Тема 16-18. Право на результати творчої діяльності

(право інтелектуальної власності).

Право інтелектуальної власності, як об’єкт цивільно-правових відносин, викликає певні труднощі при засвоєнні його специфіки, що зумовлено його відносною новизною у цивільному законодавстві України, неоднозначністю позицій в науковій та навчальній літературі і, в кінці кінців, відсутністю достатньої судової практики. Це обумовлює і джерела вивчення цієї теми: чинне законодавство України, починаючи із 1992 р., відповідні наукові та популярні видання, що з’явились до та після цього періоду, а також більш ранні дослідження зарубіжних авторів. Серед українських правників варто звернути увагу на роботи професорів Азімова Ч.Н., Підопригори О.А., Дахно І.І., Шишки Р.Б., доцентів Жукова В.І., Підопригори О.О., Чобота О.А. та інших.

Особливість права інтелектуальної власності полягає, перш за все, в специфіці творчої праці і її результатів, у формі їх вираження та можливостях комерційного використання. Право інтелектуальної власності проявлялось як результат особливої творчої діяльності певної категорії суб’єктів (авторів) – фізичних осіб, творчою працею яких цей результат створений, а в зв’язку з цим – і належністю їм виключних майнових та особистих немайнових прав.

В юридичній літературі єдиного підходу розуміння природи права інтелектуальної власності не існує. Одні ототожнюють його із самими результатами творчої діяльності – творами науки, літератури та мистецтва, результатами науково-технічної творчості, інші ж – з виключними правами – правом самому використовувати отримані результати в комерційній діяльності чи дозволяти (забороняти) це робити іншим особам, треті – те і інше. Тому, приступаючи до вивчення цієї мети, слід виробити на основі аналізу чинного законодавства свою власну позицію з цього питання, а при виникненні складнощів у його розумінні варто звернутись за консультацією на кафедру чи до спеціаліста в області права інтелектуальної власності (патентного повіреного, представника у справах інтелектуальної власності).

Особливу увагу необхідно звернути на вивчення особливостей чинного законодавства про інтелектуальну власність, у тому числі підзаконних нормативних актів та постанов пленумів Верховного Суду України. Лише добре знання законодавства стане запорукою успішного засвоєння теми.

Вказана тема складається із двох самостійних підрозділів: авторське право та суміжні права; право промислової власності.

Нормативні акти і література

1. Конституція України // Відомості Верховної Ради України, 1996, N 30 (23.07.96), ст. 141

2. Цивільний кодекс України // Відомості Верховної Ради України, 2003, N 44 (31.10.2003), ст. 356

3. Господарський кодекс України // Відомості Верховної Ради України, 2003, N 21-22 (30.05.2003), ст. 144

4. Закон України «Про авторське право та суміжні права» // Відомості Верховної Ради України, 1994, N 13 (29.03.94), ст. 64

5. Закон України «Про охорону прав на винаходи та корисні моделі» // Відомості Верховної Ради України, 1994, N 7 (15.02.94), ст. 32

6. Закон України «Про охорону прав на промислові зразки» // Відомості Верховної Ради України, 1994, N 7 (15.02.94), ст. 34

7. Закон України «Про охорону права на знаки для товарів та послуг» // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – №7. – Ст.36.

8. Закон України «Про охорону прав на сорти рослин» // Відомості Верховної Ради України, 1993, N 21 (25.05.93), ст. 218

9. Закон України «Про захист від недобросовісної конкуренції» // Відомості Верховної Ради України, 1996, N 36 (03.09.96), ст. 164

10. Парижская конвенция по охране промышленной собственности от 20.03.1983 г. // Законодательство СССР по изобретательству. – М., 1983. – Т.3.

11. Конвенция, учреждающая Всемирную организацию интеллектуальной собственности. Подписана в Стокгольме 14.07.67 г. // 3аконодательство СССР по изобретательству. – М, 1983. – Т.3.

12. Мадридское соглашение о международной регистрации товарних знаков от 14.04.91 г. // Интеллектуальная собственность. – 1992. – №4.

13. Азимов Ч.Н. Основы патентного права Украины. - Х., 1994.

14. Богуславский М.М. Патентные вопросы в международных отношениях. – М., 1962.

15. Боденхаузен Г. Парижская конвенция по охране промышленной собственности: комментарий. – М., 1977.

16. Гальперин Л.В., Михайлова Л.А. Интеллектуальная собственность: сущность и правовая природа // Сов. гос-во и право. – 1991. – №12. – С.37-43.

17. Еременко В.И. Законодательство о пресечении недобросовестной конкуренции за рубежом // Сов.гос-во и право. – 1991. – №12. – С.117-126.

18. Жуков В.И. Правовая охрана объектов научно-технического творчества. – Х., 1983.

19. Миронов Н.В., Матвеев Г.А. Правовая охрана промышленной собственности и международное научно-техническое сотрудничество // Сов. гос-во и право. – 1989. -№12. – С.27-35.

20. Підопригора О.О. Інтелектуальна власність: Законодавство України про інтелектуальну власність. Х.: «Консум», 1997.

21. Раевич С.И. Исключительные права. – М., 1926.

22. Червяков И.В. Международные соглашения и организации по охране промышленной собственности. – М., 1967.

23. Чобот А. Примерный договор о передаче «ноу-хау» // Бизнес Информ. – 1994. – №№ 8, 9, 10.

24. Чобот А. Что есть «ноу-хау?» // Бизнес-информ. - 1993. – №24.

25. Шишка Р. Інтелектуальна власність та підприємництво. В кн.: Мале підприємництво і менеджмент в Україні: публічні і правові засади // Збірник наукових праць. - К., 1997.

26. Шишка Р. Классификация объектов промышленной собственности в Украине // Бизнес Информ. – 1995. – №25–26. – С.8–12.

27. Шишка Р. Правовая охрана новых объектов права интелектуальной собственности // Бизнес Информ. – 1995. – №№ 47- 48.

28. Штумпф Г. Договор о передаче «ноу-хау»/ Пер. с нем. Под ред. М.М.Богуславского. – М., 1976.

29. Штумпф Г. Лицензионный договор / Пер. с нем. Под ред. М.М.Богуславского. – М., 1988.

Питання для самоконтролю

1. Поняття права інтелектуальної власності.

2. Характеристика законодавства про інтелектуальну власність.

3. Авторське право та його зміст.

4. Об’єкти авторського права.

5. Суміжні права: їх види та сутність.

6. Поняття права промислової власності.

7. Інші об’єкти інтелектуальної власності.

 

Частина друга

Тема 25-26. Зобов’язальне право. Загальні положення.

При вивченні вказаної теми необхідно добре засвоїти поняття зобов’язання, яке наводиться в ст.509 ЦК України. Зобов’язання є одними із видів правовідносин і тому виникають на підставах, передбачених для виникнення останніх, що зазначені у статті 11 ЦК України. Слухачі повинні добре розібратися із цими підставами і особливу увагу звернути на виникнення зобов’язань із договорів та адміністративних актів.

Оскільки договір є найпоширенішою підставою виникнення зобов’язання, то студентам потрібно засвоїти поняття договору, його види, момент з якого договір вважається укладеним та стадії його укладення (оферта, акцепт).

Особливої уваги заслуговують зобов’язання з множинністю осіб. Необхідно опанувати види множини та підстави її виникнення.

При вивченні теми слухачі повинні засвоїти, що виконання зобов’язання являє собою здійснення (або утримання від здійснення) того діяння або дій, які необхідні для задоволення права вимоги кредитора. Саме за допомогою виконання зобов’язання досягається мета, заради якої воно і встановлювалося. Слухачам необхідно розібрати основні принципи, на яких базується виконання зобов’язань.

Особливої уваги заслуговують питання про предмет виконання та заміну предмета виконання, строк, місце та способи виконання зобов’язання. Необхідно також звернути увагу на особливості особистого виконання боржником свого зобов’язання і виконання його третьою особою.

При виникненні зобов’язань досить часто з’являється питання про їх забезпечення. Визначення способів забезпечення виконання зобов’язань приведено у главі 49 ЦК України, відповідно до якої до них належать: неустойка, порука, гарантія, застава, притримання, завдаток, завдаток.

Під припиненням зобов’язань розуміється припинення існування (погашення) прав і обов’язків учасників, що складають зміст зобов’язання. Обставини, які ведуть до припинення зобов’язання, називаються підставами припинення зобов’язання. Слухачі повинні детально розглянути способи припинення зобов’язань, передбачені ЦК України, а саме: виконання зобов’язання (ст.599 ЦК), зарахування (ст.601 ЦК), поєднання боржника і кредитора в одній особі (ст.606 ЦК), домовленість сторін (ст.604 ЦК), прощення боргу (ст.605 ЦК), неможливість виконання зобов’язання (ст.607 ЦК), припинення зобов’язання смертю фізичної особи (ст.608 ЦК), ліквідацією юридичної особи (ст.609 ЦК).