Поняття і підстави виникнення застави. Предмет застави. Зміст заставного правовідношення. Види застави.

В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами.

Предметом застави може бути майно, яке згідно законодавства заставодавець може відчужувати та на яке може бути звернуто стягнення. У випадках передбачених договором предметом застави може бути майно, яке стане власністю заставодавця після укладення договору застави, у т.ч. продукція, плоди та інші прибутки (майбутній урожай тощо).

Предметом застави може бути і майно, яке перебуває на праві спільної власності. Майно, яке перебуває у спільній власності, може бути предметом застави лише за згодою всіх співвласників. За ст. 6 ЗУ "Про за­ставу", майно, яке перебуває у спільній частковій власності (частки, паї), може бути самостійним предметом застави за умови виділення його в натурі. Предметом застави може бути лише відчужувана вимога. До невідчужуваних, невіддільних від особи вимог, які з цих причин не мо­жуть бути предметом застави, належать, наприклад, вимоги потерпілого від каліцтва до особи, яка спричинила каліцтво, про відшкодування шкоди; вимоги, що виникають із спадкових прав.

Відповідно до ст. 4 ЗУ "Про заставу" предме­том застави можуть бути майнові права. Заміна предмета застави може здійснюватися тільки за згодою заставодержателя.

Не можуть бути предметом застави: 1) національні культурні та історичні цінності, що перебувають у державній власності і занесені або підлягають занесенню до Державного реєстру національного культурного надбання. 2) вимоги, які мають особистий характер, а також інші вимоги, застава яких забороняється законом. 3) об'єкти державної власності, приватизація яких заборонена законодавчими актами, а також майнові комплекси державних підприємств та їх структурних підрозділів, що знаходяться у процесі корпоратизації;

43.2.

4) майно громадян, на яке не можна звернути стягнення за виконавчими документами. Перелік його поданий у додат­ку № 1 до ст. 379 ЦПК;

5) згідно із ст.5 ЗУ "Про приватизаційні папери" заборонено використовувати приватизаційні папери як заставу для забезпечення платежів або кредитів.

Види застави: 1) іпотеку застава землі, нерухомого майна, при якій земля та (або) майно, що становить предмет застави, залишається у заставодавця або третьої особи; 2) за­ставу товарів в обороті або у переробці (предметом застави товарів в обороті або у переробці можуть бути сировина, напівфабрикати, комплектуючі вироби, готова продукція тощо); 3) заклад - застава рухомого майна, при якій майно, що складає предмет застави, передається заставодавцем у володіння заставодержателя; 4) заставу майнових прав; 5) заставу цінних паперів.

Припинення застави. Принципове значення для характеристики застави мають підстави її припинення і способи реалізації заставного права. Стаття 28 Закону України "Про заставу" встановлює, що право застави припиняється в разі: 1) припинення забезпеченого заставою зобов'язання; 2) загибелі заставленого майна; 3) набуття заставодержателем права власності на заставлене майно; 4) примусового продажу заставленого майна; 5) закінчення строку дії права, яке становить предмет застави.

Хоч перелік підстав припинення застави, які передбачені в цій статті є вичерпним, однак неможливо заборонити, наприклад, виконати зобов'язання зарахуванням. Можливі й інші законні підстави припинення застави.

44. Іпотека як вид застави.

В статті 30 ЗУ «Про заставу»: іпотека – це застава землі, нерухомості (будівля, споруда, будинок, квартира, цілісний майновий комплекс підприємства та інше майно). Предмет іпотеки зажди залишається у володінні заставодавця. Іпотекою є і заставу транспортних засобів, якщо вони залишаються у заставодавця.

Такий договір засвідчує нотаріусом, згідно його умов державний нотаріус може накласти заборону на відчуження майна. Це заборонено для приватних нотаріусів згідно ЗУ про нотаріат. Засвідчення приватним нотаріусом договору, що передбачає накладання заборони, є підставою для держ. нотаріусаі її накласти. Реєстраційний запис про надання заборони держ.нотаріус вносить до Єдиного реєстру заборон.

Договір іпотеки майнового комплексу поширюється на його споруди і приміщення, всі основні фонди й оборотні засоби, які відображають у балансі підприємства, якщо інше не передбачено законом чи договором.

Права й обов`язки сторін за договором іпотеки перелічені у ст.ст. 33-35 Закону про заставу. Права заставодавця: 1) володіти і користуватися предметом застави відповідно до його призначення; 2) достроково виконати основне зобов’язання якщо це не суперечить змісту зобов’язання; 3) реалізувати за письмовою згодою заставодержателя предмет застави з переведенням на придбавача основного боргу, забезпеченого заставою; 4) передати за письмовою згодою заставодержателя предмет застави в оренду.

44.2

Заставодавець зобов’язаний: 1) вживати заходів, передбачених договором іпотеки або необхідних для збереження іпотеки, включаючи капітальний і поточний ремонти (порушення такої умови надає право заставодержателю вимагати дострокового вимагання забезпеченого іпотекою зобов’язання, в тому числі і звернення стягнення на предмет іпотеки); 2) на період фактичної дії договору іпотеки страхувати за свій рахунок предмет іпотеки в повному обсязі на користь заставодержателя (у протилежному випадку застводержатель може вимагати достроково виплатити основний борг або застрахувати предмет іпотеки за свій рахунок, але в інтересах заставодавця зі стягненням з нього витрат зі страхування); 3) у випадку загибелі предмета іпотеки надавати аналогічне за вартістю нерухоме майно або, незалежно від надання строку, виконати зобов’язання у повному обсязі або у відповідній частині; 4) отримати згоду заставодержателя на здійснення дій, пов’язаних зі зміною права власності на предмет застави; 5) за вимогою заставодержателя (майнового комплексу) надавати йому річний баланс.

45.Правова природа гарантії: поняття та форми (види). Зміст гарантійного правовідношення.

Регулюється ЦК, ГК, спеціальним законодавством (ЗУ "Про банки і банківську діяльність", "Про страхування" іншими НПА. В гарантії може бути вказівка на уніфіковані правила надання гарантій Міжнародної торгівельної палати.

ст. 546 ЦК гарантія -вид забезпечення виконання зобов'язань; = письмове зобов'язання фінан. установи (гаранта), що видається за клопотанням іншої особи (принципала), за яким гарант зобов'язується сплатити кредиторові принципала (бенефіціарові) відповідно до умов гарантійного зобов'язання грошову суму після подання бенефіціаром письмової вимоги про її сплату. Гарант сплачує відповідну суму бенефіціару при настанні гарантійного випадку, під яким розуміється невиконання або неналежне виконання принципалом своїх зобов'язань.

Гарантією може бути забезпечено будь-яке зобов'язання, у т.ч. що виникає у майбутньому. Гарантія - односторонній правочин, а не договір. Акцепт бенефіціара про прийняття гарантії не має правового значення. Якщо гарант не отримав протягом строку дії гарантії відмову від бенефіціара, то гарантія вважається прийнятою.

Гарантом може бути лише фінан. установа: 1) банки 2) страхові організації 3) інші фінан. установи (кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди тощо)

Г. не залежить від основного зобов'язання навіть у разі його припинення або визнання недійсним, зокрема коли в Г. міститься посилання на основне зобов'язання. 2) Г. може надаватися не будь-якою особою, а виключно фінансовою установою.

Г. має бути оформлена у вигляді письмового документа ("Гарантія", "Банківська гарантія" або "Гарантійний лист"), підписаним особами (спеціально уповноваженими на це в установленому порядку) та скріпленого печаткою. Недотримання вказаних вимог має наслідком нікчемність гарантії. Обов'язкові реквізити Г.: =строк; =конкретна гарантійна сума; =вказівка на основне зобов'язання =умови пред'явлення платіжної вимоги (перелік документів до вимоги).

Види гарантії: Відклична - умови якої можуть бути будь-коли змінені і яка відкликається банком-гарантом за заявою боржника без попереднього повідомлення кредитора.

45.2.

Безвідклична -передбачає незмінність умов і неможливість припинення гарантом. У мовна –коли банк-гарант при порушенні боржником зобов'язання сплачує кошти кредитору в разі виконання ним відповідних умов або подання зазначених у гарантії документів. Безумовна – коли вимоги кредитора задовольняються за його першою вимогою (без умов і документів. Мінімізацію ризиків забезпечують безвідклична та безумовна гарантії.

Після одержання вимоги кредитора гарант, негайно повідомивши про це боржника, повинен розглянути її в установлений у гарантії строк, а за його відсутності – в розумний строк. Гарант не зобов'язаний у безспірному порядку задовольнити вимогу кредитора, яка подається після закінчення строку дії гарантії або не відповідає її умовам. Гарант має негайно повідомити кредитора і боржника, якщо він дізнався про недійсність основного зобов'язання або про його припинення. У разі порушення гарантом свого обов'язку його відповідальність перед кредитором не обмежується сумою, на яку видано гарантію (якщо в ній не встановлено інше).

в Україні видаються такі види гарантій: а) гарантія платежу - зобов'язання гаранта, видане за клопотанням покупця (принципала) на користь продавця, постачальника, підрядника (бенефіціара), сплатити визначену суму у випадку невиконання принципалом зобов'язання здійснити розрахунок за поставлені товари (роботи, послуги); б) гарантія повернення авансового платежу - зобов'язання гаранта, що видається за заявою продавця на користь покупця, повернути суму авансу (або частину) у випадку невиконання (або неповного виконання) продавцем своїх зобов'язань поставити товар (роботи, послуги); в) гарантія виконання -забезпечує платіжні вимоги покупця до продавця, які можуть виникнути у випадку непостачання товару (робіт, послуг) (усунення недоліків..); г) гарантія погашення кредиту - зобов'язання гаранта погасити платіжні вимоги кредитора до боржника, що виникають у випадку невиконання грошових зобов'язань за кредитним договором; д) тендерна (конкурсна) гарантія - зобов'язання гаранта за клопотанням учасника тендера або конкурсу (принципала), який виявив бажання прийняти участь у тендері та представив свої пропозиції організатору тендера (бенефіціару) виплатити визначену в гарантії суму у випадку відмови учасника тендера від участі у конкурсі протягом строку дії конкурсної пропозиції або у випадку виграшу таким учасником тендера, якщо він відмовився від укладення договору.

46.Поняття та ознаки завдатку, функції завдатку. Правові наслідки порушення або припинення зобов’язання, забезпечуваного завдатком.

Завдаток - грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання. З. за характером наближується до санкцій, встановлених за порушення зобов'язання, що проявляється у втраті суми завдатку, стороною, яка є винною такому порушенні. Згідно ст. 571 ЦК умовою втрати/стягнення суми завдатку є порушення зобов'язання, тобто невиконання або неналежне виконання зобов'язання.

Якщо основне зобов'язання не виконане з вини сторони, що передала завдаток (боржника), завдаток залишається у кредитора.

Якщо відповідальність за невиконання зобов'язання, забезпеченого завдатком, покладається на сторону, що отримала завдаток (кредитора), вона повинна повернути боржнику завдаток та додатково сплатити суму у розмірі завдатку або його вартості (завдаток у грошовій сумі повертається в подвійному розмірі, завдаток у вигляді рухомого майна повертається в натурі і додатково сплачується сума, що дорівнює вартості завдатку).

Ознаки завдатку: а) як завдаток може передаватися грошова сума або рухоме майно (рухомі речі та майнові права). На практиці майновий завдаток майже не зустрічається. Сума завдатку може бути будь-якою, однак меншою, ніж сума зобов'язання.

б) завдатком може бути забезпечено лише зобов'язання, що випливає з договору, позадоговірні зобов'язання завдатком не забезпечуються; в) завдаток виконує 3 основні функції: - платіжну (видається в рахунок належних за договором платежів); - підтверджувальну (передачею завдатку боржник підтверджує наявність основного зобов'язання); - забезпечувальну (встановлення негативних наслідків невиконання зобов'язання, забезпеченого завдатком, гарантує виконання такого зобов'язання).

46.2

За загальним правилом, форма вини особи, яка не виконала зобов'язання, а також інші обставини, із-за яких зобов'язання не виконане, не мають значення. Завдаток відрізняється від авансу тим, що у разі невиконання зобов'язання він не повертається.

Можлива домовленість про внесення в депозит нотаріуса суми завдатку, причому як покупцем (платником), так і продавцем (одержувачем коштів), як правило це використовується у разі нотаріального посвідчення договору, за яким вноситься завдаток.

Саме по собі настання негативних наслідків, передбачених ст.. 571 ЦК, не звільняє винну у порушенні зобов'язання сторону від інших видів цивільно-правової відповідальності - така сторона також зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки. За загальним правилом збитки відшкодовуються в сумі, на яку вони перевищують розмір (вартість) завдатку. Однак в договорі сторони можуть передбачити інші наслідки (наприклад, відшкодування збитків в повному обсязі понад суму завдатку тощо).

Дія Угоди про завдаток може бути припинена та передбачено однократне повернення завдатку:

- за домовленістю сторін у разі припинення зобов'язання до початку його виконання, якщо завдаток вже сплачений;

- в разі неможливості виконання зобов'язання, забезпеченого завдатком за незалежних від сторін обставин.

Угода про завдаток має бути укладена в письмовій формі. В такій угоді повинно бути чітко визначено, що сума, яка передається в рахунок належних за договором платежів, є саме завдатком. В разі, якщо це не буде встановлено, сплачена сума буде вважатися авансом, тобто звичайною сумою попередньої оплати за договором, яка не виконує забезпечувальної функції, властивої завдатку. В разі невиконання зобов'язання, по якому передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося, аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила.

47. Порука: поняття, ознаки, функції, види. Договір поруки: загальна характеристика, порядок виконання.

За ст.553 ЦКУ за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає тільки за порушення зобов'язання, забезпеченого порукою. При цьому боржник і поручитель стають солідарними боржниками (щодо за сплати основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків), якщо інше не встановлено договором поруки. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання як у повному обсязі, так і частково, поручителем може виступати одна або кілька осіб. Поручителями можуть виступати фізичні та юридичні особи, незалежно від того, чи передбачено це право їхніми установчими документами. Недійсність або припинення основного зобов'язання тягне за собою припинення (недійсність) самої поруки.

За ст. 547 ЦКУ договір поруки укладається тільки в письмовій формі, в іншому разі він є нікчемним (недійсним) і не може викликати правових наслідків.

Укладання договору поруки може відбуватись у таких формах: 1. Договір між двома особами – поручителем та кредитором (якщо в основному зобов'язанні є декілька кредиторів, то договір укладається між поручителем та всіма кредиторами). При укладанні такого договору детально не регулюються відносини між поручителем та боржником, зокрема питання оплати послуг поручителя. 2. Договір між трьома особами – поручителем, кредитором та боржником, який найповніше закріплює права та обов'язки учасників відносин. 3. Укладення паралельно двох договорів: один – між кредитором та поручителем, другий – між боржником та поручителем.

ЦКУ не містить обов'язкових умов договору поруки, але виходячи з основ цивільного законодавства рекомендується у ньому передбачати: найменування та реквізити сторін основного договору, предмет договору, посилання на основне зобов'язання, обсяг поруки, відповідальність сторін, строк дії договору та вартість послуг поручителя (якщо порука є оплачуваною).

Певні вимоги щодо умов договору про надання фінансових послуг (поруки) визначені ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

Права та обов'язки поручителя у разі пред'явлення йому вимоги кредитором регламентуються статтею 555 ЦКУ: поручитель зобов'язаний повідомити про це боржника, а в разі пред'явлення до нього позову – подати клопотання про залучення боржника до участі у справі. Якщо поручитель цього не зробив, а зобов'язання було ним виконано, боржник має право висунути проти вимоги поручителя всі заперечення, які він мав проти вимоги кредитора. У той же час поручитель має право висунути проти вимоги кредитора заперечення, які міг би висунути сам боржник, за умови, що ці заперечення не пов'язані з особою боржника, а також у разі, якщо боржник відмовився від них або визнав свій борг.

Після виконання поручителем зобов'язання кредитор повинен надати йому документи, які підтверджують обов'язок боржника. При цьому до поручителя, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов'язанні, у тому числі й ті, що забезпечували його виконання. Згідно ст.. 544 ЦКУ, поручитель, який виконав свій обов'язок перед кредитором, має право на зворотну вимогу (регрес) до боржника.

Згідно зі статтею 559 ЦКУ порука припиняється, зокрема, у разі: – зміни зобов'язання без згоди поручителя, унаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності; – відмови кредитора після настання строку виконання зобов'язання прийняти належне виконання, запропоноване боржником або поручителем; – переведення боргу на іншу особу, якщо поручитель не поручився за нового боржника; – закінчення строку, встановленого в договорі поруки; у разі, коли такий строк не встановлений, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя, а коли строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладання договору поруки.

48.Загальні правові засади інституту притримання. Умови здійснення права притримання.

Притримання - новий вид забезпечення виконання зобов'язання, що виникає безпосередньо із закону.

Згідно ст. 594 ЦК Кредитор, який правомірно володіє річчю, що підлягає передачі боржникові або особі, вказаній боржником, у разі невиконання ним у строк зобов'язання щодо оплати цієї речі або відшкодування кредиторові пов'язаних з нею витрат та інших збитків має право притримати її у себе до виконання боржником зобов'язання. Притриманням речі можуть забезпечуватись інші вимоги кредитора, якщо інше не встановлено договором або законом. Кредитор має право притримати річ у себе також у разі, якщо права на неї, які виникли після передачі речі у володіння кредитора, набула третя особа.

Ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження притриманої речі несе кредитор, якщо інше не встановлено законом. Притримання фактично є заходом оперативного впливу на боржника.

Підставами його виникнення є такі юридичні факти, як: 1) невиконання боржником у встановлений строк обов'язку по оплаті цієї речі; 2) невиконання боржником обов'язку по відшкодуванню пов'язаних із річчю витрат та інших збитків.

В ЦК визначено право кредитора на притримання щодо окремих видів договорів, при цьому кредитор наділений таким правом по будь-якому договірному зобов'язанню. Обов'язковою умовою виникнення такого права є те, що річ знаходиться у володінні кредитора і він є законним володільцем речі. Він може бути як власником майна, так і мати право господарського відання чи оперативного управління ним. Вибуття речі із фактичного володіння кредитора припиняє його право притримання.

48.2.

За своєю природою право притримання відрізняється від застави, зокрема:

1) за підставами виникнення (для застави - договір, закон або рішення суду, для притримання - закон і факт знаходження майна боржника у кредитора);

2) за предметом застави (яким може бути і річ, і цінні папери, і майнові права), який може набуватися заставодавцем після виникнення застави (майбутній урожай, приплід тощо). Крім того, предмет застави залишається у заставодавця (кредитора), якщо інше не передбачено договором або законом.

49. Прощення боргу та новація як способи припинення договірного зобов’язання.

Прощення боргу та новація є одними із способів припинення договірного зобов’язання за домовленістю сторін.

Прощення боргу (ст.. 605 ЦК) є одним із видів припинення зобов'язання за волею учасників (кредитора). Кредитору надається право звільнити боржника від його обов'язків. Питання про те, чи є прощення боргу одностороннім правочином, чи для цього необхідна згода боржника, є дискусійним. Але буквальне тлумачення коментованої статті надає можливість стверджувати, що для прощення боргу достатнім є волевиявлення кредитора і боржник не вправі проти цього заперечувати.

Прощення боргу допускається, якщо це не порушує прав третіх осіб щодо майна кредитора. Так, неможливим буде припинення зобов'язання прощенням боргу, якщо проти кредитора порушена справа про банкрутство та є внесені до реєстру кредитори, а також якщо кредитор зобов'язався передати майно, яке він має отримати від боржника, третій особі.

Прощення боргу не часто має місце в діловій практиці, оскільки з точки зору податкового законодавства така дія буде вважатися подарунком і відповідним чином оподатковуватися.

Іншим способом припинення зобов'язання за домовленістю сторін є новація зобов'язання або заміна первісного зобов'язання новим зобов'язанням між тими ж сторонами (604 ЦК).

Новацію характеризують наступні ознаки: наявність взаємної згоди сторін щодо припинення дії попереднього зобов'язання та щодо умов нового зобов'язання; наявність умови про припинення попереднього зобов'язання; припинення всіх додаткових зобов'язань; виникнення між тими ж особами нового зобов'язання, яке, як правило, містить умову про інший предмет чи спосіб виконання. Так, наприклад, ст. 1053 ЦК встановлює, що за домовленістю сторін борг, що виник із договорів купівлі-продажу, найму майна або з іншої підстави, може бути замінений позиковим зобов'язанням.

49.2.

У випадку новації сторони шляхом заміни предмета чи способу виконання зобов'язання припиняють його і створюють нове.

Частина 3 статті 604 ЦК забороняє припиняти новацією зобов'язання, які мають особистий характер, зокрема зобов'язання про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, про сплату аліментів тощо, оскільки заміна даних зобов'язань іншими суперечила б їх меті - задоволення інтересів конкретних осіб.

За загальним правилом підписання договору про новацію припиняє не тільки основне зобов'язання, але й інші додаткові зобов'язання, пов'язані із основним (застава, зокрема, іпотека, порука, гарантія тощо). Причому таке припинення має місце автоматично, незалежно від вказівки на це в договорі. А для того щоб залишити додаткове зобов'язання чинним, сторони мають прямо зазначити про це в договорі про новацію або погодити це будь-яким іншим чином.