень срібла і 100 гривень золота. Передав також свого малолітнього сина Захарію під опіку своєму другові як вірному братові, заповівши тому, щоби, як син змужніє, віддав йому золото й срібло. Коли ж Захарії виповнилося 15 років, захотів узяти золото й срібло свого батька у Сергія. Той же, спокушений дияволом, задумав розбагатіти і, бажаючи погубити життя з душею, каже юнакові: «Твій батько все майно віддав Богові, у Того проси золота й срібла. Він тобі винен, може, й помилує тебе. Я ж не винен ні тобі, ні твоєму батькові жодного золотого. Це вчинив тобі твій безумний батько, роздавши все своє майно як милостиню, тебе ж залишив бідним і убогим».

Почувши це, юнак розплакався через свою втрату. І посилає до Сергія, з проханням мовлячи: «Дай же мені половину, і тобі половина [залишиться]». А Сергій жорстокими словами докоряв його батькові та йому самому. Тоді Захарія попросив третину, згодом десятину. Та побачивши, що позбавлений усього, каже Сергієві: «Прийди і присягнись у церкві Печерській перед чудотворною іконою Богородичною, де ти побратався з моїм батьком». Іде той до церкви, стає перед іконою Богородичною і, присягши, відповідає, що не брав він ні 1000 гривень срібла, ні 100 гривень золота. Захотів поцілувати ікону, та не зміг наблизитися до неї. Тож коли він виходив із дверей, почав волати: «О святі Антонію й Теодосію, не веліть мене погубити цьому ангелу немилостивому, моліться ж до Святої Богородиці, щоби відігнала від мене численних бісів, яким я відданий. Візьміть же золото й срібло, замкнене у моїй коморі». І страх огорнув усіх.

Відтоді нікому не дозволяли присягати Пресвятою Богородицею. Коли ж послали і взяли запечатану посудину, то знайшли у ній 2000 гривень срібла і 200 гривень золота - так збільшив Господь, віддаючи милостивим. Захарія ж усе віддав ігуменові Йоану, щоб розпорядився, як захоче. Сам же постригся, закінчив своє життя тут. А з того золота і срібла побудована церква святого Йоана Предтечі на схилі пагорба на честь Йоана боярина і його сина Захарії, якому належало золото і срібло.

 

РОЗПОВІДЬ 6

Про святий престол і про освячення тієї

Великої церкви Божої Матері

Освячення Печерської церкви відбулося 1080 року, першого року Йоанового ігуменства. Та не знайшлося кам'яної плити для встановлення престолу. Довго шукали, щоби престіл був зроблений із каменю, та не знайшлося жодного майстра, і зробили з обробленої дерев'яної дошки. Та митрополит Йоан не захотів, аби дерев'яний престіл був у такій великій церкві, тому ігумен дуже зажурився. Минуло кілька днів, а освячення не відбулося. На 13 день серпня увійшли ченці за звичаєм до церкви співати Вечірню і побачили біля вівтарної огорожі кам'яну плиту, поставлену на стовпці для облаштування престолу. І скоро сповістили про це митрополитові. Він же похвалив Бога і звелів провести освячення і Вечірню. Довго шукали, звідки і ким була принесена така плита і як була внесена до церкви, поставлена там. Повсюди розпитували, на воді і на суші, звідки її привезено, але не знайдено жодного сліду тих, хто її привіз. Послали туди, де виготовляють такі речі, три гривні срібла, щоби той майстер узяв за свою працю. Оповісники пройшли всюди, та виконавця не знайшли. Бо митець і провидець - Бог, що її сотворив, обробив, поклав та утвердив своїми святительськими руками для покладання свого Пречистого Тіла і Святої Крові на тім святім престолі, який сам дарував, зводивши принести себе в жертву за весь світ на віки.

Другого дня прийшли з митрополитом Йоаном єпископ Йоан Чернігівський, Ісая Ростовський, єпископ Антоній Юріївський, єпископ Лука Білгородський, ніким не кликані, й опинилися на чині освячення. І запитав їх блаженний митрополит: «Чому ви прийшли не запрошені?» Відповіли єпископи: «Від тебе, владико, прийшли посланці, мовлячи нам, що 14 серпня освячується Печорська церква; будьте готові, мовляв, стати зі мною під час Літургії. Ми ж не посміли не послухати твоїх слів, і оце ми тут». І відповів Антоній, єпископ Юріївський: «Я був хворий, а цієї ночі увійшов до мене чернець і каже мені: "Завтра освячується Печерська церква, щоб ти там був". І як тільки я це почув, то одразу ж одужав і оце прибув за і вашим повелінням».

Святитель же хотів розшукати тих людей, котрі їх кликали, але тут пролунав такий голос: «... і власний їхній язик їм готує погибель» (Пс. 64, 9). Він же знову здійняв руки до неба і сказав: «Пресвятая Богородице! Як на честь Твого відходу [з цього світу] зібралися апостоли з усіх кінців всесвіту на Твій похорон, так і нині на освячення своєї церкви Ти зібрала всіх намісників і наших служителів». І всі дивувалися з великих чудес: «О брами, підніміте главні ваші...» (Пс. 24, 7).

Обійшовши ж тричі церкву, почали співати: «Зніміть ваші княжі ворота», - та в церкві не було нікого, щоби відспівувати: «Хто він - отой Цар слави?» (Пс. 24, 8), бо не залишилося в церкві жодного, всі дивилися на прихід єпископів. Була довга мовчанка, і пролунав із середини церкви голос, наче ангельський: «Хто він - отой Цар слави?» (Пс. 24, 8). І шукали тих голосів, хто вони і чиї вони. Та, увійшовши до церкви, помітили, що всі двері були зачинені, а в церкві не було жодної людини, і зрозуміли присутні, що все, що стосується цієї святої і божественної церкви, діється за Божим промислом. Тому і ми скажімо: «О глибино багатства, мудрости і знання Божого!.... бо хто коли дослідив думку Господню? Хто був його дорадником?» (Рим. 11, 33). І нехай Господь береже вас і охороняє у всі дні життя вашого, і молитвами Пречистої Богородиці і преподобних і блаженних отців наших Печерських Антонія й Теодосія, і святих чорноризців того монастиря. А з ними щоб і ми знайшли милість у цьому й майбутньому житті у Христі Ісусі, Господі нашім. Йому ж слава з Отцем і зо Святим Духом нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь.

 

РОЗПОВІДЬ 7

Розповідь монаха Нестора із обителі

Монастиря Печерського про те, чому

Названо монастир Печерським

У час князювання самодержця Руської землі благовірного великого князя Володимира Святославовича зволив Бог явити Руській землі світильника і наставника монахів, про якого ось що розповімо.

Був один благочестивий муж із міста Любеча, в якому змолоду, поселився страх Божий, і забажав він прийняти чернечий чин. Чоловіколюбний же Господь звелів йому йти до Греції і там постригтися. Одразу пустився він у дорогу, подорожуючи, подібно до Господа, що ходив по землі і трудився заради нашого спасіння, і сягнув і до Царгорода. Згодом дійшов і до Святої Гори, обійшов святі монастирі, що є на Афоні, і оглянув монастирі на Святій Горі та пізнав життя надлюдське тих отців, які у плоті наслідували життя ангелів, та й розгорівся Христовою любов'ю, бажаючи життя тих отців наслідувати.

Прибувши до одного з тих монастирів, молив ігумена, щоби поклав на нього ангельський образ чернечого чину. Ігумен, передчуваючи в ньому майбутні чесноти, послухав його, постриг і дав йому ім'я Антоній та навчив чернечого життя.

Антоній же у всьому догоджав Богові, а в іншому вдосконалювався в покорі й послухові, так що всі раділи за нього. Тож і каже йому ігумен: «Антонію, повертайся на Русь, щоб бути там для користі й підтримки іншим, буде тобі благословення Святої Гори».

Прибувши до Києва, Антоній міркував, де б йому оселитися. Походивши по монастирях, не вибрав жодного з них: Бог не велів. І почав блукати по хащах, по горбах та інших місцях, а прибувши на Берестове, знайшов печеру й оселився у ній. Її викопали колись варяги, тож замешкав у ній у великій стриманості.

Коли помер великий князь Володимир, то владу захопив безбожний і окаянний Святополк та сів у Києві; почав винищувати своїх братів і вбив святих Бориса і Гліба. Антоній же, побачивши таке кровопролиття, яке заподіяв Святополк Окаянний, знову втік на Святу Гору. Коли ж благочестивий князь Ярослав переміг Святополка, то сам сів у Києві. Боголюбивий князь Ярослав любив Берестове і церкву святих апостолів, яку опікали багато священиків. Був тут пресвітер на ім'я Іларіон, муж благочестивий, знавець Святого Письма і посник. Він ходив із Берестового до Дніпра, на гору, де нині стоїть старий Печерський монастир, і тут молився, бо там був великий ліс. Викопав він там маленьку печеру до двох сажнів, і коли приходив із Берестового, співав псалми і потай молився Богові.

За це благоволив Бог покласти на серце благовірному великому князеві Ярославу, зібрати єпископів, і року 1051 поставлено Іларіона митрополитом у Святій Софії, а ця його печерка залишилася. Антоній же був на Святій Горі у монастирі, де постригся. І від Бога прийшла звістка ігуменові. «Відпусти, - каже, - Антонія на Русь, тому що потребую його». Покликав ігумен його І каже: «Антонію, йди знову на Русь, Бог так велить, і буде благословення Святої Гори, тому що від тебе візьме початок багато ченців». Благословив його, відпустивши, зі словами: «Йди з миром».

Антоній же, прибувши до Києва, зійшов на пагорб, де Іларіон викопав малу печерку, облюбував це місце і поселився тут. Та й почав молитися Богові, зі сльозами промовляючи: «Господи, утверди мене на цьому місці, і нехай буде благословення Святої Гори і молитва мого отця, котрий постриг мене, нехай буде на цьому місці». І почав жити тут, молячись Богові. Поживою його були сухий хліб і визначена міра води. Копав печеру, не даючи собі спочинку ні вдень, ні вночі, перебуваючи в трудах, у чуваннях, у молитвах.

Згодом довідалися про нього люди, приходили до нього, приносячи найнеобхідніше. І прославився він як Антоній Великий, а тому приходили до нього й просили благословення.

Коли ж помер великий князь Ярослав, то прийняв владу його син Ізяслав і сів у Києві. Антоній уже був відомий у Руській землі. Князь Ізяслав, дізнавшись прожиття його, прийшов до нього зі своєю дружиною, прохаючи його благословення й молитви. Великий Антоній був всіма знаний, і всі шанували його.

Почали приходити до нього постригатися окремі боголюбці, а він приймав їх і постригав. Так зібралися до нього 12 братів. До нього ж прийшов і Теодосій та й постригся.

Викопали вони велику печеру, і церкву, і келії, які й донині існують у печері під старим монастирем. Зібралися браття разом, і сказав їм Великий Антоній: «Це Бог нас, браття, зібрав, і з благословення Святої Гори, яким постриг мене ігумен Святої Гори, а я постриг вас: нехай буде на вас перше благословення Бога і Пречистої Богородиці, а друге - Святої Гори». Ще сказав їм таке: «Живіть собі, і я вам призначу ігумена, а сам хочу відійти на оту гору й там осісти на самоті». Бо як я сказав раніше, він звик до самотності.

І призначив їм ігумена на ім'я Варлаам, а сам пішов на гору, викопав печеру, що під новим монастирем, і в ній закінчив своє життя, проживши у чесноті 40 років, не виходячи з печери. У ній лежать його чесні мощі, що творять чудеса донині.

Ігумен же й браття жили в печері. Та зросло число братії так, що не могли у ній розміститися, і задумали вони поза печерою побудувати монастир. Тож прийшов ігумен із братією до святого Антонія і сказав йому: «Отче, братія стала численною, і не можемо розміститися в печері. Якби Бог звелів, і Пречиста Богородиця, і твоя молитва, щоб ми поставили церковцю поза печерою». І дозволив їм Преподобний. Вони ж уклонилися йому до землі й відійшли. Побудували невеличку церковцю над печерою в ім'я Успення Святої Богородиці.

Почав Бог збільшувати число чорноризців молитвами Пречистої Богородиці й преподобного Антонія, тож вирішила братія з ігуменом збудувати монастир. Знову пішли до Антонія і сказали йому: «Отче, братія росте, ми б хотіли збудувати монастир». Антоній зрадів і каже: «Благословенний Бог у всьому, і молитва Святої Богородиці, а також отців зі Святої Гори нехай буде з вами». Промовивши це, послав одного з братів до князя Ізяслава з такими словами: «Княже благочестивий! Бог помножує братію, а місця замало. Просимо тебе, щоб ти віддав нам ту гору, яка над печерою».

Почувши це, князь Ізяслав дуже зрадів, послав до них свого боярина і віддав їм ту гору.

Ігумен же й браття заснували велику церкву й монастир, обгородили стовпами, збудували багато келій і спорудили церкву, прикрасивши її іконами. Відтоді почав називатися монастир Печерським, оскільки раніше монахи жили в печері. Тому названо монастир Печерським, він-бо постав із благословення Святої Гори.

Монастир було завершено за ігуменства Варлаама. А князь Ізяслав збудував монастир святого Димитрія і призначив Варлаама ігуменом цього монастиря, бажаючи поставити свій монастир вище від Печерського, сподіваючись на багатство. Багато монастирів було споруджено царями і боярами, і багатством, та вони не такі, як ті, що збудовані сльозами й постом, молитвою й чуванням. Антоній не мав золота й срібла, а здобув усе сльозами й постом, як я вже сказав.

Коли ж Варлаам відійшов домонастиря святого Димитрія, то браття порадилися, пішли до старця Антонія й сказали йому: «Отче, постав нам ігумена». Він запитує: «Кого ж хочете?». Вони йому сказали: «Кого хоче Бог, і Пречиста Богородиця, і ти, чесний Отче». І мовить їм Великий Антоній: «Хто серед вас такий, як блаженний Теодосій, послушний, покірний і сумирний? Нехай буде вам ігуменом». І вся братія зраділа, вклонилася йому до землі та й поставила Теодосія ігуменом. А було тоді 20 братів.

Теодосій, прийнявши монастир, почав жити у великій стриманості, пості й щирій молитві. Почав збирати багато чорноризців і зібрав їх 100 усіх братів. І почав дошукуватися правил чернечого життя. Знайшовся тоді чесний монах Михаїл зі Студитського монастиря, котрий прийшов із Греції з митрополитом Георгієм. Почав [Теодосій] випитувати в нього про устав Студитських отців, довідався від нього, переписав. І встановив у монастирі своєму, як співати монастирські пісні, і як робити поклони, і читання читати, і стояти у церкві - весь церковний порядок; і сідати до трапези, і що їсти в які дні - все за цим уставом. Теодосій це винайшов, передав своєму монастиреві, а від нього прийняли устав усі Руські монастирі.

Тому і був пошанований Печерський монастир як перший серед усіх і найпочесніший.

Коли Теодосій жив у монастирі, провадив чесне життя за чернечими правилами та приймав кожного, хто до нього приходив, прийшов і я до нього, убогий і недостойний слуга Божий Нестор. Прийняв мене тоді, а було мені від народження років 17.

Оце я написав і встановив, якого року було засновано монастир і чому він називається Печерським. А про житіє Теодосія ще скажемо.

 

РОЗПОВІДЬ 8

Третього дня місяця травня.