Поняття і предмет філософії права.

Філософія права – це розділ філософії та юриспруденції, який займається дослідженням сенсу права, його сутності та поняття, його місця у світі, його цінності та значимості, його ролі в житті людини, суспільства і держави, у долях народів і людства.

Предметом є право узяте в його основних системних якостях, право як цілісна система. У предмет входить: вивчення причин появи права; розкриття його суті, тобто його природа і суть. Але навіть, незважаючи на уявну ясність предмета, існує величезний розкид точок зору. Ці точки зору дрейфують від юридичних визначень предмета до філософських:

· Предмет філософії права - прагнення і бажання абстрагуватися від технічних особливостей його функціонування; у такому розумінні предмет зводиться до його сутнісних характеристик, смисловій нагруженности.

· Предмет філософії права - це право в його розрізненні із законом (Нерсесянц).

· Предмет філософії права - методологія дослідження правових явищ громадського життя; методологія - це одна з проблем сучасного дослідження права. Розробка методології дослідження - це ключ до розробки самого права.

· Предмет філософії права - це його духовне буття або правосвідомість.

· Предметом філософії права є:

· - сенс і призначення права;

· - право як засіб саморегуляції суспільства як міри влади;

· - культурні підвалини права;

· - сутність права в його співвідношенні з законом;

· - історія вчень про право або системи методів пізнання права.

Співвідношення теорії держави та права з деякими юридичними та неюридичними соціально-гуманітарними науками.

Не важко довести, що ТДП - суспільна наука. Це зумовлено тим, що об'єкт ТДП - це державно-правова дійсність, яка є складною системою взаємопов'язаних суспільних явищ (і ця система формується довкола таких соціальних феноменів, як держава і право). При цьому, як вже підкреслювалось, ТДП вивчає цю державно-правову дійсність в контексті та в інтересах юридичної практики, що й дозволяє кваліфікувати ТДП як юридичну науку.

Оскільки ТДП є соціальною (або суспільною, або соціально-гуманітарною) юридичною наукою, то очевидно, що вона найтісніше пов'язана з блоком соціально-гуманітарних та юридичних наук. Тому для більш чіткого та точного усвідомлення місця ТДП у системі наукового знання важливо мати певні уявлення стосовно співвідношення ТДП з основними соціально-гуманітарними науками.

• ТДП тісно пов'язана та взаємодіє з неюридичними науками, які можна віднести до соціально-гуманітарного блоку;

• об'єкти ТДП та неюридичних наук, що належать до соціально-гуманітарного блоку, співпадають лише частково;

• предмети ТДП та неюридичних наук, що належать до соціально-гуманітарного блоку, є різними;

• ТДП виступає певним адаптером неюридичного соціально-гуманітарного теоретичного знання в процесі введення цього знання до юридичної сфери;

• знання, що формує ТДП, носить більш прикладний, з точки зору юриспруденції, характер, ніж знання, що міститься в неюридичних соціально-гуманітарних науках;

• після адаптування неюридичного знання, що міститься в неюридичних соціально-гуманітарних науках, до практичних завдань юриспруденції, це знання є основою для виникнення самостійних юридичних наук (наприклад, юридична психологія, судова медицина тощо). При цьому знання, що міститься в останніх науках, носить більш прикладний характер, ніж знання, що формує зміст ТДП.

ТДП є деякою мірою специфічною наукою, що виступає певним теоретичним "містком" між соціально-гуманітарними науками неюридичного профілю та юридичними галузевими науками. ТДП забезпечує приток (пристосування) теоретичних ідей, принципів, концепції тощо, які напрацьовані в неюридичних науках, у галузеві юридичні науки.

При аналізі співвідношення ТДП з будь-якими юридичними науками (базовими галузевими чи спеціалізованими) слід враховувати, що останні можуть сприйматися в двох взаємообумовлених, але неідентичних смислах як: (1) система юридичних норм, що регулюють ту чи іншу сферу суспільних відносин; (2) система знань про правове регулювання тієї чи іншої сфери суспільного життя.

Говорячи про співвідношення теорії держави і права з іншими юридичними науками, необхідно, мати на увазі, що в системі права поруч з базовими галузевими науками можна виділяти спеціалізовані юридичні науки. Деякі автори вважають, що базові галузеві є "первинними право галузевими структурами в системі права", поруч з якими "формуються і вторинні, які умовно можна іменувати комплексними правовими нормами". Саме ці вторинні утворення і називають спеціалізованими юридичним науками.

Спеціалізовані юридичні науки, як і у випадку з базовими галузевими юридичними науками, тісно взаємопов'язані з ТДП. При цьому:

• об'єкти ТДП та спеціалізованих юридичних наук (у тому числі наук міжнародного права) частково збігаються, при цьому об'єкт ТДП, взятий у першому наближенні, є ширшим ніж об'єкт спеціалізованих юридичних наук. Якщо ж об'єкт ТДП взяти у другому наближенні, то він частково перетинається з об'єктами спеціалізованих юридичних наук;

• предмети ТДП та спеціалізованих юридичних наук (у тому числі наук міжнародного права) різні. Вони формуються залежно від тих цілей та завдань, які вони вирішують в системі юридичних наук. • ТДП виступає загальнометодологічною основою пізнавальної та практичної діяльності в юридичній сфері;

• ТДП вивчає державно-правову дійсність не в окремій країні та/або групі країн, а в цілому безвідносно від територіально-національної приналежності її проявів, спеціалізовані юридичні науки, як правило, пізнають юридичні норми та механізми правового регулювання конкретної держави (або групи держав, що визнали ті чи інші норми міжнародного права);

• спеціалізовані юридичні науки (у тому числі науки міжнародного права) більш конкретні, ніж ТДП;

• об'єкти спеціально-юридичних наук носять подвійний характер з точки зору своєї природи: з одного боку, вони стосуються державно-правової дійсності (юридична складова об'єкта спеціально-юридичних наук), а з другого, - вони пов'язані з якісно відмінною від державно-правової дійсності сферою - з природознавством (неюридична складова об'єктів спеціально-юридичних наук).

• об'єкти ТДП та спеціально-юридичних наук перетинаються лише в юридичній складовій об'єктів спеціально-юридичних наук, тоді як в неюридичній складовій об'єкта спеціально-юридичних наук вони іноді навіть не торкаються один одного;

• предмети ТДП та спеціально-юридичних наук якісно відмінні.

Таким чином, резюмуючи викладене відносно співвідношення об'єктів та предметів ТДП та неюридичних соціально-гуманітарних та юридичних наук, слід відзначити, що:

• об'єкт ТДП має свою межу перетину з об'єктом будь-якої юридичної науки;

• предмети ТДП та інших юридичних наук різні, хоча й мають точки дотику;

• ТДП виступає певним адаптером неюридичного як природничого, так і соціально гуманітарного знання в процесі введення цього знання до юридичної сфери;

• ТДП відіграє значну методологічну роль в юридичному знанні.

Стадії правозастосовного процесу.

1 Установлення фактичної основи справи;

2 Установлення юридичної основи справи;

3 Ухвалення рішення в справі.

На першій стадії здійснюється збір і аналіз усього достовірного фактичного матеріалу (юридично значимої інформації), що ставиться до даної юридичної справи, з метою встановлення об'єктивної істини по цій справі.

На другій стадії дається юридична оцінка фактичному матеріалу даної справи на основі вибору відповідної галузі й норми права, тлумачення її тексту, викладеного в офіційному друкованому виданні.

На третій стадії (завершальної, основний - інші підготовчі) у справі приймається рішення (повинне бути обґрунтованим, законним, доцільним, справедливим) і виноситься так званий правозастосовний акт (зовні виражає рішення справи), прикладом якого є рішення або вирок суду, наказ керівника підприємства й т.д.