Вексель як розрахунковий документ в міжнародних фінансових зобов'язаннях.

Векселі. Як засіб платежу в міжнародній та вітчизняній практиці розрахункових операцій широко застосовується вексель.

Вексель (нім. — Wechsel — зміна, обмін) — цінний папір, що містить безумовне абстрактне грошове зобов'язання векселедавця сплатити після настання терміну певну грошову суму власнику век­селя (векселетримачеві).

При розрахунках у зовнішньоторговельних операціях використо­вуються простий вексель (соло) і переказний (тратта) [177].

Простий вексель (соло) — нічим не обумовлене зобов'язання пози­чальника (векселедавця) сплатити позикодавцю (векселетримачеві) відповідний борг в обумовленому місці у визначений термін.

Просту форму грошового зобов'язання (прості векселі) за міжнародних розрахунків використовують значно рідше, ніж пере-казні.

Переказний вексель (тратта) — письмовий наказ векселедавця (трасанта), адресований боржнику (трасату), сплатити третій особі (ремітенту) в зазначений термін позичену суму. За такого грошово­го зобов'язання трасант виступає і кредитором щодо боржника (траса­та), і боржником щодо ремітента.

Вексель складається за суворо встановленою формою, обумовле­ною національним законодавством.

У сфері міжнародного платіжного обороту застосовуються норми національного і міжнародного права. Так, 1930 р. у Женеві було прий­нято Однотипний вексельний закон. На його підставі держави — учасниці угоди, у тому числі колишній СРСР, уніфікували націо­нальне вексельне законодавство. Самостійну групу становлять країни, вексельне законодавство яких належить до інших систем. Тому в міжнародних розрахунках необхідно враховувати норма­тивні акти, наявні у вексельному законодавстві різних країн, і перед­бачати їх у контрактах, які регулюватимуть фінансові відносини за зовнішньоекономічним договором.

Відповідно до Однотипного вексельного закону вексель склада­ють у письмовому вигляді. Він повинен містити обов'язкові рекві­зити.

Для простого векселя:

• вексельна позначка;

• просте і нічим не обумовлене зобов'язання сплатити певну суму грошей;

• термін платежу;

• місце платежу;

• найменування одержувача;

• дата та місце складання платежу;

• підпис векселедавця.

Для переказного векселя (тратти):

• найменування "вексель" у текст документа;

• проста і нічим не обумовлена пропозиція сплатити певну суму грошей;

• найменування трасата (боржника);

• термін платежу;

• місце платежу;

• найменування особи (ремітента, одержувача), якій чи за наказом якої має бути здійснений платіж;

• дата та місце складання векселя;

• підпис особи (векселедавця, трасата, кредитора), яка видає век­сель.

За відсутності хоча б одного із зазначених елементів простий і пе-реказний векселі не мають чинності. У багатьох країнах світу для зручності операцій з векселями, що використовуються у ко­мерційному обороті, розроблено вексельні формуляри, які відпові­дають вимогам вексельного законодавства. Можна виставити і век­сель, не оформлений на спеціальному бланку, але за умови, що він містить усі необхідні реквізити.

Оскільки переказний вексель сам по собі не має сили законного платіжного засобу, а є лише представником справжніх грошей, у міжна­родній практиці прийнято, що боржник-трасат зобов'язаний письмово підтвердити свою згоду здійснити платіж за векселем в зазначений термін (акцепт тратти). Акцепт здійснюється у вигляді напису на лицьовому боці векселя і підписується акцептантом. Печатку під акцептом не став­лять. Акцепт тратти може бути загальним чи обмеженим.

Обмежений (частковий) акцепт — письмове погодження борж­ника сплатити тільки частину суми, вказаної у тратті.

Необхідність акцепту тратти зумовлена тим, що обов'язок траса­та сплатити її виникає тільки після акцепту. Тому для належного ви­конання трасатом своїх зобов'язань експортер, передаючи у банк з інкасовим листом товаровідвантажувальні документи, додає до них тратту. В інкасовому дорученні експортер вказує, що товаровідван-тажувальні документи, за якими імпортер може отримати товар, по­винні бути передані інкасуючим банком імпортеру проти акцепту виставленої на нього тратти.

Якщо тратта підлягає акцепту до поставки товару, експортер пе­ресилає тратту імпортерові, імпортер акцептує її та передає банкові з дорученням видати її експортеру тільки після отримання трасатом товаророзпорядчих документів, що засвідчують поставку товару.

Акцепт тратти може здійснювати і банк. Такий банківський ак­цепт використовують для дотермінової негоціації тратти.

Негоціація тратти — продаж векселя векселетримачем банку до настання терміну платежу за векселем. При цьому векселетримач от­римує не повну суму векселя, а тільки її частину, яка залишилася після вирахування відсотка за негоціацію та банківського збору. Після цього банк може у зазначений термін пред'явити трасату век­сель до сплати.

Авалювання векселів. Надійнішою гарантією, порівняно з акцептом за траттами та простими векселями, у міжнародній торгівлі є їх авалю-вання (підтвердження) банками. Аваль є вексельним дорученням, до якого застосовується вексельне право. Це доручення означає гарантію платежу за траттою чи простим векселем (повністю або частково) з боку банку, якщо боржник не виконав своєчасно зобов'язання за векселем.

Платіж за векселем може бути забезпечений повністю або в час­тині вексельної суми через аваль. Це забезпечення дається третьою особою або однією з осіб, які підписали вексель.

Аваль (франц. aval — схвалення) — вексельне поручництво, за яким особа, яка поручилася (аваліст), бере на себе відповідальність за виконання зобов'язання будь-якою зобов'язаною за векселем осо­бою — акцептантом, векселедавцем, індосантом.

Авалювання здійснюють при видачі векселя або на будь-якому іншому етапі його обігу на підставі договору із зобов'язаною за век­селем особою лише після ґрунтовної перевірки її юридичної та еко­номічної надійності. Аваль не втрачає своєї чинності внаслідок недійсності зобов'язання, за яке він був наданий (недійсності підпи­су юридичної особи, її фінансової неспроможності тощо).

Аваль проставляється на векселі, додатковому аркуші або на окре­мому аркуші із зазначенням місця його видачі. Він позначається сло­вами "вважати за аваль" або будь-яким іншим рівнозначним форму­люванням, підписується тим, хто надає аваль. Для авалю достатньо одного лише підпису, поставленого авалістом на лицевому боці пере-казного векселя, якщо тільки цей підпис не поставлено платником або векселедавцем. В авалі повинно бути вказано, за кого він виданий. У разі відсутності такої вказівки він вважається виданим за векселе­давця.

Юридична особа, яка бажає заручитися поручництвом, звер­тається до банку, де здійснюється її розрахунково-касове обслугову­вання. Для прийняття рішення про надання авалю клієнт повинен подати:

• заяву;

• оригінали векселів, які подаються до авалю;

• реєстр векселів;

• копії засновницьких документів;

• баланс та звіт про фінансові результати за останній звітний період;

• довідку про стан розрахункового рахунка;

• документ, що підтверджує товарний характер векселів;

• картку із зразками підписів та печатки, якщо клієнт обслуго­вується в іншому банку.

Документи залишаються у розпорядженні відповідального працівника банку до прийняття рішення про можливість надання авалю. В обмін на прийняті векселі банк видає розписку. Банк не пізніше робочого дня, наступного за днем звернення за вексельним поручництвом, повинен повідомити клієнта про своє рішення. Аваль надається тільки за векселями, що видаються (акцептуються) в оп­лату за продукцію, виконані роботи, надані послуги. Не рекомендується надавати аваль за векселями:

• недоміцильованим;

• з терміном платежу за пред'явленням, якщо не визначено термін його пред'явлення;

• з терміном понад 6 місяців з моменту пред'явлення;

• юридичних осіб, векселі яких опротестовувались за останній рік. У міжнародному платіжному обороті вексель вважається оборот­ним фінансовим документом. Це означає, що з переданням його іншій особі до неї переходять усі права, вимоги та ризики за цим до­кументом. Передання векселя здійснюють простим врученням чи за допомогою передатного напису (індосаменту).

Індосамент — передатний напис на зворотному боці векселя, чека, коносаменту та деяких інших цінних паперів, який засвідчує пере-дання прав за цим документом від однієї особи до іншої та підпи­сується індосантом. Індосамент можна здійснити у вигляді передат­ного напису з відмовою від відповідальності, що випливає з тратти. Тоді проставляють напис "без обороту на мене", а передатний напис називають безоборотним індосаментом.

Будь-який переказний вексель, навіть виданий без прямого засте­реження про наказ, може бути переданий шляхом індосаменту. Якщо векселедавець вмістив у переказному векселі слова "не за наказом" або будь-яке рівнозначне формулювання, то документ може бути пе­реданий тільки з дотриманням форми і з наслідками звичайної цесії.

Цесія (лат. — свззїв — передання) — поступка вимоги в зо­бов'язанні іншій особі; передання будь-кому своїх прав на що-небудь.

Індосамент може бути здійснений навіть на користь платника, не­залежно від того, чи акцептував він вексель, або на користь векселе­давця чи будь-якої іншої зобов'язаної за векселем особи. Ці особи можуть, у свою чергу, індосувати вексель.

Індосамент має бути простим і нічим не обумовленим. Будь-яка обмежуюча його умова вважається ненаписаною. Частковий індосамент є недійсним. Індосамент має бути написаний на век­селі або на прикріпленому до нього аркуші (алонжі) та підписа­ний індосантом. Індосамент може не містити зазначення особи, на користь якої він зроблений (індосамент на пред'явника), або складатися з одного підпису індосанта (бланковий індосамент). У цьому випадку індосамент для того, щоб мати силу, має бути напи­саний на звороті векселя або на додатковому аркуші, приклеєному до векселя. При цьому індосамент, розміщений першим на додат­ковому аркуші, має починатися на векселі й закінчуватися на до­датковому аркуші, а печатка — на з'єднанні векселя та додаткового аркуша.

Індосамент переносить усі права, що випливають з переказного векселя. Якщо індосамент бланковий, то векселетримач може:

• заповнити бланк або на своє ім'я, або на ім'я будь-якої іншої особи;

• індосувати, у свою чергу, вексель через бланк або на ім'я будь-якої іншої особи;

• передати вексель третій особі, не заповнюючи бланк і не здійсню­ючи індосаменту.

Якщо індосамент містить застереження "валюта до отримання", "на інкасо", "як довіреному" або будь-яке інше, що передбачає просте доручення, векселетримач може здійснювати всі права за переказ­ним векселем, але індосувати його лише шляхом передоручення. Зобов'язані особи можуть у такому разі заявляти проти векселетри­мача лише такі заперечення, які могли б бути протиставлені індо­санту.

Якщо в індосаменті зазначено: "валюта в забезпечення", "валюта під заставу" або інше, що передбачає заставу, векселетримач може здійснювати всі права, що випливають з переказного векселя, але поставлений ним індосамент має чинність лише як передоручений індосамент. Зобов'язані особи не можуть заявляти проти векселетри­мача заперечень, що ґрунтуються на їхніх особистих стосунках з індосантом, якщо тільки векселетримач, одержуючи вексель, не чи­нив свідомо на шкоду боржникові.

Індосамент, здійснений після терміну платежу, має ті самі наслідки, що і попередній індосамент. Проте індосамент, здійснений після протесту в неплатежі або після закінчення терміну, встановле­ного для здійснення опротестування, має наслідки лише звичайної цесії. Якщо протилежне не буде доведено, недатований індосамент вважається здійсненим до закінчення терміну, встановленого для подання опротестування.

Виступати векселедавцями, акцептантами, індосантами та аваліста-ми можуть тільки юридичні особи — суб'єкти підприємницької діяль­ності, що визнаються такими відповідно до чинного законодавства України. Векселі можуть видаватися лише для оплати за поставлену продукцію, виконані роботи та надані послуги, за винятком векселів Мінфіну, Національного банку та комерційних банків України.

Видача та індосамент векселів за межі України не допускаються.¹ У векселі, який підлягає оплаті за пред'явленням або у визначений час від пред'явлення, векселедавець може обумовити, що на вексель­ну суму нараховуватимуться відсотки. У будь-якому іншому векселі така умова вважається ненаписаною. Відсоткова ставка має бути вказана у векселі. За відсутності такої вказівки умова вважається не­написаною. Відсотки нараховуються від дня складання векселя, як­що не вказано іншої дати.

Якщо сума векселя позначена прописом і цифрами, то у разі розбіжності між цими позначеннями вексель дійсний на суму, позна­чену прописом. Якщо у векселі сума позначена кілька разів (або про­писом, або цифрами), то за розбіжності між цими позначеннями век­сель є чинним лише на меншу суму.

Кожний векселетримач має право знімати з векселя копії. Копія повинна точно відтворювати оригінал з індосаментами і з усіма іншими позначками, які на ньому є. На ній повинно бути вказано, до якого місця вона доведена. Копія може бути індосова-на та авальована у тому самому порядку і з тими самими наслідка­ми, що й оригінал. У копії має бути вказана особа, в руках якої зна­ходиться оригінал документа. Вона зобов'язана вручити зазначе­ний документ законному власнику копії. Якщо на оригіналі після останнього індосаменту, зробленого до зняття копії, є застережен­ня "починаючи звідси індосування дійсне лише на копії" або будь-яке інше рівнозначне, то індосамент, поставлений після цього на оригіналі, є недійсним.

Українські банки здійснюють з векселями такі операції:

кредитні: • врахування (дисконт) векселів;

інструкція НБУ "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті за експортно-імпортними операціями на умовах відстрочки платежів чи поставок" № 85 від 14 липня 1994 р.

• надання позичок до запитання під забезпечення векселів;

• вексельне переврахування і перезастава; комісійні:

• прийняття векселів на інкасо для одержання платежів і оплати векселів у визначений термін;

• зобов'язання оплатити вексель за платника (доміциляція);

• аваль векселів;

• акцепт векселів.¹

Банківські операції з векселями. Вексельними кредитами є банківські операції з врахування (дисконту) векселів і надання пози­чок до запитання під забезпечення векселів. Кредит надається за за­явою векселетримача. Врахування векселів і позички під заставу векселів є активними операціями банку; їх суми враховують при виз­наченні відповідних нормативних коефіцієнтів.

При розгляді можливості надання вексельного кредиту банк зо­бов'язаний переконатися, що клієнт буде спроможний своєчасно по­вернути кредит. Для аналізу і оцінки платоспроможності використо­вуються дані бухгалтерського обліку і звітності осіб, зобов'язаних векселями, дані інших банків, послуги незалежних аудиторських служб, інші доступні методи і засоби, що не суперечать закону.

Векселі подають у банк з реєстром, форма якого визначається го­ловним банком. Векселі у реєстрах мають бути розташовані у поряд­ку термінів їх оплати, починаючи з найближчого. Рекомендується групувати векселі у різні реєстри: в один вносять векселі, які мають бути оплачені у місці здійснення операцій, а в інший — іноземні век­селі. Записи за внесеними до реєстру векселями звіряють з реквізи­тами наданих векселів. За прийняті з реєстром векселі пред'явникові вручається квитанція, якщо їх облік не може бути здійснений у день прийому.

Банк має проконтролювати, щоб векселетримач при внесенні век­селя до реєстру зробив іменний індосамент на користь банку. Якщо на векселі останній індосамент був бланковий, то він переводиться в іменний на ім'я банку також бланковим індосаментом, перед яким має бути залишено достатньо місця для того, щоб банк міг поставити штамп (напис) "Сплачуйте за наказом банку". Напис на ім'я банку доречно робити ще й для того, щоб ускладнити використання вексе­ля при його втраті або викраденні. Крім того, на лицьовому боці век­селя ставиться штамп "прийняти до врахування", "іногородній".

Подані векселі перевіряють щодо їх юридичної та економічної надійності.

З юридичної точки зору перевіряється:

• правильність заповнення усіх обов'язкових реквізитів;

• повнота сплати вексельного мита;

• повноваження осіб, які підписали вексель, а також справжність цих підписів.

Законним власником векселя є:

• особа, на ім'я якої вексель виписаний (ремітент);

• особа, на ім'я якої зроблено останній іменний індосамент;

• пред'явник, якщо останній індосамент є бланковим.

У векселі мають бути усі реквізити, встановлені п. 1 і 75 "Поло­ження про переказний і простий вексель".

Необхідно дуже уважно перевіряти векселі, видані в інших держа­вах, з позицій суворої відповідності їх вексельним законодавчим актам країни, де видано вексель. Якщо вексель складено іноземною мовою, то, приймаючи його до врахування або в заставу, банк (дирекція, філіал) повинен вимагати завірений нотаріусом переклад тексту векселя.

Метою перевірки економічної надійності векселя є повна впев­неність у його оплаті. Крім перевірки загальної кредитоспромож­ності клієнта аналізують економічний стан індосантів, які зробили написи на векселі. Для цього використовують усі наявні можливості банку, в тому числі послуги аудиторських організацій і дані тих банків, у яких відкрито основні рахунки індосантів.

Врахування або дисконтування векселів полягає в тому, що банк, придбавши вексель за іменним індосаментом, терміново його спла­чує пред'явникові, а платіж отримує тільки з настанням зазначеного у векселі терміну. Економічною сутністю операції врахування є дострокова грошова реалізація векселя його тримачем банку і пере­ведення комерційного кредиту в банківський.

За достроковий платіж банк утримує з номінальної суми векселя певну винагороду на свою користь, тобто вексель оплачується із знижкою. Різниця між сумою, ясу банк заплатив, придбавши век­сель, і сумою, яку він отримає за цим векселем у термін платежу, на­зивається врахуванням або дисконтом.

Дисконтування — утримання узгодженої знижки за відповідний період із номінальної суми векселя.

Враховуючи вексель, банк (дирекція, філіал) отримує його у своє розпорядження, стає кредитором векселетримача з усіма правами та обов'язками останнього, згідно з "Положенням про переказний і простий вексель". Векселі, які враховуються, повинні мати не менше двох підписів — векселедавця і першого векселетримача. Кількість передатних написів свідчить про надійність векселя (чим більше підписів, тим вища надійність). Обов'язково потрібно перевірити безперервність передатних індосаментів, визначити законність во­лодіння векселем. Не приймаються до обліку векселі, подані юри­дичними особами, векселі яких опротестовувалися за останні 6 місяців. Векселі, що не відповідають вимогам банку, викреслюють з реєстру і повертають клієнту. Після цього реєстри розглядаються керівником банку (дирекції, філіалу) і за наявністю кредитних ре­сурсів на них ставиться дозволяючий напис про кількість і суму век­селів, які приймаються до врахування.

Сума дисконту (відсоток за врахування) векселя стягується бан­ком як би наперед, але зараховується на прибутковий рахунок банку після отримання платежу за векселем. Для своєчасного отримання платежу за врахованими векселями банк контролює терміни настання платежів. Адже порушення терміну погашення і зазначеного терміну подання векселя до опротестування спричиняє втрату юридичної чинності векселя.

Якщо платіж приймається достроково, то платникові повертаєть­ся відповідна сума дисконту за ті дні, що залишилися до терміну сплати (як правило, не менше ніж за 7-10 днів), але на підставі став­ки відсотка банку, що сплачується за поточними рахунками У разі оплати векселів після закінчення терміну платежу платник понад вексельну суму сплачує банку за прострочені дні пеню і 6 % річних, а також витрати на опротестування, надсилання повідомлень тощо. Після цього банк видає вексель платнику.

Банк виконує доручення векселетримачів і бере на себе відпо­відальність за пред'явлення векселів своєчасно платнику та одер­жання належних платежів. Після надходження платежу вексель по­вертається боржнику. У разі ненадходження платежу вексель повер­тається векселетримачеві, але з опротестуванням неплатежу. Отже, банк відповідає за наслідки невчинення протесту.

Якщо при врахуванні векселів банк зазнає певного ризику, опла­чуючи вексель (за вирахуванням дисконту), то, інкасуючи вексель, він бере на себе лише доручення одержати належний за векселем платіж у визначений термін і передати його власнику векселя. Роль банку зводиться лише до точного виконання інструкцій клієнта-векселетримача. За здійснення інкасо банк отримує комісійну вина­городу.

Банк приймає для інкасування векселі з оплатою в тих місцях, де є установи банків. Вексель передається для інкасування з написом про передоручення на ім'я банку, який ставиться на його звороті, у вигляді "сплатіть за наказом банку", "валюта на інкасо" і засвідчуєть­ся підписом векселедавця. Прийнявши на інкасо векселі, банк зо­бов'язаний своєчасно надіслати їх за місцем платежу і сповістити платника повідомленням про надходження документів на інкасо. У разі неотримання платежу за векселем банк зобов'язаний подати йо­го для опротестування від імені довірителя (якщо останній не дав розпорядження повернути йому неоплачений вексель), а також повідомити його про виконання доручення.

За виконання доручення щодо інкасування векселів банк має право на:

• відшкодування витрат за відправлення та отримання векселів і одержання платежу, коли платіж за векселем необхідно одержати в іншому місці;

• винагороду (комісію) за виконання доручення.

Банк не несе відповідальності за втрату векселів на пошті, нес­воєчасне одержання їх у місці платежу з вини пошти, за упущення або недоліки у роботі нотаріуса (судового виконавця) при опротес-туванні та за незалежні від банку обставини, які можуть призвести до невигідних для клієнта операцій.

Всі операції з інкасування векселів здійснюються банком згідно з укладеними договорами з клієнтами. Для укладання договору вексе­летримач надає банку такі документи:

• заяву;

• оригінали векселів, що виставляються для інкасування;

• дві ксерокопії кожного векселя;

• документ, що підтверджує товарний характер векселів.

Усі документи залишаються в розпорядженні відповідального працівника банку для прийняття рішення. При цьому пред'явникові надається розписка про отримання векселів. На інкасування не реко­мендується приймати векселі:

• неакцептовані переказні;

• недоміцильовані;

• з терміном платежу менше 10 днів від моменту прийняття на інкасування.

Доміцилювання — призначення платником за векселем будь-якої третьої особи, якій доручено оплатити вексель у встановленому місці платежу. Такі векселі називають доміцильованими. Зовнішньою оз­накою доміцильованих векселів є напис на їх лицьовому боці "домі­цильований" або "платник (банк)" і підпис доміциліата.

Банк може за дорученням векселедавця або трасата здійснювати платежі за векселем у зазначений термін. У цьому разі, на відміну від інкасування векселів, банк є не одержувачем платежу, а платником. Виступаючи як доміциліат, банк не ризикує, оскільки оплачує век­сель лише в тому разі, якщо платник вніс йому раніше вексельну су­му або якщо платник має у нього на своєму розрахунковому (поточ­ному) рахунку достатні кошти та уповноважує банк списати з його рахунка суму, необхідну для оплати векселя. В іншому разі банк відмовляє в платежі, а вексель опротестовується звичайним поряд­ком проти векселедавця. За оплату векселя банк як особливий плат­ник може стягувати комісію, а оплачені векселі надсилає клієнтові. Для осіб, які мають у даному банку розрахунковий (поточний) раху­нок, оплата доміцильованих векселів може здійснюватися безкош­товно.

Всі операції з доміцилювання векселів виконуються на підставі укладеного з клієнтом (який може бути як векселедавцем, так і ак­цептантом векселя) договору, в якому зазначено умови надання да­ної послуги банком-доміциліатом.

Підставою для розгляду питання про виконання банком функцій доміциліата є:

• письмова заява платника за векселем;

• реєстр векселів, що пропонуються для доміциляції;

• документ, що підтверджує товарний характер векселів.

Надані документи залишаються в розпорядженні працівника банку. Обов'язковою умовою для прийняття на себе функцій доміциліата є розрахункове касове обслуговування платника в бан­ку. Тому банк не виступає доміциліатом з векселів векселедавців

(акцептантів), розрахунковий рахунок яких відкритий в іншому банку.

Борг трасанту вважається погашеним після оплати векселя готівкою перерахуванням вказаної у ньому суми на банківський ра­хунок пред'явника чеком чи переказом. Після оплати пред'явник векселя повинен його повернути трасату з позначкою про оплату, яку ставлять на зворотному боці векселя.