Акти правозастосування (загальна характеристика, особливості змісту та форми).

А́кт застосува́ння пра́ва (або Індивідуально-правовий акт, Правозастосовний акт, Акт правозастосування, Акт індивідуальної дії) — це правовий акт компетентного органу або посадової особи, виданий на підставі юридичних фактів і норм права, що визначає права, обов'язки або міру юридичної відповідальностіконкретних осіб.

Правозастосовчий акт необхідно розглядати і як акт-дію відповідного компетентного органу, і як акт-документ, в якому ця дія відображена.

Відбиття акта застосування має бути як у вербальній формі, так і у формі конклюдентних дій. Але означені форми мають єдину соціальну та юридичну природу. Словесне вираження, у свою чергу, може бути або усним, або письмовим. Правозастосовчі конклюдентні дії відображаються у відповідних формально встановлених жестах, сигналах, знаках.

Незважаючи на форму, всі правозастосовчі акти мають спільні ознаки:

• акт правозастосування має владний характер;

• правозастосовчий акт видається на основі і відповідно до норм матеріального і процесуального права;

• має індивідуально-правовий характер. Він містить у собі конкретне веління, яке має юридичну силу стосовно певного випадку і не поширюється на інші казуси. Має персоніфікований характер, під його дію підпадають конкретно визначені особи;

• видається у певній формі і в передбаченому законом порядку, має точну назву. Закон визначає чіткий порядок видання і внутрішнього та зовнішнього оформлення індивідуального правового акта. Наприклад, письмові акти, які приймаються правоохоронними органами, повинні мати вступну частину (найменування акта, назву органу, який видав акт, час видання, адресат), описувальну частину (фактичні обставини справи), мотиваційну частину (обґрунтування прийнятого рішення), резолютивну частину (зміст рішення у справі);

• правозастосовчий акт викликає початок, зміну або припинення правових відносин. На підставі акта застосування у конкретних осіб виникають суб'єктивні права та юридичні обов'язки.

Кожен акт застосування права є актом - документом. У ньому є текст, що складається відповідно до вимог використання юридичної термінології, чітких юридичних конструкцій. Згодом виробляються й одержують закріплення в нормативних актах і в звичаях практики типізовані, стандартні формуляри актів -документів, що упорядковують юридичну роботу, вносять у неї необхідну визначеність, юридичну і документальну строгість.

Форми: укази, вироки, рішення, постанови, накази і т.д.

Логічне і історичне у праві.

філософські категорії, які відбивають співвідношення реального процесу розвитку і його відображення в теоретичному мисленні. Історичне — 1) об'єктивний процес розвитку якогось предмета з усіма його особливостями й випадковостями; 2) певний спосіб відтворення в мисленні історичного процесу в його хронологічній послідовності. Логічне — "відображення історичного процесу в абстрактній і теоретично послідовній формі" (Маркс К. і Енгельс Ф.

 

Методи тлумачення права

Логічне тлумачення — спосіб уяснення, яке базується на використанні законів і правил формальної логіки.

Історичний (ретроспектива) допомагає встановити зміст норми права, враховуючи умови їх виникнення, факти пов'язані з історією виникнення норми, що тлумачить. Особливість даного способу полягає в тому, що інтерпретатор використовує джерела, які перебувають за межами системи права (конкретно-історичні умови, соціально-економічна і політична атмосфера, обставини, причини, чинники, що викликали прийняття відповідних норм права, встановлення за документами з архівів, стенограм обговорення проектів відповідних нормативно-правових актів органів, що займалися підготовкою законопроектів, матеріалів, що надруковані в пресі та інших засобах інформації тоді, коли проекти обговорювалися, до них робилися зауваження та пропозиції, схвалювалися чи відхилялися).

Об’єкт і предмет юридичної науки.

Об'єктами юридичної науки є держава і право — фактично два об'єкти. Проте юриспруденція, як і кожна наука, має один предмет вивчення.

Вихідним для визначення поняття юриспруденції є право, що включає у себе правове поняття держави. Держава і право пізнаються і досліджуються як складові моменти єдиного об'єкта юридичної науки. В основу їх вивчення покладено один принцип і критерій юридичності, що конкретизується в окремих сферах і напрямках юридичного пізнання держави і права. Ця конкретизація присутня в усіх окремих визначеннях і характеристиках держави і права, у системі понять юридичної науки в цілому та окремих юридичних наук.

Предмет юридичної науки — об'єктивні властивості права і держави в їх поняттєво-юридичному розумінні та вираженні, загальні та окремі закономірності виникнення, розвитку і функціонування держави і права в їх структурній багатоманітності.

Якщо предмет юридичної науки — це поняття права в усіх аспектах його теоретико-пізнавального прояву і вираження, то предмет кожної окремої юридичної науки — якийсь певний елемент юридичної дійсності.

Предмет юридичної науки складають:

¨ закономірності виникнення і розвитку правових форм самоорганізації суспільства, цивілізації, людства - об'єктивні, необхідні, стійкі, істотні і загальні зв'язки (співвідношення, залежності), що укладаються як між головними правовими явищами й інститутами, так і в їхній взаємодії з іншими - соціальними явищами і процесами;

¨ зміст правових форм або права (правової системи) як особливої форми самоорганізації - правові норми, правові акти, правовідносини, правопорядок, правова свідомість, юридична наука, правові процеси, правова практика і т.п.

¨ юридична техніка - правила, засоби і прийоми, які використовуються при розробці і систематизації законів і інших нормативних актів, для ведення юридичних справ, упорядкування юридичних документів; техніка розслідування злочинів і інші.

¨ юридична практика - специфічна сфера практичної діяльності юристів: судова, слідча, прокурорська, арбітражна, нотаріальна, оперативно-пошукова і т.д.

 

Механізм і стадії застосування юридичних норм і проблеми, що виникають на цих стадіях.

Застосування норм права — державно-владна, організаційна, здійснювана в процедурно-процесуальному порядку діяльність компетентних органів держави й посадових осіб у реалізації приписів правових норм стосовно до конкретних життєвих випадків через винесення індивідуально-конкретних правових наказів (приписів), іншими словами, це особлива форма реалізації норм права.

Елементи. Механізм правозастосування складне структурне утворення, яке включає наступні елементи:

· владну діяльність компетентних органів і осіб по здійсненню своїх повноважень;

· діяльність, направлену в сферу суспільних відносин інших суб'єктів права;

· надання їм допомоги і створення умов для нормального використання прав, виконання обов'язків, дотримання основних вимог;

· здійснення примусового впливу на суб'єктів права з метою підпорядкування їх поведінки вимогам закону.

Стадії. Найбільш доцільно виділити шість стадій, оскільки всі вони мають самостійне і важливе значення в процесі правозасто-сувальної діяльності, а саме:

· аналіз і вивчення фактичних обставин справи, встановлення юридично значимих фактів і їх оцінка;

· вибір нормативного акта відповідної норми права, яку належить застосувати до них;

· перевірка справжності і правильності тексту, визначення меж дії та юридичної сили правової норми;

· аналіз змісту і тлумачення правової норми;

· прийняття рішення по справі і оформлення в індивідуальному акті застосування правових норм;

· доведення цього рішення до суб'єктів, яких вони стосуються, і його виконання, використання або дотримання.

Проблеми:

на 1-йстадії - наявність колізій чи прогалин у праві, аксіологічні критерії правозастосування

на 5-й стадії – юридико-технічні вимоги до актів правозастосування (форма акту).