Поховання тіл загиблих (померлих) у збройних конфліктах

2.5.3.1. Організація своєчасного виносу з поля бою та поховання тіл загиблих та померлих військовослужбовців є одним із найважливіших обов'язків командирів (начальників).

Заходи щодо розшуку, збору, розпізнавання та похо­вання тіл загиблих (померлих) організовуються негайно, тільки-но дозволить обстановка, і проводяться з метою попередження виникнення та поширення осередків епідемій захворювань (інфекцій), недопущення випадків мародерства, встановлення особистості загиблих (помер­лих) та їхнього гідного поховання відповідно до загаль­нолюдських принципів.

У разі відсутності у загиблого в бою військовослуж­бовця документів (особистого знака чи розпізнавального медальйона), для його розпізнавання наказом командира військової частини призначається комісія у складі ко­мандира роти (батареї) або взводу, представника медич­ної служби та командира підрозділу (команди) з ор­ганізації поховання.

2.5.3.2. Поховання тіл загиблих (померлих) із числа військовослужбовців противника, а також інших жертв збройних конфліктів організовує заступник командира з'єднання, військової частини по тилу.

Збір загиблих (померлих), їхнє розпізнавання і похо­вання, а також влаштування могил та цвинтарів здійснюється підрозділами (командами) на чолі з офіцера­ми, які призначені наказом командира військової частини.

У розпорядження командирів цих підрозділів (ко­манд) виділяються необхідні транспортні засоби, інстру­менти, матеріали та дезінфікуючі засоби.

2.5.3.3. Тіла загиблих (померлих) із числа військово­службовців противника, а також інших жертв збройних конфліктів зосереджуються у призначених районах.

Факт смерті, по можливості, повинен засвідчуватися представником медичної служби.

У ході заходів щодо встановлення особистості, за на­явності ідентифікаційної інформації (документи, особис­тий знак чи розпізнавальний медальйон), складаються поіменні списки загиблих (померлих) із вказанням:

• державної належності (громадянства) військово­службовця;

• військового або особистого номера;

• прізвища, імені та по батькові;

• дати народження;

• інших відомостей, які знаходяться в посвідченні особи чи розпізнавальному медальйоні;

• дати і місця смерті;

• відомостей, які стосуються характеру поранення (каліцтва), хвороби і причини смерті.

У разі неможливості розпізнавання, якщо дозволяє обстановка, складається опис зовнішності (образ) загиб­лого (померлого), дактилоскопіювання пальців рук і до­лонь, його картка або робиться фотографування в анфас і в профіль для спроможності встановлення його особис­тості в майбутньому.

2.5.3.4. Дублюючий елемент розпізнавального ме­дальйону або сам медальйон, якщо він не містить дублю­ючого елемента, залишається на тілі загиблого (померло­го) як під час поховання, так і спалювання.

Половина подвійного розпізнавального медальйону, заповіт та інші документи, які мають значення для сім'ї загиблого (померлого), гроші, предмети, що знайдені на тілі і мають об'єктивну або суб'єктивну цінність, після складання опису в двох примірниках запечатуються в конверт, із вкладенням другого примірника опису, і разом з актами про здійснення поховання та списками за­гиблих (померлих) відправляються до Національного Довідкового Бюро[2].

Особисті речі військовослужбовців, які загинули (по­мерли), відсилаються їх родичам, які мають право наслідування по закону. Предмети військового обмунди­рування (за винятком інвентарних речей), що належать особам офіцерського складу і прапорщикам (мічманам), відсилаються родичам разом із особистими речами, а речі, що належать старшинам, сержантам та рядовому складу - здаються на склади військових частин.

2.5.3.5. Для цвинтарів і окремих могил вибираються кращі ділянки відкритої і сухої місцевості (сквери, площі, узлісся лісів або гаїв, перехрестя доріг тощо).

Контроль за дотриманням санітарно-гігієнічних ви­мог під час вибору місць для поховання військовослуж­бовців, які загинули в бою (померли), а також у разі очи­щення поля бою організовують начальники медичної служби з'єднань, військових частин. За необхідності здійснюються дезінфекційні заходи.

Після відповідного оформлення цвинтарі (могили) здаються по актах представникам місцевих органів вико­навчої влади або військових комісаріатів, які в подаль­шому відповідають за їхній стан.

2.5.3.6. Поховання тіл загиблих (померлих) або їх ос­танків, по можливості, повинно проводитися індивіду­ально, відповідно до звичаїв і обрядів релігії, до якої вони належали.

Спалювання трупів здійснюється лише в тому випад­ку, якщо це продиктовано нагальними міркуваннями санітарного порядку або мотивами, пов'язаними з релігією загиблих (померлих).

2.5.3.7. Після поховання командиром підрозділу (ко­манди) з організації поховання складається акт про його проведення, з описанням місця, де воно було здійснене (із вказанням точних географічних координат). До цього акта додаються поіменні списки розпізнаних тіл та відо­мості щодо кількості нерозпізнаних тіл і їхнього опису.

Акти про поховання та поіменні списки загиблих (по­мерлих) завіряються підписом особи, яка є відповідаль­ною за поховання, із прикладанням гербової печатки військової частини (організації) і затверджуються стар­шим командиром (начальником).

Тільки-но дозволить обстановка і, щонайпізніше, із закінченням воєнних дій, ці акти, списки і пакети з ре­чами загиблих (померлих) по каналах міжнародного зв'язку у встановленому порядку передаються компе­тентним органам державної влади протилежної сторони.

 

Військовополонені

2.5.4.1. З військовополоненими (пункт 1.2.31 Керів­ництва) слід поводитись гуманно, не допускати щодо них актів насильства, залякування та образ.

Військовополонені у повному обсязі зберігають свою ци­вільну правоздатність, якою вони користувались до полону.

Пораненим і хворим із числа військовополонених по­винна надаватись своєчасна медична допомога.

До офіцерів та військовополонених, які прирівняні до них, необхідно ставитися з повагою, відповідною до їхнього звання та віку.

Військовополонені підпорядковуються законам, військовим статутам і наказам тієї держави, збройні си­ли якої їх захопили. Остання має право вжити судових або дисциплінарних заходів відносно будь-якого військо­вополоненого, який скоїв порушення цих законів, військових статутів або наказів. Військовополонений мо­же бути покараний лише один раз за один і той же про­ступок або по одному і тому ж звинуваченню.

2.5.4.2. Статус військовополоненого і право на відповідне поводження з ним набирають силу з моменту взяття військовослужбовця у полон.

2.5.4.3. Військовополонений зобов'язаний пред'являти своє посвідчення особи за будь-якої вимоги.

Посвідчення особи у військовополоненого не вилу­чається, а за відсутності такого в корпусних пунктах прийому військовополонених йому оформляється і ви­дається тимчасове посвідчення особи.

2.5.4.4. У тому випадку, якщо підрозділ, який захо­пив військовополонених, не в змозі забезпечити їх еваку­ацію, утримання та охорону доти, доки евакуація не ста­не можливою, цьому підрозділу слід звільнити військово­полонених та вжити заходів щодо забезпечення:

• власної безпеки (наприклад, швидко висунутися в інший район);

• безпеки тих, кого звільняють (наприклад, передати відомості про них тим, хто зможе прийти на допомогу, забезпечити сигнальними засобами для позначення місця знаходження).

2.5.4.5. Допит військовополонених повинен проводи­тись зрозумілою для них мовою, без застосування кату­вань та інших примусових заходів.

Під час допиту кожний військовополонений зобов'яза­ний повідомити лише своє прізвище, ім'я та по батькові, військове звання, дату народження і особистий номер або, через брак такого, іншу рівноцінну інформацію.

2.5.4.6. Військовополонених слід обшукати, роззброїти, забезпечити їх захист, надати медичну допо­могу і евакуювати.

2.5.4.7. Усі речі та предмети особистого користування (крім зброї, військового спорядження і бойових доку­ментів), засоби індивідуального захисту, знаки розпізнавання та державної належності, нагороди (відзнаки), предмети обмундирування і харчування, грошові суми та предмети, що мають суб'єктивну цінність, залишаються у власності військовополонених. Виняток складають ви­падки, коли вилучення вказаних предметів і речей диктується необхідністю забезпечення безпеки військовопо­лонених. У такому разі вилучення здійснюється лише за розпорядженням офіцера, який відповідає за утримання військовополонених, після складання акта і видачі військовополоненому розписки із розбірливо вказаними посадою, військовим званням, прізвищем, іменем та по-батькові особи, яка видала цю розписку.

Усі зазначені в розписці речі, а також грошові суми повинні бути повернуті військовополоненим із закінчен­ням їхнього полону в тому вигляді, у якому вони були вилучені.

2.5.4.8. У ході воєнних дій військовополонені в короткий термін виводяться з районів воєнних дій до бри­гадного пункту прийому військовополонених з метою проведення їх первинної реєстрації[3].

Виведення військовополонених з району воєнних дій здійснюється із дотриманням заходів, спрямованих на забезпечення їхньої безпеки, в супроводі команди, при­значеної наказом командира військової частини.

У небезпечній зоні дозволяється тимчасово утримува­ти лише тих військовополонених, які за станом свого по­ранення або хвороби під час евакуації будуть піддані більшому ризику для їхнього життя.

2.5.4.9. Бригадний пункт прийому військовополоне­них створюється за наказом командира військової части­ни поза бойовим порядком військової частини.

Розміщення бригадних пунктів прийому військовопо­лонених має забезпечувати військовополоненим безпеку їхнього життя і здоров'я.

До початку воєнних дій наказом командира військо­вої частини визначається місце розташування бригадно­го пункту прийому військовополонених, його кордони та адміністрація.

За організацію роботи бригадного пункту прийому військовополонених та матеріальне забезпечення військо­вополонених відповідає заступник командира військової частини по тилу, який ще у мирний час повинен скласти схему організації бригадного пункту військовополонених, забезпечити підготовку адміністрації та відповідної ма­теріальної бази (огородження, позначки, списки, бланки документів, журнали обліку тощо).

Адміністрація бригадного пункту прийому військово­полонених здійснює первинну реєстрацію військовополо­нених, організовує заповнення та відправлення карток-повідомлень про взяття в полон (додаток 7 до Керівництва), вивішує тексти Женевської конвенції від 12 серпня 1949 року про поводження з військовополоне­ними, веде необхідну документацію.

2.5.4.10. Первинна реєстрація оформляється поімен­ним списком із вказанням прізвища, імені та по-бать­кові, військового звання, дати народження та особистого номера (або іншої рівноцінної інформації). Начальник, який здійснює реєстрацію, зобов'язаний довести до військовополонених їх статус, права, обов'язки і правила поводження зрозумілою для них мовою.

2.5.4.11. За вказівкою начальника штабу об'єднання військовополонені евакуюються, із дотриманням заходів безпеки, до корпусних пунктів прийому військовополонених (як правило, у пішому порядку).

Конвой для супроводження військовополонених виділяється від відповідних військових частин.

2.5.4.12. Місця корпусних пунктів прийому військо­вополонених, табору військовополонених оперативного командування, порядок їх матеріального забезпечення, маршрути для пересування військовополонених та кількість транспорту для евакуації військовополонених визначаються заступником командувача військ опера­тивного командування по тилу.

2.5.4.13. Конвоювання військовополонених із корпус­них пунктів прийому військовополонених до табору військовополонених оперативного командування здійснюється підрозділами, які визначені рішенням ко­мандувача військ оперативного командування, під керівництвом начальника конвою у пішому порядку або на спеціально виділеному автотранспорті.

У ході масової евакуації військовополонених для їх конвоювання можуть призначатись підрозділи запасних військових частин оперативного командування.

Кількість військовополонених для конвоювання у пішому порядку не повинна перевищувати 1200 осіб на один конвой літом і 800 осіб - зимою. При швидкості ру­ху - 3-4 км/год, величина добового переходу складає 20 – 25 кілометрів.

Під час конвоювання влаштовуються привали:

малі - кожний час руху на 10-15 хвилин;

великі - через 4-5 годин руху на 2-3 години.

Для підсилення охорони великих колон можуть виділятись службові собаки або виставлятись бокові до­зори (на віддаленні 20 - 25 м від маршруту руху).

Маршрути для пересування військовополонених по­винні призначатись осторонь від корпусних авто­мобільних доріг, доріг оперативних командувань та ра­йонів розташування військ і тилових об'єктів.

2.5.4.14. Евакуація військовополонених за межі ра­йону ведення воєнних дій здійснюється, як правило, залізничним (водним) транспортом. Станції (пристані) завантаження військовополонених призначаються осторонь від районів розташування військ і тилових об'єктів. В окремих випадках, залежно від умов обстановки, евакуація військовополонених може здійснюватись авто­транспортом або у пішому порядку.

Відправлення військовополонених залізничним транспортом повинно здійснюватись у вагонах, які об­ладнані під перевезення людей, мають необхідний запас палива для обігрівання в зимовий час та за умов дотри­мання санітарних вимог.

2.5.4.15. Умови розміщення військовополонених повинні бути не менш сприятливими, ніж ті, в яких знахо­дяться війська держави, яка тримає їх у полоні.

Забороняється:

• розміщення таборів (пунктів) військовополонених поблизу підприємств атомної енергетики, хімічних і інших потенційно небезпечних об'єктів промисловості, а також воєнних об'єктів;

• використання таборів (пунктів) військовополоне­них, а також самих військовополонених для захисту їхньою присутністю воєнних об'єктів або будь-яких районів сторони, яка їх утримує.

2.5.4.16. У термін не пізніше 7 днів із моменту взят­тя його у полон (прибуття на бригадний пункт прийому військовополонених) військовополоненому має надаватись можливість заповнити і відправити картку-повідомлення про взяття в полон (додаток 7 до Керівництва):

одну - своїй сім'ї;

іншу - до Центрального Довідкового Агентства.

На випадок переміщення військовополонених їм офіційно повинні доводитися час їх відправлення та но­ва поштова адреса.

У такому разі їм дозволяється брати з собою особисті речі, вага яких не повинна перевищувати 25 кг на одно­го військовополоненого.

2.5.4.17. Табори (пункти прийому) військовополонених, якщо дозволяє обстановка, повинні бути позначені буквами «PW» або «PG»[4] та розташовані таким чином, щоб їх чітко було видно з повітря.

2.5.4.18. Формування та утримання груп військовопо­лонених, по можливості, проводиться з урахуванням особливостей їх військового звання, національності, мови, віросповідання, статі та звичаїв.

Військовополонені, які служили в одних і тих зброй­них силах, не повинні розділятися, окрім, як за їх згодою.

Військовополоненим необхідно надавати можливість для виконання релігійних обрядів, зайняття спортом, са­моосвітою та інтелектуальною діяльністю.

2.5.4.19. Розподіл військовополонених за категоріями здійснюється у таборі військовополонених оперативного командування уповноваженим Військової служби право­порядку у Збройних Силах України. Робота цього упов­новаженого забезпечується через перекладача табору.

В корпусних та бригадних пунктах прийому військо­вополонених здійснюється розподіл військовополонених офіцерів від інших категорій військовослужбовців, а та­кож – жінок від чоловіків.

2.5.4.20. У таборі військовополонених оперативного командування військовополонені розташовуються у відо­кремлених містечках, а в окремих випадках - у наметах або інших спорудах, встановлених (побудованих) силами військовополонених.

Територія табору військовополонених повинна бути огороджена колючим дротом в два ряди кілків висотою 2 метри. Із зовнішнього боку табору обладнується кон­трольно-слідова смуга шириною не менше 6 метрів.

2.5.4.21. Охорона військовополонених здійснюється:

• у таборі військовополонених оперативного команду­вання - підрозділами, призначеними рішенням команду­вача військ оперативного командування;

• на корпусних пунктах прийому військовополонених — підрозділами, призначеними рішенням командувача армійського корпусу;

• на бригадних пунктах прийому військовополонених - силами адміністрації цих пунктів.

2.5.4.22. Начальник табору військовополонених опе­ративного командування передає військовополонених уповноваженому Військової служби правопорядку у Збройних Силах України за актом. Евакуація до тилово­го табору здійснюється лише після проведення санітар­
но-протиепідемічних заходів серед військовополонених.

2.5.4.23. Харчування військовополонених у бригад­них пунктах прийому військовополонених здійснюється за рахунок фондів військових частин за спеціально встановленими нормами і організовується, по можливості, з урахуванням звичного для них режиму і раціону.

Під час конвоювання на відстань до 50 км можуть видаватися продукти, що не потребують термічної обробки.

Якщо конвоювання здійснюється на більшу відстань, військовополоненим один раз на добу видається гаряча їжа. У цьому випадку для обслуговування військовопо­лонених виділяються польові кухні або котли з відповідним обладнанням.

Організація харчування військовополонених на шляху покладається на помічника начальника конвою по забезпеченню, який призначається зі складу пункту прийому військовополонених. У його розпорядження виділяється господарча команда із розрахунку 1 особа на 100 – 150 військовополонених.

2.5.4.24. Обмундируванням, білизною і взуттям військовополонені забезпечуються за рахунок трофейно­го або, за необхідності, – й того, що було у вжитку, речового майна вітчизняного виробництва (із врахуванням пори року).

2.5.4.25. Медичне обслуговування військовополонених під час перебування їх в дивізійних (бригадних) пунктах військовополонених та під час конвоювання здійснюється медичним персоналом, виявленим із числа військовополонених.

2.5.4.26. Для надання медичної допомоги використо­вуються, в першу чергу, трофейні медикаменти.

Забезпечення предметами особистої гігієни першої необхідності здійснюється таким самим чином.

2.5.4.27. За необхідності поранені та хворі військовополонені тимчасово евакуюються у встановленому по­рядку до медичних підрозділів військових частин, де тимчасово розташовуються окремо від військовослуж­бовців Збройних Сил України.

Ті, хто потребує кваліфікованої та спеціалізованої медичної допомоги, направляються до госпіталів для військовополонених.

2.5.4.28. Медичні огляди військовополонених повинні проводитись не рідше ніж один раз на місяць.

2.5.4.29. Працездатні військовополонені з числа рядового складу, крім робіт з обладнання та утримання місць їхнього розташування, можуть у примусовому порядку залучатись до виконання робіт невоєнного характеру, які не пов'язані із ризиком для їхнього життя і здоров'я, з урахуванням віку, статі та фізичних якостей.

До таких робіт можуть відноситись:

• сільськогосподарські роботи;

• роботи в добувній або переробній галузі промисловості (за винятком металургійної, машинобудівної та хімічної промисловості);

• навантажувально-розвантажувальні роботи;

• торгова діяльність, мистецтво та ремесло;

• роботи у домашньому господарстві;

• комунальні послуги.

Розподіл військовополонених на роботи здійснюється начальником табору військовополонених оперативного командування[5].

Притягнення до небезпечних видів робіт (у тому числі до розмінування) може здійснюватися лише за письмовою згодою самих військовополонених.

Військовополонені з числа командного складу мо­жуть залучатися до робіт лише як особи, які керують та контролюють роботу військовополонених із числа рядо­вого складу.

Тривалість і умови праці повинні відповідати нор­мам, установленим чинним законодавством України.

2.5.4.30. На військовополонених можуть бути накла­дені такі дисциплінарні стягнення:

• штраф у розмірі не більше 50% авансу в рахунок грошового забезпечення і платні за виконання робіт[6] на термін не більше 30 діб;

• позбавлення пільг, які надані додатково до тих, які передбачені Женевською конвенцією від 12 серпня 1949 року про поводження з військовополоненими;

• позачергові наряди, тривалістю не більше двох годин на день;

• арешт.

Право накладати вказані стягнення мають начальни­ки табору військовополонених оперативного команду­вання, корпусного та бригадного пунктів прийому військовополонених або їх заступники.

2.5.4.31. Застосування зброї проти тих військовополонених, які скоюють втечу або намір втечі, є заходом над­ звичайного характеру, якому завжди повинні передувати попередження, що відповідають обставинам.

До військовополоненого, який був затриманий під час спроби втечі, застосовується лише одне із дис­циплінарних стягнень.

 

Цивільне населення

2.5.5.1. Цивільне населення та окремі цивільні особи знаходяться під захистом, який забороняє:

• перетворювати їх в об'єкти нападу;

• використовувати для захисту певних пунктів або районів від нападу противника (зокрема, для захисту військових об'єктів);

• здійснювати напади невибіркового характеру (пункт 2.4.3 Керівництва).

2.5.5.2. Жінки і діти користуються особливою пова­гою, міжнародне гуманітарне право передбачає їх захист від зґвалтування, примусу до проституції та будь-яких інших непристойних зазіхань.

2.5.5.3. Цивільні особи, які підозрюються в участі у збройному конфлікті, затримуються і передаються пра­воохоронним органам.

До моменту передачі забезпечується їхня охорона від можливого зазіхання на фізичну недоторканність.

2.5.5.4. Забороняється знищення, вивіз або приведення в несправність об'єктів, що необхідні для виживання цивільного населення (запасів продуктів харчування, cільськогосподарських районів, в яких виробляються продукти харчування, посівів, худоби, споруд, призначе­них для постачання питною водою і збереження її запасів, іригаційних споруд тощо), якщо вони не викорис­товуються в інтересах військових частин (підрозділів) противника або прямої підтримки їх бойових дій.

Знищення, вивезення або приведення в несправність таких об'єктів не повинно призводити до голоду та виму­шеного виїзду цивільного населення.

2.5.5.5. Припускається знищення, вивезення або при­ведення в несправність об'єктів, які необхідні для вижи­вання цивільного населення, в інтересах оборони своєї національної території від вторгнення противника у разі воєнної необхідності (пункт 2.1.10 Керівництва).