Понаття, джерела і принципи міжнародного захисту прав людини й основних свобод



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Понаття, джерела і принципи міжнародного захисту прав людини й основних свобод



Права та свободи людини у міжнародному публічному праві розглядаються як природні та невід’ємні, завдяки яким людина може реалізувати себе як особистість.

Під міжнародним захистом прав людини розуміють систему міжнародно-правових норм, принципів і стандартів, закріплених у міжнародних догово-рах універсального, регіонального та локального характеру, які визначають права і свободи людини, зобов’язання держав і міждер жавних організацій щодо дотримання, розвитку вказаних прав і свобод, а також міжнародні ме-ханізми забезпечен ня і контролю за дотриманням суб’єктами міжнародного права зобов’язань у цій галузі права і відновленням пору шених прав конкрет-них осіб чи груп населення. Отже, в такому розумінні міжнародний захист прав людини та основних свобод — це галузь сучасного міжнародного права з розвинутою сукупністю інститутів права і належ ними механізмами забез-печення їх функціонування.

У структурі міжнародного захисту прав людини та ос новних свобод мож-на виділити: загальні принципи права, принципи міжнародного права, норми міжнародного права звичаєвого характеру і міжнародно-правові стан дарти. Загальні принципи права, будучи спільними для всіх правових систем, нада-ють основним правам людини характеру універсальності, недискримінації, рівності ста тусу фізичних осіб, відповідності їх прав і обов’язків та ін. У структурі галузі міжнародного захисту прав людини та основних сво-бод функціонують практично всі принци пи міжнародного права. Але найха-рактернішими для неї є: принцип загальної поваги прав людини та основних свобод (стрижневий принцип), принцип самовизначення, принципи проти-правної колоніалізму, неоко лоніалізму й расизму, принцип верховенства права, принцип плюралістичної демократії та ін.

Система міжнародно-правових актів у сфері регламентації прав і свобод людини містить у собі до нинішнього часу близько 300 документів, котрі можна класифікувати як акти універсального характеру, акти спеціального характеру та акти регіонального характеру.

З-поміж міжнародно-правових актів, що мають універсальний (загальновизнаний і глобальний) характер, насамперед варто назвати Статут ООН (прийнятий 24.06.1945), Загальна декларація прав людини, прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 р., Конвенція про попередження злочину геноциду і покарання за нього (1948); " Конвенція про політичні права жінок (1952);- Додаткова конвенція про скасування рабства, работоргівлі та інститутів і звичаїв, подібних до рабства (1956);- Конвенція про ліквідацію дискримінації у сфері освіти (1960); *- Конвенція про ліквідацію дискримінації у сфері праці і занять (1958);- Міжнародна конвенція про ліквідацію всіх форм расової дискримінації (1956) та ін. У грудні 1966 р. під егідою ООН були прийняті два дуже важливі документи універсального характеру - Пакт про громадянські та політичні права і Пакт про економічні, соціальні та культурні права.

 

53. Поняття та зміст міжнародно-правови стандартів у сфері прав людини. Основні міжнародно-правові акти про права людини та їх класифікація.

Міжнародно-правові стандарти прав людини - це узгоджені дер­жавами загальнолюдські права і свободи, обов'язкові для держав за­ходи із забезпечення прав і свобод та охорони їх від посягань, а також надання особі юридичної можливості реалізовувати і захищати визнані права і свободи.

Стандарти закріплюють нормативний мінімум, що визначає рівень державної регламентації з допустимими відступленнями у бік переви­щення або конкретизації.

Можна позначити наступні функції стандартів:

1) визначення переліку прав і свобод, що відносяться до категорії основних і обов'язкових для всіх держав;

2) формулювання головних рис змісту кожного з цих прав (кожної з цих свобод), які повинні бути втілені у відповідних національних нормативних положеннях;

3) встановлення зобов'язань держав з визнання і забезпечення про­голошуваних прав і введення на міжнародному рівні найнеобхідніших гарантій, що обумовлюють їх реальність;

4) фіксація умов користування правами і свободами, пов'язаних із законними обмеженнями і навіть заборонами.

Співвідношення між міжнародно-правовими стандартами і нор­мами національного законодавства виражається перш за все в необхід­ності принципової узгодженості внутрішньодержавного переліку прав і свобод, їх змісту і засобів забезпечення і захисту з міжнародним.

Існує значна кількість міжнародних договорів, що стосуються захисту прав людини. Залежно від мети прийняття та предмету регулювання можна виділити декілька групи цих договорів.

До першої групи слід відносити універсальні договори, що мають найбільш загальний характер. Перш за все, це т.зв. “Міжнародний біль про права людини”, до складу якого входять:

· Загальна декларація прав людини 1948 р.; Міжнародний пакт про громадянські і політичні права 1966 р.; Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права 1966 р.; Факультативний протокол до Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 р.; Другий факультативний протокол до Міжнародного пакту про громадянські і політичні права щодо скасування смертної кари 1989 р.

Другу групу складають договори, спрямовані на попередження, припинення чи скасування дій, що посягають на права та свободи великих людських спільнот чи окремих осіб. Зокрема, до таких договорів відносяться:

· Міжнародна конвенція про ліквідацію всіх форм расової дискримінації 1966 р.; Конвенція про запобігання злочину геноциду та покарання за нього 1948 р.; Конвенція про припинення злочину апартеїду та покарання за нього 1973 р.; Конвенція про рабство 1926 р. зі змінами, внесеними Протоколом 1953 р.; Додаткова конвенція про скасування рабства, работоргівлі та інститутів і звичаїв подібних до рабства 1956 р.

Тертя група охоплює договори, що стосуються захисту прав і свобод окремих соціальних груп, наприклад, жінок, дітей, біженців, трудящих-мігрантів і т.п. Такими договорами, наприклад, є:

· Конвенція про політичні права жінок 1953 р.; Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок 1979 р.; Декларація прав дитини 1959 р.; Конвенція про права дитини 1989 р.; Європейська конвенція про здійснення прав дітей 1996 р.; Конвенція про юрисдикцію, право, що застосовується, визнання, виконання та співробітництво щодо батьківської відповідальності та заходів захисту дітей 1996 р.; Конвенція про контакт з дітьми 2003 р.; Міжнародна конвенція про захист прав всіх трудящих-мігрантів та членів їхніх родин 1990 р.;

· Конвенція про статус біженців 1951 р.; Конвенція про захист і інтеграцію корінного та іншого населення, що веде племінний та напівплемінний спосіб життя, у незалежних державах 1957 р.; Конвенція про корінні народи, які ведуть племінний спосіб життя в незалежних країнах 1989 р.

До четвертої групи відносяться договори, що містять норми міжнародного гуманітарного права, тобто спрямовані на забезпечення прав індивідів та груп людей в умовах збройних конфліктів. В основі джерел міжнародного гуманітарного права лежать Женевські конвенції про захист жертв війни 1949 р. та Додаткові протоколи до них, прийняті у 1977 р.:

· Конвенція про захист цивільного населення під час війни 1949 р.; Конвенція про поводження з військовополоненими 1949 р.; Конвенція про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях 1949 р.; Конвенція про поліпшення долі поранених, хворих та осіб, які зазнали корабельної аварії, із складу збройних сил на морі 1949 р.; І Додатковий протокол до Женевських конвенцій, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів, 1977 р.; ІІ Додатковий протокол до Женевських конвенцій, що стосується захисту жертв збройних конфліктів неміжнародного характеру, 1977 р.

П’яту групу міжнародних актів у галузі прав людини складають конвенції Міжнародної організації праці, спрямовані не лише на вирішення питань організації праці, а й на забезпечення широкого кола соціальних та економічних прав людини. Найважливішими у цьому відношенні серед Конвенцій МОП є:

· Конвенція про примусову чи обов’язкову працю № 29 1930 р.; Конвенція про скасування примусової праці № 105 1957 р.; Конвенція про рівне винагородження чоловіків і жінок за працю рівної цінності № 100 1951 р.; Конвенція про мінімальний вік для прийому на роботу № 138 1973 р.; Конвенція про оплачувані відпустки № 132, переглянута у 1970 р.; Конвенція про захист заробітної плати № 95 1949 р.

Окрему групу становлять регіональні міжнародні договори у сфері захисту прав людини. Особливістю цих договорів є те, що вони не повинні суперечити відповідним універсальним договорам і можуть встановлювати додаткові гарантії реалізації прав людини. До таких договорів відносяться:

· Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод 1950 р. та додаткові протоколи до неї;· Європейська соціальна хартія 1961 р.;· Американська конвенція прав людини 1969 р.;· Африканська хартія прав людини і народів 1981 р.;· Декларація СНД про міжнародні зобов’язання в галузі прав людини і основних свобод 1993 р.;· Конвенція СНД про права і основні свободи людини 1995 р.

 

54. Універсальні і регіональні механізми захисту прав людини

Міжнародні механізми захисту прав людини - це міжнародно правові акти з прав людини, а також спеціалізовані міжнародні інстру менти, організації, установи, які безпосередньо спрямовані на захис прав людини та виконання цих актів.

Залежно від рівня реалізації механізмів захисту прав людини рої різняються:

- універсальні механізми, які діють на рівні всього світу (наприк лад, Рада з прав людини, Комітет з прав людини ООН, Верховий комісар ООН з прав людини, Верховний комісар ООН у справа! біженців і т.д.);

- регіональні механізми, що діють в межах певного регіону (Орга-нізація з безпеки та співробітництва у Європі, Європейський суд з прав людини, Американський комітет з прав людини тощо).

Залежно від підстав створення міжнародні органи та організації діяльність яких спрямована на захист прав людини, поділяються ш два види:

- конвенційні органи, утворені на підставі міжнародних договорів Це, зокрема, Комітет з прав людини ООН (діє на підставі Пакту про громадянські та політичні права 1966р), Європейський суд з прав лю дини (діє на підставі Європейської конвенції про захист прав людини ті основних свобод 1950р.), Комітет з прав дитини (засновано відповідне до Конвенції про права дитини 1989р.) та інші.

- органи, утворені міжнародними організаціями. Специфіко» діяльності цих органів є те, що їх рішення мають, як правило, рекомен даційний характері забезпечуються лише авторитетом самих органе зацій. До таких органів відносяться Рада з прав людини ООН, Комісія з положення жінок (засновані Економічною та соціальною радою ООН), Верховний комісар ООН у справах біженців (посада заснована Генеральною Асамблеєю ООН), Міжнародне бюро праці (засновані Міжнародною організацією праці).

 



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-21; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 34.228.52.223 (0.008 с.)