Особливості застосування норм міжнародного гуманітарного права у внутрішніх збройних конфліктах (збройних конфліктах неміжнародного характеру)

1.4.1. Посилення світової тенденції щодо збільшення кількості внутрішніх збройних конфліктів та зростання їх нищівних наслідків сприяють розширенню сфери дії норм міжнародного гуманітарного права.

Право збройних конфліктів впроваджує правові засо­би врегулювання конфліктів неміжнародного характеру з тим, щоб захистити жертви таких конфліктів і не до­пустити зруйнувань, які б поставили під загрозу існуван­ня людей у районах, де відбувається збройний конфлікт.

Особливістю такого правового врегулювання є те, що у внутрішніх збройних конфліктах застосовуються як правові норми права прав людини, так і норми міжна­родного гуманітарного права.

1.4.2. Право прав людини - міжнародні норми, які визначають відповідальність держави щодо дотримання прав та свобод окремих громадян і народів.

1.4.3. Вимоги щодо вивчення у Збройних Силах Ук­раїни норм міжнародного гуманітарного права, які стосуються внутрішніх збройних конфліктів, базуються на світовому досвіді залучення формувань збройних сил для надання допомоги правоохоронним органам у боротьбі з тероризмом та участі в проведенні міжнародних миро­творчих операцій на території інших держав.

1.4.4. Внутрішні збройні конфлікти умовно поділяються на декілька етапів.

Перший етап проявляється в масових безпорядках та напруженості серед населення (маніфестації, демонст­рації, окремі акти насильства), які собою ще не являють збройного конфлікту, але можуть його спричинити у по­дальшому.

Внутрішні безпорядки характеризуються тим, що вони:

• мають масовий характер;

• тягнуть за собою значні жертви;

• відрізняються високим організаційним рівнем;

• можуть проводитись за участю жінок та неповнолітніх.

На даному етапі збройні сили можуть залучатись з метою надання допомоги правоохоронним органам для виконання завдань щодо охорони визначених об’єктів та спільного патрулювання.

Виконуючи вказані завдання, військовослужбовці зо­бов'язані дотримуватись вимог як міжнародного гу­манітарного права, так і права прав людини (особливо під час перевірки документів у громадян та затримання підозрілих осіб).

У частині дотримання права прав людини військово­службовці повинні керуватись вимогами Загальної декла­рації прав людини від 10 грудня 1948 року, Міжнародного пакту про громадянські і політичні права від 16 грудня 1966 року, а також Європейської Конвенції про захист прав людини та основних свобод від 4 листопада 1950 року.

1.4.5. Основними принципами права прав людини є:

• право на життя, свободу і безпеку всіх людей;

• заборона катувань і жорстокого поводження;

• заборона несанкціонованого арешту і утримання під вартою;

• право на справедливий суд;

• право гуманного поводження з особами, які позбавлені волі;

• право захисту від незаконного втручання в особисте і сімейне життя, посягання на недоторканність житла, таємницю кореспонденції;

• право на свободу думки і її вираження, свободу зборів та асоціацій.

1. 4. 6. В ситуаціях внутрішніх безпорядків та напру­женості слід дотримуватися таких принципів міжнарод­ного гуманітарного права:

• необхідність та сумірність у частині, що стосується дотримання сили;

• заборона активних дій відносно осіб, які не беруть участі в актах насильства;

• заборона страти заручників, мародерства, колектив­них покарань та актів терору;

• вимога розшуку покараних та хворих;

• вимога догляду за пораненими та хворими і увага до них;

• особливі заходи щодо захисту дітей, у тому числі недопущення їх набору до збройних сил (угруповань) та участі в актах насильства;

• право осіб, які позбавлені волі, на гуманне повод­ження з ними;

• вимога поважати і захищати медичний та духовний персонал, надавати їм допомогу у виконанні покладених на них обов’язків.

1. 4. 7. Другий етап внутрішнього збройного конфлікту розпочинається тоді, коли уряд не може бу­ти впевненим у своїй здатності здійснювати контроль над ситуацією, а подальша ескалація напруги обумовлює необхідність застосування надзвичайних заходів.

У випадках, коли життя нації знаходиться під загро­зою, Міжнародний пакт про громадянські і політичні права надає можливість державі відступати від прийня­тих на себе зобов'язань під час введення на її території правового режиму надзвичайного стану.

1. 4. 8. В Україні правовий режим надзвичайного стану регулюється Законом України від 16 березня 2000 року № 1550-ІП «Про правовий режим надзвичайного стану».

У разі введення надзвичайного стану обов'язковою є вимога дотримання таких прав людини:

• права на життя;

• щодо заборони катувань та такого поводження з людьми, яке принижує людську гідність;

• щодо заборони рабства і утримання людей у неволі;

• щодо заборони на зворотну силу кримінального за­кону;

• права на цивільну правоздатність;

• права на свободу думки, совісті та релігії.

1.4.9. Третій етап внутрішнього збройного конфлік­ту розпочинається тоді, коли конфронтація між зброй­ними силами держави та збройними силами опозиції (або іншими організованими озброєними угрупованнями) може бути вирішена лише методом збройної боротьби. У такому разі зазначена ситуація має всі ознаки «збройного конфлікту неміжнародного характеру» («внутрішньо­го збройного конфлікту»).

1.4.10. Сторони, які знаходяться у внутрішньому збройному конфлікті, зобов'язані надавати захист таким категоріям осіб:

• тим, хто не бере безпосередньої участі у воєнних діях;

• особам зі складу збройних сил, які склали зброю;

• тим, хто припинив брати участь у воєнних діях внаслідок хвороби, поранення, затримання або з іншої причини.

Щодо вказаних осіб забороняється чинити такі дії:

• посягання на життя та фізичну недоторканність (будь-які види вбивств, каліцтв, жорстокого поводження, тілесних покарань чи катувань);

• посягання на людську гідність (образливе і приниз­ливе поводження, зґвалтування, примушування до проституції тощо);

• колективні покарання;

• взяття заручників;

• акти тероризму;

• грабіж;

• рабство та работоргівлю;

• засудження та застосування покарання без поперед­нього судового рішення, яке винесене належним чином;

• загрози вчинити будь-яку із вказаних дій.

1.4.11. Щодо дітей міжнародне гуманітарне право передбачає:

• забезпечення їм права на отримання освіти;

• проведення необхідних заходів щодо возз’єднання сімей, які були розлучені у ході ведення збройного конфлікту;

• заборону участі у воєнних діях дітей віком до 15 років;

• надання особливого захисту дітям віком до 15 років навіть у разі, якщо вони брали участь в бойових діях і потрапили в полон;

• евакуацію дітей з району воєнних дій (за необхідності і за згодою батьків чи осіб, які їх заміняють).

1.4.12. Всі поранені, хворі та особи, які зазнали корабельної аварії чи аварії літального апарата, незалежно від того - брали вони участь у збройному конфлікті чи ні, по­винні користуватися повагою і захистом.

Тільки-но дозволять обставини, усі учасники зброй­ного конфлікту повинні:

вжити всіх можливих заходів щодо розшуку і збо­ру поранених, хворих та осіб, які зазнали корабельної аварії чи аварії літального апарата, й захисту їх від по­грабування;

• організувати розшук загиблих (померлих) з метою недопущення їх пограбування і забезпечення гідного поховання.

1.4.13. Щодо осіб, свобода яких була обмежена, не­ обхідно дотримуватися таких вимог:

• забезпечувати їх продовольством та питною водою нарівні з місцевим цивільним населенням;

• захищати їх від суворих кліматичних умов;

• давати їм дозвіл на отримання індивідуальної чи ко­лективної допомоги;

• дозволяти здійснення культових дій та допомогу ду­ховного персоналу;

• у разі залучення до роботи забезпечувати їм умови праці та захист нарівні з місцевим цивільним населенням.

1. 4. 14. Вимоги стосовно осіб та об’єктів, які користуються захистом міжнародного гуманітарного права, що викладені у підрозділах 1.2-1.3 розділу 1 Керівництва, стосуються повною мірою і внутрішніх збройних конфліктів.

1. 4. 15. Медичний і духовний персонал повинен кори­стуватися повагою та захистом, йому надається вся мож­лива допомога для забезпечення умов виконання ним своїх функцій.

1. 4. 16. Цивільне населення та окремі цивільні особи не можуть бути об'єктом нападу доти, доки вони не бе­руть безпосередньої участі у збройному конфлікті.

Забороняється віддавати накази і розпорядження щодо примусового переміщення цивільних осіб у зв’язку зі збройним конфліктом, якщо це не викликано вимога­ми їхньої безпеки.

Для неурядових організацій передбачається мож­ливість здійснення їх функцій щодо жертв збройних конфліктів. За узгодженням із державою-учасницею ни­ми можуть здійснюватися гуманітарні операції щодо на­дання допомоги цивільному населенню.

1. 4. 17. Кримінальне переслідування осіб, які вчини­ли воєнні та інші злочини в період збройного конфлікту неміжнародного характеру, здійснюється на підставі чинного законодавства України шляхом проведення досудового слідства і винесення судового вироку.

 

1.5. Загальні обов’язки командувачів, командирів (начальників) щодо дотримання норм міжнародного гуманітарного права

1. 5. 1. У службовій діяльності командувачі, команди­ри (начальники) повинні спиратись на норми міжнарод­ного гуманітарного права, які зобов'язують:

у мирний час:

• організовувати і брати участь у поширенні знань про міжнародне гуманітарне право серед підпорядкова­ного особового складу;

• забезпечувати вивчення права збройних конфліктів у процесі військового навчання і виховання військово­службовців;

• звертати увагу підлеглих на те, що за серйозні по­рушення норм міжнародного гуманітарного права чин­ним законодавством України передбачається притягнен­ня до кримінальної відповідальності;

• постійно підтримувати правопорядок і високу військову дисципліну, які є гарантом неухильного до­тримання усім особовим складом норм міжнародного гуманітарного права у разі збройного конфлікту;

• контролювати наявність у військовослужбовців посвідчень особи (військових квитків), особистого знака (розпізнавального медальйона), посвідчення про належність до медичного або духовного персоналу (дода­ток 2 до Керівництва);

• контролювати підготовку медичного персоналу і військових службових (службових) осіб юридичної служби, щодо вивчення норм міжнародного гуманітарного права;

під час збройного конфлікту:

• подавати особистий приклад у дотриманні норм права війни;

• вимагати від підлеглих знання і неухильного вико­нання норм права збройних конфліктів;

• припиняти порушення норм міжнародного гуманітарного права особовим складом і, у разі потреби, притягати до відповідальності осіб, які вчинили ці порушення;

• проявляти повагу до національних товариств Червоного Хреста (Червоного Півмісяця та інших гуманітарних товариств, які визнані і уповноважені урядом) за умови підпорядкування особового складу цих товариств законам воєнного часу та наказам І розпорядженням військового командування;

• сприяти, у межах можливостей, Міжнародному комітету Червоного Хреста у виконанні ним гуманітар­них функцій щодо забезпечення захисту і надання допо­моги жертвам збройних конфліктів.

1. 5. 2. Штаб оперативного командування повинен забезпечити командирів з'єднань, військових частин текс­тами Женевських конвенцій 1949 року про захист жертв війни, Додаткових протоколів до них від 8 червня 1977 року, Міжнародного Реєстру культурних цінностей, які знаходяться під спеціальним захистом, та Державного реєстру національного культурного надбання (пункти 1.2.39 та 1.2.40 Керівництва).

1. 5. 3. Для вирішення питань, що стосуються застосу­вання норм права війни, командувачі, командири (на­чальники) залучають юридичних радників, функції яких покладені на помічників командирів військових частин з правової роботи (юрисконсультів військових частин).