Істотні умови договору міжнародної купівлі-продажу товарів.

1. Для заключения договора купли-продажи необходима договоренность сторон по существенным для данного договора условиям, в качестве которых рассматриваются предмет сделки и цена товара.

Согласование этих условий как минимума договоренности абсолютно необходимо для того, чтобы сделка считалась заключенной. Все остальные условия, предусматриваемые диспозитивными нормами. закона, могут быть не определены в тексте договора без каких-либо последствий для его юридической силы. К ним относятся, например, условия о сроках, месте и порядке поставки товара, о месте и времени уплаты цены, о моменте перехода права собственности и транспортных рисков с продавца на покупателя, о порядке сдачи-приемки товара и др.

Предметом договора являются прежде всего материальные вещи, движимые или недвижимые, характеризуемые индивидуальными или родовыми признаками. Ими могут быть и не существующие в момент заключения сделки вещи — будущие вещи (Франция—ст. 1130 ФГК; Англия—ст. 5 закона о продаже товаров; США — ст. 2-105 ЕТК; Венская конвенция — ст. 3 и т. д.).

Во многих странах предметом договора признаются также нематериальные объекты («бестелесное имущество»): объекты промышленных и авторских прав, ценные бумаги и оборотные документы и т. д.

Определение предмета сделки предполагает не только его наименование, но и характеристику его свойств и указание количества. Потребительские свойства товара определяются перечислением его специфических особенностей путем описания товара, либо указанием на прилагаемый образец, либо ссылкой на действующий стандарт, либо установлением характерных черт в спецификации и т. д.

Количество товара определяется либо прямо — числом тех или иных единиц измерения (в штуках, весовых единицах и пр.), либо косвенно — указанием на способ установления (например, «купля-продажа всей готовой продукции»). В отношении некоторых товаров, например нефти, зерна и пр., допускается указание приблизительного количества добавлением слова «около», причем допустимый размер отклонения варьируется в пределах от 1,5 до 10%.

Цена товара выражается в деньгах — валюте той или иной страны. В США допускается уплата цены деньгами, товарами или в форме интереса в недвижимости (ст. 2-304 ЕТК).

Цена товара может быть определенной или определимой, то есть устанавливаться прямо — в виде твердой суммы или косвенно — путем условия о порядке ее исчисления к моменту платежа. Второй способ характеризуется указанием в договоре на справочные цены, публикуемые в периодических изданиях (прейскурантах, бюллетенях и пр.), биржевые котировки в центрах международной торговли, цены аукционов и т. д.

В англо-американском праве при отсутствии в договоре указания на цену или способ ее установления считается, что условие о цене все же выполнено — стороны молчаливо подразумевали «разумную цену» на момент сдачи товара (Англия — п. 2 ст. 8 закона о продаже товаров; США — ст. 2-305 ЕТК). Сходное правило содержится в ст. 55 Венской конвенции, согласно которому при отсутствии указания относительно цены подразумевается цена, которая в момент заключения договора «обычно взималась за такие товары».

Законы не содержат положений о соответствии цены стоимости вещи. Правда, в ФРГ возможно признание договора недействительным при явной несоразмерности взаимных обязательств (§ 139 ГГУ). Во Франции убыточность является основанием оспа-ривания действительности договора только в некоторых случаях и для определенных лиц (ст. 1305, 1306, 1308, 1657 ФГК). В англо-американском праве несоответствие обязательства встречному удовлетворению не влияет на действительность договора.

Продажа товаров по ценам, значительно более низким по сравнению со средними рыночными на аналогичный товар (демпинговым ценам), может повести к открытию против продавца специальной административной процедуры расследования и к установлению санкций. Это предусматривается нормами национального законе-. дательства: антимонопольного или антитрестовского (в США, Японии, Канаде и др.) либо по борьбе с ограничительной хозяйственной практикой (в странах — членах ЕЭС, Скандинавских странах, Австрии и др.). Соответствующие нормы имеются в Римском договоре о ЕЭС (п. 1 ст. 91) и в Генеральном соглашении по тарифам и торговле — ГАТТ (ст. VI).

2. В договорах обычно определяется качество товара. Оно характеризуется приводимыми сведениями либо иным способом, например указанием на «хорошее среднее качество», или сдачу товара «таков каков», или «со всеми недостатками» и пр.

В случае отсутствия в договоре указаний на качество товар должен быть, согласно закону, пригодным для обычного использования или назначения, то есть иметь среднее качество (Франция — ст. 1246 ФГК; ФРГ — § 243 ГГУ; Англия — ст. 14 закона о пригодности для торговли или продажи продаваемого товара; США— ст. 2-314 ЕТК). В п. 2 ст. 35 Венской конвенции говорится о пригодности товара «для тех целей, для которых товар того же описания обычно используется».

К особым способам определения качества относятся указания на свойства товара, специально гарантируемые продавцом. Договорные гарантии предоставляются чаще всего в отношении машинно-технического оборудования. К ним относятся гарантии общего высокого технического уровня предмета купли-продажи, когда продавец гарантирует «высокое качество изготовления и сборки», соответствия предмета «высшим достижениям мировой техники и самым высоким нормам» и т. д. Другой вид гарантий качества касается сроков нормальной эксплуатации товара.

Весьма распространенной на практике стала и противоположная тенденция — включение в договоры условий, отменяющих или уменьшающих ответственность продавца за поставку товаров ненадлежащего качества. Государства встали на путь запрета таких условий. В странах романо-германской системы права их квалифицируют как злоупотребление правом, а в странах англо-американского права — как «неоправданные условия». В США, ФРГ, Англии, Франции, Италии и некоторых других странах по этому поводу приняты специальные акты, а в других сложилась запретительная судебная практика.

3. Право всех стран исходит из принципа свободы в выборе формы договора купли-продажи. Особая форма предписывается лишь для договоров, предметом которых является недвижимое имущество. Так, в ФРГ и Швейцарии для них требуется письменная форма с нотариальным или судебным удостоверением или с занесением в поземельные книги (§ 313 ГГУ; ст. 216 ШОЗ).

В отношении купли-продажи движимости проявляется тенденция к признанию как письменной, так и устной формы заключения договора.

Конвенція містить вимоги до товару. Товар за кількістю, якістю, описом, упаковкою повинен відповідати вимогам контракту. Якщо сторони не домовилися про інше, товар не відповідає договору, якщо він: по-перше, не придатний для тієї мети, з якою відповідно до опису він звичайно використову­ється; по-друге, не придатний для будь-якої конкретної мети, про яку продавець прямо чи непрямо був повідомлений під час укладення контракту, за винятком випадків, коли з обста­вин випливає, що покупець не покладався й що для нього було нерозумно покладатися на компетентність і судження продав­ця; по-третє, товар не має якостей, відповідних тим зразкам чи моделям, що були надані продавцем покупцю; по-четверте, немає тари чи упаковки, які звичайно використовують для товарів, або за відсутності такої тари чи упаковки відсутні такі тара чи упаковка, які допомагають зберегти і захистити товар.

Продавець не відповідає на підставі вказаного за невідпо­відність товару, якщо під час укладення договору покупець знав чи не міг не знати про таку невідповідність. Продавець відповідає за договором та нормами цієї Конвенції за будь-яку невідповідність товару: а) яка існує в момент переходу ризику на покупця, навіть якщо ця невідповідність стає очевидною тільки згодом; б) яка виникає після зазначеного моменту і є наслідком порушення ним будь-якого свого зобов'язання, у т. ч. порушення гарантії, встановленої для товару.

У випадку дострокової поставки продавець зберігає право до настання передбаченої для поставки дати поставити недо-поставлену кількість товару або новий товар, заміняючи та­кий, що не відповідає договору, або усунути будь-яку невідпо­відність у поставленому товарі за умови, що здійснення ним цього права не заподіє покупцю нерозумних незручностеи чи нерозумних витрат. Проте покупець зберігає право вимагати відшкодування шкоди відповідно до Конвенції.

Продавець повинен повідомити покупця про відправку то­вару. Якщо продавець зобов'язаний забезпечити перевезення товару, він має укласти договір на його транспортування. Від­повідно до Конвенції продавець не зобов'язаний самостійно (якщо це не передбачено умовами контракту), страхувати то­вар при його перевезенні. Однак на прохання покупця він повинен надати йому усю інформацію, необхідну для здійс­нення страхування товару покупцем.

Поставка товару повинна проводитися у визначені строки, якічможуть передбачитися контрактом. Крім цього, відповідно до норм Конвенції, дозволяється поставка у розумний строк після укладення договору (ст. 33). За загальним правилом, встановленим в Конвенції, продавець зобов'язаний поставити товар, вільний від будь-яких вимог чи претензій третіх осіб за винятком випадків, коли покупець погодився прийняти товар, обтяжений такою вимогою чи претензією. Передача докумен­тів, які містять відомості про товар, повинна відбуватися у строк, місці та формі, встановлених контрактом.

Конвенція регулює обов'язки сторін за договором. Основ­ними обов'язками продавця, відповідно до ст. 31—43 Конвен­ції, є необхідність: а) інформувати покупця і поставити товар, обумовлений договором належної якості, кількості, в упаковці, вільний від претензій третіх осіб; б) передати покупцю доку­менти на товар; в) передати право власності на товар.

Основними обов'язками покупця, відповідно до ст. 53—60 Конвенції, є: а) огляд отриманого товару, направлення по­відомлення про його невідповідність договору протягом розумного строку, але не пізніше 2-х років з моменту виявлен­ня недоліку; б) сплата в установленому місці та строки ціни за товар; в) прийняття товару, поставленого відповідно до договору.

Сторони зобов'язані забезпечувати збереження товару, на­лежного одній з них, який знаходиться у розпорядженні іншої сторони.

Місце оплати ціни може бути обумовлене у контракті. Оп­лата може здійснюватися у місці знаходження комерційного підприємця-продавця, або в місці передання товару. Строк оплати, як правило, обумовлюється у договорі. Оплата може бути проведена: коли продавець, відповідно до договору, пере­дає товар або товаророзпорядчі документи покупцю, або коли у покупця вперше з'явилася можливість оглянути товар. Якщо в укладеному договорі не передбачено ні ціни, ні порядку П визначення, вважається, що сторони, при відсутності іншої домовленості, мали на увазі ціну, яка в момент укладення договору звичайно сплачувалася за товари, що передавалися за порівнюваних обставин у певній сфері торгівлі. Якщо ціна встановлена залежно від ваги товару, то у сумнівних ситуаціях вона визначається за вагою нетто.

Конвенція регулює звільнення сторін від відповідальності. Сторона договору не відповідає за невиконання будь-якого із своїх зобов'язань, якщо доведе, що воно було викликане пере­поною поза її контролем і що від неї не можна було розумно чекати усвідомлення такої перепони при укладенні договору, або уникнення цієї перепони чи її наслідків.

У разі невиконання стороною свого зобов'язання, виклика­ного невиконанням третьою особою, залученою для виконан­ня усього чи частини договору, ця сторона звільняється від. відповідальності тільки у випадку: а) передбаченому поперед­нім абзацом та б) якщо залучена особа також була звільнена від відповідальності.