Колізійне регулювання міжнародних трудових відносин

Одним із важливих регуляторів трудових відносин у сфері МПП є колізійні норми, завданням яких є визначен­ня питання про те, правом якої країни повинні регулюва­тися міжнародні трудові відносини.

Колізійні норми міжнародного трудового права мають побудову, аналогічну іншим колізійним нормам: обсяг і прив'язку. В обсязі колізійної норми фіксується вказівка на ті відносини, що регулюються даною колізійною нормою. Для колізійних норм трудового права це найчастіше питан­ня трудового договору, направлення робітника на робоче місце в іншу державу (§ 44 Федерального закону Австрії 1978 р. про міжнародне приватне право); загальних і спе­ціальних трудових відносин (наприклад, тих, що виникають через призначення чи обрання на посаду), трудових відно­син між іноземними державними органами й іноземними громадянами, трудових відносин дипломатичних представ­ників, виконання роботи більш як в одній країні, виконан­ня роботи у відрядженнях чи в періоди довгострокового пе­ребування за кордоном, виконання роботи на транспортних засобах, питання матеріальних і формальних умов дійсності трудового договору, наслідків його недійсності, змісту і при­пинення трудових відносин (§ 51 Указу Угорщини 1979 р. № 13 про міжнародне приватне право); трудового договору при звичайному місці роботи, а також при тимчасовому ви­конанні завдання в іншій країні (ст. 3118 Цивільного ко­дексу Квебеку 1991 р.); трудових відносин (ст. 32 Закону Польщі 1965 р. про міжнародне приватне право); трудового договору у разі звичайного виконання працівником своєї роботи, а також виконання ним роботи через характер самої діяльності більш як в одній країні (ст. 102 Закону Румунії 1992 р. № 105 стосовно регулювання відносин міжнародно­го приватного права, ст. 67 Кодексу міжнародного приват­ного права Тунісу 1998 р.); загальні трудові договори, а та­кож договори при виконанні працівником трудових обо­в'язків у кількох країнах (ст. 121 Федерального закону Швейцарії 1987 р. про міжнародне приватне право).

Прив'язки колізійних норм трудового права в законодав­ствах різних країн також неоднорідні.

Виявом однієї з основних засад міжнародного приват­ного права — автономії волі (lex voluntaris) — слід визна­ти закріплення у багатьох законодавствах прив'язки до ви­бору сторонами права стосовно міжнародних трудових відносин.

Довгий час автономія волі сприймалась неоднозначно у правовій доктрині при розгляді питань міжнародного тру­дового права. Так, деякі колізіоністи висловлювались про­ти застосування lex voluntaris у міжнародних трудових відносинах, пояснюючи свою позицію тим, що держава більш зацікавлена у застосуванні до трудових відносин імперативних норм, а не такого приватного начала, як ав­тономія волі. Крім того, відмова від lex voluntaris може збе­регти єдність правового регулювання праці різних кате­горій працівників на одному підприємстві, а також захис­тити «слабке» становище працівника як сторони трудових відносин.

Застосування lex voluntaris все ще інколи визнається спірним. Проте більшість колізіоністів висловлюються за його застосування до трудових відносин, що виходять за межі одного правопорядку. Така позиція аргументується тим, що працівник — це не завжди слабка сторона трудово­го договору, а тому управлінський і висококваліфікований персонал буде тільки програвати у разі неможливості вибо­ру законодавства щодо трудових відносин; одночасно із за­стосуванням lex voluntaris у законодавстві можна встано­вити імперативні норми із застосування сприятливішого за­кону, спрямованого на захист працівника. Разом з тим, якщо у країні, де розміщено підприємство, діє сприятливі­ший для працівників закон — це забезпечить бажану єдність правового регулювання їх праці¹.

На сьогоднішній день законодавства більшості країн (особливо тих, що розглядають трудовий договір як складо­ву цивільного права) дозволяють застосування автономії волі в трудових відносинах у сфері міжнародного приват­ного права. Більше того, це начало визнається доктриною і практикою в певних країнах основоположним, а законодав­ства таких країн, як Велика Британія, Італія, Канада, Німеччина не обмежують застосування автономії волі для трудових відносин у даній сфері якимось конкретним пра­вопорядком.

У деяких інших країнах, які дозволяють застосування права, обраного сторонами трудових відносин, такий вибір певною мірою обмежується. Так, згідно із законодавствами

Австрії та Ліхтенштейну, вибір права береться до уваги тільки тоді, коли його здійснено прямо вираженим чином (очевидно, що тут встановлюється пріоритетність письмо­вого акта вибору права, а також знімається питання вста­новлення судом внутрішнього наміру сторін тощо). Згідно із законодавством Польщі, сторони можуть підкорити тру­дові відносини обраному ними праву, якщо воно має зв'я­зок з цими відносинами (отже, у законодавстві прямо узго­джуються автономія волі і тісний зв'язок, що обмежує коло правопорядків для регулювання міжнародних трудових відносин з-поміж тих країн, які певним чином стосуються даних трудових відносин). Відповідно до законодавства Швейцарії, здійснення вибору права для врегулювання тру­дового договору можливе лише в межах країни звичайного перебування робітника, країни місця ділового обзаведення, місця проживання чи звичайного місцеперебування найма­ча. Згідно з нормами російського міжнародного приватного права, закріпленими в кодексі торговельного мореплавства 1999 р., автономія волі проникла у сферу міжнародних тру­дових відносин тільки у відношенні трудових договорів членів екіпажів суден і їхніх роботодавців: відносини між володільцем судна і членами екіпажу регулюються законом держави прапора судна, якщо інше не передбачено догово­ром між володільцем судна і членами екіпажу судна, що є іноземними громадянами (ст. 416); загальне міжнародне трудове право Російської Федерації подібну можливість не передбачає.

Найчастіше в тих законодавствах, де дозволяється авто­номія волі в міжнародних трудових відносинах, вибір пра­ва, зроблений на його основі, не повинен погіршувати ста­новище працівників порівняно з тим правом, яке б застосову­валося без дії lex voluntaris, на основі загальних колізійних норм (законодавства Австрії, Німеччини, Канади, Ліхтен­штейну, Румунії). Напевно, найбільш детально питання правового захисту працівника в цьому аспекті викладено в законодавстві Квебеку. Так, згідно зі ст. 3118 Цивільного кодексу Квебеку 1991 р., вказівка сторонами на право для застосування до трудового договору, не тягне позбавлення працівника захисту, на який він управнений згідно з імпе­ративними нормами права країни, де працівник звичайно здійснює свою роботу, навіть якщо він тимчасово виконує завдання в іншій країні, чи, якщо працівник звичайно не виконує роботу в якій-небудь одній країні, — згідно з імпе­ративними нормами законодавства країни, де його робото­давець доміцильований чи має місце свого ділового обзаве­дення.

Таким чином, у міжнародному трудовому праві особли­во важливим регулятором є імперативні норми, покликані захищати інтереси працівника, незважаючи на норми об­раного сторонами правопорядку. До їх кола включають, зок­рема, ті, що спрямовані на захист найманих працівників від звільнення, захист прав вагітних жінок і матерів, визнача­ють тривалість строків розірвання трудового договору і т.п., що є більш сприятливими для працівника порівняно з нор­мами правопорядку, обраного сторонами трудових відносин (принцип зіставлення правових режимів з точки зору їх сприяння найманим працівникам)..

Іншою важливою колізійною прив'язкою, яку часто на­зивають основною, є прив'язка до закону місця роботи (lex loci laboris), що закріплена у законодавствах таких країн, як Австрія, Німеччина, Угорщина, Румунія, Канада, Ліхтенштейн, Туніс, Чехія, Швейцарія. Найчастіше вона застосовується, якщо сторони не здійснили вибір права. Цю прив'язку в доктрині і законодавстві також називають інко­ли прив'язкою до: права країни місця звичайного виконан­ня працівником своєї трудової діяльності; закону країни місця розміщення підприємства, де працює особа; законумісця виконання роботи; закону країни, в якій працівник звичайно виконує свої трудові обов'язки; закону країни, в якій робітник звичайно виконує роботу; права країни зви­чайного виконання роботи за договором; закону країни, в якій (повністю або переважно) виконується робота; права місця здійснення трудової функції.

Теоретичним обґрунтуванням застосування такої при­в'язки є:

1) дана колізійна прив'язка стосується більшості відно­син, що регулюються трудовим правом, зокрема індивіду­альних і колективних відносин;

2) праця виконує свої економічні й інші функції голов­ним чином у країні, де вона здійснюється;

3) зазвичай саме на місці роботи працівник інтегрується у трудовий колектив, і звернення до закону цього місця доз­воляє, з одного боку, створити рівні умови праці для всіх працівників одного підприємства, а з іншого — забезпечи­ти цілісну і послідовну систему правового регулювання, вра­ховуючи дію імперативних правил праці у даному місці;

4) місце роботи часто є також і місцем судового розгляду конфліктів;

5) сторони трудового договору краще ознайомлені з чин­ним правом місця роботи;

6) для застосування даної прив'язки має значення також те, що в цьому місці виконується трудовий договір.

Прив'язка до lex loci laboris у певних країнах не застосо­вується. Замість неї встановлюються прив'язки до особис­того закону сторін (громадянства, місцезнаходження, до-міциля), місця підприємницької діяльності наймача та інші колізійні начала.

Досить часто мають місце ситуації, коли за наведеними загальними формулами прикріплення місце виконання ро­боти через особливості конкретних відносин встановити не так просто (у випадках відряджень, виконання роботи в кількох країнах, виконання роботи на суднах водного і по­вітряного транспорту, на фіксованих морських установках по видобутку корисних копалин). Для цього у законодав­ствах досить часто фіксуються так звані спеціальні колізійні норми з власними колізійними прив'язками. Так, прив'яз­ка до закону прапора — lex banderae (lex flagi) — застосо­вується для регламентації праці особи на водному чи по­вітряному транспорті й відсилає до закону країни реєстрації транспортного засобу або до держави, під прапором чи роз­пізнавальним знаком якої пересувається даний транспорт­ний засіб (Угорщина, Чехія, Фінляндія). Так, згідно з § 16 Закону Чехії про міжнародне приватне право, трудові відно­сини на річковому і повітряному транспорті регулюються правом місця реєстрації, а на морському транспорті — пра­вом держави, під прапором якої транспортний засіб вико­ристовується. Хоча у деяких країнах (наприклад, у Німеч­чині) для регулювання праці на повітряному і морському транспорті спеціальних колізійних норм не передбачено, а прив'язки до lex banderae і права країни місцезнаходжен­ня наймача є спірними у доктрині.

Прив'язка до lex delegationis застосовується щодо праці­вників, яких направлено на роботу в закордонні відряджен­ня, і означає застосування права країни місцезнаходження установи чи організації, яка направила працівника для ви­конання певних завдань за кордон. Прив'язка до особисто­го закону наймача найчастіше застосовується при виконанні роботи у кількох країнах (Австрія, Угорщина, Німеччина, Ліхтенштейн, Румунія). Так, відповідно до ч. 2 ст. 48 Зако­ну Ліхтенштейну 1996 р. про міжнародне приватне право, якщо працівник виконує свою роботу більш як в одній країні чи якщо він не має постійного місця роботи, то визначаль­ним є законодавство тієї країни, в якій роботодавець має своє звичайне місцезнаходження (своє обзаведення).

Якщо з допомогою подібних колізійних прив'язок не вдається відшукати статут трудових відносин, деякі зако­нодавства пропонують застосовувати принцип найбільш тісного зв'язку (Німеччина, Румунія, Туніс). Так, згідно з ч. 2 ст. 67 Кодексу міжнародного приватного права Тунісу, якщо працівник виконує свою роботу в кількох державах, трудовий договір регулюється сукупністю законів держави обзаведення роботодавця, якщо тільки з усіх обставин спра­ви не випливає, що трудовий договір має тісніші зв'язки з іншою державою. Норма про тісний зв'язок застосовується у виключних випадках, коли із сукупності обставин випли­ває, що трудовий договір чи трудові відносини мають суттє­во більш тісний зв'язок з іншою державою і, як наслідок цього, явно переважає над принципом основної прив'язки.

Спірним у доктрині є питання про застосування колізій­ної прив'язки щодо формальних умов трудового контрак­ту. Так, деякі колізіоністи, а також практика і законодав­ства вирішують колізійні питання формальних умов трудо­вих контрактів на користь прив'язки locus regit actum, тобто закону місця вчинення акту. Однак є й інша точка зору, яка основана на тому, що для формальних умов трудових кон­трактів слід застосовувати право, яке застосовується для регулювання його змісту.

Стосовно трудової право- й дієздатності сучасні законо­давства в основному не встановлюють будь-яких спеціаль­них колізійних норм, поширюючи на ці питання загальні цивільно-правові начала і загальні колізійні норми міжна­родного приватного права (закон громадянства і місця про­живання для фізичних осіб, а також закон інкорпорації для юридичних осіб). Така позиція відповідає у тому числі й вітчизняній доктрині².

 

 

Питання соціального забезпечення в міжнародному приватному праві.