Відповідальність за порушення норм міжнародного гуманітарного права

1. 8. 1. Міжнародне гуманітарне право передбачає індивідуальну відповідальність фізичних осіб і зобов’язує держави, які беруть участь у збройному конфлікті, вживати заходів щодо припинення будь-яких порушень його вимог.

1. 8. 2. Військовослужбовці та працівники Збройних Сил України за порушення норм міжнародного гуманітарного права можуть бути притягнуті як до дисциплінарної, так і до кримінальної відповідальності.

Відповідальність військовослужбовців (громадян) Ук­раїни за злочини, пов’язані з порушенням норм міжна­родного гуманітарного права, їх кваліфікація і перелік наведені у додатку 5 до Керівництва.

1. 8. 3. Дії щодо застосування заборонених методів і за­собів ведення війни (збройного конфлікту) можуть бути вчинені як навмисно, так і з необережності.

1. 8. 4. До кримінальної відповідальності притягуються особи, які вчинили серйозні порушення міжнародного гуманітарного права.

Серйозні порушення норм права війни є воєнними злочинами.

До серйозних порушень міжнародного гуманітарного права відносяться:

• серйозні порушення, які спрямовані проти людей;

• серйозні порушення, які спрямовані проти майна;

• серйозні порушення, які вчинені шляхом віролом­ного використання міжнародно-визнаних розпізнаваль­них емблем (знаків) і сигналів.

1. 8. 5. До серйозних порушень міжнародного гуманітар­ного права, які спрямовані проти людей, відносяться:

• навмисне вбивство, катування та нелюдяне відношення;

• навмисне заподіяння тяжких страждань або серйозного каліцтва чи нанесення шкоди для здоров’я людини;

• напад на осіб, які знаходяться під захистом міжна­родного гуманітарного права (пункт 1.2.33 Керівництва);

• здійснення нападу невибіркового характеру, коли відомо, що це стане причиною надмірних людських втрат серед цивільного населення і спричинить збиток цивільним об'єктам;

• напад на установки і споруди, які містять у собі не­безпечні сили, коли відомо, що такий напад спричинить надмірні втрати серед цивільного населення або значні збитки цивільним об'єктам;

• напад на місцевості, що не обороняються, та демілітаризовані зони;

• неправомірний напад на культурні цінності, які чітко розпізнаються;

• проведення на людях медичних, біологічних або на­укових експериментів;

• нелюдяне відношення, яке супроводжується прини­женням гідності людини, у тому числі – застосування практики апартеїду, геноциду (пункти 1.2.11, 1.2.12 Керівництва) та інших дій, які ґрунтуються на расовій дискримінації;

• взяття заручників;

• здійснення актів терору;

• незаконне позбавлення волі (арешт);

• віддання наказу не залишати нікого в живих;

• депортація (пункт 1.2.15 Керівництва) чи незаконне переміщення населення окупованої території (як в ме­жах цієї території, так і поза ними);

• переміщення державою-окупантом частини власно­го цивільного населення на окуповану територію;

• позбавлення права на безпристрасне та нормальне судочинство;

• невиправдана затримка репатріації (пункт 1.2.17Керівництва) військовополонених або цивільних осіб;

• примушування до служби у збройних силах противника;

• обмеження доступу населення до їжі, води тощо.

1. 8. 6. Як серйозні порушення, спрямовані проти май­на, кваліфікуються такі дії, якщо вони не виправдані воєнною необхідністю (пункт 2.1.10 Керівництва):

• великомасштабні зруйнування майна;

• присвоєння майна у великих масштабах;

• знищення або розграбування власності противника;

• віддання на розграбування населеного пункту або місцевості;

• захоплення суден, що призначені для берегового ри­бальства або потреб місцевого мореплавства, госпіталь­них суден та суден, які здійснюють наукові і релігійні функції.

1. 8. 7. Як серйозні порушення, розглядається віролом­не використання розпізнавальних емблем (знаків, сиг­налів), якими позначаються особи і об’єкти, що користу­ються захистом права війни (додаток 2 до Керівництва).

1. 8. 8. За порушення норм міжнародного гуманітарного права, які не передбачають притягнення до криміналь­ної відповідальності, військовослужбовці несуть дис­циплінарну відповідальність відповідно до вимог статутів Збройних Сил України та нормативно-правових актів України, що передбачають матеріальну відповідальність.

Той факт, що порушення права збройних конфліктів було вчинено підлеглою особою, не звільняє її началь­ників від дисциплінарної чи кримінальної відповідальності, якщо вони мали в своєму розпорядженні інфор­мацію щодо намірів підлеглого і не вжили всіх можли­вих запобіжних заходів щодо відвернення порушень.

1.8.9. У разі серйозних порушень норм міжнародного гуманітарного права сторони, які знаходяться в збройно­му конфлікті, повинні вживати заходів як спільно, так і в індивідуальному порядку, у співробітництві з Ор­ганізацією Об’єднаних Націй та відповідно до Статуту Організації Об’єднаних Націй.

Кожна держава несе відповідальність за розшук осіб, які вчинили або наказали вчинити воєнні злочини (включаючи ті злочини, що стали результатом невжи­вання запобіжних заходів, які мали б бути вжиті).

Той, хто звинувачується, має бути виданий на вимо­гу іншої держави, якщо його не було притягнуто до су­ду за серйозні порушення міжнародного гуманітарного права в його державі.

 

Врахування норм міжнародного гуманітарного права у ході

Підготовки та ведення воєнних дій

Загальні положення

2. 1. 1. Генеральний штаб Збройних Сил України під час стратегічного планування відсічі збройної агресії та ліквідації збройного конфлікту дотримується норм міжнародного гуманітарного права* (стаття 2 Закону України «Про оборону України»).

2. 1. 2. Командувач, командир і штаб об’єднання, з’єднання, військової частини, начальники родів військ, спеціальних військ і служб та командири підрозділів, виконуючи поставлені завдання, повинні забезпечити до­тримання норм права війни, передбачивши всі можливі запобіжні заходи з метою уникнення, а якщо це немож­ливо - зведення до мінімуму втрат серед цивільного на­селення та збитків цивільним об'єктам.

2.1.3. Міжнародне гуманітарне право не змінює вста­новленого порядку підготовки та ведення воєнних дій, во­но лише змушує командувачів, командирів (начальників) всіх рівнів у процесі управлінської діяльності враховува­ти певні обмеження і заборони на застосування сили.

2. 1. 4. Діяльність командувачів, командирів (начальників) щодо підготовки об’єднань, з’єднань, військових частин і підрозділів до виконання визначених їм завдань та управління ними в ході воєнних дій повинна здійснюватись із урахуванням принципів права війни: закон­ності, обмеження, розрізнення, сумірності, гуманності та воєнної необхідності.

2. 1. 5. Принцип законності полягає в суворому і точно­му дотриманні усіма органами військового командуван­ня, військовослужбовцями та працівниками Збройних Сил України норм міжнародного гуманітарного права.

2. 1. 6. Принцип обмеження полягає у тому, що право сторін, які знаходяться у збройному конфлікті, щодо вибору методів і способів ведення війни не є необмеженим (пункт 1.1.2 Керівництва).

2. 1. 7. Принцип розрізнення полягає у здійсненні в ході підготовки та ведення воєнних дій чіткого розмежування між цивільними особами і комбатантами, між цивільними та воєнними об’єктами, з метою забезпечення захисту цивільного населення і цивільних об’єктів від наслідків воєнних дій та зосередження дій військ (сил) лише проти воєнних об’єктів противника.

2. 1. 8. Принцип сумірності полягає в тому, що сторони, які воюють, у ході ведення воєнних дій не повинні завда­вати шкоди цивільним об'єктам та спричиняти втрати серед цивільного населення, які будуть надмірними, для до­сягнення достатньої чисельної переваги над противником.

Принцип сумірності не може бути виправданням зруйнувань у необмежених масштабах або нападів на цивільні особи та об’єкти(Глава IV Додаткового протоколу І до Женевських конвенцій 1949 року про захист жертв війни від 8 червня 1977 року).

Підлеглим повинні віддаватись відповідні вказівки щодо правил поведінки в бою (загальні, які викладені в Кодексі поведінки учасників бойових дій (додаток 6 до Керівництва), або спеціальні).

2. 1. 9. Принцип гуманності полягає у виявленні пова­ги та забезпеченні захисту щодо людей, які не беруть безпосередньої участі у воєнних діях, включаючи осіб зі складу збройних сил противника, які склали зброю чи припинили брати участь у воєнних діях внаслідок пора­нення, хвороби або за будь-якої іншої причини.

2.1.10. Принцип воєнної необхідності полягає у встанов­ленні особливих випадків, де допускається відступ від принципів захисту певних категорій осіб і об’єктів для забезпе­чення виконання поставленого завдання. У таких випадках захист може бути обмежений, призупинений або знятий.

Вказаний принцип виправдовує лише ті дії, які не за­боронені правом війни та є єдино можливими для вико­нання поставленого завдання.

Використовуючи принцип воєнної необхідності, ко­мандувач, командир (начальник) повинен вжити всіх за­ходів, щоб звести до мінімуму випадкові втрати та безцільні руйнування.

З метою недопущення розширеного тлумачення принципу воєнної необхідності визначаються особливі випадки відступу від вимог захисту:

• зруйнування або захоплення об’єктів, які знахо­дяться під захистом міжнародного гуманітарного права (пункт 1.2.51 Керівництва);

• використання захоплених стаціонарних санітарних закладів;

• зруйнування на окупованій території;

позбавлення імунітету культурних цінностей, які знаходяться під загальним захистом («Позбавлення імунітету» означає позбавлення захисту, встановле­ного нормами міжнародного гуманітарного права);

• позбавлення імунітету культурних цінностей, які знаходяться під спеціальним захистом (використо­вується лише як надзвичайний захід) (стаття 11 Конвенції про захист культурних цінностей на випадок збройного конфлікту від 14 травня 1954 року);

• зруйнування об’єктів, які необхідні для виживання цивільного населення (лише на своїй території і як обо­ронний захід для відбиття вторгнення противника);

• заборона організаціям цивільної оборони виконувати покладені на них завдання.

Для командувача (командира, начальника) викорис­тання принципу воєнної необхідності є винятковим захо­дом, оскільки надто часті випадки його застосування ав­томатично знищують цінність захисту, який надає міжнародне гуманітарне право, та негативно відбивають­ся на стані військової дисципліни підпорядкованого осо­бового складу.

2.1.11. Під час підготовки та у ході ведення воєнних дій варто чітко розрізняти віроломство (пункт 1.2.44 Керівництва) і воєнні хитрощі.

Під воєнними хитрощами мають на увазі дії, які спрямо­вані на те, щоб ввести противника в оману щодо стану, положення і характеру дій об’єднання, з’єднання, військової частини (підрозділу) та спонукати його діяти необачливо. До таких дій відносяться:

• маскування (із використанням умов місцевості, ка­муфляжних фарб, маскувальних сіток та димів);

• проведення заходів з активного маскування (ство­рення хибних цілей, відволікаючі удари);

• демонстративні дії;

• дезінформація;

• імітація військових об’єктів з використанням технічних засобів (електронних приборів, засобів зв’язку тощо);

• застосування кодів, паролів і сигналів противника;

• влаштування засад;

• інші дії, які не є віроломством.