Поняття, значення та види оперативно-господарських санкцій.

Згідно ст.. 235-236 ГК за порушення господарських зобов'язань до суб'єктів господарювання та інших учасників господарських відносин можуть застосовуватися оперативно-господарські санкції - заходи оперативного впливу на правопорушника з метою припинення або попередження повторення порушень зобов'язання, що використовуються самими сторонами зобов'язання в односторонньому порядку.

До суб'єкта, який порушив господарське зобов'язання, можуть бути застосовані лише ті оперативно-господарські санкції, застосування яких передбачено договором.

Оперативно-господарські санкції застосовуються незалежно від вини суб'єкта, який порушив господарське зобов'язання.

У господарських договорах сторони можуть передбачати використання таких видів оперативно-господарських санкцій:

1) одностороння відмова від виконання свого зобов'язання управненою стороною, із звільненням її від відповідальності за це - у разі порушення зобов'язання другою стороною;

відмова від оплати за зобов'язанням, яке виконано неналежним чином або достроково виконано боржником без згоди другої сторони;

відстрочення відвантаження продукції чи виконання робіт внаслідок прострочення виставлення акредитива платником, припинення видачі банківських позичок тощо;

2) відмова управненої сторони зобов'язання від прийняття подальшого виконання зобов'язання, порушеного другою стороною, або повернення в односторонньому порядку виконаного кредитором за зобов'язанням (списання з рахунку боржника в безакцептному порядку коштів, сплачених за неякісну продукцію, тощо);

3) встановлення в односторонньому порядку на майбутнє додаткових гарантій належного виконання зобов'язань стороною, яка порушила зобов'язання: зміна порядку оплати продукції (робіт, послуг), переведення платника на попередню оплату продукції (робіт, послуг) або на оплату після перевірки їх якості тощо;

4) відмова від встановлення на майбутнє господарських відносин із стороною, яка порушує зобов'язання.

61.2.

Перелік оперативно-господарських санкцій, встановлений у частині першій цієї статті, не є вичерпним. Сторони можуть передбачити у договорі також інші оперативно-господарські санкції.

Підставою для застосування оперативно-господарських санкцій є факт порушення господарського зобов'язання другою стороною. Оперативно-господарські санкції застосовуються стороною, яка потерпіла від правопорушення, у позасудовому порядку та без попереднього пред'явлення претензії порушнику зобов'язання.

Порядок застосування сторонами конкретних оперативно-господарських санкцій визначається договором. У разі незгоди з застосуванням оперативно-господарської санкції заінтересована сторона може звернутися до суду з заявою про скасування такої санкції та відшкодування збитків, завданих її застосуванням.

Оперативно-господарські санкції можуть застосовуватися одночасно з відшкодуванням збитків та стягненням штрафних санкцій.

Види штрафних та оперативно-господарських санкцій за ГК України.

Згідно статті 217 ГК господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки.

У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій.

Згідно гл. 26 ГК штрафні санкції - господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Неустойка - грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штраф - неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пеня - неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

3. оперативно-господарські санкції - заходи оперативного впливу на правопорушника з метою припинення або попередження повторення порушень зобов'язання, що використовуються самими сторонами зобов'язання в односторонньому порядку, незалежно від вини суб'єкта, який порушив господарське зобов'язання, і застосування яких передбачено в договорі:

одностороння відмова від виконання свого зобов'язання управненою стороною, із звільненням її від відповідальності за це - у разі порушення зобов'язання другою стороною;

відмова від оплати за зобов'язанням, яке виконано неналежним чином або достроково виконано боржником без згоди другої сторони;

відстрочення відвантаження продукції чи виконання робіт внаслідок прострочення виставлення акредитива платником, припинення видачі банківських позичок тощо;

 

62.2

відмова управненої сторони зобов'язання від прийняття подальшого виконання зобов'язання, порушеного другою стороною, або повернення в односторонньому порядку виконаного кредитором за зобов'язанням (списання з рахунку боржника в безакцентному порядку коштів, сплачених за неякісну продукцію, тощо);

встановлення в односторонньому порядку на майбутнє додаткових гарантій належного виконання зобов'язань стороною, яка порушила зобов'язання: зміна порядку оплати продукції (робіт, послуг), переведення платника на попередню оплату продукції (робіт, послуг) або на оплату після перевірки їх якості тощо;

відмова від встановлення на майбутнє господарських відносин із стороною, яка порушує зобов'язання.

інші, передбачені договором.

63.Загальні положення про купівлю-продаж. Поняття, види та загальна характеристика договорів купівлі-продажу.

Згідно зі ст.. 655 ЦКУ за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Видами договору купівлі-продажу є договори: 1) роздрібної купівлі-продажу, 2) поставки, 3) контрактації сільськогосподарської продукції, 4) постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу 5) міни (за умови, що інше не встановлено у договорі, законі чи не випливає із змісту або характеру відносин сторін).

Відносини за договором купівлі-продажу регулюються положеннями глави 54 ЦК, глави 30 ГКУ, ЗУ«Про захист прав споживачів», «Про цінні папери і фондову біржу», «Про товарну біржу», іншими НПА. Так, згідно ГК реалізація суб’єктами господарювання товарів не господарюючим суб’єктам здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу.

Визначальною ознакою таких договорів є оплатне та безповоротне відчуження продавцем майна (товару) і перехід його у власність покупця.

Договір купівлі-продажу завжди є:

• оплатним – при набутті майна у власність покупець сплачує ціну, обумовлену в договорі;

• двостороннім – у кожної зі сторін виникають права та обов'язки (продавець передає товар і вимагає за це сплату певної ціни, а покупець має сплатити її, одночасно набуваючи право вимагати передачу йому проданого товару);

• консенсуальним – права та обов'язки виникають у сторін з моменту досягнення згоди щодо істотної умови договору (найменування товару, що становить предмет договору та його кількості). Для окремих видів договорів купівлі-продажу законом встановлено спеціальні правила оформлення (договір купівлі-продажу нерухомого майна підлягає обов'язковому нотаріальному посвідченню та державній реєстрації).

До істотних умов договору купівлі-продажу належать умови про його предмет та ціну.

63.1.

Предметом договору купівлі-продажу може бути будь-яке майно, визнане законом як об'єкт права власності і не вилучене з товарообігу, а також майнові та зобов'язальні права, пов'язані з можливістю реалізації зафіксованих у них повноважень на отримання майнових вигод.

Ціна за загальним правилом має бути сплачена в повному обсязі після одержання товару. Договором може бути передбачено: розстрочення платежу, кредит з відстроченням або розстроченням платежу, часткова або повна передоплата. Оплата здійснюється у національній валюті, окрім визначених законодавством випадків.

Сторонами в договорі купівлі-продажу можуть виступати будь-які суб'єкти цивільних правовідносин – фізичні та юридичні особи, територіальні громади, держава. Їх умови участі залежать, зокрема, від обсягу дієздатності та правоздатності конкретного суб'єкта цивільних правовідносин.

Права та обов'язки виникають для обох сторін договору купівлі-продажу.

Сторони несуть взаємну відповідальність за невиконання або неналежне виконання договору.

Покупець, якому продано річ неналежної якості, якщо її недоліки не були застережені продавцем, вправі за своїм вибором вимагати: • або заміни речі, визначеної в договорі родовими ознаками, річчю належної якості; • або відповідного зменшення купівельної ціни; • або безплатного усунення недоліків продавцем чи відшкодування витрат покупця на їх виправлення; • або розірвання договору з відшкодуванням покупцеві збитків.

Покупець вправі заявити продавцеві претензію з приводу недоліків проданої речі негайно по їх виявленню, але не пізніше шести місяців з дня передачі речі. З приводу недоліків у будинках - не пізніше одного року з дня передачі будинку у володіння покупця.

Договір купівлі-продажу посідає центральне місце в системі договірних відносин. Особливе значення його полягає в тому, що він є найпоширенішою підставою переходу права власності.