Розділ I. Загальні положення

Харків 2006

Рекомендовано дою

Рекомендовано до друку

методичною радою

Харківського національного

університету внутрішніх справ

 

Голова методичної ради

О.О. Погрібний

університету
внутрішніх справ,
прорудня 2003 р.

 

 

Рецензент: завідуючий кафедрою цивільного права № 2 Національної юридичної академії ім.. Ярослава Мудрого, кандидат юридичних наук, доцент В.Л. Яроцький.

 

Методичні рекомендації та завдання до самостійної роботи з дисципліни “Цивільне право” для заочної форми навчання / Укладачі: В.А. Кройтор, Р.Б. Шишка, А.М. Запорожец, Ю.І. Чалий, О.І. Смотров, О.В.Піхурець, О.В. Мороз, Є.О. Мічурін, Л.М. Мандрика, О.Л. Зайцев, О.В. Літвінова, М.П. Аанасюк, М.О. Самойлов, С.О. Сліпченко, О.В. Соболєв, О.В. Батожська, М.М. Фролов, В.В. Головко, М.В. Селіванов, С.П. Довбій, С.А. Загородній, Н.А. Горобець, О.Р. Шишка, М.М Ясинок, О.Г. Бортнік, Т.В.Степаненко – Харків: Харківський національний університет внутрішніх справ, 2006. – 108 с.

 

 

но-правових дисциплін

 

 

Обговорено на засіданні кафедри

цивільного права та процесу

”21” червня 2006р.,

протокол № 27

 

 

© Кройтор В.А. та ін., 2006

© Харківський національний університет

внутрішніх справ, 2006

 

ВСТУП

Шановний друже. Ви приступаєте до вивчення надзвичайно серйозної юридичної дисципліни, що має назву “Цивільне право”.

З курсу теорії держави та права Вам вже відомо, що в тій чи іншій галузі права існує свій предмет регулювання, тобто певні суспільні відносини. Всі суспільні зв’язки, які відбуваються між людьми та іншими суб’єктами права, умовно можна поділити на дві великі групи: відносини, що протікають у рамках громадянського суспільства та відносини, які відбуваються у політичному суспільстві (державі).

Цивільне право, як системна сукупність правових норм, регулює відносини, що виникають саме в громадянському суспільстві. Це відносини, які щільно пов’язані з природою існування людини та супроводжують її з моменту народження до смерті, не зважаючи на те, усвідомлює їх необхідність чи ні така людина. Подібні відносини доктриною цивільного права прийнято класифікувати на майнові та особисті немайнові. Так от, майнові та особисті немайнові зв’язки за своїм обсягом та значимістю в житті людини посідають найголовніше місце.

Будь-які відносини, що регулюються іншими галузями права, за своєю питомою вагою не можуть навіть наблизитись до цього місця, зайнятого цивільним правом. Тож не важко собі уявити той величезний нормативний масив і суму теоретичних знань, які стосуються конструювання та налагодження юридичного механізму упорядкування соціальних зв’язків громадянського суспільства. Вони надзвичайно широкі за своїм спектром та вагомі.

З цих причин обсяг учбового матеріалу дисципліни “Цивільне право” є самим великим серед інших юридичних навчальних предметів. До того ж, цей обсяг постійно збільшується, бо відносини громадянського суспільства – то є, образно кажучи, живий організм, який щоденно розвивається та змінюється, вимагаючи модернізації нормативного арсеналу (законів та підзаконних нормативних актів) та переосмислення відповідних теоретичних положень.

Зі сказаного витікає головний висновок: вивчення цивільного права вимагає системного методичного підходу.

Отже, першим кроком в опануванні навчальною дисципліною, що тут презентується, для студента заочної форми навчання має стати засвоєння певних методичних рекомендацій та вироблення системного технологічного підходу, бо до згаданих вище, так би мовити, об’єктивних труднощів, з якими зустрічається будь-який студент, при заочному навчанні додаються ще й свої, специфічні: студенти-заочники більшість такого складного матеріалу вивчають самостійно та практично позбавлені можливості невпинно корегувати процес навчання через керівні дії викладача.

Саме з усвідомленням цієї проблеми та бажанням допомогти її вирішити виходили автори, складаючи матеріал даного посібника.

Методичний матеріал, що наводиться в цьому посібнику, розраховано на студентів заочників, юридична освіта яких формується на факультетах Національного університету внутрішніх справ чи на сумісних факультетах з іншими ВУЗами, де Національний університет приймає участь. Структурно посібник складається із вступу (тобто даного матеріалу) та семи частин:

Частина 1. “Загальні методичні рекомендації”.

Частина 2. “Навчальні плани”.

Частина 3. “Навчальна програма”.

Частина 4. “Методичні рекомендації та завдання до практичних (семінарських)

занять”.

Частина 5. “Методичні рекомендації та завдання до написання контрольних робіт”.

Частина 6. “Методичні рекомендації та завдання до написання курсових робіт”.

Ознайомлення зі змістовною стороною посібника слід почати із загальних методичних рекомендацій (частина 1 посібника), де наводяться елементарні відомості про дану учбову дисципліну та вказано на загальні рекомендації з її опанування. Бажаємо успіху в навчанні!

 

Загальні методичні рекомендації

 

 

Цивільне право як навчальна дисципліна: структура курсу, види навчальної роботи, контроль знань. Коли розкривають термін “Цивільне право” завжди мають на увазі одну з чотирьох його змістовних сторін:

Цивільне право як галузь права, тобто системна сукупність правових норм (правил поведінки), що регулюють майнові та особисті немайнові відносини (відносини, що складаються в громадянському суспільстві – про це коротко говорилось у вступі даного посібника) на засадах юридичної рівності суб’єктів таких відносин і, як правило, вільного їх (суб’єктів) волевиявлення;

Цивільне право як галузь законодавства, тобто системна сукупність нормативних актів різної юридичної сили (законів, підзаконних нормативних актів), де виражені вищезгадані норми;

Цивільне право як галузь науки, тобто системна сукупність методів (прийомів), завдяки яким пізнаються соціальні зв’язки (відносини), центром інтересу яких є певні майнові та особисті немайнові блага, та на які (відносини) впливають об’єктивно обумовлені закони;

Цивільне право як навчальна дисципліна, тобто методологічно організований процес поступового й послідовного освоєння вироблених юридичною думкою знань про цивільне право як галузь права, галузь законодавства та науку.

Структура навчального курсу “Цивільне право” наведена в частині 3 даного посібника, яка має назву “Навчальна програма”.

Як видно з навчальної програми, курс поділено на першу та другу частини. Слід звернути увагу, що поділ навчального курсу на першу та другу частини не збігається з класифікацією цивільного права як галузі права, де розрізняють, так звані, загальну й особливу частини.

До загальної частини (цивільного права як галузі права) відносять норми, що мають всеохоплюючу цивільно-правову дію. Тобто такі норми розповсюджують свою силу на будь-яке цивільне правовідношення. Це норми стосовно визначення суб’єктів (право-, дієздатності фізичних, юридичних осіб, держави), об’єктів, підстав виникнення цивільно-правових відносин, позовної давності. В свою чергу, особлива частина складається з цивільно-правових норм, які стосуються регламентації тільки окремих правовідносин.

Перша ж частина курсу цивільного права (тобто навчальної дисципліни) вбирає в себе розділ знань і про правові норми, що відносяться до загальної частини цивільного права як галузі права, і про деякі норми, які являють собою вже особливу частину. Отже, тотожності поділу на дві частини цивільного права як навчальної дисципліни та як галузі права немає.

Вивчення цивільного права студентами слідчо-криміналістичної спеціалізації проходить за два навчальні семестри, а студентами господарчо-правової – за чотири (див. відповідний розділ у частині 2 даного посібника – “Навчальні плани”). Ця специфіка позначається й на кількості проведення тих чи інших видів контролю знань. Про це ще буде йтися нижче.

Опанування цивільним правом передбачає послідовне вивчення навчальних тем, що сформульовані вищеозначеною навчальною програмою (всього за програмою 63 теми). Обсяг вимог, що ставляться до освоєння тієї чи іншої теми, наводиться в питаннях, які деталізують відповідну тему програми. Звичайно – це тільки мінімальні вимоги, а тому вивчення тем не може обмежуватися цими питаннями.

Процес навчання передбачає досить різноманітні види учбової роботи. Більшість учбового часу звичайно ж відведено на самостійну роботу, бо таке навчання відбувається на заочній формі набуття освіти.

Серед аудиторних видів учбової роботи розрізняють лекційні, семінарські, практичні заняття та консультації.

Лекційне заняття являє собою безпосереднє вербальне спілкування між викладачем-лектором і студентською аудиторією. На розгляд лекції виноситься підготовлений лектором учбовий матеріал, який цим викладачем доповідається, як правило, перед всією студентською аудиторією певного академічного курсу.

Семінарське заняття переслідує мету закріплення відповідних теоретичних знань. До заняття студенти готуються заздалегідь з тих питань, які окреслюються викладачем перед проведенням цього заняття. Теми семінарських занять і контрольні питання наведені в частині 4 цього посібника – “Методичні рекомендації та завдання до семінарських (практичних) занять”.

Практичне заняття має за мету закріплення навичок щодо юридичної кваліфікації та вирішення колізій, які виникають у певних життєвих ситуаціях. Для цього в завданнях формулюються (скорочено) щось на зразок фабул судових справ, які підлягають мотивованому юридичному вирішенню. Рішення виконуються вдома письмово, а потім усно доповідаються на занятті. Як правило, студентські рішення відрізняються між собою не тільки за правовою мотивацією, а й в своїй резолютивній частині. З цього приводу викладачем організовується дискусія, в ході якої і знаходиться істина. Номери практичних завдань обираються викладачем і задаються напередодні в якості домашньої роботи (перелік завдань до практичних занять наводиться у вищезгаданій частині 4 даного посібника).

Зважаючи на обмежену кількість годин аудиторних занять, викладачі кафедри не проводять окремо семінарське і окремо практичне заняття. Такі заняття об’єднують в одне, першою частиною якого є розгляд теоретичних положень, а другою – рішення практичних завдань.

Консультації, як вид аудиторних занять, проводяться на передодні заліків та іспитів. Метою консультації є розбір найбільш складних теоретичних питань, що готуються студентами до заліків чи іспитів.

Перехідним видом навчальної роботи, що з’єднує собою самостійне навчання та контроль його наслідків, є виконання контрольних і курсових робіт. Для знайомства з цими видами роботи слід звернутись відповідно до частини 5 “Методичні рекомендації та завдання до написання контрольних робіт” та частини 6 “Методичні рекомендації та завдання до написання курсових робіт”. А тут лише додамо, що треба звернути особливу увагу на неоднорідність вимог щодо виконання вище зазначених робіт. Студенти слідчо-криміналістичної спеціалізації виконують контрольну роботу один раз наприкінці вивчення першої частини курсу, а студенти господарчо-правової спеціалізації таку роботу виконують двічі: один раз по першій частині курсу, а другий раз по другій частині навчального курсу “Цивільне право”. Теж слід сказати й про виконання курсових робіт. Але на відміну від виконання контрольних робіт, студенти слідчо-криміналістичної спеціалізації виконують та захищають курсову роботу вже з другої частини навчального курсу. Студенти господарчо-правової спрямованості навчання курсову роботу, як і контрольну роботу, виконують з двох частин навчального курсу (див. відповідні розділи навчальних планів (частина 2 цього посібника), де проведено розподіл виконання робіт по семестрах), тобто виконують таку роботу двічі.

Основними видами контролю знань є заліки та іспити.

Залік являє собою проміжний усний контроль, що здійснюється після освоєння певного обсягу теоретичних питань. Студентами господарчо-правової спеціалізації залік складається двічі: після опанування першої половини частини першої курсу (за навчальною програмою – це теми № 1-16) та першої половини частини другої (теми № 25 - 32). В частині 7 цього посібника, що має назву “Питання для підготовки до заліків та іспитів” наведено перелік питань, в межах яких відбувається контроль знань на заліках та іспитах. До заліку, що складається першим, належать питання з 1 по 77 включно, а до другого заліку – з 1 по 57 питання включно.

Студентами слідчо-криміналістичної спеціалізації заліки не складаються.

Іспит є заключним видом контролю. Він також складається усно і стосується контролю засвоєння студентами певних, перш за все, теоретичних положень. Іспити складаються по завершенні всієї частини першої та всієї частини другої, тобто ці види контролю здійснюються двічі. Іспити складають студенти всіх спеціалізацій.

До іспиту з частини першої курсу відносяться теми № 1-24 навчальної програми. Іспит з частини другої включає теми № 25 - 34.

Методологічні основи оволодіння цивільним правом. Перше правило, яке слід пам’ятати в ході вивчення будь-якого навчального курсу – це те, що в вищому навчальному закладі не навчають, а навчаються. Для заочної форми навчання цей принцип має посилене значення.

Кожного року викладацькому корпусу кафедри доводиться зустрічатись із пасивною позицією студентів, у відповідності з якою такі студенти з’являються на сесійні заняття зі сподіваннями на те, що їх всьому навчать. Звичайно ж, за такий короткий проміжок часу, яким є сесія, навчити вже, власне як і навчитись, можна мало чому. До сесії слід готуватись протягом всього семестру. Стосовно вивчення курсу “Цивільне право” таке нехитре правило треба звести до вищого ступеню значимості, бо опанування цією галуззю знань не мириться з авральними способами навчання. Тільки постійно здійснювані, в певній технологічній послідовності, дії можуть привести до бажаного результату. До цивільного права, зважаючи на його специфіку та незвичність порівняно з іншими галузями, треба досить тривалий час адаптовуватись. Для цього з перших кроків навчання слід виробити певний алгоритм навчальної роботи. Звичайно, кожний навчається так, як йому зручніше. Але можна говорити й про певні, так би мовити, загальні рецепти. Їх можна навести декількома тезами.

Перше. Вивчення цивільного права слід проводити в послідовності, за якою сформульовані теми навчальної програми (частина 2 даного посібника). Тобто від загального до конкретно-спеціального. В цій же послідовності складено матеріал мабуть всіх без винятку підручників.

Але це правило не повинно бути непорушною догмою. Теми вивчаються в такій послідовності лише після осмислення значимості інституту, який розглядається в даній темі. Отже, це приводить до необхідності первинного неглибокого ознайомлення з більшістю інститутів цивільного права, а потім повторного їх штудіювання.

Коли уважно придивитись, то переважна більшість тем навчального курсу стосуються характеристики цивільного правовідношення. Адже саме правовідношення є тим механізмом, за допомогою якого досягається регламентаційна дія норм цивільного права. Одні теми торкаються лише загальної характеристики цивільного правовідношення та його видів. Другі присвячені ознайомленню з його елементами (із суб’єктами, об’єктами, підставами (юридичними фактами) виникнення, правами та обов’язками). Треті теми детально розглядають окремі види правовідносин.

Таким чином, всі інститути, всі розділи знань мають охоплюватись через призму двох незмінних питань: “Що це таке?” та “Яке це має значення?” в механізмі регламентації, в даному випадку, майнових і особистих немайнових відносин.

Друге. Вищенаведений підхід передбачає активне ставлення студента до всіх форм і видів занять. Не можна допускати непідготовленості до семінарських (практичних) чи інших занять. Навіть до лекцій слід готуватись, хоча б поверхово. Тільки тоді можна розраховувати на адекватне сприйняття лекційного чи іншого матеріалу.

Третє. Теоретичний матеріал підручників чи лекцій обов’язково слід доповнювати аналізом відповідних нормативних актів (в першу чергу Цивільного кодексу). Викладацька практика свідчить про досить часті випадки ігнорування цієї вимоги.

До того ж освоєння теоретичних положень не повинно обмежуватись інформацією тільки із матеріалів лекцій та підручників. Обов’язково слід звертатись до монографічних робіт та спеціальних юридичних періодичних видань. З цього приводу бажано почати формувати власну бібліотеку, адже професійна діяльність юриста передбачає постійне звернення до спеціальних літературних джерел.

Четверте. Висока теоретична підготовленість – це безумовно базовий професійний інструментарій будь-якого фахівця. Але головне в юридичній освіті – це формування особливого роду мислення, яке, зазвичай, іменують правосвідомістю. Стосовно цивільного права можна говорити про цивільно-правову свідомість. Тільки практична діяльність по вирішенню тих чи інших юридичних колізій надає можливості розставити теоретичні конструкції в струнку систему з чітким взаємозв’язком її елементів. Тож результати теоретичного навчання обов’язково повинні підкріплюватись юридичною практикою. Краще, коли така практика здійснюється безпосередньо. Але і в цьому випадку, і в тому, коли студент не займається юридичною практикою, обов’язково слід звертатися до судової практики. Саме судова практика є критерієм істинності теоретичних суджень. З судовими справами, звичайно, краще знайомитись безпосередньо (наприклад, у судах за місцем проживання чи роботи). Але коли такої можливості немає, можна звернутись до опублікованих в спеціальних періодичних виданнях рішень вищих судових органів.

П’яте, останнє. Для успішного засвоєння матеріалу кафедра рекомендує постійно вести робочий зошит, в якому будуть водночас відображатись лекційні матеріали, матеріали семінарських і практичних занять, а найголовніше – результати власного навчального пошуку. Саме так, наслідки всіх вищеназваних видів навчальної роботи мають бути об’єднані одним зошитом, який матиме відповідні розділи. Тоді такий зошит дійсно виправдає своє призначення підручного довідника.

 

 

Навчальні плани

В даній частині методичного посібника наведені навчальні плани, у відповідності з якими розподілено загальний обсяг годин[1] викладання цивільного права, а крім того, вказані форми контролю знань (контрольні та курсові роботи, заліки, іспити) та періодичність проведення цього контролю.

Слід звернути увагу на те, що обсяг годин, форми та періодичність контролю знань (по семестрах) за цими планами змінюються в залежності від спеціалізації студентів та терміну навчання.

У випадку виникнення труднощів із з’ясуванням планів, необхідно звернутись до викладача-методиста (в деканаті) чи викладача, що проводить заняття.

Також треба мати на увазі, що нижчевикладені плани складено за станом на 2006 рік, а тому для студентів, що вступатимуть до навчального закладу після цього року, вони (плани) можуть змінюватись. Отже і в цьому випадку слід звертатись до викладачів за уточненнями.

Тематичний план з курсу “Цивільне право”

		З них	Заняття під керівництвом викладача
Номери та найменування розділів і тем	Всього годин занять	Під керів- ництвом викладача (аудиторн)	Самостійні заняття	Лекції	Семінарські заняття	Практичні заняття	Лабораторні заняття
Розділ I Тема 1 Тема 2 Тема 3 Тема 4 Тема 5 Тема 6 Тема 7 Тема 8 Тема 9 Тема 10 Тема 11 Тема 12 Тема 13 Розділ II Теми 14-16 Розділ IIІ Теми 17-19 Теми 20-21 Розділ IV Теми 22-24 Розділ V Тема 25 Тема 26 Тема 27 Тема 28 Тема 29 Тема 30 Тема 31 Тема 32 Тема 33 Розділ VI Тема 34		- -		- - -         - -
Всього:

 

Навчальна програма

 

Частина перша

Тема 6. Фізична особа

Поняття фізичної особи. Правоздатність фізичної особи. Початок та кінець правоздатності фізичної особи. Обсяг та зміст правоздатності фізичної особи. Співвідношення правоздатності та суб’єктивних прав фізичних осіб. Правоздатність громадян інших держав і осіб без громадянства.

Цивільна дієздатність фізичних осіб, зміст та її види. Повна цивільна дієздатність. Часткова дієздатність фізичної особи та її зміст. Неповна цивільна дієздатність фізичної особи та її зміст. Емансипація (підстави та правові наслідки). Дієздатність громадян інших держав і осіб без громадянства.

Обмеження та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи. Підстави та правові наслідки обмеження цивільної дієздатності фізичної особи. Порядок здійснення цивільних прав та обов’язків обмежено дієздатними особами. Поновлення цивільної дієздатності фізичної особи, цивільна дієздатність якої була обмежена.

Визнання фізичної особи недієздатною та поновлення в дієздатності. Підстави та правові наслідки визнання фізичної особи недієздатною. Момент визнання фізичної особи недієздатною. Порядок здійснення цивільних прав та обов’язків недієздатними особами. Поновлення цивільної дієздатності фізичної особи, яка була визнана недієздатною.

Визнання фізичної особи безвісно відсутньою. Підстави та правові наслідки визнання фізичної особи безвісно відсутньою. Опіка над майном фізичної особи, яка визнана безвісно відсутньою, а також фізичної особи, місце перебування якої невідоме. Скасування рішення суду про визнання фізичної особи безвісно відсутньою та його правові наслідки

Оголошення фізичної особи померлою. Підстави та правові наслідки оголошення фізичної особи померлою. Правові наслідки появи фізичної особи, яка була оголошена померлою.

Індивідуалізація фізичної особи. Ім’я, місце проживання особи та інші засоби індивідуалізації фізичних осіб, їх правове значення.

Акти цивільного стану. Поняття та значення актів цивільного стану. Роль та участь органів внутрішніх справ у встановленні та реєстрації деяких актів цивільного стану.

Фізична особа-підприємець. Право фізичної особи на здійснення підприємницької діяльності. Цивільно-правова відповідальність фізичної особи-підприємця. Банкрутство фізичної особи-підприємця. Управління майном, що використовується у підприємницькій діяльності, органом опіки та піклування.

 

Тема 7. Опіка та піклування

Поняття, цілі та значення опіки та піклування Обов’язок повідомляти про фізичних осіб, які потребують опіки та піклування. Встановлення опіки та піклування судом. Встановлення опіки та піклування органом опіки та піклування. Місце встановлення опіки або піклування. Призначення опікуна або піклувальника.

Суб’єкти опіки та піклування. Орган опіки та піклування. Фізичні особи, над якими встановлюється опіка та піклування. Фізична особа, яка не може бути опікуном або піклувальником. Опіка або піклування над фізичною особою, щодо якої не призначено опікуна або піклувальника.

Тема 8. Юридичні особи

Тема 11. Правочини

Тема 12. Представництво

Поняття, підстави виникнення та види представництва. Правове значення представництва. Представництво за законом. Комерційне представництво. Представництво за довіреністю. Передоручення.

Вчинення правочинів представником. Правочини, які може вчиняти представник.Правові наслідки вчинення правочину представником. Вчинення правочинів з перевищенням повноважень.

Довіреність. Поняття та види довіреності. Форма та строки довіреності. Довіреність юридичної особи. Значення довіреності.

Припинення представництва. Підстави припинення представництва. Припинення представництва за довіреністю. Скасування довіренність. Відмова представника від вчинення дій, які були визначені довіреністю.

 

Розділ ІІІ. Речове право

 

Захист речових прав.

Тема 18. Право власності

Поняття права власності та його зміст.. Поняття права власності в об’єктивному та суб’єктивному розумінні. Недоторканість права власності. Суб’єкти та об’єкти права власності. Зміст права власності.

Право власності Українського народу. Право приватної власності. Право державної власності. Право комунальної власності.Поняття та зміст.

Підстави набуття права власності. Класифікація підстав набуття права власності та характеристика окремих способів.

Момент виникнення права власності у набувача. Момент виникнення у набувача права власності за первинними підставами. Момент набуття права власності за правочином.

Здійснення права власності. Порядок та межі здійснення права власності. Тягар утримання майна. Ризик випадкового знищення та випадкового пошкодження майна.

Право власності на землю (земельну ділянку). Земля (земельна ділянка) як об’єкт права власності. Суб’єкти та об’єкти права власності на землю (земельну ділянку). Право власника за забудову земельної ділянки. Самочинне будівництво. Право на земельну ділянку при придбанні житлового будинку, будівлі або споруди, що розміщені на ній.

Право власності на житло. Поняття житла. Житловий будинок, садиба, квартира як об’єкти права власності. Права власника житлового будинку, квартири. Права житлово-будівельного (житлового) кооперативу та їх членів на квартиру в будинку кооперативу. Об’єднання власників житлових будинків, квартир.

Припинення права власності. Підстави та порядок припинення права власності.

Розділ VI. СПАДКОВЕ ПРАВО

Нормативні акти. Судова практика. Рекомендована література.

 

1. Конституція України // Відомості Верховної Ради України, 1996, N 30 (23.07.96), ст. 141.

1. Цивільний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 40-44. – Ст. 356.

2. Господарський кодекс України // Відомості Верховної Ради України, 2003, N 21-22 (30.05.2003), ст. 144.

3. Сімейний кодекс України // Відомості Верховної Ради України, 2002, N 21-22 (31.05.2002), ст. 135.

4. Житловий кодекс України // Відомості Верховної Ради УРСР, 1983, додаток до N 28, ст. 573.

5. Земельний кодекс України // Відомості Верховної Ради України, 2002, N 3-4 (25.01.2002), ст. 27.

6. Кодекс торгівельного мореплавства // Відомості Верховної Ради України, 1995, N 52 (26.12.95), ст. 349.

7. Повітряний кодекс України // Відомості Верховної Ради України, 1993, N 25 (22.06.93), ст. 274.

8. Закон України «Про цінні папери і фондову біржу» // Відомості Верховної Ради України, 1991, N 38 (17.09.91), ст. 508.

9. Закон України «Про приватизаційні папери» // Відомості Верховної Ради України, 1992, N 24 (16.06.92), ст. 352.

10. Закон України «Про банки та банківську діяльність» // Відомості Верховної Ради України, 2001, N 5-6 (09.02.2001), ст. 30.

11. Закон України «Про захист прав споживачів» // Відомості Верховної Ради УРСР, 1991, N 30 (23.07.91), ст. 379.

12. Закон України «Про заставу» // Відомості Верховної Ради України, 1992, N 47 (24.11.92), ст. 642.

13. Закон України "Про приватизацію державного майна" // Відомості Верховної Ради України, 1992, N 24 (16.06.92), ст. 348.

14. Закон України «Про приватизацію державного житлового фонду» // Відомості Верховної Ради України, 1992, N 36 (08.09.92), ст. 524.

15. Закон України «Про господарські товариства» // Відомості Верховної Ради України, 1991, N 49 (03.12.91), ст. 682.

16. Закон України «Про колективне сільськогосподарське підприємство» // Відомості Верховної Ради України, 1992, N 20 (19.05.92), ст. 272.

17. Закон України «Про споживчу кооперацію» // Відомості Верховної Ради України, 1992, N 30 (28.07.92), ст. 414.

18. Закон України «Про інвестиційну діяльність» // Відомості Верховної Ради України, 1991, N 47 (19.11.91), ст. 646.

19. Закон України «Про органи реєстрації актів громадянського стану» // Відомості Верховної Ради України, 1994, N 14 (05.04.94), ст. 78.

20. Закон України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" // Відомості Верховної Ради України, 2004, N 11 (12.03.2004), ст. 140.

21. Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» // Відомості Верховної Ради України, 1995, N 1 (03.01.95), ст. 1.

22. Правила побутового обслуговування населення. Затв. постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження правил побутового обслуговування населення» від 16.05.94 р. // Урядовий кур'єр, 1994, 06, 04.06.94 N 86.

23. Про судову практику у справах про визнання громадянина обмежено дієздатним або недієздатним. Постанова пленуму Верховного Суду Української РСР від 28 березня 1972 р. із змінами від 29 листопада 1974 р. // Зб. постанов Пленуму Верховного Суду Української РСР (1962¾1984 р.р.). - К., 1985. - Ст.114.

24. Про судову практику по справах про визнання угод недійсними. Постанова №3 Пленуму Верховного Суду України від 28 квітня 1978 р. №8. С.83¾86 // Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України. - К., 1977.

25. Порядок заняття торговельною діяльністюі правила торговельного обслуговування населення, затверджені Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 р. №108 // Урядовий кур'єр, 1995, 02, 21.02.95 N 28.

26. Правила биржевой торговли. Сборник нормативных актов о предпринимательской деятельности на Украине // Биржевое законодательство с комментарием и образцами документов. - X., 1993.

27. Положення «Про порядок здійснення консорціумного кредитування», затверджене Постановою Правління НБУ від 21 лютого 1996 р. №37 // Бюлетень законодавства і юридичної практики України, 2001.

28. Статут автомобільного транспорту УРСР. Затв. постановою Ради Міністрів УРСР від 27 червня 1969 р. // ЗП УРСР. - 1969. - №27. - Ст.88.

29. Азимов Ч.Н. Залоговое право. - Х., 1993.

30. Андреев В.К. Представительство в гражданском праве. - Калинин, 1976.

31. Барінов Н.А. Права громадян по договору побутового замовлення та їх захист. - М., 1973.

32. Богданов Е.В. Договор в сфере предпринимательства. - Х.: Консум, 1997.

33. Брагінський М.І. Загальне вчення про господарські договори (на рос. мові). - Мінськ, 1967.

34. Верькина Т.И. Страхование домашнего имущества. - М., 1989.

35. Граве К.А., Лунц Л.А. Страхование. - М., 1960.

36. Гражданское право Украины. Часть 1 / Под ред. А.А.Пушкина, В.М.Самойленко. Х.: «Основа», 1996.

37. Гражданское право. Т. 2 / Под ред. проф. Е.А.Суханова. - М., 1993.

38. Грибанов В.П. Межі здійснення і захисту цивільних прав (на рос. мові). - М., 1972.

39. Донцов С.І. Способи забезпечення виконання зобов’язань // Радянська юстиція. - 1973. - №8. С.17-19.

40. Загальна теорія цивільного права / За ред. О.А.Підопригори. - К., 1991.

41. Загальні положення про підряд // Російська юстиція. - 1997. - № 1, 9.

42. Загорулько А.И. Обязательства по возмещению вреда, причиненного субъектами гражданского права. - Х., 1996.

43. Зобов’язальне право / За Під ред. О.В.Дзери. - К.: Юрінком Інтер, 1998.

44. Кабалкин А.Ю. Гражданско-правовой договор в сфере обслуживания. - М., 1980. - Гл.ІІІ.

45. Кройтор В.А. Защита прав граждан и организаций. - Х., 1995.

46. Кройтор В.А. Защита прав потребителя. Харьков: АО «Бизнес Информ», 1996. - С.278¾284.

47. Луць В.В. Строки в цивільних правовідносинах: Конспекти лекцій з спецкурсу. - Львів, 1992.

48. Невзгодіна О.Л. Представництво по радянському цивільному праву (на рос. мові). - Томськ, 1980.

49. Новицький І.Б., Лунц Л.А. Загальне вчення про зобов’язання. - М., 1950. - С.401-411.

50. Осокин Н.Н. Ответственность за нарушение обязательств по договорам контрактации. - М., 1988.

51. Радянське цивільне право. Т.1 (на рос. мові) / За ред. проф. В.П.Маслова і О.А.Пушкіна. - К., 1993.

52. Радянське цивільне право. Т.1. (на рос. мові) / За ред. О.А. Красавчикова. - М., 1985.

53. Самойленко В., Кройтор В. Юридический справочник владельца автомобиля. Харьков: АО «Бизнес Информ», 1996. - С.3-36.

54. Свердлик Г.Д. Принципи радянського цивільного права (на рос. мові). - Красноярськ, 1985.

55. Советское семейное право / Под ред. Маслова В.Ф., Пушкина А.А. - К., 1982.

56. Тархов В.А. Цивільне право. Загальна частина (на рос. мові). – Чебоксари, 1997.

57. Цивільне право / За ред. О.А.Підопригори і Д.В.Бобрової. – К., 1995.

58. Цивільне право. Загальна частина / За ред. О.А.Підопригори, Д.В.Бобрової. - К.: Вентурі, 1995. С.146-151.

59. Шевченко Я.Н. Основи сімейного законодавства. - К., 1982.

60. Яковлєв В.Ф. Цивільно-правовий метод регулювання суспільних відносин (на рос. мові). -Свердловськ, 1972.

61. Постанови Пленуму Верховного Суду України 1972-2002: Офіц. вид./ За заг. ред. В.Т. Маляренка. – К.: Видавництво А.С.К., 2003. - 560 с.

62. Цивільне право України: Академічний курс: Підруч.: У двох томах / За заг ред. Я.М. Шевченко. – Т.1. Загальна частина. – К.: Концерн „Видавничий Дім „Ін Юре”, 2003. – 520 с.

63. Цивільне право України: Академічний курс: Підруч.: У двох томах / За заг ред. Я.М. Шевченко. – Т.2. Особлива частина. – К.: Концерн „Видавничий Дім „Ін Юре”, 2003. – 408 с.

64. Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. / О.В. Дзера (кер. авт. кол.), Д.В. Боброва, А.С. Довгерт та ін., За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової. – 2-е вид., допов і перероб. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – Кн. 1. – 736 с.

65. Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. / О.В. Дзера (кер. авт. кол.), Д.В. Боброва, А.С. Довгерт та ін., За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової. – 2-е вид., допов і перероб. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – Кн. 2. – 640 с.

66. Цивільне право України: Курс лекцій: У 6-ти томах. Т.1. Книга 1/Р.Б. Шишка, В.А. Кройтор, Я.О. Чапічадзе, М.О Самойлов; За ред. Р.Б. Шишки та В.А. Кройтора. – Харків: Еспада, 2004. – 176 с.

Завдання до практичних (семінарських) занять.

І практичне, і семінарське заняття проводяться з академічною групою під безпосереднім керівництвом викладача (аудиторно).

Семінарське заняття має за мету закріплення відповідних положень цивілістичної думки, які витікають з певних доктринальних викладок, нормативних актів та інших джерел. Найближча мета такого заняття – привити навик осмисленого відтворення студентами цивільно-правових, більшою мірою, теоретичних формул. Для цього викладачем проводиться опитування студентів та організовується обговорення проблемних питань, у тому числі й дискусійних.

Специфіка заочного навчання не дозволяє опрацьовувати за допомогою семінарських занять всі теми курсу цивільного права, а тому на розгляд виносяться найбільш важливі та складні для самостійного вивчення питання. Саме з цього виходили укладачі даного матеріалу, коли формували тематику семінарських (практичних) занять. Звичайно ж, це не значить, що до інших тем, тобто не винесених на розгляд аудиторних занять, не слід готуватись. Сесія в житті студента-заочника є підсумком самостійно виконаної навчальної роботи, а тому презумується, що такий студент підготував весь обсяг питань даної учбової дисципліни, які є предметом розгляду поточної сесії. На це слід звернути особливу увагу.

Що стосується курсу цивільного права, то вимоги щодо обсягу питань, які належить готувати до тієї чи іншої сесії, наводяться в Частині 1 даного посібника: “Загальні методичні рекомендації”. Повторно ми до них звертатись не будемо.

Отже, семінарське заняття має визначати рівень підгото