Міжнародне право як самостійна правова система

Міжнародне право як самостійна правова система

Міжнародне право як самостійний нормативний комплекс (правова система) являє собою сукупність юридичних норм, що створюються спільно державами з метою регулювання їх взаємних відносин у сфері їх спільних інтересів. Відносини, що регулюються міжнародним правом - це відносини між державами - двосторонні та багатосторонні; між державами та міжнародними міжурядовими організаціями, насамперед у зв'язку з членством держав у міжнародних організаціях; між міжнародними міжурядовими організаціями.

При розгляді міжнародних, міждержавних відносин слід враховувати, що такий характер вони набувають тому, що за своїм змістом виходять за межі компетенції та юрисдикції будь-якої окремої держави, стають об'єктом спільної компетенції та юрисдикції держав чи всього міжнародного співтовариства в цілому. Можна виділити три категорії справ (питань), які характеризують предмет міжнародного регулювання:

Справи, які за своєю суттю є міждержавними і не можуть належати до внутрішньої компетенції будь-якої держави, не можуть вирішуватися односторонніми актами держави. Це міжнародна безпека, роззброєння, глобальні екологічні процеси, режим відкритого моря, космічного простору.

Справи, хоча і не пов'язані з загальнолюдськими інтересами, але здійсненне тільки спільними зусиллями двох або декількох держав на основі врахування взаємних інтересів. Це встановлення і режим державного кордону, надання правової допомоги, подвійне громадянство, візовий або безвізовий порядок в'їзду.

Справи, врегулювання яких відноситься до внутрішньої компетенції кожної держави, але які з метою більш ефективного їх вирішення доцільно регулювати спільними актами держав. Це забезпечення і захист прав і свобод людини, надання допомоги у випадку ядерної аварії або радіаційної аварійної ситуації.

 

Сфера дії міжнародного права. Суб'єктна і об'єктна сфери дії міжнародного права. Просторова сфера дії міжнародного права

Сфера дії міжнародного права - це межі застосування міжнародно-правових норм. Відповідно, можна виділити суб'єктну, об'єктну і про­сторову сфери дії міжнародного права.

Суб'єктна сфера дії міжнародного права охоплює держави, між­народні міжурядові організації, нації та народи, що борються за наці­ональне визволення, та державоподібні утворення. Інколи специфічну міжнародну правосуб'єктність визнають за фізичними особами, які виступають суб'єктами деяких міжнародних правовідносин (напри­клад, вони можуть звернутися зі скаргою до Європейського Суду з прав людини, можуть нести кримінальну відповідальність за міжнародним правом). Те ж саме стосується й правосуб'єктності транснаціональних компаній та деяких міжнародних неурядових організацій.

Що стосується об'єктної сфери міжнародного права, то вона включає коло міжнародних (міждержавних) відносин, що підпадають під його регулювання. Міжнародне право регулює не всі відносини, а лише ті, які зачіпають істотні інтереси держав або міжнародного співтовариства в цілому. Об'єктна сфера міжнародного права постійно розширюється, оскільки з'являються нові відносини, не урегульовані ним (правовий статус космічних об'єктів, питання міжнародної без­пеки, запобігання глобальним екологічним катастрофам), або ж вза­ємодія держав призводить до необхідності урегулювання відносин,що традиційно були сферою регулювання внутрішньодержавного права (наприклад, захист прав людини).

За простором міжнародне право діє всюди, де є міждержавні від­носини. Однак сфера дії договору не обмежується територією учасників цього договору, а може стосуватись й інших просторів. Наприклад, заборона ядерних випробувань стосується дій суб'єкта на будь-якій території. Норми міжнародного права не поширюються на територію держави автоматично нарівні з нормами внутрішньодержавного пра­ва, однак зобов'язують державу забезпечити виконання норм на своїй території*

 

Система міжнародного права

Система міжнародного права - це об'єктивно існуюча цілісність внутрішньо взаємозв'язаних норм міжнародного права, що розпо­діляються по відносно відособленим комплексам, спрямованим на регулювання однорідних суспільних відносин. Вона включає галузі, інститути та норми.

Галузями міжнародного права є комплекси норм, які регулюють якісна однорідну сферу міжшрдщих відносин. До традиційних від-носять право міжнародних договорів, право міжнародник організацій. право зовнішніх зносин, міжнародне морське право, право міжнародної безпеки, право збройних конфліктів.

Серед відносно нових галузей права необхідно назвати: міжнародне право прав людини, міжнародне кримінальне право, міжнародне економічне право*, міжнародне екологічне право, міжнародне атомне право, міжнародне повітряне, міжнародне космічне право, міжнародне трудове право та деякі інші.

Інститутом міжнародного права є система відносно відокремлених норм в межах певної галузі міжнародного права, що регулюють окрему групу взаємозалежних міжнародних відносин. Наприклад, інститут пра-вонаступництва, інститут міжнародно-правової відповідальності та ін.

Основою міжнародного права є його норма. Норма міжнародного права-це юридично обов'язкове правило поведінки держав та інших, суб'єктів міжнародного права в міжнародних відносинах. Внаслідок компромісів, поступок і узгоджень держави приходять до взаємно по­годженого рішення про певні правила взаємовідносин.

 

10. Співвідношення міжнародного публічного і міжнародного приватного права

Міжнародні відносини не обмежуються тільки міждержавними зв'язками основних суб'єктів міжнародного права. Відбуваються по­стійні контакти між фізичними і юридичними особами різних держав, відносини на рівні міжнародних неурядових організацій, які регулю­ються нормами міжнародного приватного права.

Між міжнародним публічним і міжнародним приватним правом існує тісний взаємозв'язок, який проявляється в тому, що вони регулю­ють міжнародні відносини. Норми міжнародного приватного права не повинні суперечити основним принципам міжнародного права. Крім того, вони мають спільну мету - забезпечення мирного співіснування та розвитку міжнародного співробітництва держав.

Розмежування між міжнародним публічним і міжнародним при­ватним правом можна провести за різними підставами:

- за об'єктом: міжнародне приватне право регулює цивільно-правові (цивільні, сімейні, трудові та ін.) відносини, ускладнені іно­земним елементом, а міжнародне право - міждержавні відносини.

- за суб'єктами: суб'єктами міжнародного права є держави, нації і народи, що борються за національне визволення, міжнародні організа­ції та державоподібні утворення; основними суб'єктами міжнародного приватного права - фізичні та юридичні особи;

- за джерелами: основними джерелами міжнародного права є між­народний договір і міжнародний звичай; коло джерел міжнародного приватного права є значно ширшим - це національне законодавство, судова практика, міжнародні договори, торгові звичаї та ін.;

- за методом правового регулювання: в міжнародному праві це метод узгодження воль держав; в міжнародному приватному праві -матеріально-правовий та колізійний;

- за видами відповідальності; в міжнародному праві настає міжнародно-правова відповідальність, а в міжнародному приватному праві - цивільно-правова;

- за сферою дії сферу дії міжнародного права можна визначити як глобальну; міжнародне приватне право має національні межі - в кожній державі є своє міжнародне приватне право.

 

11. Норми міжнародного права. Створення норм міжнародного права

Норма міжнародного прана - це юридично обов'язкове правило поведінки, шо створюється суб'єктами міжнародного права та регулює відносини між ними.

Суб'єкти міжнародного права самі виконують роль гаранта при­йнятих норм. В міжнародному праві санкції відділені від правил пове­дінки. Держави та інші суб'єкти міжнародного права, як правило, самі обирають засоби примусу, що дозволені міжнародним правом. Тому міжнародно-правові норми складаються з двох елементів - гіпотези та диспозиції.

Як правило, створення міжнародно-правових норм проходить у два етапи; 1) узгодження волі суб'єктів міжнародного права щодо змісту правила поведінки; 2) надання суб'єктами міжнародного права згоди на юридичну обов'язковість даного правила.

Міжнародно-правові норми поділяються на універсальні ~ норми міжнародного права, що встановлюються усією міжнародною спільнотою і адресуються усім суб'єктам міжнародного права, та норми регіональні (локальні), адресовані обмеженій кількості суб'єктів між­народного права, за згодою між якими вони встановлюються.

За юридичною силою норми міжнародного права поділяються наімперативні та диспозитивні Від диспозитивних норм суб'єкти можуть відступати за взаємною згодою. Імперативність міжнародно-Правової норми означає,що суб'єкти міжнародного права не можуть за власним бажанням змінювати об'єм та зміст прав та обов'язків, що нею передбачені. У сукупності імперативних норм міжнародного права виділяють норми, що мають характер jus cogens. Норма jus cogens «приймається та визнається світовою спільнотою держав в цілому як норма, відхилення від якої є неприпустимим і яка може бути змінена лише наступною нормою загального міжнародного права, що має такий самий характер» (ст. 53 Віденської конвенції про право міжнародних договорів). Норми jus cogens мають більшу порівняно з іншими міжнародно-правовими нормами юридичну силу. Якщо, наприклад, виникає нова імперативна норма jus cogens, то будь-який існуючій договір, який суперечить цій нормі, стає недійсним та припиняється. Загальновизнано, що нормами jus cogens є основні принципи міжнародного права, деякі положення Статуту ООН та інші норми, відхилення від яких є неприпустимим.

 

Міжнародне м’яке право

Серед питань, пов'язаних з джерелами міжнародного права, існує проблема кваліфікації таких норм, як, наприклад, резолюції або декла­рації Генеральної Асамблеї ООН, які містять стандарти поведінки для міжнародної спільноти, але не є зобов язальними. Такі норми прийнято відносити до «м'якого права» («soft law»), норми якого, на відміну від так званого «твердого права» («hard law»), не породжують чітких прав та обов'язків, а дають лише загальну установку,якої мають дотримуватися суб'єкти міжнародного права. В них використовуються формулювання «намагатися досягти», «докласти зусилля» і т.п.

«М'яке право» має цілий ряд переваг. Воно дозволяє державам при­ймати участь у створенні нових правил поведінки без необхідності їх імплементації у національне право. Норми «м'якого права» вирішують завдання, з якими не може впоратися «тверде право» в таких сферах, як, наприклад, охорона навколишнього середовища, коли держави, з одного боку, ще не готові приймати на себе зобов'язання, а, з іншого, - згодні дотримуватися певних міжнародних стандартів в цій галузі.

 

Режим військової окупації

Окупація - це встановлення однією державою контролю над части­ною або всією територією іншої держави. Окупант при цьому не отри­мує суверенних прав, тобто він не має права анексувати або передати окуповану територію іншій державі, оскільки згідно з Статутом ООН завоювання не є законним методом придбання території.

Під час забезпечення на окупованій території необхідного поряд­ку сам факт окупації (навіть незаконної) покладає на населення деякі обов'язки відносно окупанта, а останній несе відповідальність за до­тримання прав населення.

За IV Гаазькою конвенцією 1907 р. основний критерій окупації носить фактичний характер - це встановлення реальної влади над територією. Згідно з спільною для всіх чотирьох Женевських конвен­цій 1949 р. ст. 2, режим окупації застосовується і в тому випадку, коли територія була зайнята без збройного опору.

Існують різні види окупації: військова (тобто тимчасове заняття території військами противника в ході збройного конфлікту); післяво­єнна (як засіб забезпечення виконання державою, що несе відповідаль­ність за агресію, своїх зобов'язань); окупація при звільненні території союзника від ворожої окупації; зайняття воюючою стороною території нейтральної держави. До всіх випадків окупації застосовується право збройних конфліктів.

Окупація починається із встановлення фактичного контролю над територією та створення окупаційної адміністрації. Окупаційний режим припиняється з моменту втрати фактичного контролю над територією. Відповідні норми права збройних конфліктів діють до моменту припинення окупацЙ.

Управління окупованою територією здійснюється окупаційною адміністрацією з дотриманням відповідних норм права збройних конфліктів, по можливості зі збереженням дії місцевих законів. До­зволяється діяльність місцевих судів та органів влади, проте не до­пускається їх примушення до цього. Окупант має право створювати і щгі неполітичні військові суди. Окупаційна влада може використовувати державні будівлі, але право власності на них не отримує. Відносно нерухомої державної власності, лісів, сільгоспугідь окупаційна влада є лише тимчасовим керівником і повинна забезпечувати їх збереження.

 

Міжнародне право як самостійна правова система

Міжнародне право як самостійний нормативний комплекс (правова система) являє собою сукупність юридичних норм, що створюються спільно державами з метою регулювання їх взаємних відносин у сфері їх спільних інтересів. Відносини, що регулюються міжнародним правом - це відносини між державами - двосторонні та багатосторонні; між державами та міжнародними міжурядовими організаціями, насамперед у зв'язку з членством держав у міжнародних організаціях; між міжнародними міжурядовими організаціями.

При розгляді міжнародних, міждержавних відносин слід враховувати, що такий характер вони набувають тому, що за своїм змістом виходять за межі компетенції та юрисдикції будь-якої окремої держави, стають об'єктом спільної компетенції та юрисдикції держав чи всього міжнародного співтовариства в цілому. Можна виділити три категорії справ (питань), які характеризують предмет міжнародного регулювання:

Справи, які за своєю суттю є міждержавними і не можуть належати до внутрішньої компетенції будь-якої держави, не можуть вирішуватися односторонніми актами держави. Це міжнародна безпека, роззброєння, глобальні екологічні процеси, режим відкритого моря, космічного простору.

Справи, хоча і не пов'язані з загальнолюдськими інтересами, але здійсненне тільки спільними зусиллями двох або декількох держав на основі врахування взаємних інтересів. Це встановлення і режим державного кордону, надання правової допомоги, подвійне громадянство, візовий або безвізовий порядок в'їзду.

Справи, врегулювання яких відноситься до внутрішньої компетенції кожної держави, але які з метою більш ефективного їх вирішення доцільно регулювати спільними актами держав. Це забезпечення і захист прав і свобод людини, надання допомоги у випадку ядерної аварії або радіаційної аварійної ситуації.