НАТО заснована Північноатлантичним договором, який був підписаний 4 квітня 1949 р. і набрав чинності 24 серпня 1949 р. На сьогодні членами НАТО є 19 держав.



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

НАТО заснована Північноатлантичним договором, який був підписаний 4 квітня 1949 р. і набрав чинності 24 серпня 1949 р. На сьогодні членами НАТО є 19 держав.



Основною метою НАТО є забезпечення стабільності та добробуту в Північноатлантичному регіоні. Відповідно до ст. 5 Північноатлантичного договору члени організації роз­глядають збройний напад на одного або декількох із них у Європі або Північній Америці як напад на всіх учасників договору. Якщо такий збройний напад відбудеться, кожний член організації впорядку здійснення права на індивіду­альну або колективну самооборону, визнаного ст. 51 Стату­ту ООН, прийняв на себе зобов’язання надати стороні або сторонам, що зазнали нападу, таку допомогу, яку визнає необхідною, включаючи застосування збройної сили. НАТО має сповістити Раду Безпеки ООН про будь-який збройний напад і про всі заходи, вжиті внаслідок нього. Такі заходи мають бути припинені після дій Ради Безпеки, необхідних для відновлення та підтримання миру.

Держави — члени НАТО зобов’язалися утримуватися у своїх міжнародних відносинах від погрози силою або її за­стосування будь-яким способом, несумісним із цілями ООН, вирішувати всі свої спори мирними засобами, сприяти по­дальшому розвитку мирних і дружніх відносин між наро­дами. У зв’язку з корінними змінами в Європі та розпуском Організації Варшавського Договору на початку 90-х років НАТО заявило про нову концепцію свого стратегічного роз­витку (Лондонська декларація «Північноатлантичний аль­янс у процесі змін» від 6 липня 1990 р.) включаючи пропо­зиції щодо розвитку співробітництва з державами Центральної та Східної Європи з широкого спектра політичних і військових питань. 7–8 листопада 1991 р. головами держав і урядів, що брали участь у сесії Ради НАТО в Римі, були прийняті Нова стратегічна концепція Альянсу та Римська декларація про мир і співробітництво. У Заяві Ради НАТО, зробленій у Брюсселі в 1994 р., було оголошено про поча­ток програми «Партнерство в ім’я миру».

Органи НАТО. Для реалізації цілей НАТО створена складна політична та військова структура.

Вищим політичним і військовим органом є Північноат­лантична рада.

Комітет оборонного планування зазвичай збирається на рівні постійних представників держав-членів (крім Фран­ції) та не менше двох разів на рік на рівні міністрів оборо­ни. У межах сфери своєї діяльності має ті самі повноважен­ня, що й Рада. Група ядерного планування збирається на рівні постійних представників і міністрів оборони. Розгля­дає будь-які питання, що стосуються політики Альянсу у відношенні ядерної зброї. Військовий комітет – головний військовий орган, що складається з начальників генераль­них штабів усіх держав-членів. Він розробляє основні на­прями військової політики та стратегії Альянсу. Міжнарод­ний військовий штаб складається з військового персоналу держав-членів, направленого до Штаб-квартири НАТО для роботи в міжнародній якості задля досягнення загальних цілей Альянсу. Штаб проводить дослідження та розробляє плани та рекомендації з військових питань. Генеральний секретар призначається Радою, що засідає на рівні голів держав і урядів і є основною адміністративною особою. Відповідає за сприяння і вироблення рішень в Альянсі. Може пропонувати теми для обговорення та виносити на розгляд власні проекти рішень різних питань порядку ден­ного. Від імені Альянсу робить заяви у пресі. Керує робо­тою персоналу.

 

47. Міжнародні конференції: поняття, правила процедури, порядок прийняття рішень

Міжнародна конференція - зібрання офіційних делегацій держав з метою вирішення різних проблем політичного, військового, економічного і т.д. характеру, що носить тимчасовий характер і є важливим засобом багатосторонньої дипломатії.

Конференція - узагальнююче найменування нарад, з'їздів, конгресів, в яких бере участь не менше трьох делегацій різних держав. Тривалість роботи конференцій - від одного дня до декількох років.

При участі невеликої кількості держав правила процедури є спрощеними. Конференції з широкими повноваженнями приймають досить детальні правила. Щоб уникнути зайвої роботи, за основу зазвичай беруться правила процедури Генеральної Асамблеї ООН. Наради з небагатьма учасниками обмежуються вибором голови і створенні секретаріату. Конференції з широким представництвом мають досип складну організаційну структуру: голова, комітети, підкомітети,робочі групи, секретаріат. Основні організаційні питання вирішує генеральний комітет, що складається з голови конференції і голів комітетів. Особливий комітет займається перевіркою повноважень.

Правила процедури (регламент конференції) визначають порядок голосування, ухвалення рішень. На нарадах обмеженого складу рішення ухвалюються одноголосно. На конференціях з широкими повноваженнями процедурні питання вирішується простою більшістю присутніх, що приймають участь в голосуванні. Остаточний текст зазвичай приймають більшістю в дві третини. Часто використовується процедура консенсусу - рішення ухвалюється за відсутності заперечень.

Рішення зустрічей обмеженого складу, як правило, оформлюють спільною заявою або комюніке. Більш широкі конференції приймають заключні акти, конвенції: і рекомендації, що містять підсумки роботи, тексти ухвалених рішень. Вони підписуються учасниками, а підписання акту, що містить текст прийнятого договору, означає встановлені його автентичності.

Резолюції конференцій не є юридично обов'язковими, але вони поважаються учасниками як морально-політичні зобов'язання. Юридично обов'язкову силу мають лише рішення, оформлені у виглядів договору. Резолюції міжнародних конференцій є актами «м'якого права» Вони швидше формуються, держави погоджуються з ними легше,ніж з жорсткими зобов'язаннями за договорами і готують ґрунт для відповідних правових норм. Їх значення є істотним і при тлумаченні норм.

 

48. Міжнародно-правова регламентація стану населення. Громадянство і його значення для стану населення.

Під населенням частіше всього розуміють сукупність всіх фізичних осіб, що знаходяться на території держави і підкоряються її юрисдикції.

Населення будь-якої держави складається з наступних категорій: громадян даної держави, іноземцівта осіб без громадянства. Є деякі проміжні категорії, але вони входять до однієї з перерахованих основних категорій (наприклад, особи, які мають подвійне громадянство, входять до числа громадян відповідних держав). Правовий статус людини і громадянина включає: громадянство, правоздатність та дієздатність, права і свободи, їх гарантії, обов'язки.

У кожній державі правове становище людини і громадянина різне. Воно залежить від багатьох факторів, в тому числі від політичного режиму, рівня соціально-економічного розвитку, національних, культурних, релігійних традицій.

Громадянство - стійкий правовий зв'язок особи з державою, що визначається наявністю їх взаємних прав та обов'язків. Взаємні права і обов'язки громадянина по відношенню до держави і держави по відношенню до громадянина визначаються національним законодавством на основі міжнародних стандартів.

Способи набуття громадянства можна умовно розділити на дві великі групи. Перша група охоплює способи набуття громадянства взагальному порядку, друга - у винятковому порядку. Способи набуття громадянства в загальному порядку є більш-менш стабільними, звичайними для законодавства держав. До них відноситься придбання громадянства: а) у результаті народження, б) в результаті натуралізації (прийому до громадянства). До цих способів примикає рідко зустрічається в практиці держав надання громадянства.

Придбання громадянства у винятковому порядку охоплює наступні способи: а) групове надання громадянства, або колективнанатуралізація (окремий випадок - так званий трансферт), б) оптація, або вибір громадянства; в) реінтеграція, або поновлення у громадянстві.

Придбання громадянства в результаті народження - самий звичайний спосіб його придбання. Законодавство держав з цього питання грунтується на одному з двох принципів: право крові чи праві грунту. Іноді в доктрині придбання громадянства по праву крові іменується набуттям громадянства за походженням, а по праву грунту - за народженням. Право крові означає, що особа набуває громадянство батьків незалежно від місця народження; право грунту - що особа набуває громадянство держави, на території якого народилося, незалежно від громадянства батьків. Більшість держав світу дотримується права крові. Російське законодавство також засновано переважно на праві крові.

Натуралізація (укорінення) - індивідуальний прийом до громадянства на прохання зацікавленої особи. Натуралізація - добровільний акт. Примусова натуралізація суперечить міжнародному праву, і спроби здійснити її завжди викликали ноти протесту.

Дарування громадянства надається громадянам, які мають великі заслуги перед даною державою.

Надання громадянства у винятковому порядку породжується подіями, що ведуть до масового переселення, а також територіальними змінами. Групове надання громадянства - це наділення громадянством населення будь-якої території в спрощеному порядку або надання у спрощеному порядку громадянства переселенцям.

Окремим випадком групового надання громадянства є трансферт - перехід населення будь-якої території з одного громадянства в інше в зв'язку з передачею території, на якій вона проживає, однією державою іншій. Автоматичний трансферт може викликати заперечення з боку будь-якої частини населення переданої території, тому зазвичай він коригується правом оптації (вибору громадянства), тобто фактично правом збереження зацікавленими особами колишнього громадянства.

Оптація - вибір громадянства населенням території, яка переходить від однієї держави до іншої за угодою між останніми. Навідміну від трансферту, при оптації кожен громадянин має право вибору: залишитися на колишній території, але придбати громадянство держави-наступника, або переїхати на іншу територію своєї держави, зберігши його громадянство. 3

Відновлення в громадянстві практикується державами у випадках, коли особи мали громадянство держави, потім його втратили, після чого знову захотіли його придбати. Згідно зі ст. 15 Федерального закону «Про громадянство Російської Федерації» іноземні громадяни та особи без громадянства, що раніше мали громадянство Російської Федерації, можуть бути відновлені в її громадянство. При цьому термін їхнього проживання на території Російської Федерації скорочується до трьох років. 4

Що стосується втрати громадянства, то можна виділити три її форми: автоматичну втрату громадянства; вихід з громадянства; позбавлення громадянства. Автоматична втрата громадянства в отечествен іншої практиці зустрічається лише у міжнародних угодах і у спеціальних законодавчих актах. Вихід з громадянства - це втрата громадянства на підставі рішення компетентних органів держави, що виноситься на прохання зацікавленої особи. Дана форма характерна, зокрема, для російського законодавства. Позбавлення громадянства містить в собі елемент покарання. На відміну від виходу з громадянства, воно здійснюється за ініціативою державних органів і, як правило, щодо осіб, замішаних у ворожому цього державі діяльності.

Позбавлення громадянства може здійснюватися: а) за певних умов, передбачених загальним законодавством (наприклад, у випадку натуралізації обманним шляхом), б) на підставі спеціального акта, який стосується конкретної особи або осіб певної категорії. Російське законодавство можливість позбавлення громадянства не передбачає.



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-21; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 35.170.64.36 (0.014 с.)