Поняття вертикальної ієрархії норм договірного права. Співвідношення внутрішнього і міжнародного регулювання договірних відносин.

Джерела договірного права за юридичною силою поділяються на: 1. Конституцію У., 2. ЦК та ГК – основні кодифіковані акти 3. інші акти цивільного законодавства (спеціальні закони ( про лізинг, про концесії, про ЗЕД…) та підзаконні акти (акти Президента, постанови КМУ, акти інших органів державної влади та місцевого самоврядування у випадках і в межах, встановлених Конституцією та законом.,); 3. договори суб’єктів цивільного права; 4. звичаї; 5. міжнародні договори; 6. інші форми цивільного законодавства («неформалізовані прецеденти», корпоративні норми тощо).

Вертикальну ієрархію норм чітко визначають ЦК (ст. 4) та ГК (ст.. 7). Норми Конституції мають пряму дію, інші акти не можуть їй суперечити. Акти цивільного законодавства приймаються відповідно до К., ЦК та ГК. Законопроект, який регулює цивільні відносини інакше, ніж ЦК має розглядатися одночасно із законопроектом про внесення змін до ЦК. ОВВ приймають нормативні акти лише у випадках і в межах встановлених К., ЦК, ГК, та законами.

Горизонтальна ієрархія: 1) новий закон має пріоритет по відношенню до раніше виданого (ст.. 5 ЦК); 2) спеціальний закон витісняє загальний (не закріплено в жодному акті, але загальновизнано).

ЦК та іншими законами встановлено пріоритет міжнародного договору, так ст. 10 ЦК чинний міжнародний договір, який регулює цивільні відносини, згода на обов'язковість якого надана ВРУ, є частиною національного цивільного законодавства У. Якщо у міжнародному договорі У. містяться інші правила, ніж ті, що встановлені відповідним актом цивільного законодавства, застосовуються правила відповідного міжнародного договору У.

Співвідношення та взаємодія договору й закону як джерел регулювання договірних відносин за ЦК України та ГК України.

Згідно ст.. 6 ЦК Сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства.

Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами.

Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Зазначені положення застосовуються як до договорів так і до односторонніх правочинів.

Джерела договірного права за юридичною силою поділяються на: 1. Конституцію У., 2. ЦК та ГК – основні кодифіковані акти 3. інші акти цивільного законодавства (спеціальні закони ( про лізинг, про концесії, про ЗЕД…) та підзаконні акти (акти Президента, постанови КМУ, акти інших органів державної влади та місцевого самоврядування у випадках і в межах, встановлених Конституцією та законом.,); 3. договори суб’єктів цивільного права; 4. звичаї; 5. міжнародні договори; 6. інші форми цивільного законодавства («неформалізовані прецеденти», корпоративні норми тощо).

Співвідношення понять “договір”, “угода” та “правочин”.

Законодавством не завжди послідовно і узгоджено визначено співвідношення цих понять.

Згідно ст.. 11 Цк підставами виникнення цивільних прав та обов’язків є договори та інші правочини.

Згідно ст. 202 ЦК правочин - дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Вони можуть бути односторонніми та дво- багато-сторонніми

Майже такі ж визначення для «угоди» були закріплені в ст.. 41 ЦК УРСР, якою передбачалося, що угодами визначаються дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов’язків.

При цьому, і в ЦК і в ЦК УРСР однозначно сформульовано, що двосторонні та багатосторонні правочини (угоди) є договорами.

Згідно з ст. 626 ЦК: Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Таким чином кожен договір є правочином.

Слід зазначити, що значна кількість НПА містить посилання на угоди.

Так, у ГК перевага надається термінам «договір» та «угода».

Таким чином можна зробити наступний висновок про співвідношення понять:

1. Двосторонні й багатосторонні правочини є договорами і водночас угодами.

2. Договори і угоди – тотожні поняття

Звичаї та звичаї ділового обороту як регулятори договірних відносин.

Правовий звичай – усталене правило поведінки у певній сфері цивільних відносин, яке внаслідок визнання державою набуло загальнообов’язкового характеру. Звичай став джерелом права на рівні окремих інститутів цивільного права.

Згідно ст. 7 ЦК звичаї можуть бути регулятором цивільних відносин якщо вони не суперечать договору або актам цивільного законодавства. Звичаєм є правило поведінки, яке не встановлене актами цивільного законодавства, але є усталеним у певній сфері цивільних відносин і може бути зафіксоване у відповідному документі. Правознавці виокремлюють міжнародні звичаї; звичаї внутрішньодержавні; звичаї ділового обігу; звичаї, що ґрунтуються на звичаєвому праві; судові звичаї.

Звичай ділового обігу – усталене правило поведінки, яке застосовується у певній сфері підприємницької діяльності (у торгівлі, розрахункових операціях, торговельному мореплавстві тощо). До них відносять Уніфіковані правила по інкасо. Дія звичаїв ділового обігу безпосередньо передбачена окремими статтями ЦК (наприклад при виконанні зобов’язань боржника та кредитора)

Одним з найпоширеніших міжнародних торговельних звичаїв ділового обігу є Правил «ІНКОТЕРМС», розроблених Міжнародною торгівельною палатою. В Україні відповідно до рішень Президента України при укладенні договорів запроваджено їх обов’язкове, таким чином міжнародні торговельні звичаї та звички набули нормативного характеру

Не можуть бути джерелами цивільного права звички (умови договору - усталені правила, якими погоджуються керуватися сторони договору) та заведений порядок (практика взаємовідносин сторін конкретного договору, що добровільно ними підтримується при довготривалому співробітництві)

7. Система принципів договірного права за чинним цивільним законодавством. Зміст принципів справедливості, добросовіс-ності та розумності в договірних зобов’язаннях.

Система принципів договірного права визначена Конституцією У., ЦК, ГК законами У. З урахуванням ст..3 ЦК до них відносяться 1) неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; 2) неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом; 3) свобода договору; 4) свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; 5) судовий захист цивільного права та інтересу; 6) справедливість, добросовісність та розумність

Крім того ЦК визначено принципи: «належного» виконання; «реального» виконання; стабільності» виконання зобов’язання; принципи «взаємного сприяння» та «економічності» при виконанні господарських зобов’язань.

У ЦК відсутнє безпосереднє визначення змісту принципів справедливість, добросовісність та розумності, водночас деякі статті ЦК містять посилання на ці принципи.

Принцип добросовісності є засобом певного обмеження принципу свободи договору сторін, дає можливість Сторонам контролювати виконання договору, захищати більш слабку сторону. Добросовісною вважається така поведінка сторони, яка знаючи (повинна була знати), що здійснення нею або іншою стороною прав та обов’язків може призвести до негативних наслідків, вжила доступних їй заходів для їх усунення. Джерелом регулювання принципу добросовісності є Принципи УНІДРУА.

В статтях ЦК щодо виконання зобов’язань вживається терміни, пов’язані з принципом розумності: розумна поведінка, розумний строк, розумна ціна, розумна плата, розумні витрати, розумний час.