Заміна суб’єктів у зобов’язанні.

Під час виконання зобов'язання іноді виникає потреба замінити суб’єктів зобов’язання. Це має місце як внаслідок універсального правонаступництва, коли до правонаступника переходить увесь обсяг прав та обов'язків правопопередника (наприклад, при злитті юридичних осіб), так і в силу часткового правонаступництва, коли вимога, що належить кредиторові може бути передана ним іншій особі за правочином, або перейти до іншої особи на підставі виконання обов'язку боржника поручителем чи виконання обов'язку боржника третьою особою (суброгація). Так, переведення боргу – заміна боржника в зобов'язанні називається «делегація». Його н аслідками є: а) звільнення первісного боржника від боргу; б) вступ у зобов'язання нового боржника; Відбувається зміна суб'єктного складу зо­бов'язання за збереження первісного змісту договору. Пе­реведення боргу можливе за згодою кредитора (ст. 520 ЦК), фактично укладається нова угода. Делегація можлива в договорах доручення, художнього замовлення та інших, де особа виконавця є визначальною.

Пере­ведення боргу має відбуватися у тій же формі, у якій було вчинено правочин, що став підставою виникнення зобов'язання. Новий боржник має право висунути проти вимог кредитора всі заперечення, що ґрунтуються на відносинах між кредитором і первісним боржником. Доля засобів забезпечення вирішується диференційовано (порука як правило, припиняється. Застава, встановлена первісним боржником, зберігається після заміни боржника, якщо інше не встановлено договором або зако­ном, а первісний боржник займає місце майнового поручителя. Неустойка, завдаток, банківської гарантії при делегації зберігаються автоматично.

Суб'єкти зобов'я­зання можуть укласти договір про часткове переведення боргу (як і про часткову цесію).Цесія - передання кредитором своїх прав за правочином - означає, що він (цедент) поступився своїми правами, а його місце займає інший кредитор (цесіонарій). За загальним правилом цесія може застосовуватись у будь-яких зобов'язаннях, якщо вона не суперечить закону чи договору або коли вимога не пов'язана з особою кредитора. Так, не допускається цесія про відшкодування майнової шкоди, викликаної ушкодженням здоров'я або заподіяння смерті. ГК – ст.. 193-196 ЦК – ст.. 511 - 523

40.Загальні положення про неустойку. Харак-ка неустойки як способу забезп-ня виконання зобов’язань та як міри цивільно-правової відповідальності.

Неустойка за ЦК - грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Неустойка буває а) законна; б) договірна; в) законно-договірна, коли сторони підвищують в договорі розмір неустойки, визначений законом. Згідно ст. 549 ЦКУ штраф та пеня є різновидами неустойки.

Предмет неустойки - грошові суми та інше майно - рухоме та нерухоме.

З «вузької» точки зору неустойка - процентне або кратне відношення до суми зобов'язання, яка застосовується одноразово і незалежно від тривалості правопорушення. Так неустойка, штраф, пеня визначаюься ГКУ через категорію "штрафні санкції».

ЦК розглядає неустойку як спосіб забезпечення виконання зобов'язання та міру відповідальності. Вона стимулює боржника до виконання зобов'язання під загрозою стягнення неустойки, тобто настання відповідальність. ЦК передбачає правовий наслідок порушення зобов'язання у вигляді сплати неустойки.

Особливість неустойки згідно ГК: 1) щодо окремих видів зобов'язань закон може визначати розмір штрафних санкцій, які не можуть змінюватися Сторонами у договорі; 2) для суб'єктів держ. сектору економіки, або при неналежному виконанню держ. контракту визначені розміри штрафних санкцій, якщо інше не передбачено законом або договором 3) можливе вирішення в судовому порядку спорів щодо встановлення та розміру штрафних санкцій відповідно до вимог ГК 4) розмір неустойки може бути зменшений, якщо в НПА він визначається диспозитивно. Якщо імперативно – сторони такого права не мають.

40.2.

Переваги неустойки: 1) сума, на яку може претендувати кредитор, у разі невиконання зобов'язання, визначена заздалегідь; 2) стягнення неустойки не пов'язується з необ­хідністю доводити розмір заподіяних збитків, а також причин­ний зв'язок між збитками, і порушенням зобов'язання; 3) стяг­нення неустойки не перешкоджає можливому відшкодуван­ню збитків, якщо кредитор доводив наявність цих збитків, їх розмір і причинний зв'язок з правопорушенням; 4) не­устойка є засобом оперативного впливу на недбайливого боржника, оскільки дає можливість відразу після порушен­ня зобов'язання стягнути передбачену законом або договором грошову суму, яку боржник мав би сплатити неза­лежно від того, були якісь інші негативні наслідки в майновій сфері кредитора, чи ні.

Залежно від можливого стягнення збитків неустойка згідно із ст.204 ЦК поділяється навиди: 1. Залікова- що передбачає можли­вість стягнення як неустойки, так і збитків, але в тій частині, яка не покрита сумою неустойки. 2.Штрафна ( кумулятивна), яка підлягає сплаті понад розмір збитків, які заподіяні невиконан­ням або неналежним виконанням зобов'язання. 3.Виключна, що обмежує відповідальність за невико­нання або неналежне виконання зобов'язань тільки сплатою неустойки і взагалі виключає можливість стягнення збитків. 4.Альтернативна неустойка передбачає можливість стягнен­ня або неустойки, або збитків; але в цьому випадку кредитор повинен зробити вибір ще до того, як буде допущено порушен­ня зобов'язання і встановлено розмір збитків.

Поняття та види неустойки за ЦК У. та ГК У. Неустойка як спосіб забезпечення виконання зобов’язання. Стягнення неустойки як міра цивільно-правової відповідальності.

Неустойка за ЦК - грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Неустойка буває а) законна; б) договірна; в) законно-договірна, коли сторони підвищують в договорі розмір неустойки, визначений законом. Згідно ст. 549 ЦКУ штраф та пеня є різновидами неустойки.

Предмет неустойки - грошові суми та інше майно - рухоме та нерухоме.

З «вузької» точки зору неустойка - процентне або кратне відношення до суми зобов'язання, яка застосовується одноразово і незалежно від тривалості правопорушення. Так неустойка, штраф, пеня визначаюься ГКУ через категорію "штрафні санкції».

ЦК розглядає неустойку як спосіб забезпечення виконання зобов'язання та міру відповідальності. Вона стимулює боржника до виконання зобов'язання під загрозою стягнення неустойки, тобто настання відповідальність. ЦК передбачає правовий наслідок порушення зобов'язання у вигляді сплати неустойки.

Особливість неустойки згідно ГК: 1) щодо окремих видів зобов'язань закон може визначати розмір штрафних санкцій, які не можуть змінюватися Сторонами у договорі; 2) для суб'єктів держ. сектору економіки, або при неналежному виконанню держ. контракту визначені розміри штрафних санкцій, якщо інше не передбачено законом або договором 3) можливе вирішення в судовому порядку спорів щодо встановлення та розміру штрафних санкцій відповідно до вимог ГК 4) розмір неустойки може бути зменшений, якщо в НПА він визначається диспозитивно. Якщо імперативно – сторони такого права не мають.

41.2.

Переваги неустойки: 1) сума, на яку може претендувати кредитор, у разі невиконання зобов'язання, визначена заздалегідь; 2) стягнення неустойки не пов'язується з необ­хідністю доводити розмір заподіяних збитків, а також причин­ний зв'язок між збитками, і порушенням зобов'язання; 3) стяг­нення неустойки не перешкоджає можливому відшкодуван­ню збитків, якщо кредитор доводив наявність цих збитків, їх розмір і причинний зв'язок з правопорушенням; 4) не­устойка є засобом оперативного впливу на недбайливого боржника, оскільки дає можливість відразу після порушен­ня зобов'язання стягнути передбачену законом або договором грошову суму, яку боржник мав би сплатити неза­лежно від того, були якісь інші негативні наслідки в майновій сфері кредитора, чи ні.

Залежно від можливого стягнення збитків неустойка згідно із ст.204 ЦК поділяється навиди: 1. Залікова- що передбачає можли­вість стягнення як неустойки, так і збитків, але в тій частині, яка не покрита сумою неустойки. 2.Штрафна ( кумулятивна), яка підлягає сплаті понад розмір збитків, які заподіяні невиконан­ням або неналежним виконанням зобов'язання. 3.Виключна, що обмежує відповідальність за невико­нання або неналежне виконання зобов'язань тільки сплатою неустойки і взагалі виключає можливість стягнення збитків. 4.Альтернативна неустойка передбачає можливість стягнен­ня або неустойки, або збитків; але в цьому випадку кредитор повинен зробити вибір ще до того, як буде допущено порушен­ня зобов'язання і встановлено розмір збитків.

42.Поняття, характеристика та види застави.

В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами.

Предметом застави може бути майно, яке згідно законодавства заставодавець може відчужувати та на яке може бути звернуто стягнення. У випадках передбачених договором предметом застави може бути майно, яке стане власністю заставодавця після укладення договору застави, у т.ч. продукція, плоди та інші прибутки (майбутній урожай тощо).

Предметом застави може бути і майно, яке перебуває на праві спільної власності. Майно, яке перебуває у спільній власності, може бути предметом застави лише за згодою всіх співвласників. За ст. 6 ЗУ "Про за­ставу", майно, яке перебуває у спільній частковій власності (частки, паї), може бути самостійним предметом застави за умови виділення його в натурі. Предметом застави може бути лише відчужувана вимога. До невідчужуваних, невіддільних від особи вимог, які з цих причин не мо­жуть бути предметом застави, належать, наприклад, вимоги потерпілого від каліцтва до особи, яка спричинила каліцтво, про відшкодування шкоди; вимоги, що виникають із спадкових прав.

Відповідно до ст. 4 ЗУ "Про заставу" предме­том застави можуть бути майнові права. Заміна предмета застави може здійснюватися тільки за згодою заставодержателя.

Не можуть бути предметом застави: 1) національні культурні та історичні цінності, що перебувають у державній власності і занесені або підлягають занесенню до Державного реєстру національного культурного надбання. 2) вимоги, які мають особистий характер, а також інші вимоги, застава яких забороняється законом. 3) об'єкти державної власності, приватизація яких заборонена законодавчими актами, а також майнові комплекси державних підприємств та їх структурних підрозділів, що знаходяться у процесі корпоратизації; 4) майно громадян, на яке не можна звернути стягнення за виконавчими документами. Перелік його поданий у додат­ку № 1 до ст. 379 ЦПК;

42.2.

5) згідно із ст.5 ЗУ "Про приватизаційні папери" заборонено використовувати приватизаційні папери як заставу для забезпечення платежів або кредитів.

Види застави: 1) іпотеку застава землі, нерухомого майна, при якій земля та (або) майно, що становить предмет застави, залишається у заставодавця або третьої особи; 2) за­ставу товарів в обороті або у переробці (предметом застави товарів в обороті або у переробці можуть бути сировина, напівфабрикати, комплектуючі вироби, готова продукція тощо); 3) заклад - застава рухомого майна, при якій майно, що складає предмет застави, передається заставодавцем у володіння заставодержателя; 4) заставу майнових прав; 5) заставу цінних паперів.

Припинення застави. Принципове значення для характеристики застави мають підстави її припинення і способи реалізації заставного права. Стаття 28 Закону України "Про заставу" встановлює, що право застави припиняється в разі: 1) припинення забезпеченого заставою зобов'язання; 2) загибелі заставленого майна; 3) набуття заставодержателем права власності на заставлене майно; 4) примусового продажу заставленого майна; 5) закінчення строку дії права, яке становить предмет застави.

Хоч перелік підстав припинення застави, які передбачені в цій статті є вичерпним, однак неможливо заборонити, наприклад, виконати зобов'язання зарахуванням. Можливі й інші законні підстави припинення застави.