ТОП 10:

Найбільш розповсюджені методи пізнання державно-правової дійсності, їх загальна характеристика.



У сучасній науці загальнонауковим методом пізнаннявизнається діалектичний метод, який є філософською основою теорії держави і права. Матеріалістичний підхід до держави і права дозволяє простежити зв'язок держави і права із суспільними процесами.

Часткові методи наукового пізнання,що застосовуються всіма на­уками, включаючи теорію держави і права, конкретизують загаль­ний метод пізнання, співвідносяться з ним як ціле й частка. До них належать: системно-структурний, функціональний, кількісного й якісного аналізу, порівняльний, моделювання, експериментальний.

Системно-структурний метод обумовлений тим, що будь-яка си­стема являє собою цілісну, впорядковану множину елементів, взаємо­дія яких породжує нові, не притаманні кожному з них окремо якості. Держава і право є складними системними утвореннями, отже, необ­хідність застосування цього методу в теорії держави і права продик­тована саме системним характером цих явищ. Основними елемента­ми держави є органи державної влади, а права — правові норми.

Функціональний метод дозволяє проаналізувати соціальне при­значення держави і права, зміст їхніх функцій, сприяє глибшому опа­нуванню сутності, пошуку шляхів удосконалення і підвищення їх ефективності, допомагає зрозуміти їх місце в суспільстві. Необхід­ність використання цього методу пов'язана з функціональним харак­тером держави, права, їх елементів, впливом на суспільні відносини з метою їх упорядкування, стабілізації.

Метод кількісного і якісного аналізу є одним з найпоширеніших у теорії держави і права. Кількісний аналіз необхідний, оскільки будь-яке державно-правове явище має свою кількісну і якісну визначеність, врахування якої обов'язкове для об'єктивного пізнання. Кіль­кісний і якісний аналіз правових явищ доповнюють один одного. Якісний аналіз сприяє проникненню в саму суть державно-правових явищ, а кількісний дозволяє її конкретизувати.

Але вивчення права, ефективності його норм не можна зводити лише до кількісних показників. Головне — простежити якісні зру­шення в державно-правовому житті суспільства. А це потребує істо­ричних досліджень того, чим це явище було і чим воно стало. Без цього статистичні дані не можуть дати об'єктивних результатів.

Порівняльний метод відіграє надзвичайно важливу роль у системі методів юридичної науки і практики, завдяки йому встановлюється тотожність або відмінність об'єктів, що порівнюються. Порівняння дозволяє класифікувати державно-правові явища, виявляти їх істо­ричну послідовність, взаємозв'язки. Порівняння може здійснюватись шляхом зіставлення (пошук подібних рис) або протиставлення (по­шук відмінностей).

Метод моделювання — це метод дослідження об'єктів на їх моде­лях; побудова і вивчення моделей предметів і явищ, що реально існу­ють для визначення або поліпшення їх характеристик, раціоналізації управління ними.

З методом моделювання тісно пов'язаний експериментальний ме­тод, який передбачає дослідження явищ дійсності в контрольованих і керованих умовах. Експеримент здійснюється на основі теорії, яка визначає постановку завдань та інтерпретацію його результатів. Ек­сперимент як одна з форм практики виконує функцію критерію іс­тинності теорії. Соціальні експерименти мають на меті пошуки опти-мізації управління суспільством.

Спеціальні методирозроблені певними суспільними і технічними науками і використовуються теорією держави і права.

Психологічний метод дає можливість вивчати правову свідомість (суб'єктивне ставлення людей до права і державно-правових явищ) та її роль у правовому вихованні населення з метою формування у людей позитивного свідомого ставлення до правового регулювання.

Конкретно-соціологічний метод застосовується в теорії держави і права з метою вивчення різних правових і державно-правових інсти­тутів, результативності рішень, що ними ухвалюються, а також ефек­тивності правового регулювання. Вчені, які користуються цим мето­дом, застосовують ряд прийомів, таких, як спостереження, анкетування, інтерв'ювання, що сприяє наближенню теорії до реального життя суспільства.

Статистичний метод полягає в дослідженні кількісних змін у державно-правовому житті та в обробці результатів відповідних спо­стережень для наукових і практичних цілей. Статистичний облік (на­приклад, кількість правопорушень у різні роки, кількість звернень громадян до адміністративних органів) дозволяє виявити певні тен­денції в розвитку тих чи інших державно-правових явищ. Особливі­стю цього методу є масовість статистичних спостережень. Він засто­совується при вивченні державно-правових явищ, які відрізняються повторністю.

Крім спеціальних методів, які розроблені суспільними науками, теорія держави і права користується методами технічних наук — кі­бернетичними, математичними тощо.

Спеціально-юридичні методитеорії держави і права розроблені цією наукою і нею насамперед використовуються.

Застосування формально-юридичного методу пояснюється тим, що, крім внутрішньої сутності, всі державно-правові явища мають своє зовнішнє вираження, свою форму. Цей метод дозволяє просте­жити взаємозв'язок внутрішнього змісту і форм державно-правових явищ та інститутів. Він застосовується при аналізі форм держави, ви­значенні й юридичному оформленні компетенції державних органів, дослідженні форм (джерел) права, формальної визначеності права як однієї з його основних властивостей, у практичній діяльності при тлумаченні норм права для з'ясування їх суті, змісту та волі законо­давця, вираженої в них. Таким чином, формально-юридичний метод випливає із самої природи держави і права, дозволяє досліджувати зв'язки між внутрішньою суттю і зовнішньою формою її вираження.

Порівняльно-правовий метод є конкретизацією частково-науково­го порівняльного методу і заснований на зіставленні різних держав­них і правових систем, окремих державно-правових інститутів для виявлення спільного і відмінного між ними. Порівняльно-правовий метод застосовується при здійсненні типології держави і права; зі­ставленні елементів, що відносяться до однієї правової системи або їх порівнянні з елементами інших систем; зіставленні основних право­вих систем сучасності; вивченні законодавства, що діє в різних дер­жавах; порівнянні міжнародного і внутрішньодержавного законо­давства. Адже переваги і недоліки нашої державно-правової системи не можна встановити без порівняння з іншими країнами.

Метод державно-правового моделювання є логічним продовженням частково-наукового методу моделювання. Він дозволяє досліджувати державно-правові явища, процеси та інститути на їх моделях, тобто шляхом уявного, ідеального відтворення об'єктів, що досліджуються. Метод державно-правового моделювання як спосіб вивчення держав­но-правової дійсності спрямований на відтворення механізму дії дер­жави і права, процесів правового регулювання. Цей метод застосову­ється, наприклад, у процесі законотворчості, коли в уяві формується механізм впливу закону на конкретні суспільні відносини.

Серед інших спеціально-юридичних методів можна назвати й такі, як метод судової статистики, державно-правового експерименту, вироб­лення державно-правових рішень, тлумачення правових норм та ін.

Методи юридичної науки не є чимось сталим і незмінним, їм при­таманний динамізм. У міру розвитку науки вони безперервно вдос­коналюються, розвиваються, з'являються нові методи, раніше не ві­домі в юриспруденції (наприклад, у зв'язку з розвитком комп'ютер­них технологій все частіше застосовуються кібернетичні методи, методи комп'ютерної обробки правової інформації, створюються електронні бази даних чинного законодавства).

 

 

54. Види юридичних колізій[

Вчені ведуть мову про існування у сфері правового регулювання двох видів неузгодженостей (суперечностей): матеріальних та формальних.
Матеріальні неузгодженості в правовій системі мають об'єктивну природу і пов'язані насамперед із впливом на право зовнішніх (неюридичних) чинників. Прикладами таких суперечностей є неузгодженос­ті між нормами права і суспільними відносинами, які вони покликані регулювати. Так, через природний динамізм соціальних відносин пра­во може відставати від суспільного життя, а може випереджати його. Досить поширеними є також суперечності між нормами права та ін­шими соціальними нормами (моральними, релігійними та звичаєвими нормами). Наприклад, норми права можуть вимагати певної поведінки, яка є неприйнятною для віруючих деяких конфесій (так, у деяких дер­жавах свідок перед його допитом у суді має присягнутися на Біблії). Усунути всі ці неузгодженості просто неможливо.
Формальні неузгодженості — це суперечності усередині правової системи, які мають суб'єктивну природу і зазвичай виникають уна­слідок інтелектуальних помилок суб'єктів права, порушень правил юридичної техніки. Формальні суперечності призводять до порушень цілісності, внутрішньої узгодженості та єдності правової системи. Для позначення формальних суперечностей здебільшого використовуються терміни юридична колізія або колізія в праві.
Багатоманітність та неоднозначність правових колізій зумовлює необхідність їх класифікації.

I. Залежно від правових форм діяльності, під час здійснення яких виникають юридичні колізії, можна говорити про:

· колізії в правозастосуванні (колізії між різними правозастосовними актами, колізії між нормативно-правовими актами і правозасто-совними актами);

· колізії між різними правовими нормами законодавства (колізії в правотворчості)Це можуть бути і суперечності між законодавством та іншими джерелами права;

· колізії між окремими актами тлумачення (колізії між нормативно-правовими актами і актами тлумачення, колізії між правозастосовними актами і актами тлумачення);

· колізії між іншими елементами правової системи (наприклад, колізії між юридичною наукою і юридичною практикою).

II. За характером причин, що породжують колізії, розрізняють:

· правові колізії, що виникають внаслідок розвитку самих суспільних відносин (рівень економічного розвитку, розвинутість інститутів громадянського суспільства, наявність інститутів демократії);

· правові колізії, що є наслідком дії суб'єктивних факторів (можливість знаходження соціального компромісу, боротьба за політичну владу, рівень правової культури населення, наукова обґрунтованість законодавства).

III. За юридичною силою нормативних актів, що вміщають колізуючі норми (вертикальні колізії):

· колізії норм національного законодавства та нормміжнародного права;

· колізії норм національного законодавства.

Стаття 9 Конституції України. «Чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.» Цим породжуються колізії першого випадку.

Колізії між нормами національного законодавства мають місце у процесі застосування різних за юридичною силою норм, тому можливими є наступні колізії:
1) між нормами конституції та конституційних законів;
2) між нормами конституції та звичайних законів;
3) між нормами конституційних та звичайних законів;
4) між нормами кодифікаційних та некодифікаційних актів;
5) між нормами законодавства федеративної держави та її суб'єктів;
6) між нормами законодавства суб'єктів федерації;
7) між нормами законів та підзаконних актів;
Вирішення проблем подолання колізій у національному законодавстві потребує прийняття нових ефективних, і скасування старих та малодієвих законів

IV. Колізії, що існують між нормами, які є рівними за юридичною силою (горизонтальні колізії). Вони виявляються між приписами, які:

· містяться в одній статті нормативного акта;

· містяться в різних статтях одного нормативного акта;

· містяться в різних нормативно-правових актах.

V. Колізії між структурними елементами норм права виявляються у формі колізій між гіпотезами, диспозиціями та санкціями правової норми, підкреслюючи складну структуру правового припису. Такі колізії усуваються лише шляхом внесення змін до статті нормативного акта.

VI. За субстанціональним характером колізії виникають внаслідок протиріччя між нормами, що вміщуються у нормативно-правових актах, та нормами, що вміщуються в акті тлумачення. Як правило, ці колізії виникають внаслідок неправомірного звужувального чи розширювального тлумачення та усуваються лише шляхом скасування інтерпретаційних норм.

VII. За суб'єктами правового регулювання поділяють:

· колізії юридичного статусу осіб;

· колізії компетенції юридичних органів;

· колізії статусу громадських об'єднань;

· колізії в нормах, що визначають повноваження посадових осіб.

Саме ці колізії призводять до невиправданого втручання суб'єктів, наділених владними повноваженнями, в компетенцію інших органів, що призводить доузурпації влади. Таким чином, правові колізії є різновидом соціальних протиріч, які виявляються у правовій сфері та значно знижують ефективність правового регулювання.

 

Постмодернізм і право

Постмодерністський напрямк. На думку постмодерністіа, в даний час загальноприйнятим є розуміння права, засноване на таких поняттях, як репрезентативна теорія істини, нейтралізм, загальність і законність. Зміст цих понять відповідає традиціям західної культурної парадигми. Однак на сьогоднішній день, як стверджують постмодерністи, людство переживає досвід розпаду цього культурного одностайності: ми живемо в неоднорідному і багатовимірному світі, який об'єднує абсолютно різні розуміння людського існування, притаманне мешканцям микропространств. Процес фрагментації накладає свою печатку і на розуміння права. Розвиток постмодерністських уявлень про право, що враховують вплив фрагментації, спирається на такі робочі поняття, як творче правосуддя, перспектівістская раціональність, системна теорія істини і судочинство, яке гарантуватиме врахування ^ досвіду різних культур. Згідно постмодернізму, суспільство відчуває нагальну потребу в нових формах правового мислення.

Діяльність юриста зазвичай розуміється як пошук в кодексах і законах підходящої комбінації, щоб вирішити справу і застосувати до конфліктної ситуації існуючі правові норми.

На сьогоднішній день філософське і соціологічне розуміння права відповідає цій картині. Філософсько-правові категорії, такі, як закон, норма, юридична сила, ефективність і багато Інші, розглядаються з цієї точки зору, що трактує право як єдину систему норм, що регламентує соціальну поведінку людей на основі легалістський розуміння світу і людського життя, відображеного в установленнях позитивного права.

Однак з точки зору постмодернізму таке уявлення про право - міф; дуже впливовий, але все ж міф. Воно ирреально, але не тому, що право зовсім не є повною і статичною системою - насправді це динамічна система, постійно відтворюється і оновлювана. Динамізм права вже є загальновизнаним, що все ж не привело до спростування міфу про право. Модифікація і постійне самооновлення нормативної системи, на думку легалістов, завжди здійснюється відповідно до механізмами і критеріями правової оцінки, включеної до кодексу позитивного права.

Постмодернізм розглядає це подання про право як міф тому, що поняття та ідеї, якими людина користується, щоб зробити навколишній світ зрозумілим і керованим, змінили зміст і втратили властивість етичних референцій, легітимізуючих закон. Мова йде про такі поняття, як свобода, відповідальність, авторитет, науковість, справедливість, істина / брехня і т.д. Розуміння (не визначення) таких понять та ідей становить необхідну передумову відповіді на ключові проблеми регулювання соціальної поведінки і породжуваних їм конфліктів. Ось деякі з таких проблем:

Про які принципах і стандартах поведінки слід домовитися, щоб соціальне життя була гармонійною і на місцевому, і на глобальному рівні?

Чому ці принципи і стандарти мають юридичну силу?

Звідки нам стає відомо, що вони мають юридичну силу?

У чому полягають обов'язки кожного індивіда перед іншими індивідами, пов'язаними з ним соціальною практикою?

У що індивід як особистість, що взаємодіє з суспільством, може вірити, що може говорити і що робити?

Як право може сприяти зменшенню соціального зла?

І якою мірою індивід відповідальний за соціальне зло, і до якої міри?

Чи правомірно встановлення цієї відповідальності існуючим правом?

Що таке хороший закон?

56 Поняття та форми соціальної влади

Соціальна влада - спосіб управління суспільством, що виражається у системі публічно-вольових відносин між людьми з приводу організації їх спільної діяльності, вироблення загального для них інтересу та цілей, які досягаються за допомогою різних засобів, методів, включаючи примус (психічний, фізичний, юридичний).

Ознаки соціальної влади:

1) є властивістю (атрибутом) суспільства, способом його управління. Коли говоримо "влада", підкреслюємо вольовий (примусовий, силовий) компонент цього явища. Коли вживаємо термін "управління", відзначаємо функціональне призначення владного впливу;

2) складається природно-історичним шляхом, починаючи з первісного суспільства; народжується в процесі відносин між людьми з приводу якогось соціального блага;

3) здійснюється у формі владовідносин (публічно-вольових відносин) між владними і підвладними суб'єктами; в демократичних державах відносини відбуваються за схемою "керівництво (команда) - сприйняття (виконання)", в недемократичних державах схема дещо інша: "панування - підкорення". Владовідносини завжди є двосторонніми, один із суб'єктів яких є владним, котрий в соціально неоднорідному суспільстві виражає інтереси найбільш впливових соціальних груп, а інший - підвладним. Із загально-соціального погляду, обидва вони є саме суб'єктами, тобто людьми, наділеними свідомістю і волею, однак у конкретних управлінських владовідносинах підвладний суб'єкт виступає як об'єкт владного впливу суб'єкта управління;

4) виробляє загальні для суспільства інтереси та цілі - сенс керування суспільством виявляється у пропонуванні носієм влади, окрім задоволення інтересів, виробити загальний інтерес і цілі, загальні напрями суспільної діяльності, а сенс управління - дати владний імпульс підлеглим досягати визначених цілей, організовувати сприйняття ними цього імпульсу, усвідомити і підкорити йому свою волю. Виключається можливість осіб з деформованими свідомістю і волею виступати суб'єктами владовідносин;

5) передбачає верховенство, монопольне право владного суб'єкта приймати рішення ("авторитетні рішення" як засоби владарювання), обов'язкові і значущі для підвладного суб'єкта, здатність і можливість нав'язувати йому свою волю, контролювати його, забезпечувати виконання взятих зобов'язань;

6) здійснює керівництво різними засобами і методами, включаючи примус (психічний, фізичний, юридичний), який застосовується окрім таких методів, як переконання, заохочення, авторитет, співпраця, координація й узгодження. Саме примус (сила) визначає положення носія влади як правлячого. Сила і насильство - різні поняття. Насильство це вплив на суб'єкта всупереч його волі за допомогою фізичного примусу. Примус не обов'язково передбачає насильство, проте означає вольову залежність суб'єкта владовідносин від суб'єкта влади і діяльність усупереч власним інтересам;

Види соціальної влади:

1. По області функціонування: політична, ідеологічна, соціальна, економічна, юридична, світська і духовна (релігійна);

2. за обсягом прерогатив: державна, міжнародна, сімейна і т.д .;

3. по об'єкту влади: суспільна, класова, партійна, особиста;

4. по режиму правління: тоталітарна, деспотична, бюрократична, авторитарна, демократична та ін .;

5. по соціальному типу: рабовласницька, феодальна, буржуазна, соціалістична і т.д.

 







Последнее изменение этой страницы: 2016-07-16; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.235.172.213 (0.013 с.)