Міжнародний захист іноземних інвестицій.

В Україні, як зазначалося вище, приділяється багато уваги забез­печенню гарантій інвестицій. Відповідно до інвестиційного зако­нодавства України держава гарантує стабільність умов здійснення інвестиційної діяльності, додержання прав і законних інтересів її суб'єктів. Державні органи та їх посадові особи не мають права втручатися в діяльність суб'єктів інвестиційної діяльності, крім випадків, коли таке втручання допускається чинним законодав­ством і здійснюється в межах компетенції цих органів та посадо­вих осіб. Ніхто не має права обмежувати права інвесторів у виборі об'єктів інвестування, за винятком випадків, передбачених зако­нодавством.

У разі прийняття державними або іншими органами актів, що по­рушують права інвесторів та учасників інвестиційної діяльності, збит­ки, завдані цим суб'єктам, підлягають відшкодуванню у повному об­сязі згаданими органами. Спори про відшкодування збитків розв'язу­ються судом або арбітражним судом відповідно до їх компетенції.

Згідно із Законом України "Про інвестиційну діяльність" (статті 18, 19) захист інвестицій — це комплекс організаційних, технічних та правових заходів, спрямованих на створення умов, які сприяють збе­реженню інвестицій, досягненню мети внесення інвестицій, ефек­тивній діяльності об'єктів інвестування та реінвестування, захисту законних прав та інтересів інвесторів, у тому числі права на отримання прибутку (доходу) від інвестицій.

Держава гарантує захист інвестицій незалежно від форм влас­ності, а також видів іноземних інвестицій. Захист інвестицій забез­печується законодавством України та її міжнародними договорами. Інвесторам, у тому числі іноземним, забезпечується рівноправний режим, що виключає застосування заходів дискримінаційного харак­теру, які могли б перешкодити управлінню інвестиціями, їх викорис­танню та ліквідації, а також передбачаються умови і порядок виве­зення вкладених цінностей і результатів інвестицій.

З метою забезпечення сприятливого та стабільного інвестиційно­го режиму держава встановлює державні гарантії захисту інвестицій (що є системою правових норм, які спрямовані на захист інвестицій та не стосуються питань фінансово-господарської діяльності учас­ників інвестиційної діяльності та сплати ними податків, зборів, обов'язкових платежів). Державні гарантії не можуть бути скасовані або звужені стосовно інвестицій, здійснених у період дії цих гарантій.

Як зазначалося вище, інвестиції не можуть бути безоплатно націоналізовані, реквізовані тощо; аналогічні заходи можуть засто­совуватися лише на основі законодавчих актів України з відшкоду­ванням інвестору в повному обсязі збитків, заподіяних через припи­нення інвестиційної діяльності. Порядок відшкодування збитків визначається в зазначених актах.

Внесені або придбані інвесторами цільові банківські вклади, акції та інші цінні папери, платежі за набуте майно або за орендні права у разі вилучення відповідно до законодавчих актів України відшкодо­вуються інвесторам, за винятком сум, що виявилися використаними або втраченими внаслідок дій самих інвесторів або вчинених за їх участю.

Спори, пов'язані з інвестиційною діяльністю, розглядаються від­повідно судом, арбітражним судом або третейським судом. Усі вит­рати та збитки іноземних інвесторів, спричинені цими діями, по­винні бути відшкодовані на основі поточних ринкових цін та/або обґрунтованої оцінки, підтверджених аудитором чи аудиторською фірмою. Компенсація, що виплачується іноземному інвестору, по­винна бути швидкою, адекватною та ефективною.

Регулювання інвестицій в межах ГАТТ СОТ і ЄС. У межах до­говірного механізму ГАТТ/СОТ питанням регулювання інвестицій присвячено спеціальну Угоду щодо інвестиційних заходів, пов'яза­них з торгівлею (ІЗПТ). Відповідно до положень Угоди національ­ний режим поширюється на застосування ІЗПТ, об'єднаних у приб­лизний список. Крім того, забороняється вводити будь-які кількісні обмеження стосовно них. При цьому передбачається можливість ви­нятків з такого режиму, які закріплені в усіх інших положеннях ГАТТ/СОТ.

Країни, що розвиваються, у разі загрози їх торговельному балансу одержують ще й право тимчасово виходити з-під дії загального ре­жиму застосування ІЗПТ. Угода з ІЗПТ має свій інституційний механізм — Комітет, відкритий для участі усіх країн-учасниць. Його головними завданнями є надання консультацій цим країнам щодо належної реалізації Угоди з ІЗПТ, а також контроль над їх впро­вадженням з боку країн-учасниць. Комітет з ІЗПТ підзвітний у своїй діяльності головному органу ГАТТ/СОТ — Раді з питань торгівлі товарами. Для розв'язання суперечок між учасницями Угоди використовують процедури консультацій та врегулювання спорів, передбачених загальною Угодою ГАТТ/СОТ.

Правове регулювання інвестицій в ЄС стосовно України. Із ши­рокомасштабних угод щодо інвестицій велике значення має Угода про партнерство та співробітництво між Україною та ЄС (далі — УПС) від 14 червня 1994 р. (ратифікована Парламентом України 10 листопада 1994 р.). Інвестуванню присвячено положення Угоди, що регулюють заснування та діяльність компаній, транскордонний рух капіталу, за­хист інтелектуальної власності. Важлива роль інвестицій підкрес­люється також у вступній частині до УПС, де є численні посилання на цей різновид діяльності як на мету співпраці сторін та засіб еко­номічної перебудови або інструмент сприяння стабільному розвит­кові сторін. Правовий аспект положень у царині підприємництва та інвестицій може бути виявлений через аналіз норм, які регулюють га­лузі, пов'язані з цими сферами.

На сучасному етапі співробітництва обидві сторони не готові за­безпечувати свободу заснування іноземних компаній. Замість цього вони намагатимуться створити передумови для сміливіших інтег­раційних кроків у майбутньому. На рівні ЄС можливість заснуван­ня та діяльності українських компаній на його території звужена пе­реважно через впровадження режиму найбільшого сприяння для компаній та філій і національного режиму для дочірніх компаній, щодо якого існують численні винятки. Вони є стандартними для кожної УПС (з іншими новими незалежними державами) та скла­даються:

• з концесійних вимог (у галузі вугільної промисловості);

• обмежень діяльності (рибальство);

• придбання (нерухомості) та доступу на ринок (телекомунікації);

• критеріїв походження (аудіовізуальні послуги);

• повідомлень та дозволів (у деяких галузях сільського господар­ства);

• обмежень (послуги агентств новин) та ін. Дуже важливо, що такі винятки не мають ніяких обмежень у часі.

Аналіз свідчить, що в Україні правовий статус європейських ком­паній, філій та дочірніх фірм є однорідним: до всіх них застосовуєть­ся національний режим (з багатьма винятками) або режим найбіль­шого сприяння (якщо він надає кращі умови).

Такими винятками в Україні є:

• тимчасове (5 років) підпорядкування створення філій і дочірніх фірм компаній ЄС деяким українським законам (про валютний контроль, про банки, про заставу, акції та фондові біржі, привати­зацію);

• п'ятирічна відстрочка створення однакових умов, необхідних для заснування страхових компаній ЄС або спільних страхових ком­паній;

• спеціальні винятки у сфері нерухомості та землеволодіння, про­фесійної діяльності в окремих секторах;

• обмеженнях у сфері рибальства та полювання;

• дозволи у сфері телекомунікацій, обмеження у засобах масової інформації тощо.

Термін дії спеціальних положень закінчується у 1999 р.

Однією з проблем інвестиційної діяльності є незастосування ре­жиму найбільшого сприяння до українських компаній, що не дає їм змоги користуватися таким самим правовим статусом, який застосо­вують країни — члени ЄС до своїх компаній. Обмеження, накладені на українські компанії, ставлять їх на один рівень з компаніями країн третього світу.

Нині Україна взяла на себе зобов'язання щодо поліпшення захис­ту інтелектуальної власності через приєднання до 2005 р. до таких багатосторонніх конвенцій:

• Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів;

• Міжнародна конвенція про охорону прав акторів-виконавців, ви­робників фонограм і органів радіомовлення;

• Протокол до Мадридської угоди про міжнародну реєстрацію тор­говельних знаків;

• Ніццька угода про міжнародну класифікацію виробів та послуг з метою реєстрації знаків;

• Будапештський договір про міжнародне визнання депонування мікроорганізмів з метою патентної процедури;

• Міжнародна конвенція про захист нових сортів рослин. Приєднання до цих конвенцій, а також належне дотримання поло­жень таких документів, як Паризька конвенція про охорону промисло­вої власності, Мадридська угода про міжнародну реєстрацію торго­вельних знаків, Договір про патентне співробітництво, учасницею яких Україна вже є, дасть їй змогу на практиці забезпечити рівень захисту прав на інтелектуальну власність, аналогічний до існуючого в ЄС.