Поняття і принципи міжнародного повітряного права. Джерела міжнародного повітряного права

Міжнародне повітряне право - це система міжнародно-правових норм, які регулюють відносини між суб'єктами міжнародного права у зв'язку з використанням повітряного простору та визначають його

правовий режим.

Основним документом в галузі міжнародного повітряного права є Конвенція про міжнародну цивільну авіацію, укладена в Чикаго у 1944 р. Чиказька конвенція встановлює основні принципи міждержав­ного співробітництва в галузі міжнародних польотів, регулювання ді­яльності повітряного транспорту та забезпечення його безпеки, а також включає статутні положення Міжнародної організації цивільної авіації (ІКАО). «Міжнародні авіаційні регламенти» (стандарти,рекомендації, процедури і т.п.), що приймаються та стверджуються Радою ІКАО, віді­грають велику роль в міжнародному повітряному праві.

У міжнародній практиці склалися наступні галузеві принципи міжнародного повітряного права:

а) принцип поваги повного и виключного суверенітету держави над її повітряним простором у межах її території;

б) принцип забезпечення безпеки міжнародної цивільної авіації;

в) принцип свободи польотів у міжнародному повітряному просторі.

 

115. Правовий режим повітряного простору. Свобода польотів у міжнародному повітряному просторі

Правовий режим повітряного простору, в якому здійснюється по­вітряна діяльність, є різним. Над міжнародною територією (наприклад, Антарктикою, відкритим морем) він встановлюється міжнародним повітряним правом, а над державами - їх внутрішнім законодавством та нормами міжнародного повітряного права.

Згідно з принципом свободи польотів у міжнародному повітряному просторі, повітряні судна підпорядковуються в даній сфері юрисдикції держави прапору, держави реєстрації Порядок реєстрації повітряних суден визначається внутрішнім правом. Національна приналежність повітряного судна зазначається на фюзеляжі літака.

Держави зобов'язані здійснювати контроль за відповідністю за­реєстрованих в них повітряних суден вимогам безпеки польотів та за дотриманням ними міжнародних норм. Дана вимога стосується на лише літаків, але й аеропортів та інших структур з обслуговування.

Юрисдикція держави у власному повітряному просторі визнача­ється її територіальним верховенством. Повітряний простір є частиною території держави. Використання повітряного простору держави мож­ливе лише з її дозволу. Для даних цілей держави укладають двосторонні угоди про повітряне сполучення, які, разом з внутрішніми актами, визначають правила польотів у повітряному просторі

На практиці авіапідприємства здійснюють авіаційні перевезення в межах наданих їм «комерційних прав», які іншими словами називають «свободи повітря». Всього виділяють дев ять таких свобод:

- право здійснювати транзитний політ без посадки на території держави, яка надала таке право;

- право виконувати транзитний політ через територію іноземної держави з посадкою на її території в некомерційних цілях, тобто без права висаджувати або брати на борт пасажирів, вивантажувати чи завантажувати багаж, пошту та вантажі;

- право висаджувати на іноземній території пасажирів і виван­тажувати багаж, пошту, вантажі, взяті на борт повітряного судна на території держави, національність якої має таке повітряне судно;

- право приймати на території іноземної держави на борт пові­тряного судна пасажирів, багаж, пошту та вантажі, що прямують на територію держави, національність якої має таке повітряне судно;

~ право приймати на території іноземної держави, яка є партнером за угодою про повітряні сполучення чи перевезення, пасажирів,їх багаж, вантаж та пошту, що прямують на територію будь-якої третьої держави, а також право висаджувати пасажирів та вивантажувати 6агаж,пошту

та вантаж, що прямують з будь-якої такої держави;

- право здійснювати перевезення пасажирів, багажу, вантажів

та пошти між третіми країнами через територію держави реєстрам судна;

- право іноземного авіаперевізника здійснювати перевезення паса­жирів, багажу, вантажів та пошти між третіми державами, обминаючи

територію держави реєстрації повітряного судна;

- право здійснювати внутрішнє перевезення на відповідній ділянці міжнародної авіалінії;

- право здійснювати внутрішнє перевезення за маршрутом, що

повністю проходить над територією іноземної держави.

 

116. Міжнародна організація цивільної авіації

Міжнародна організація цивільної авіації (ІКАО) (з англ. International Civil Aviation Organizacion, ICAO) — заснована відповідно до Чиказької конвенції про цивільну авіацію1944 року, є спеціалізованою установою ООН, що займається організацією і координацією міжнародного співробітництва держав у всіх аспектах діяльності цивільної авіації. Учасниками ІКАО є біля 190 держав, у тому числі на основі правонаступництва й Україна. СРСР вступив в ІКАО 10 листопада 1970 року.

ІКАО досліджує проблеми організації міжнародної цивільної авіації, повітряних трас, створення аеропортів і аеронавігаційних засобів, розробляє міжнародні стандарти для конструювання й експлуатації повітряних суден, правила з використання устаткування, засобів зв'язку і контролю над польотами; сприяє уніфікації митних, імміграційних і санітарних правил і т.д. У рамках ІКАО розробляються проекти міжнародних конвенцій.

Статутною метою ІKАО є забезпечення безпечного, упорядкованого розвитку міжнародної цивільної авіації у всьому світі і інші аспекти організації та координації міжнародного співробітництва з усіх питань цивільної авіації, у тому числі міжнародних перевезень. Відповідно до правил ІКАО міжнародний повітряний простір розділений на райони польотної інформації - повітряний простір, межі якого встановлюються з урахуванням можливостей засобів навігації та контролю за повітряним рухом. Однією з функцій ІKАО є присвоєння аеропортам світу чотирибуквених індивідуальних кодів-ідентифікаторів, що використовуються для передачі аеронавігаційної та метеорологічної інформації щодо аеропортів, планів польотів (флайт-планів), позначення цивільних аеродромів на радіонавігаційних картах і т. д. У 1992 (Резолюція A29-1) ІKАО оголосила 7 грудня Днем цивільної авіації. Надалі це рішення підтримала ООН.

Статутом ІКАО вважається дев’ята редакція Міжнародної конвенції цивільної авіації (також називається Чиказькою конвенцією), яка включає в себе зміни з 1948 по 2006 роки. Вона має також позначення IKAO Doc 7300 / 9. Конвенція складається з 18 розділів (Annexes), які перераховуються в основний статті — Чиказька конвенція.

Вищим органом є Асамблея з представництвом усіх членів ІKАО. Збирається не рідше разу на три роки.

Виконавчим органом ІКАО є Рада. Вона складається з представників 30 держав, що обираються Асамблеєю з числа країн із найбільш розвиненим повітряним транспортом.Рада є постійним органом ІКАО, підзвітною Асамблеї, що керується Президентом, який обирається Асамблеєю на три роки. У Раді представлено 33 держави.

Забезпечує роботу ІКАО Секретаріат, очолюваний Генеральним секретарем ІКАО. Місцеперебування ІКАО — Монреаль (Канада).

Основні напрямки діяльності ІKАО:

Технічний напрям:

§ розробка, вдосконалення та впровадження стандартів і рекомендацій, які застосовуються у міжнародній цивільній авіації;

Економічний напрям:

§ дослідження міжнародних пасажирських і вантажних перевезень і вироблення рекомендацій з питань ставок і зборів за користування аеропортами та аеронавігаційними засобами, а також порядку встановлення тарифів, що застосовуються на міжнародних лініях;

§ вивчення питань спрощення формальностей при міжнародних повітряних перевезеннях;

§ надання постійної технічної допомоги країнам, що розвиваються у створенні власних систем внутрішніх і міжнародних повітряних перевезень;

Правовий напрямок:

§ розробка проектів нових документів з міжнародного повітряного права.