ТОП 10:

Функції теорії держави і права



Функції теорії держави і права — основні напрямки її теоретичного і практичного призначення, виконувані в суспільстві з метою його прогресивного перетворення.

1. Онтологічна (онтологія — поняття існуючого) — виражається в пізнанні та поясненні явиш і процесів державного і правового життя суспільства. Теорія держави і права не лише вивчає в узагальненій формі державно-правову систему, а й пояснює об'єктивні процеси її розвитку, з'ясовує, які саме закономірності лежать в підґрунті цих процесів, визначає їх зміст і сутність.

2. Евристична (евристика — мистецтво знаходження істини) виражається як у глибинному пізнанні основних закономірностей державно-правового життя, так і в з'ясовуванні їх тенденцій, відкритті нових закономірностей, збагаченні новими знаннями про розвиток держави і права («нарощення» знань).

3. Прогностична — виражається в передбаченні («погляд у майбутнє») подальшого розвитку держави і права на основі адекватного відображення його об'єктивних закономірностей. Наприклад, визначення шляхів подальшого вдосконалення законодавства і практики його застосування. Істинність гіпотез, висунутих теорією держави і права, перевіряється практикою.

4. Методологічна — виражається у формуванні поняттєвого апарату системи юридичних наук, створенні універсальної юридичної мови, що забезпечує однаковість у класифікації та оцінці явищ фахівцями різних галузей права.

5. Ідеологічна — полягає у розробці фундаментальних ідей про шляхи прогресивного розвитку держави і права, що впливають на правову свідомість громадян і суспільства (наприклад, ідея про демократичну, соціальну правову державу).

6. Політична — виражається у впливі на формування політичного курсу держави, політичної системи суспільства та у забезпеченні їх науковості.

7. Науково-прикладна — полягає у розробці рекомендацій для практичного вирішення завдань державно-правового будівництва — підготування законопроектів і проектів інших нормативно-правових актів, рішень, що виносяться правозастосовними органами.

 

 

Стиль та мова правозастосовного акту

Вони багато в чому визначають ефективність правового регулювання, і найважливіші вимоги до них полягають у наступному:

а) стислість, однозначність і доступність для розуміння;

б) відмова від використання метафор, алегорій, архаїзмів, жаргонних слів, запозичення з іноземних мов тільки повністю освоєних слів;

в) формулювання норм у формі зобов'язуючого, розпорядчого і констатуючого способів, оскільки нормативним правовим актам притаманні директивність і офіційність стилю.

мають відповідати певним вимогам юридико-технічного характеру та переважно мати форму кліше, за допомогою яких суб’єкт правозастосування точно і однозначно визначає правозастосовчі дії, правовідносини, а також формулює судження юридичного характеру.

1. юридико-технічними особливостями розпорядчих актів є офіційність закріплення та прояву, що визначає не лише загальнообов’язковість, конкретність та чіткість документу, але і його вагоме значення та впливовий характер на поведінку підвладних суб’єктів; їх письмовий характер документу, що уособлює в собі певну послідовність використання мови письма, з метою найбільш оперативного доведення змісту розпорядження до адресатів; мовленнєве навантаження розпорядчого акту має офіційний діловий стиль викладення та визначає веління однієї особи по відношенню до іншої; мають лаконічний характер та максимально ємний зміст інформації для оперативного усвідомлення підвладним вимог владарюючого суб’єкту; наявність необхідних реквізитів та чіткої внутрішньої структури, що забезпечує універсальність використання розпорядчого документу та усвідомлення його змісту.

2. юридична техніка процесуальних актів відіграє конкретизуюючу роль у побудові змісту процесуального документу шляхом втілення вимог правового припису у життєдіяльність суспільства та характеризує інтелектуальну роботу суб’єктів правозастосування у процесі трансформації вимог правових норм за допомогою юридико-технічних правил і прийомів у зміст процесуального акту.

 

Спеціально-юридичний рівень методології пізнання

Під спеціально-науковими методами юридичних наукових дисциплін розуміються методи, що застосовуються в конкретній галузі наукового знання або в декількох науках, тобто сфера їх застосування обмежена.

Спеціальні методи окремих юридичних наук поділяються на їх власні методи, що розроблені і застосовуються тільки ними або в деяких юридичних наукових дисциплінах (наприклад, у криміналістиці - це техніко-криміналістичні і структурно-криміналістичні групи методів), і спеціальні методи інших наук, що розроблені в юридичних і неюридичних наукових дисциплінах (наприклад, у криміналістиці - фізичні, хімічні, антропологічні і т.д., у юридичній психології - психологічні методи вивчення особистості, методи впливу на її, методи перевірки психічних якостей особистості й інші).

Спеціально-юридичні методи — це методи наукового пізнан­ня, вироблені теорією держави і права для найоб’єктивнішого і найповнішого вивчення державно-правової дійсності. До них належать такі методи: формально-юридичний, порівняльно-пра­вовий, державно-правового моделювання, державно-правового експерименту, судової статистики, тлумачення норм права та ін. • Формально-юридичний метод дає змогу дослідити зв’язок між внутрішнім змістом і формою державно-правових явищ та інститутів, застосовується в аналізі форм держа­ви, при визначенні та юридичному оформленні компетен­ції державних органів, дослідженні форм (джерел) права, формальної визначеності права як однієї з його основних властивостей, у практичній діяльності при тлумаченні норм права для з’ясування їх суті, змісту та вираженої в них волі законодавця. • Порівняльно-правовий метод заснований на співставлен-ні різних державних і правових систем, окремих держа­вно-правових інститутів з метою виявлення спільного і відмінного між ними.

• Метод державно-правового моделювання передбачає до­слідження державно-правових явищ, процесів та інститу­тів на їх моделях, тобто уявним, ідеальним відтворенням досліджуваних об’єктів.

38. Місце тдп у системі юрид знання= 32.

Особливості інтерпретаційних актів

Акт тлумачення норм права

Акт офіційного тлумачення норм права (интерпретаційно-правовий акт) — це акт-документ, який містить роз'яснення змісту і порядку застосування правової норми, сформульоване уповноваженим органом у рамках його компетенції, і має обов'язкову силу для всіх, хто застосовує норми, що роз'ясняються.

Норма тлумачення — своєрідна «тінь» норми, що тлумачиться, вона не існує окремо від самої норми і може бути реалізована на практиці лише у разі її застосування. У природі тінь завжди в цілому відповідає її матеріальній основі.

Ознаки акта тлумачення норм права полягають у тому, що він:

1) діє разом з тим нормативно-правовим актом, у якому містяться норми права, що тлумачаться, залежить від них і, як правило, поділяє їх долю;

2) є формально-обов'язковим для всіх, хто застосовує норми, що роз'ясняються;

3) не виходить за межі норми, що тлумачиться, являє собою уточнююче судження про норму права, а не нове нормативне розпорядження;

4) приймається лише правотворчими або спеціально уповноваженими суб'єктами;

5) має спеціальну письмову форму вираження акта-документа (роз'яснення, інструктивні листи та ін.).

Акти тлумачення норм права можна поділити на види відповідно до різних критеріїв:

— за галузевою належністю норми, що тлумачиться, — акти тлумачення конституційного, цивільного, кримінального права тощо;

— за структурними елементами норми, що тлумачиться, — акти тлумачення гіпотези, диспозиції, санкції;

- за юридичною формою вираження — постанови, укази, накази, роз'яснення та ін.;

— за сферою дії — нормативні, казуальні;

- за «авторством» норми, що тлумачиться: а) акти автентичного тлумачення,

6) акти легального (делегованого) тлумачення.

- за повноваженнями інтерпретатора:

інтерпретаційні акти правотворчих органів

інтерпретаційні акти правозастосовних органів

- засновані на правотворчих повноваженнях інтерпретатора, згідно з якими наділяються певною формою; містять нормативні (загальні) роз'яснення; мають юридичну силу, однакову з юридичною силою правотворчих актів даного органу (наприклад, постанова Верховної Ради України)

- засновані на правозастосовних повноваженнях інтерпретатора, згідно з якими наділяються певною формою; містять правила застосування норм права, сформульовані в результаті узагальнення юридичної практики (наприклад, постанова Пленуму Верховного Суду України і Вищого арбітражного судуУкраїни, вказівка з питань розслідування Генерального прокурора України)

Щоб уникнути підміни актів більшої юридичної сили актами меншої юридичної сили, слід скоротити кількість роз'яснень, що виходять від нижчих управлінських органів. Серед інтерпретаційних актів правозастосовних органів слід віддати перевагу актам суду і арбітражу. Свої роз'яснення суд і арбітраж дають на основі вирішення конкретних справ, підсумовуючи судову і арбітражну практику.

Акти тлумачення норм права (интерпретаційно-правові акти) поряд з нормативно-правовими актами і актами застосування норм права (правозастосовними, індивідуальними актами) складають особливу («третю») групу правових актів.

 

41. Система теорії держави і права як науки та навчальної дисципліни.

Система науки (у тому числі й ТДП) - це сприйняття логіки пізнання, розташування, викладення тощо теоретичного та емпіричного матеріалу, що стосується того чи іншого об'єкта (предмета) дослідження, що властиве окремому суб'єкту пізнання.В основу системи ТДП як науки на сучасному етапі її розвитку слід закладати, такі системоутворюючі принципи та постулати:

• історизм;

• системність;

• синергетичність соціальної системи загалом та її окремих елементів;

• діалектична та дискретна єдність держави і права, а також інших елементів, формуючих державно-правову дійсність;

• єдність загальнотеоретичного та практичного;

• єдність абстрактного та конкретного;

• об'єктивність Під об'єктивністю в даному випадку розуміється прагнення дослідника абстрагуватися в процесі пізнання емпіричного матеріалу від своїх суб'єктивних установок.

• формально-логічна несуперечливість тощо. Оскільки будь-яка наука, вирішує і освітню проблему та вирішує завдання не простої передачі інформації від одних суб'єктів іншим, а й навчання суб'єктів пізнання правилам роботи з цією інформацією, то ТДП також може бути розглянута як навчальна дисципліна.

Мета існування ТДП як навчальної дисципліни - створення, удосконалення та застосування на практиці найбільш ефективної системи передачі інформації про державно-правову дійсність від одного суб'єкта пізнання (адресант) іншому.

У системі ТДП як науки та навчальної дисципліни проявляється логіка конкретних суб'єктів пізнання відносно сприйняття, інтерпретації та викладення емпірико-теоретичного матеріалу, що стосується державно-правової дійсності. У зв'язку з цим зазначена система є за своєю природою суб'єктивно обумовленою;

Суть ТДП як науки та ТДП як навчальної дисципліни однакова. Їхні зовнішні відмінності зумовлені відмінностями в практичних завданнях, які стоять перед ТДП: з одного боку - це отримання,фіксація,обробка,інтерпретація тощо матеріалу, що стосується державно-правової дійсності в цілях застосування одержаного наукового знання в юридичній діяльності; з другого - передача інформації щодо державно-правової дійсності, а також методах ЇЇ пізнання в системі взаємозв'язку "адресант-адресат", з метою підготувати адресата до професійної юридичної діяльності.

 







Последнее изменение этой страницы: 2016-07-16; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.209.82.74 (0.008 с.)