Основні принципи правового положення іноземців

Конституція України проголошує принцип національного режиму щодо здійснення прав, свобод і обов'язків іноземцями. У ст. 26 вказано, що іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України — за винятками, встанов­леними Конституцією, законами чи міжнародними договора­ми України. Зазначений принцип щодо здійснення прав, сво­бод і обов'язків іноземцями закріплено і в Законі України "Про правовий статус іноземців" (ст. 2). Іноземці можуть реалізувати ці права і обов'язки так само, як і громадяни України. Наприклад, у Водному кодексі України від 6 червня 1995 р.¹ зазначено, що водокористувачами в Україні можуть бути громадяни України, іноземні фізичні особи та особи без громадянства, які здійснюють забір води з водних об'єктів, скидають у них зворотні води або користуються водними об'єктами. Закон України "Про відпустки" віл 15 листопада 1996 р. гарантує іноземним громадянам та особам без грома­дянства, які працюють в Україні за дозволом, право на від­пустки нарівні з громадянами України².

У Законі України "Про зовнішньоекономічну діяльність" національний правовий режим для іноземних суб'єктів госпо­дарської діяльності означає, що вказані суб'єкти мають обсяг прав та обов'язків не менший, ніж суб'єкти господарської ді­яльності України. Національний режим застосовується до здійснення усіх видів господарської діяльності, пов'язаної з інвестиціями на території України, а також щодо експортно-імпортних операцій іноземних суб'єктів господарської діяль­ності тих країн, які входять разом з Україною до економічних союзів (ст. 7).

А втім, якщо іноземною державою встановлено обмеження щодо реалізації прав і свобод громадянами України (реторсія), Кабінет Міністрів України може прийняти рішення про вста­новлення відповідного порядку реалізації прав і свобод гро­мадянами цієї держави на території України. Це рішення на­бирає чинності після його опублікування та може бути скасоване, якщо відпадуть підстави, за яких воно було прийняте (ч. З ст. 2 Закону України "Про правовий статус іноземців").

Вказівка на застосування до прав та обов'язків іноземців національного режиму чи можливого застосування реторсії міститься і в статтях 565, 566 Цивільного кодексу України.

На поширення національного режиму щодо користування іноземцями процесуальними правами, наданими законодав­ством України, вказується у ч. 1 ст. 423 та ст. 424 Цивільного процесуального кодексу України. За цими нормами іноземці мають право звертатися до судів України, користуватися ци­вільними процесуальними правами нарівні з громадянами України. Можливість реторсії передбачена ч. З ст. 423 Кодек­су, відповідно до якої законодавством України можуть уста­новлюватися відповідні обмеження щодо цивільних процесу­альних прав громадян тих держав, у яких допускаються спе­ціальні обмеження таких же прав громадян України.

Законодавча практика засвідчує, що національний режим стосовно здійснення окремих прав іноземців може запровад­жуватися навіть після запровадження законодавством цього режиму щодо загального обсягу прав та обов'язків іноземців. Так, Указом Президента України "Про заходи забезпечення приватизації у 1995 році" від 23 червня 1995 р.¹ було встанов­лено запровадити з 1995 р. національний режим щодо участі іноземних інвесторів у приватизації майна зазначених у ньому об'єктів (п. 10). Вказане положення поширювало свою дію на іноземців — іноземних інвесторів. Право іноземних громадян, осіб без громадянства бути покупцями об'єктів приватизації передбачено Законом України "Про приватизацію майна дер­жавних підприємств" (у редакції від 19 лютого 1997 р.)².

Поширення на права іноземців в Україні національного ре­жиму означає також, що вони не можуть вимагати надання прав, не передбачених законодавством України або міжнарод­ними договорами. Таке право може бути невідомим в Україні або не поширюватися иа іноземців. Наприклад, не відомим законодавству України є інститут набувальної давності, роз­дільного проживання подружжя, вимога відшкодувати мо­ральну шкоду, заподіяну відмовою в одруженні. Не поширю­ється на іноземців право громадян України набувати у влас­ність земельну ділянку.

У деяких випадках законодавство України та міжнародні договори кореспондують один одному. Наприклад, іноземці можуть займатися в Україні певною діяльністю, використо­вуючи свою кваліфікацію. Але тільки міжнародними догово­рами встановлюється еквівалентність атестатів, дипломів, нав­чальних курсів, кваліфікації, вчених ступенів і звань (ст. 64 Закону України "Про освіту" від 23 березня 1996 p.).

Закріплений у законодавстві національний режим стосовно цивільної правоздатності іноземців має безумовний характер. Це означає, що згаданий вид режиму надається іноземцям у кожному конкретному випадку без вимоги взаємності, неза­лежно від того, чи надаються такі ж права громадянам України на батьківщині іноземців.

Законодавство України може встановлювати винятки щодо правоздатності іноземців (ч. 1 ст. 565 та ст. 566 Цивільного кодексу України). Винятки стосуються, зокрема, обмежень призначення на посади або певної діяльності, що пов'язано з належністю до громадянства України (ч. 4 ст. 8 Закону України "Про правовий статус іноземців"). Так, відповідно до ст. 4 Закону України "Про державну службу" від 16 грудня 1993 р.¹ право на державну службу мають тільки громадяни України. Згідно зі ст. 7 Закону України "Про статус суддів" від 15 грудня 1992 р.² право на зайняття судової посади мають тільки громадяни України.

Іноземці не можуть бути адвокатами, аудиторами і нотаріу­сами (ст. 2 Закону України "Про адвокатуру" від 19 грудня 1992 р.³, ст. 5 Закону України "Про аудиторську діяльність" від 22 квітня 1993 p., ст. З Закону України "Про нотаріат" від 2 вересня 1993 р.⁴.

Щодо здійснення окремих прав іноземцями законодавством України встановлено обмеження. Наприклад, відповідно до ст. 24 Закону України "Про свободу совісті та релігійні орга­нізації" від 23 квітня 1991 р.⁵ іноземні громадяни, зокрема священнослужителі, релігійні проповідники, інші представни­ки зарубіжних організацій, які тимчасово перебувають в Ук­раїні, можуть займатися проповідуванням релігійних віро­вчень, виконанням релігійних обрядів чи іншою канонічною діяльністю лише в тих релігійних організаціях, за запрошен­ням яких прибули, і за офіційним погодженням з державним органом, який здійснив реєстрацію статуту (положення) від­повідної релігійної організації.

Згідно зі ст. 4 Закону України "Про охорону прав на вина­ходи і корисні моделі, ст. 4 Закону України "Про охорону прав на промислові зразки"², ст. 4 Закону України "Про охо­рону прав на знаки для товарів і послуг"³, що були прийняті 15 грудня 1993 p., а також ст. З Закону України "Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем" від 5 листопада 1997 р.⁴ іноземні громадяни та особи без громадянства, що проживають чи мають постійне місцезнаходження поза межа­ми України, свої права на винаходи, корисні моделі, промис­лові зразки для товарів і послуг, топографії інтегральних схем здійснюють тільки через представників, зареєстрованих відпо­відно до Положення про представників у справах інтелекту­альної власності (патентних повірених), затвердженого поста­новою Кабінету Міністрів України від 10 серпня 1994 р.

Відповідно до ст. 21 Закону України "Про державну таєм­ницю" від 21 січня 1994 р. іноземним громадянам та особам без громадянства у виняткових випадках на підставі міжна­родних угод або письмового розпорядження Президента Ук­раїни надається доступ до державної таємниці.

В окремих сферах діяльності, зокрема інвестиційній, торгівельній, до здійснення прав та обов'язків іноземців може застосовуватися режим найбільшого сприяння. У законодав­стві України суть цього режиму сформульовано, зокрема, у ст. 7 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність". Тут режим найбільшого сприяння означає, що іноземні суб'єк­ти господарської діяльності мають обсяг прав, преференцій та пільг щодо мит, податків і зборів, якими користується та/або буде користуватися іноземний суб'єкт господарської діяльнос­ті будь-якої іншої держави, якій надано згаданий режим. Ре­жим найбільшого сприяння надається на основі взаємної уго­ди суб'єктам господарської діяльності інших держав з відпо­відними договорами України та застосовується у сфері зов­нішньої торгівлі. Позбавити вказаного режиму може Верховна Рада України. Таке рішення цей орган приймає у відповідь на дискримінаційні або недружні дії інших держав, митних союз­ів або економічних угруповань (ст. 29).

На підставі національного закону чи міжнародного догово­ру України іноземцям для здійснення ними прав і обов'язків може надаватися спеціальний режим.

Закон України "Про зовнішньоекономічну діяльність" пе­редбачає, що спеціальний режим може застосовуватися від­носно територій спеціальних економічних зон, територій мит­них союзів, до яких входить Україна, і в разі встановлення будь-якого спеціального режиму згідно з міжнародними дого­ворами за участю України з державами, які мають з Україною спільні морські чи сухопутні кордони (ст. 7, 24, 25). У Законі України "Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон" від 13 жовтня 1992 р.¹ передбачено спеціальний режим щодо зарплати; га­рантій переведення доходів іноземних працівників, одержаних від роботи у вільній зоні, і т. ін. Спеціальний режим може виявлятись і в пільговому оподаткуванні.

Яскравим прикладом встановлення спеціального режиму є, зокрема, підписання Президентом України у 1998 р. Указу "Про економічний експеримент "Яворів", а 15 січня 1999 р. прийняття Закону "Про спеціальну економічну зону "Яворів", Законів "Про спеціальні економічні зони та спеціальний ре­жим інвестиційної діяльності в Донецькій області"², та "Про спеціальний режим інвестиційної діяльності у Закарпатській області"³ від 24 грудня 1998 p., "Про спеціальну економічну зону туристсько-рекреаційного типу "Курортополіс Труска-вець" від 6 жовтня 1998 р.⁴.

Правовий статус іноземців, окрім правоздатності, включає і їхню дієздатність. Оскільки питання повної дієздатності по-різному регламентується у правових системах, колізійні нор­ми законодавства України допомагають вирішити колізійні проблеми у цій сфері. Відповідно до ст. 566* Цивільного ко­дексу України до визначення цивільної дієздатності інозем­ного громадянина застосовується закон країни його громадян­ства. До визначення цивільної дієздатності особи без грома­дянства застосовується закон країни постійного й місця про­живання. Проте цивільна дієздатність іноземних громадян і осіб без громадянства щодо угод, які укладаються в Україні, та зобов'язань, що виникають внаслідок заподіяння шкоди в Україні, визначається за й законом.

У законодавстві України також установлено колізійну нор­му, яка вирішує питання визнання особи недієздатною чи обмежено дієздатною. Відповідно до ч. 4 ст. 566^і Цивільного кодексу України, іноземні громадяни та особи без грома­дянства можуть бути визнані недієздатними або обмежено дієздатними у порядку, встановленому законодавством України, тобто за статтями 15, 16 Цивільного кодексу нашої держави.