Законодавство України про поняття іноземець та зміну правового статусу іноземця

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про правовий ста­тус іноземців та осіб без громадянства» від 4 лютого 1994 року¹, іноземцем визнається особа, яка не перебуває у гро­мадянстві України і є громадянином (підданим) іншої дер­жави або держав. Особою без громадянства є особа, яку жод­на держава відповідно до свого законодавства не вважає своїм громадянином². Отже, законодавство України до по­няття «іноземець» відносить іноземних громадян (підданих) і не відносить осіб без громадянства.

Постановою Кабінету Міністрів України «Про Правила в'їзду іноземців та осіб без громадянства в Україну, їх виїз­ду з України і транзитного проїзду через її територію»³ № 1074 від 29 грудня 1995 р. затверджено відповідні Пра­вила, якими визначається порядок: в'їзду в Україну, виїз­ду з України і транзитного проїзду через її територію іно­земців та осіб без громадянства; оформлення документів іно­земцям та особам без громадянства на право перебування в Україні; пересування іноземців та осіб без громадянства по території України і вибору ними місця проживання в Ук­раїні; відповідальності іноземців та осіб без громадянства, юридичних і фізичних осіб, які їх приймають чи надають їм послуги, за порушення законодавства України.

Приймати іноземців та осіб без громадянства в Україні можуть зареєстровані в установленому порядку українські, спільні чи іноземні підприємства, установи й організації (далі — організації), а також фізичні особи, які постійно проживають в Україні або тимчасово тут перебувають у зв'язку з навчанням, стажуванням тощо. Якщо іноземець або особа без громадянства прибули на запрошення однієї організації, інша організація за письмовим дозволом орга­ну внутрішніх справ або Міністерства закордонних справ України (у разі реєстрації цим Міністерством паспортного документу іноземця або особи без громадянства) має право приймати іноземця або особу без громадянства в Україні по своїй лінії, при цьому вона виконує стосовно неї обов'язки і несе відповідальність згідно із зазначеними вище Правила­ми. Продовження терміну перебування в Україні іноземців та осіб без громадянства, що прибули на тривале пе­ребування з метою навчання, працевлаштування, у приват­них справах тощо, здійснюється органами внутрішніх справ у порядку, встановленому Міністерством внутрішніх справ України¹. Відповідні документи оформляються на підставі письмових звернень іноземця або особи без громадянства та приймаючої сторони, які подаються не пізніше як за три робочі дні до закінчення дії реєстрації.

Зазначеними Правилами встановлено, що іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні, зобов'я­зані мати паспортний документ — документ, що підтвер­джує громадянство іноземця або посвідчує особу без грома­дянства, виданий уповноваженим органом іноземної держа­ви або статутною організацією Організації Об'єднаних Націй, дає право виїзду за кордон і визнаний Україною. Паспортний документ подається іноземцем чи особою без громадянства для реєстрації в пункті пропуску через державний кордон України². Реєстрація проводиться на період короткотермінового перебування — для іноземців та осіб без громадянства з країн з візовим порядком в'їзду на період дії візи, але не більш як на шість місяців, для іно­земців та осіб без громадянства з країн з безвізовим поряд­ком в'їзду — на 90 днів, якщо інший термін не визначено в міжнародних угодах. Подальша реєстрація іноземців, які на законних підставах тимчасово перебувають на території України, та їх паспортних документів в органах внутрішніх справ не провадиться. В окремих випадках іноземці та осо­би без громадянства можуть звільнятися від реєстрації пас­портного документа на підставі відповідного міжнародного договору України на умовах взаємності¹.Слід зазначити, що паспортні документи деяких категорій іноземців реєстру­ються у Міністерстві закордонних справ України та його представництвах. Відмітка про реєстрацію іноземця та осо­би без громадянства в його паспортному документі дійсна на всій території України незалежно від місця його прожи­вання.

Залежно від мети та терміну перебування² на території України можна виділити кілька категорій іноземних гро­мадян та осіб без громадянства¹. Іммігранти — іноземці чи особи без громадянства, які отримали дозвіл на імміграцію і прибули в Україну на постійне проживання або, перебува­ючи в Україні на законних підставах, отримали дозвіл на імміграцію і залишилися в Україні на постійне проживан­ня. Право на імміграцію іноземців в Україну встановлено Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», більш детально умови та порядок імміграції в Україну визначено Законом України «Про імміграцію» від 7 червня 2001 р.²

Вказаними нормативними актами встановлено, що іммігрувати в Україну можна на підставі відповідного до­зволу, що видається за заявою особи, яка бажає іммігрувати в Україні в межах квоти імміграції³. Не надається дозвіл на імміграцію таким категоріям осіб:

1) засудженим до позбавлення волі на строк більше од­ного року за вчинення діяння, що відповідно до законів України визнається злочином, якщо судимість не погаше­на і не знята в установленому законом порядку;

2) які вчинили злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людяності та людства, як їх визначено в міжнародному праві, або розшукуються у зв'язку із вчинен­ням діяння, що відповідно до законів України визнається тяжким злочином, або проти яких порушено кримінальну справу, якщо попереднє слідство за нею не закінчено;

3) хворим на хронічний алкоголізм, токсикоманію, нар­команію або інфекційні захворювання, перелік яких ви­значено центральним органом виконавчої влади з питань охорони здоров'я¹;

4) які в заявах про надання дозволу на імміграцію зазна­чили свідомо неправдиві відомості чи подали підроблені документи;

5) яким на підставі закону заборонено в'їзд на територію України;

6) в інших випадках, передбачених законами України.

Особа, яка постійно проживає за межами України і от­римала дозвіл на імміграцію, в'їжджає на територію Украї­ни на підставі імміграційної візи (яка є чинною протягом року з дня її оформлення). Така віза оформляється дипло­матичним представництвом чи консульською установою України за зверненням такої особи. Законодавство України містить припис про те, що після прибуття іммігранта в Ук­раїну він повинен звернутися протягом п'яти робочих днів до спеціально уповноваженого центрального органу вико­навчої влади з питань імміграції² за місцем проживання із заявою про видачу йому посвідки на постійне проживання (до заяви додаються копія паспортного документа заявни­ка із проставленою в ньому імміграційною візою та копія рішення про надання дозволу на імміграцію). Орган мігра­ційної служби має протягом тижня з дня прийняття заяви видати іммігранту посвідку на постійне проживання. У ви­падках, зазначених у Законі України «Про імміграцію», дозвіл на імміграцію може бути скасований, а посвідка на постійне проживання вилучена і в такому разі особа (щодо якої прийняте це рішення) повинна виїхати з України про­тягом місяця з дня отримання копії рішення про скасуван­ня дозволу.

Після постійного проживання на території України про­тягом не менш як п'яти років іноземного громадянина чи особу без громадянства може бути прийнято до громадян­ства України (натуралізовано).

Іноземці, які тимчасово перебувають на території Ук­раїни. Статус іноземних громадян та осіб без громадянства, що тимчасово перебувають на території України, залежить від мети та терміну їх перебування. Як уже зазначалося, в'їзд таких осіб на територію України здійснюється на підставі оформлених належним чином в'їзних візових до­кументів. Умови та порядок видачі візових документів іно­земцям встановлено Правилами оформлення візових доку­ментів для в'їзду в Україну (затверджені постановою Кабі­нету Міністрів України «Про запровадження нового порядку оформлення візових документів для в'їзду в Ук­раїну» від 20 лютого 1999 р. № 227¹) та Інструкцією про по­рядок оформлення візових документів іноземцям та особам без громадянства для в'їзду в Україну (затвердженою нака­зом Міністерства закордонних справ України від 7 квітня 1999 р. № 63, зареєстрованою в Міністерстві юстиції Украї­ни 9 квітня 1999 р. за № 223/3516)². Відповідно до назва­них нормативних актів віза має вигляд відмітки у паспорт­ному документі, що засвідчує право іноземця або особи без громадянства на в'їзд в Україну і транзитний проїзд через її територію, що їх оформлюють дипломатичні представниц­тва та консульські установи України¹ на підставі візових ан­кет і доданих до них документів². Візи залежно від мети по­їздки бувають (позначаються літерним і цифровим кодом): дипломатичні, службові, ділові, для працівників рятуваль­них служб, студентські, для науковців, для працівників засобів масової інформації, для представників релігійних місій, для представників гуманітарних місій, для в'їзду з метою культурного і спортивного обміну, для в'їзду з метою туризму, приватні, імміграційні, для обслуговуючого пер­соналу транспортних засобів міжнародного сполучення, транзитні. Окремі з названих категорій віз (наприклад, віза для науковців, туристична, студентська, транзитна тощо) не дають іноземцеві або особі без громадянства права зміню­вати статус перебування на будь-який інший та звертатися за дозволом на постійне проживання в Україні. Залежно від періоду дії візи бувають короткотермінові (до шести місяців) і довготермінові (від шести місяців та п'яти років). Візи можуть оформлятися як разові, дво- та багаторазові, колек­тивні. У візовій етикетці (засвідчує факт видачі візи) зазна­чений термін, протягом якого іноземець або особа без гро­мадянства може в'їхати і перебувати в Україні чи здійсни­ти транзитний проїзд через її територію. У строк, вказаний у візі, іноземці зобов'язані залишити територію Україну.

Статтею 25 Закону України «Про правовий статус іно­земців та осіб без громадянства» та п. 14 Правил оформлен­ня візових документів визначено випадки, коли у візі може бути відмовлено, до яких, зокрема, належать: загроза інте­ресам безпеки держави або охорони громадського порядку, забезпеченню охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України, інших осіб, які проживають в Україні; подання у разі порушення іноземцем або особою без громадянства клопотання щодо оформлення візових до­кументів свідомо неправдивих відомостей або підроблених документів; несплата консульського збору за автоматизова­ну обробку візової анкети чи за оформлення візи; відсутність страхового поліса встановленого законодавством України зразка; наявність фактів порушення законодавства Украї­ни під час попереднього перебування на її території; не­відповідність паспортного документа встановленому зраз­ку; відсутність коштів на перебування в Україні; відсутність документів про обстеження на вірус імунодефіциту люди­ни (у разі оформлення в'їзду в Україну на період понад три місяці); некоректна поведінка під час звернення до дипло­матичного представництва чи консульської установи Украї­ни щодо оформлення візи, вияв неповаги до України тощо. В оформленні візи може бути також відмовлено, якщо від дати попередньої відмови минуло менше одного року. У разі відмови у візі мотиви такого рішення заявникові можуть не пояснюватися, що є загальновизнаним підходом у міжна­родній практиці.

Окремо слід звернути увагу на те, що на підставі статей 25, 31 і 32 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», а також пунктів 15 і 16 Правил оформлення візових документів візу може бути анульовано (причому анулювання може відбутися як під час проходжен­ня прикордонного контролю іноземцем, так і під час пере­бування іноземця або особи без громадянства на території України).

Біженці. Правовий статус біженців на території України врегульовано Законом України «Про біженців» від 21 черв­ня 2001 р.¹, Законом України «Про приєднання України до Конвенції про статус біженців та Протоколу щодо статусу біженців» від 10 січня 2002 р.² та Конвенцією про статус біженців від 28 липня 1951 р.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про біженців» біженцем визнається особа, яка не є громадянином Украї­ни і через цілком обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національ­ності, громадянства (підданства), належності до певної со­ціальної групи або політичних переконань перебуває за ме­жами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни чи не бажає користува­тися цим захистом через такі побоювання, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї через зазначені побоювання.

Особа, якій надано статус біженця відповідно до законо­давства України, не може бути вислана або примусово по­вернута до країн, де її життю або свободі загрожує небезпе­ка через її расу, віросповідання (релігію), національність, громадянство (підданство), належність до певної соціальної групи або політичні переконання.

Якщо особи, які мають намір набути статусу біженця, перетнули державний кордон України в порядку, встанов­леному законодавством України, то вони повинні протягом п'яти робочих днів звернутися до відповідного органу мігра­ційної служби із заявами про надання їм статусу біженця; ті ж особи, які намагалися незаконно перетнути або неза­конно перетнули державний кордон України, повинні по­дати таку заяву протягом трьох робочих днів. Після роз­гляду звернення зазначених осіб і прийняття рішення про надання їм статусу біженця, органами міграційної служби видаються посвідчення біженця встановленого зразка. Такі посвідчення видаються строком на один рік, а продовжува­ти їхню дію біженець може під час перереєстрації в органах міграційної служби за місцем свого проживання.

Статтею 15 Закону України «Про біженців» передбачено випадки втрати й позбавлення статусу біженця. Так, статус біженця втрачається, якщо особа а) добровільно знову ско­ристалася захистом країни громадянської належності (підданства); б) добровільно набула громадянство, яке мала раніше, або набула громадянство іншої держави і корис­тується її захистом; в) добровільно повернулася до країни, яку вона залишила чи за межами якої перебувала через об­ґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань; г) як особа без громадянства повернулася до країни свого поперед­нього постійного проживання, оскільки обставини, за яких було надано статус біженця, більше не існують; ґ) отримала притулок чи дозвіл на постійне проживання в іншій країні; д) не може більше відмовлятися від користування захистом країни своєї громадянської належності, оскільки обставини, на підставі яких особі було надано статус біженця, більше не існують.

Позбавляється ж особа статусу біженця, якщо вона зай­мається діяльністю, що становить загрозу національній без­пеці, громадському порядку, здоров'ю населення України. Рішення про втрату або позбавлення статусу біженця прий­мається спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у справах міграції за поданням органу міграційної служби за місцем проживання біженця протя­гом місяця з дня отримання подання.

Особа, яка не скористалася правом на оскарження рішен­ня про втрату або позбавлення її статусу біженця, повинна за­лишити територію України в установлений строк, якщо вона не має інших законних підстав для перебування в Україні.

Окремо слід підкреслити, що розділом ІУ Закону Украї­ни «Про біженців» передбачено права та обов'язки біженців на території України (при цьому приписи Закону різняться щодо осіб, стосовно яких прийнято рішення про оформлен­ня документів для вирішення питання про надання статусу біженця та осіб, яким вже надано статус біженця). Загаль­ним правилом є надання біженцям національного правового режиму (тобто вони користуються такими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і грома­дяни України, — за винятками, встановленими Конститу­цією та законами України); але в окремих випадках перед­бачено надання біженцям додаткових прав (наприклад, пра­ва на одержання грошової допомоги, пенсії та інших видів соціального забезпечення в порядку, встановленому зако­нодавством України, права на користування житлом, нада­ним у місці проживання).

Особи, яким надано політичний притулок. Відповідно до ст. 26 Конституції України, ст. 4 Закону України «Про пра­вовий статус іноземців та осіб без громадянства», іноземцям і особам без громадянства може бути надано притулок у по­рядку, встановленому законом. На жаль, на сьогодні тако­го спеціального закону в України не прийнято, її внутрішнім законодавством це питання не врегульоване.

Слід зазначити, що право фізичної особи на отримання притулку закріплено також у ст. 14 Загальної декларації прав людини від 10 грудня 1948 р., відповідно до якої кож­на людина має право шукати притулок від переслідувань в інших країнах і користуватися цим притулком. Це право не може бути використане у разі переслідування, заснова­ного на вчиненні неполітичного злочину або діяння, що су­перечить цілям і принципам Організації Об'єднаних Націй. Зазвичай рішення про надання політичного притулку прий­мається в індивідуальному порядку головою відповідної дер­жави або уповноваженим ним органом.

Дістати політичний притулок особа може, якщо вона пе­реслідується за свою громадянсько-політичну діяльність й такі переслідування мають індивідуальний характер.