Застосування Правил ІНКОТЕРМС.

Відповідно до ст.265 ГК умови договорів поставки повинні викладатися сторонами відповідно до вимог Міжнародних правил щодо тлумачення термінів "Інкотермс”. Інкотермс забезпечує єдиний набір міжнародних правил для тлумачення найбільш уживаних торговельних термінів у зовнішній торгівлі. Це міжнародні торговельні терміни, які включаються у договори купівлі-продажу товарів в межах внутрішніх ринків.

Згідно Указу ПУ "Про застосування Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів" ("при укладанні суб'єктами підприємницької діяльності У. всіх форм власності договорів, у тому числі зовнішньоекономічних договорів (контрактів), предметом яких є товари,застосовуються Міжнародні правила інтерпретації комерційних термінів, підготовлені Міжнародною торговою палатою у 1953 році (Правила ІНКОТЕРМС), сьогодні керуються Інкотермс-2000.

Сфера дії Інкотермс поширюються виключно на відносини між продавцями та покупцями, визначають їх права та обов’язки в рамках договору купівлі-продажу, в деяких, чітко визначених аспектах (обов'язок продавця надати товар у розпорядження покупця або передати його для перевезення чи то доставити його до пункту призначення, розподіл ризику між сторонами в різних випадках тощо). В більшості випадків Інкотермс не визначає наслідки порушення договору та звільненням від відповідальності внаслідок різноманітних перешкод. Ці питання повинні вирішуватися іншими умовами договору купівлі-продажу та застосовним законодавством.

71.1.

Інкотермс зосереджують увагу на зобов'язаннях продавця щодо поставки. В Інкотермс для полегшення розуміння терміни згруповані в 4 категорії, коли - продавець тільки забезпечує покупцю доступ до товару на власних площах продавця; - продавець зобов'язаний доставити товар перевізнику, призначеному покупцем; -продавець повинен укласти договір на перевезення, не приймаючина себе ризик втрати чи пошкодження товару або додаткові витрати внаслідок подій, що мають місце після відвантаження та відправлення товару; -продавець має нести всі витрати та ризики, необхідні для доставки товару до місця призначення.

Інкотермс передбачає, що ризик втрати чи пошкодження товару, а також обов'язок несення витрат, пов'язаних з товаром, переходить від продавця до покупця в момент виконання продавцем своїх зобов'язань щодо поставки товару.

Договірні сторони, що бажають мати можливість звернутися до Арбітражного суду при МТП у випадку виникнення розбіжностей між собою, повинні спеціально і чітко домовитися про арбітраж Міжнародної торгової палати у своєму контракті або, за відсутності єдиного договірного документа, шляхом обміну повідомленнями, що складатиме угоду між ними. Факт включення одного або декількох термінів Інкотермс у договір чи пов'язане з цим листування сам по собі НЕ утворює домовленості про можливість звернутися до арбітражу МТП..

Поняття, сторони та загальна характеристика договору постачання енергетичних та інших ресурсів через приєднану мережу. Правове регулювання відносин постачання електроенергії, теплоенергії, газу та інших ресурсів.

За даним договором одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів і дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. Ознаки, що відмежовують його від інших видів договорів купівлі-продажу, зокрема від договору поставки, з яким він має найбільше спільних рис. Однією з таких ознак є спосіб виконання договору – передавання енергії енергопостачальною організацією покупцеві здійснюється через приєднану мережу, оскільки електроенергію неможливо передати в інший спосіб. Звідси випливає, що електроенергія може бути предметом лише договору енергопостачання. Другою характерною ознакою даного договору, що не властива іншим різновидам купівлі-продажу, є встановлення певних обов'язків споживача (абонента) не лише під час передавання енергії, а й у ході її споживання, зокрема дотримання режиму споживання електроенергії, забезпечення безпеки енергетичних мереж і справності приладів та устаткування для споживання енергії, якими він користується. За договором енергопостачання передбачено обов'язок споживача оплатити вже прийняту енергію, але не передбачено, на відміну від усіх інших договорів купівлі-продажу, обов'язку прийняти товар – це дозволяє зробити висновок, що споживач не зобов'язаний отримувати певну кількість енергії. Також для цього договору не характерні такі атрибути багатьох різновидів договорів купівлі-продажу, як гарантійний строк і строк придатності товару, його комплектність, тара й упаковка тощо.

72.2

Усі зазначені ознаки договору енергопостачання обумовлені, перш за все, особливостями енергії як товару – адже електроенергію неможливо накопичувати у значній кількості та зберігати; процес її виробництва, як правило, безперервний і нерозривно пов'язаний як з її транспортуванням, так і з її споживанням; енергія при передаванні споживається цілком і не може бути повернена; для прийому енергії у споживача мають бути технічні пристрої для підключення до енергомереж енергопостачальної організації. Покупцем за договором енергопостачання може виступати як фізична, так і юридична особа. При цьому громадяни, як правило, укладають договір енергопостачання з метою одержання енергії для побутового щоденного споживання. Юридичні особи також можуть отримувати енергію для забезпечення власних потреб, але можливе її придбання і для подальшого перепродажу. В останньому випадку відносини за договором енергопостачання регулюються положеннями статей 275–277 ГК, відповідно до яких у договорі має бути визначено загальну кількість енергії, що відпускається, строки її постачання (правові норми ЦКУ не містять вимог щодо обов'язкового визначення в договорі зазначених умов). Оплата енергії, що відпускається за господарськими договорами енергопостачання, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати, тоді як загальні положення ЦКпередбачають оплату за вже фактично відпущену енергію. Такі розбіжності пояснюються тим, що покупцями за цивільними договорами енергопостачання є зазвичай безпосередньо споживачі енергії, які купують її для особистого споживання, а за господарськими – організації, що використовують енергію в підприємницькій діяльності.

73.Поняття та загальна характеристика договору контрактації сільс/господ. продукції. Сторони договору.

За договором контрактації сільськогосподарської продукції (713 ЦКУ) виробник сільськогосподарської продукції зобов'язується виробити визначену договором сільськогосподарську продукцію й передати її у власність заготівельникові (контрактанту) або визначеному ним одержувачеві, а заготівельник зобов'язується прийняти цю продукцію та оплатити її за встановленими цінами відповідно до умов договору. Договір контрактації сільськогосподарської продукції можна охарактеризувати не лише як різновид договору купівлі-продажу, а й як різновид договору поставки. Адже момент виконання як договору контрактації, так і договору поставки є віддаленим у часі від моменту їх укладення; з обох зазначених договорів виникають, як правило, довготривалі відносини; предметом як договору поставки, так і контрактації зазвичай виступають майбутні товари, а сторонами – суб'єкти підприємницької діяльності. ЦК передбачає можливість застосування до договору контрактації не лише загальних положень про купівлю-продаж, а й положень про договір поставки. Ознаки договору контрактації, які дозволяють відмежувати його від договору поставки – до них належать склад сторін договору та особливості товару, що відчужується. сторонами договору контрактації є виробник сільськогосподарської продукції та її заготівельник.Інша відмінність договору контрактації від договору поставки (а також від інших видів договорів купівлі-продажу) полягає в особливостях контрактованого товару1) предметом договору контрактації є лише сільськогосподарська продукція в сирому вигляді або така, що пройшла первинну обробку. 2) договір контрактації укладається лише щодо майбутніх товарів, які ще підлягають вирощуванню (зерно, овочі) чи виробництву в умовах сільського господарства (худоба, птиця), – отже, момент виконання не тільки не відповідає моменту укладення договору, а й є значно віддаленим від нього в часі;

73.2

3) вирощування сільськогосподарської продукції пов'язане з умовами, що не залежать від волі виробника: адже можливі й посухи, непередбачені розміри повені, масове захворювання худоби тощо. Доказами на підтвердження наявності природних та інших об'єктивних факторів, що свідчать про відсутність вини виробника, можуть бути відповідні довідки ветеринарного нагляду, метеослужби тощо. Специфічним договором контрактації є закупівля сільськогосподарської продукції для державних потреб. Замовниками за таким договором можуть бути лише ВРУ та інші центральні органи державної влади У., Рада міністрів АРК, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації, державні організації та установи, визначені ЗУ «про Державний бюджет України», а також державні організації та установи, уповноважені КМУ укладати державні контракти на поставку державі сільськогосподарської продукції. Найсуттєвішою відмінністю даного договору від звичайної контрактації є, крім зазначеної вище вказівки про статус сторони, яка виступає заготівельником, вимоги щодо обов'язкового визначення в договорі кількості та асортименту продукції, ціни за її одиницю, загальної суми договору, порядку та умов доставки продукції, строків її здачі-приймання, обов'язків контрактанта щодо надання допомоги в організації виробництва сільськогосподарської продукції та її транспортування на приймальні пункти і підприємства, а також взаємної майнової відповідальності сторін у разі невиконання ними умов договору (272 ЦКУ). Таким чином, усі вказані умови при укладенні договору контрактації на основі державного замовлення набувають статусу істотних, і у разі відсутності в договорі вказівок хоча б щодо однієї з них договір уже не може вважатися укладеним.

74.Поняття та загальна характеристика договору міни.

Договір міни, регулюється положеннями статей 715–716 ЦКУ. Внаслідок укладення договору міни його учасники зобов'язуються передати один одному у власність певний товар в обмін на інший, не сплачуючи при цьому коштів. Кожна із сторін цього договору одночасно виступає і продавцем, і покупцем. Також згідно з даним договором можливий варіант обміну товарів на роботи чи послуги (715 ЦКУ). Характерна ознака, що виділяє з усіх видів купівлі-продажу лише даний договір – вартість товару не може сплачуватись у грошовому еквіваленті. Ще однією кваліфікуючою ознакою договору міни є момент переходу права власності на обмінювані товари – на відміну від усіх договорів купівлі-продажу, за договором міни перехід права власності відбувається лише після того, як обов'язки з передачі товарів виконані обома сторонами, тобто таке право виникає одночасно в обох сторін договору. Така законодавча норма запобігає виникненню ситуації, коли сторона, що перша отримала товар, здобуває на нього право власності, не виконавши зустрічного обов'язку з передавання другій стороні товару, який їй належить. Усі інші умови зазначеного договору регулюються загальними положеннями ЦКУ про купівлю-продаж, поставку, контрактацію або про інші договори, елементи яких містяться в договорі міни (якщо це не суперечить суті зобов'язання). Укладення будь-якого різновиду договору купівлі-продажу спрямоване на оплатний перехід майна у власність покупця, при цьому завжди виникають певні права та обов'язки у кожної зі сторін. Кваліфікуючими ж ознаками, на підставі яких здійснено розмежування видів купівлі-продажу, є особливості товару, правовий статус сторін, мета купівлі товару, спосіб виконання договору та еквівалент розрахунку за товар, який відчужується. Останній критерій розмежування не є цілком виправданим – адже, відповідно до загальних положень про договір купівлі-продажу (655 ЦКУ), покупець зобов'язується сплатити за товар певну грошову суму, і зазначена правова норма не передбачає можливості встановлення умовами договору вираження ціни товару в іншому еквіваленті.

74.2

Тому доцільніше було б виділити договір міни в окремий вид договірних зобов'язань або ж принаймні усунути вказану суперечність даного договору із загальними правовими нормами про купівлю-продаж, зазначивши в них після вимоги про оплату товару у грошовій сумі застереження щодо можливості встановлення іншого в договорі чи законі. За договором міни кожна сторона втрачає право власності на той товар, який передає в обмін, і набуває право власності на товар, який вимінює. Новели ЦК щодо договору міни: - договір міни також іменується бартером; - передбачається можливість встановлення доплати за товар більшої вартості, що обмінюється на товар меншої вартості; - право власності на обмінювані товари виникає одночасно після виконання зобов’язань щодо передання майна обома сторонами; - передбачається можливість обміняти майно на роботи (послуги); - до договору міни можна застосовувати положення про договір купівлі-продажу, поставки, елементи яких містяться в договорі міни. Оскільки договір міни може носити комплексний характер (на його підставі можуть виникати зустрічні не тільки однорідні зобов’язання, а й неоднорідні зобов’язання, одне із яких може бути іншим різновидом купівлі-продажу або навіть іншим зобов’язанням взагалі) до цих двох зустрічних зобов’язань у відповідних випадках можуть застосовуватись положення про різні види зобов’язань. Потрібно враховувати особливості бартерних операцій передбачених Законом України «Про регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної

75.Поняття та загальна характеристика договору дарування.

Згідно ЦК, за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдарованому) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір дарування, як і договір купівлі-продажу, спрямований на припинення права власності в дарувальника й виникнення права власності в обдарованої особи за тією лише різницею, що договір дарування завжди є безоплатним, а тому дарувальник не має права вимагати від обдарованої особи зустрічних д ій. Подарувати будь-яке майно, а також майнові права іншим особам є виключним правом власника цього майна. Договори на дарування майна, що знаходиться у спільній власності, укладаються за загальними правилами за згодою всіх учасників. Для здійснення договору дарування необхідна також згода обдаровуваного. Сторонами в договорі дарування можуть бути фізичні та юридичні особи, а також держава У., АРК, територіальні громади. Державне комерційне підприємство не має права безоплатно передавати належне йому майно іншим юридичним особам чи громадянам, крім випадків, передбачених законом. Письмова форма є обов’язковою для дарування майнового права та дарування з обов'язком передати дарунок у майбутньому. Письмова форма з нотаріальним посвідченням необхідна для договору дарування нерухомої речі й валютних цінностей на суму, що перевищує 50-кратний розмір неоподатковуваного мінімуму громадян. При укладенні договорів дарування слід також додержуватися спеціальних правил, встановлених для відчуження частки у спільному майні, об'єктів, використовуваних у підприємницькій діяльності, тощо. Дарувальник має право вимагати розірвання договору дарування нерухомих речей або іншого особливо цінного майна, якщо обдаровуваний умисно вчинив злочин проти життя, здоров'я, власності дарувальника, його батьків, дружини (чоловіка) або дітей.

75.2

Дарувальник також не може залишити за собою право користуватися річчю після передачі її обдаровуваному. ЦК передбачає можливість передачі дарунка через певний строк після укладення договору дарування або в конкретний термін, зазначений у договорі. До вимог про розірвання договору дарування встановлено позовну давність в 1 рік (ст. 728 ЦК). Формою дарування є пожертва, зміст якої ЦК визначає як дарування нерухомих та рухомих речей, зокрема грошей і цінних паперів, особам, визначеним ч. 1 ст. 720 ЦК, для досягнення ними певної, наперед обумовленої мети, загальнокорисної цілі. Оскільки пожертва є даруванням, до неї застосовуються положення про договір дарування.

76.Договір пожертви: поняття, загальна характеристика.

За договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдарованому) безоплатно майно (дарунок) у власність. Формою дарування є пожертва, зміст якої 729 ЦК визначає як дарування нерухомих та рухомих речей, зокрема грошей і цінних паперів, особам, для досягнення ними певної, наперед обумовленої мети, загальнокорисної цілі. Оскільки пожертва є даруванням, до неї застосовуються положення про договір дарування. Відмінність від дарунка вбачається в тому, що пожертва призначена для користування невизначеної кількості осіб і має конкретне призначення. Окремо встановлюються лише права пожертвувача на здійснення контролю за використанням пожертви відповідно до мети, встановленої договором про пожертву. У випадку неможливості використання пожертви за призначенням пожертвувач дає згоду на використання пожертви за іншим призначенням (у разі смерті пожертвувача або ліквідації юридичної особи – за рішенням суду). Згідно 730 ЦК, пожертвувач має право вимагати розірвання договору про пожертву, якщо пожертва використовується не за призначенням. ЗУ "Про благодійництво та благодійні організації" визначає благодійництво як добровільну безкорисливу пожертву фізичних та юридичних осіб у поданні набувачам матеріальної, фінансової, організаційної та іншої благодійної допомоги, специфічними формами якої є меценатство і спонсорство. Згаданий закон визначив організаційно-правові засади такої форми дарування, як благодійництво, а також засади діяльності благодійних організацій. Згідно ЗУ "Про податок з доходів фізичних осіб", кошти, майно, майнові чи немайнові права, вартість робіт, послуг, подаровані платнику податку, оподатковуються за правилами, встановленими цим Законом для оподаткування спадщини. Виняток становлять лише кошти й майно, подаровані одним членом подружжя іншому, в межах їх частини спільної часткової чи спільної сумісної власності згідно із законом.

77.Договір ренти: поняття, загальна характеристика, види.

За договором ренти одна сторона (одержувач ренти) передає другій стороні (платнику ренти) у власність майно, а платник ренти взамін цього зобов'язується періодично виплачувати одержувачеві ренту у формі певної грошової суми або в іншій формі. Договором ренти може бути встановлений обов'язок виплачувати ренту безстроково (безстрокова рента) або протягом певного строку. Договір ренти зумовлює правові наслідки лише після передачі майна платнику ренти, до такої передачі на сторони не покладається жодних обов'язків. Договір ренти належить до односторонніх правочинів, оскільки створює обов'язки лише для однієї сторони – платника ренти (виплачувати ренту). Одержувач ренти після передачі майна має за договором тільки права. Д оговір ренти завжди є платним. Суб'єктний склад: Платником та одержувачем ренти може бути як фізична особа, так і юридична (733 ЦК). Припинення договору: Рента не припиняється у зв'язку зі смертю її одержувача. Підставою припинення ренти відповідно ЦК є, на відміну від договору довічного утримання, відмова від договору ренти або, розірвання договору ренти з таких підстав: 1) платник безстрокової ренти прострочив її виплату більше ніж на один рік; 2) платник безстрокової ренти порушив свої зобов'язання щодо забезпечення виплати ренти; 3) платник безстроковї ренти визнаний неплатоспроможним або виникли інші обставини, які свідчать про неможливість виплати ним ренти у розмірі і в строки, встановлені договором. Обов'язки: Згідно з договором ренти у платника ренти виникає єдиний обов'язок – періодично сплачувати ренту. За прострочення виплати ренти платник ренти сплачує одержувачеві проценти. Передача майна: Договором ренти може бути встановлено, що одержувач ренти передає майно у власність платника ренти за плату або безоплатно. Таким чином, у разі передачі майна за плату одержувач ренти має право не тільки на періодичні рентні платежі, а й на компенсацію вартості переданого майна. Відчуження переданого майна: Платник ренти має право відчужувати майно, передане йому під виплату ренти, лише за згодою одержувача ренти.

77.2

У разі відчуження нерухомого майна іншій особі до неї переходять обов'язки платника ренти. Істотні умови договору ренти: в будь-якому разі сторони повинні обумовити в договорі предмет, ціну та строк його дії. Предмет договору ренти виражається в тому, що одержувач ренти передає платнику ренти у власність майно, а платник ренти взамін цього зобов'язується періодично виплачувати одержувачеві ренту. Майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки. Для встановлення ще однієї істотної умови договору ренти – ціни необхідна оцінка вартості майна, що передається під виплату ренти. Якщо предметом договору є нерухоме майно (крім земельної ділянки), то така оцінка буде зазначена у витязі з реєстру прав власності на нерухоме майно. У разі коли предметом договору є земельна ділянка, необхідно отримати відповідно до ЗУ «Про оцінку земель» експертну грошову оцінку землі. У разі коли предметом договору ренти є рухоме майно, можна зробити незалежну експертну оцінку майна для правильного визначення розміру державного мита, а також з метою дотримання рівності сторін при укладенні договору. Ціну договору буде становити не тільки вартість майна, яке передається під виплату ренти, а й рентні платежі. Переважною формою рентних платежів є грошова форма, але сторони в договорі можуть передбачити інші види платежів, у тому числі змішану форму. Строки виплати ренти можуть бути встановлені сторонами за домовленістю або, відповідно до ЦК, щоквартально. Д оговір може бути укладений на певний строк або безстроково (в договорі сторони не визначають строк закінчення ренти). Договір ренти укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню. Платник рентних платежів згідно з ЦК має право володіти та користуватися майном, яке передано під виплату ренти, а розпоряджатись ним може лише з дозволу власника, що суттєво порушує права власника.