Про преподобного Ісакія Печерника

Золото дістає [вишу] пробу, проходячи крізь вогонь, а людина стає приємною [Богові], пройшовши крізь горнило смирення. Якщо спокусник не посоромився в пустелі приступити до Господа, то наскільки ж численніші спокуси хоче він принести людині. А оцей преподобний отець наш Ісакій у мирському житті був багатим купцем, родом торопчанином. Задумавши стати ченцем, роздав він своє майно нужденним та вбогим і прийшов до монастиря, в печеру до Великого Антонія, благаючи дати йому постриг. І прийняв його Антоній, зодягнув його в чернечий образ і надав йому ім'я Ісакій, а мирське ймення мав він Чернь.

Оцей-то Ісакій обрав життя суворе, зодягнувся у волосяницю та звелів купити козла, здерти з нього шкуру й натягнув її поверх волосяниці так, що сира та шкіра на ньому й всохлася. І оселився в одному печерному ході, в келії малій настільки, що була лише на чотири лікті, і тут зі сльозами молився він Богові. Поживою ж його була одна просфора, та й то через день, і води пив він установлену міру. А приносив це йому великий Антоній і подавав у віконце, в яке тільки рука Й пролазила. Ось так отримував він їжу. І прожив він так сім літ, на світ не виходячи, ані не лягаючи на ребра, але лише сидячи приймав дрібку сну.

Та ось одного вечора почав він за звичаєм бити поклони, відспівуючи псалми - й так аж до півночі та, втомившись, сів на своє сидіння. І так він сидів, як звичайно, при згашеній свічці, аж раптом засяяло в печері світло таке яскраве, як від сонця, що аж зір людський сліпило. І прийшли до нього два юнаки прекрасні, з обличчями осяйними, наче те сонячне світило, й мовили йому: «Ісакіє, ми - ангели, а оце ж іде до тебе й Христос з [іншими] ангелами». І встав Ісакій, і побачив гурт бісів, а лиця їхні ясніли понад сонце. Один з-поміж них сяяв найяскравіше, і обличчя його [аж] променіло. І сказав йому: «Ісакію, це - Христос, впади ж і поклонися йому». А Ісакій, не збагнувши, що то бісівське дійство та забувши перехреститися, вийшов із келії, щоби вклонитися бісівщині, наче Христові. Тоді біси вигукнули: «Нашим ти є, Ісакій!» І ввели його до келії, і посадили, і по розсідалися довкола нього. І вся келія та печерний прохід наповнилися бісами. Тоді один із них, котрого називали Христом, наказав: «Візьміть флейти й бубни, і гуслі та грайте на них, а Ісакій нам затанцює». І ударивши у флейти, і в гуслі, і в бубни, почали грати. Натомивши Ісакія, полишили його ледь живого й відійшли, поглумившись над ним. А наступного дня, як настала пора споживати хліб, прийшов Антоній, як звичайно, до віконця і звернувся до нього: «Благослови, отче Ісакію,» - та не було чути жодного звуку чи відповіді. І багато разів повторив це Антоній, а що не почулося жодного голосу, подумав він: «Чи, бува, не упокоївся [Ісакій]?» І послав до монастиря по Теодосія та братію. Прийшли брати й розкопали засипаний вхід. Узяли Ісакія, гадаючи, що він мертвий, і винесли його та поклали перед печерою. Та виявилося, що живий він. І сказав ігумен Теодосій, що то сталося йому від якогось бісівського дійства. Отож поклали його на ложе, й прислуговував йому святий Антоній.

А в той час прийшов із Ляхів Ізяслав. І почав гніватися на Антонія за князя Всеслава. Та вночі прислав Святослав із Чернігова по святого Антонія. Прийшов Антоній до Чернігова й полюбилося йому місце, що звалося Болдинські гори, і викопав він там печеру, й поселився в ній. Тож і донині тут, на Болдинських горах біля Чернігова, стоїть монастир Святої Богородиці. А коли Теодосій побачив, що Антоній подався до Чернігова, то пішов із братами, узяв Ісакія і приніс його до своєї келії. Услуговував йому, бо ж був той розслабленим і розумом, І тілом настільки, що не міг ані повернутися на інший бік, ані встати, ані сидіти, а лише лежав на одному боці і часто від сечі та вогкості заводилися під його стегнами черви. Тож Теодосій сам власноруч омивав його й прибирав. Так лежав той упродовж двох років, а Святий слугував йому. Та дивоглядним чудом було те, що за два роки не скуштував він ані хліба, ні води, ані жодної страви чи якогось овочу, ані нічого не промовив, а лежав два роки німий та глухий. Теодосій же благав за нього Бога; як вдень, так і вночі творив над ним молитви, поки на третій рік той не заговорив і не попросив звести його на ноги, і не почав ходити, наче та дитина.

Але занедбував він відвідування церкви й лише примусом ледве затягли його в храм і так помалу почав він ходити до церкви. А після того й у трапезну почав він ходити. Посадили його там осібно від братів; клали перед ним хліб, але він не хотів брати його, тому вкладали його Ісакієві до рук! Та Теодосій сказав: «Положіть перед ним хліб, але не вкладайте в руку - нехай їсть сам». І не їв Ісакій весь тиждень, але з часом розгледівся і скуштував хліба та й так навчився їсти. Отаким-то чином вибавив його великий Теодосій від бісівських каверз та облуди.

І знову взявся Ісакій за суворе життя. А було це тоді, коли Теодосій упокоївся, а на його місце прийшов Стефан. Мовив Ісакій: «Оце, дияволе, ввів ти мене в оману, коли сидів я в усамітненні, тож - тепер я не піду в затвор, а здобуду перемогу над тобою, перебуваючи в монастирі». І знову зодягнув він волосяницю, а на неї - тісну свиту і почав творити юродство, та й кухарям допомагав, і на братію працював, і, виходячи на Утреню першим, стояв твердо й непорушно. А коли наступала зима й люті морози, то, оскільки стояв він у сходженому обув'ї, часто примерзали його стопи до каменю. Він же не рухав ногами, доки не відспівали Утреню. Опісля заходив на кухню, приготовляв вогонь, дрова, і воду, і лише згодом приходили решта братів-кухарів. А був серед них один - також Ісакій на ймення. Якось сказав він з насмішкою: «Ісакію, он сидить чорний ворон, тож іди та візьми його». А він вклонився доземно, пішов, узяв ворона й приніс на очах у всіх кухарів. Від того, що сталось, страх охопив їх, і розповіли вони про це ігуменові та братії, і відтоді почали брати шанувати Ісакія. А він, уникаючи людської слави, почав знову юродство творити й капості то ігуменові, то братії, то мирянам. Траплялося таке, що й побиття зазнавав. Тож почав він блукати по світу та став юродивим.

Знову оселився він у печері, в якій перебував раніше (Антоній на той час уже упокоївся), і почав збирати довкола себе юнацтво з мирян і зодягав їх у чернече вбрання. За це приймав побої від ігумена Никона, а деколи й від батьків тих дітей. Та Блаженний терпляче зносив усе це - приймав і рани, і наготу, і холод як вдень, так і вночі.

Однієї ж ночі розпалив він у печері піч, а що була вона вже старезною, то почали з неї язики вогню вириватися крізь верх. Тож Ісакій, не маючи чим закрити щілини, босими ногами наступив на полум'я, поки піч не вигоріла, а потім зійшов з неї, не зазнавши ушкоджень. І ще багато чого іншого розповідають про нього, а дещо я і сам бачив. Тож настільки він переміг бісів, що були вони йому як ті мухи, і ні в що не ставив він їхні залякування та маячню. Бо ж казав їм: «Хоча раніше й вдалося вам увести мене в оману, бо не відав я ваших підступів і лукавства, та нині, коли маю зі собою Господа Ісуса Христа, Бога мого й покладаю надію на молитви отця мого Теодосія, здобуду перемогу над вами».

Часто ж капості учиняли йому біси й казали: «Наш ти, Ісакію, бо ж поклонився нашому старійшині». А він відповідав: «Ваш старійшина - антихрист, а ви - біси», - і клав на себе хресне знамення, тоді біси щезали. От якось знову привиджувалися вони йому, наганяючи страх, начебто з'явилася юрма людей із мотиками й лопатами. Одні галасували: «Розкопаємо оцю печеру та отут його й засипемо!» «Вийди, Ісакію, бо хочуть тебе загребти», - гомоніли інші. Та він їм відказував: «Якби були ви людьми, то ходили б удень, а ви - темрява, тож потемки й ходите», - і назнаменовувався хрестом, то щезали вони. Деколи лякали його подобизною ведмедя, Інколи - лютого звіра, деколи - лев'ячою, а інколи - плазуючих змій, чи жаб, чи мишей та всякого гаддя. Та нічого не могли йому вчинити. І казали: «О Ісакію, ти переміг нас». А він відповідав: «Тож якось ввели ви мене в оману, прибравши образ Ісуса Христа та ангелів. Та не гідні ви такого сану. А це ж бо нині з'являєтесь ви в по-добизнах тих, ким і є ви самі насправді: звіриною та скотиною, зміями й усіляким гаддям». І відтоді вже не було йому жодної прикрості від бісів, з якими, як сам казав, упродовж трьох років вів він [справдешню] війну.

І після того почав він жити у ще більшій суворості, і здержливості, і пості, і чуванні. І в отакому-то житті настав кінець днів його. Розхворівся він, перебуваючи в печері, й віднесли його до монастиря вже хворим. Так нездужав він до восьми днів, і тим шляхом, котрого нікому не оминути, відійшов Ісакій до Господа в добрій славі. А ігумен Йоан і вся братія спорядили його тіло й поховали з честю-в печері зі святими отцями.

Такими-то були ченці Теодосієвого монастиря, які сяють і після смерті, як світила, і моляться Богові за ту братію, яка у нім проживає, і за всіх, хто трудиться в оселі Божої Матері: і за мирську челядь, і за тих, хто приходить і робить подаяння зі свого майна на цей монастир. У ньому й донині ченці ведуть спільне чеснотливе життя в єдності, в співах, і в молитвах, і в послухові на славу Всемогутньому Богові й Пречистій Його Матері. І оберігають їх молитви святих отців Антонія і Теодосія. Тож нехай сподобить нас Господь за їхніми молитвами уникнути тенет диявола, який намагається впіймати нас, та й колись опинитися там, де перебувають отці Антоній та Теодосій. І прикличмо, браття, тих блаженних отців і чудотворців, аби стали вони нам в помічниками й за нас молільниками перед Господом Богом, щоб не було нас відлучено від тих преподобних чорноризців, ані відторгнено від того блаженного й святого місця, ані позбавлено оселі Пренепорочної Пречистої Діви, як це вона сама обіцяла. Стараймося і решту днів своїх провести в каятті та угодити Богові. Нехай же всі ми отримаємо милість і життя вічне у Христі Ісусі, в Господі нашім. Йому ж слава і влада з Отцем і Пресвятим і животворящим Духом нині, і повсякчас, І повіки віків. Амінь.

РОЗПОВІДЬ 37