Транспортна імобілізація при переломах кінцівок

Транспортну імобілізацію використовують з метою знерухомлення пошкодженої частини тіла на період виносу /виводу/ травмованого з місця отримання травми та транспортування в лікувальний заклад. Запропонована велика кількість транспортних шин: драбинчасті, фанерні, спеціальні для стегна /типу Дитерихса/, пластмасові, а також створені за останній час пневматичні шини та ноші імобілізуючі вакуумні. При благоприємних умовах для транспортної імобілізації можуть бути використані лонгетні гіпсові пов'язки, а також гіпсові кільця для кращої фіксації транспортних шин.

Основні правила накладання транспортних шин: забезпечення нерухомості не менше в 2-х суглобах, розміщених вище і нижче пошкодженого сегмента. Кінцівці надають функціонально вигідне положення /якщо воно зручне для транспортування/. Шину моделюють по тій частині тіла, на яку її накладають. Шину кладуть на одежу або яку-небудь другу м’яку підкладку і крім цього надійно фіксують бинтами або другим матеріалом. Кровоспинний джгут не повинен закриватися фіксуючим шину матеріалом. Кінцівку з накладеною шиною в холодний період року утеплюють.

Транспортна імобілізація верхньої кінцівки може здійснюватися м'яким матеріалом (косинкою або бинтом).

Імобілізацію косинкою здійснюють двома способами:

Перший спосіб: косинку накладають при розігнутій в ліктьовому суглобі кінцівці, приведеної до тулуба. Пошкоджену руку вкладають на середню частину косинки, а довгі гострі кінці її зав'язують ззаду, на шиї. Тупий кут косинки підгинають до переду і фіксують лікоть за нижню частину плеча. Цей кут косинки закріплюють безпечною булавкою.

Другий спосіб: косинку зав'язують ззаді на рівні здорової лопатки так, щоб один з кінців вузла був довшим. Косинку фіксують до тулуба приблизно на рівні мечоподібного паростка. Вершина косинки /її тупий кут/ повинна висіти на передній поверхні стегна пошкодженої сторони. Цю вершину підіймають вверх і в неї вкладають хвору руку. Довгий кінець від вузла на спині зв'язують з вершиною косинки позаду тулуба. Якщо кінців косинки не хватає то їх можна подовжити носовичком або другим матеріалом.

Другий спосіб надійніше фіксує руку ніж перший.

Імобілізацію верхньої кінцівки рекомендують в наступних випадках:

- при пошкоджених пальців та кисті можна використовувати малу драбинчасту шину, дощечку або фанерний лубок. Протяжність імобілізації - від кінчиків пальців до верхньої третини передпліччя. Кисть та передпліччя кладуть на шину ладонною стороною. Долоню вкладають на валик, щоб створити тильну флексію кисті на 30°. Пальці повинні бути напівзогнуті, а перший палець протипоставлений другим. Шину прибинтовують, руку підвішують на ремінь або лямку з бинта.

- при пошкодженні в ділянці променевозап'ясткового суглобу і передпліччя імобілізацію краще всього здійснювати малою драбинчастою шиною. Рука зігнута в ліктьовому суглобі під прямим кутом в середньому положенні між пронацією та супінацією; кисть - в незначній тильній флексії. Руку кладуть на шину тильною стороною передпліччя та кисті. При фіксації шини до руки в долоню травмованого вкладають комок вати. Всю руку підвішують на косинку або лямку.

- при пошкодженнях в ділянці ліктьового суглобу, плеча та плечового суглобу для імобілізації краще всього підходить велика драбинчаста шина. Положення кінцівки - приведення до тулуба та відведення до переду /можна використати невеликий відвідний валик в підпахвинній ділянці/. Протяжність імобілізації від променевозап'ясткового суглобу до лопатки здорової сторони. Моделювання шини проводить на собі той, хто її накладає. На верхній кінець шини прив'язують дві тасьми з бинта; одну проводять через надпліччя, другу - через підпахвинну впадину здорової сторони та прив'язують до нижнього краю шини. Шину прибинтовують, нижній кінець тї та кисть підвішують на ремінь, лямку, або косинку.

Імобілізацію нижньої кінцівки транспортними шинами здійснюють в прямому положенні ноги або легкого згинання в колінному суглобі. Стопу фіксують в положенні тильної флексії під прямим кутом по відношенню до гомілки. Виключенням для такого положення може бути поранення ікроножного м'язу, де з метою зменшення болю можна зберегти невелику флексію стопи. Важливо для імобілізації використовувати не менше 2-х шин, накладених в 2-х площинах. Дерев'яні шини розміщують як по зовнішній так і по внутрішній поверхні ноги, а драбинчасті - одну по задній, другу - по зовнішній поверхні. У випадку використання 3-х шин, їх накладають по задній поверхні ноги, внутрішній та зовнішній. Імобілізація 3-ма шинами доцільна при важких, особливо вогнепальних, переломах діафізу гомілки, вираженій патологічній рухливості відламків і кровотечі з рани. Моделювання потребує задня шина. Необхідно створити згини для ступні, ділянки п'ятки, ахілова сухожилка ікроножного м'язу та коліна. Протяжність імобілізації: при пошкодженнях стопи - від пальців до верхньої третини гомілки, гомілково ступневого суглобу та гомілки - до верхньої третини стегна; колінного суглобу, стегна, кульшового суглобу - до рівня лопатки. При неважких закритих пошкодженнях колінного суглобу імобілізацію обмежують рівнем кульшового суглобу.

Для транспортної імобілізації запропоновані так звані шини медичні пневматичні, їх використовують для імобілізації передпліччя, гомілки, а також колінного суглобу та нижньої третини стегна.

Пневматична шина - надувна камера з полімерної плівки, яка застібується блискавкою.

Кінцівку вкладають на цю шину закривають а потім шину надувають. Надуваючись, вона щільно охоплює та фіксує пошкоджену кінцівку.

Транспортну імобілізацію при пошкодженнях колінного та кульшового суглобів звичайно здійснюється шиною Дитеріхса, або другими /Гончарова, Томаса-Виноградова/.

При переломах тазу травмований може бути транспортований на звичайних, але краще на твердих ношах. Ноги повинні бути зігнуті в колінних та кульшових суглобах, для чого під коліна хворого підкладають валик /скатку з одежі, сумку/. Травмований повинен бути фіксований до ношів.

Транспортну імобілізацію при пошкодженні грудного і поперекового відділів хребта та транспортування необхідно здійснювати на твердих ношах. Хворого вкладають на ноші та фіксують разом з твердою підкладкою до ношів. Від коліна кладуть невеликий валик, а при наявності параплегії під крижі - гумовий надувний або ватно-марлевий круг.

Якщо травмованого приходиться транспортувати на звичайних м'яких ношах, то він повинен бути вкладений на живіт, що забезпечує деяке розгинання хребта. Під груди кладуть який-небудь валик. При вогнепальних пораненнях хребта створювати лордоз не слід, краще покласти пораненого плашмя.

Транспортну імобілізацію при переломах хребта в шийному та верхньогрудному відділі здійснюють на спині з валиком під шиєю або з комірцем типу Шанца.

Найбільш надійна імобілізація при переломах, особливо множинних, може бути виконана з допомогою ношів імобілізуючих вакуумних /НІВ/.

В якості підручних засобів для транспортнеї імобілізації можуть бути використані палки, дошки, лижі, товсті журнали, фанери, картон та інші матеріали. При імобілізації цими предметами слід мати на увазі, що вони тверді, не гнуться і не можуть бути модельовані по тій поверхні, на яку накладаються. Тому підручні засоби слід накладати тільки з зовнішньої поверхні кінцівки, обов'язково з м'ягкими підкладками в ділянці кісточок та колінного суглобу.

Якщо під руками не буде ніяких засобів для проведення транспортної імобілізації, то пошкоджена рука може бути імобілізована з допомогою загнутої поли шинелі, гімнастерки, піджака, прибинтована до грудей, а нога фіксована до другої здорової ноги. Імобілізація "нога до ноги" крайній засіб і мало надійний при переломах стегна, особливо в середній та верхній третинах.

Методи штучного дихання.

Серед багатьох методів штучної вентиляції легень (ШВЛ) включаючи спеціальні ліжка, респіратори, електричну стимуляцію діафрагмальних нервів, практичне значення мають лише чотири основних, а саме: дихання рот в рот, або рот-в-ніс, ручна штучна вентиляція легень, апаратна ШВЛ і допоміжне дихання.