Взаємозв’язок техніки, технології і науки



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Взаємозв’язок техніки, технології і науки



Перш за все зазначимо, що техніка і технологія – споріднені поняття, які іноді ототожнюються – тлумачаться як уміння, мистецтво, майстерність. Але поступово встановилося загальноприйняте їх розуміння, яке відрізняється одне від одного: техніка – це матеріально-речові засоби діяльності. Іншими словами, техніка є те, за допомогою чого людина перетворює природу, суспільство, саму себе. Культурне покликання техніки, основна соціальна функція полягають у створенні штучної реальності засобом її конструювання і реконструювання.

Технологія – це спосіб перетворення речовини, енергії, інформації в процесі

виготовлення продукції, обробки і переробки матеріалів, збирання готових виробів, контролю якості, управління. Вона містить у собі методи, засоби, режим праці, послідовність операцій і процедур у виробничій діяльності. Техніка – це те, за допомогою чого людина впливає на об’єкти, технологія ж визначає як, яким способом і в якій послідовності здійснюється цей вплив. Отже, є очевидним, що техніка і технологія – це дві сторони єдиної виробничої діяльності людини і відривати їх одну від одної не можна. Водночас і не слід їх ототожнювати, незважаючи на змістовну і смислову близькість понять «техніка» і «технологія».

Сьогодні неможливо уявити існування техніки і технології без науки і навпаки. Вони настільки взаємопов’язані, що їх окреме існування можна уявити лише в абстракції. Але так було не завжди. В стародавніх цивілізаціях техніку використовували в різних сферах діяльності без впливу наук, які ще не інституціонувалися як розвинені системи знань. Тільки починаючи з епохи Відродження і особливо Нового часу наука почала спрямовуватися на практику, зокрема на розвиток техніки та її вдосконалення. Згодом у ХІХ і особливо у ХХ століттях наука і техніка розвивалися в постійній взаємодії. Прогрес техніки стимулює розвиток науки, остання теоретично осмислює розвиток і функціонування техніки. Невипадково протягом останнього часу використовуються терміни «науково-технічний прогрес» і «науково-технічна революція».

Науково-технічний прогрес – це постійне сходження людства на все вищі

щаблі суспільного життя завдяки розробці й упровадженню в практику нових, досконалих форм техніки і нових наукових розробок, що сприяють усебічному розвиткові людини. Сучасний етап науково-технічного прогресу – епоха науково-технічної революції. Відбуваються революційні зміни самої науки як системи знань: проникнення в таємниці мікросвіту, оволодіння атомною і термоядерною енергією, прогрес у вивченні космосу, отримання речовини із заздалегідь визначеними властивостями, глибоке взаємне проникнення різних галузей фундаментальних наук одна в одну, зародження, як результат цього процесу, нових наукових напрямів. З іншого боку, революційні зміни в розвитку техніки, пов’язані з глибоким проникненням науки у виробництво і поступовим перетворенням її на безпосередню продуктивну силу.

Сутність науково-технічної революції полягає в переході від машинно-фабричного до комплексно-автоматичного виробництва, тобто перехід від машин, що управляються людиною, до автоматів – самоуправляючих машин. Характерними ознаками впливу науково-технічної революції на виробництво є всебічна автоматизація і кібернетизація виробничих процесів, широке застосування керуючих, регулюючих, контролюючих систем, перехід від процесів, із застосуванням механічної енергії, до процесів, основаних на вищих формах руху матерії, створенні нових штучних матеріалів із заданими властивостями, удосконаленні методів керівництва господарством, поліпшенні структури виробництва, освоєнні нових технологічних процесів, загальному підвищенні продуктивності праці й економічних показників виробництва, збільшенні строку експлуатації і надійності роботи машин та механізмів тощо. Найголовнішим слід вважати якісну зміну самого виробника матеріальних і духовних цінностей – підвищення кваліфікації працівника до рівня спеціаліста з середньою і вищою спеціальною освітою, появу на виробництві наукових співробітників.

Створення комп’ютерної техніки стимулювало розвиток математичних наук, особливо обчислювальної математики. Широкого розвитку набули лінійне і динамічне програмування, теорія ігор. Упровадження комп’ютерних технологій сприяло математизації наук біологічного і гуманітарного циклів. Відомо, що ще в середині ХІХ ст. К. Маркс зазначав: наука тільки тоді стає досконалою, коли їй удається користуватися математикою.

Технологія зумовлює розвиток техніки, а технологічні революції спричиняють глибокі технічні перетворення і спонукають до розширення та поглиблення наукових пошуків. Прогрес науки і техніки зумовлюється новими технологіями, які визначають напрям і пріоритети науково-технічного розвитку. Без знання технологій техніка втрачає цінність як засіб науково-технічного прогресу, вона стає просто сукупністю артефактів. Тільки поєднуючись з технологією, техніка «оживає», стає практично значимою для суспільства.

Наука, особливо знання прикладного характеру, є органічною складовою технологій. Якщо техніку в окремих випадках можна використовувати без знання того, яким чином вона побудована, то технологія неможлива без подібного знання. Наука визначає рівень розвитку технологій, а технології у свою чергу з’єднують науку з практикою, виробничим процесом, суспільною діяльністю. На відміну від науки і техніки, технології найбільше пов’язані з економікою, суспільними відносинами, духовною культурою, професійною етикою, мораллю. Комп’ютерні, інформаційні, комунікативні, соціальні, педагогічні, медицинські, технології перебувають під впливом суспільства. Технології формують культуру й етику сучасного інформаційного суспільства з його тотальним технократизмом.

Отже, технологія як система ідей і практик визначає діяльність людей, стандартизує їх поведінку, алгоритмізує процес досягнення мети, перетворює засоби в цілі. Засобами їх досягнення є техніка, наука ж визначає цілі. У своїх сукупності і взаємопоєднанні наука, техніка і технологія є засобами, інструментами, за допомогою яких людина практично реалізує свої творчі можливості.

Технологічні системи та процеси

Поняття системи

У теорії технології широко застосовується системно-структурний підхід для визначення змісту, форм і побудови технологічного процесу. Він надає можливість установити ієрархію у розвитку і взаємодії окремих систем та її елементів. Цей підхід передбачає застосування в аналізі таких понять, як система, структура, елементи. Поняття «система» походить з давньогрецької мови і вживається у значенні «ціле», «з’єднання», «те, що складається з частин». Зазвичай, у довідкових джерелах систему визначають як множинність елементів з відношеннями і зв’язками між ними, що утворюють певну цілісність. Воно широко використовувалося в історії науки, техніки і технології. З середини ХХ ст. системний аналіз застосовується в економічній науці, його використовують також у проектуванні, створенні й експлуатації технічних і технологічних систем (системи управління зв’язком, транспортом, оборонними об’єктами). Системний підхід органічно поєднується з організацією, розвитком і функціонуванням виробництва, усього народного господарства в цілому.

У системній методології важливе місце належить поняттю «структура». Під структурою розуміється сукупність елементів, що утворюють систему та типи зв’язків між елементами. Елементами вважають окремі складові, частини тієї чи іншої системи. Система постає як єдність елементів і структури. Вона також може складатися із окремих підсистем, тобто менш загальних систем, певна їх взаємопов’язаність і взаємопідпорядкування утворюють системну ієрархію. Система змінюється в часі, в ній відбуваються структурні зміни, які приводять до стабілізації в її існуванні, розвитку й удосконалення, або ж до зниження системності елементів та деградації системного цілого. Функціонуюча система певним чином структурується: має вхід, внутрішній процес і вихід.

Організація – це певна послідовність розміщення і взаємодії елементів системи. Наприкінці ХХ ст. в науці виник новий напрям міждисциплінарних досліджень – синергетика, що ґрунтується на нелінійному мисленні для виявлення загальних закономірностей самоорганізації, становлення усталених структур у відкритих системах природного і штучного походження. Основна думка полягає в тому, що стан нерівноваги систем призводить до порядку і безпорядку, які тісно поєднуються один з одним. Бельгійський фізико-хімік російського походження І.Р. Пригожин дійшов думки, що в природі існує новий, ще не досліджений наукою, спосіб еволюції матеріальної системи до усталеного стану – своєрідний синтез порядку із хаосу (замість їх взаємозаміни). Ці теоретико-методологічні ідеї останнім часом широко застосовуються в соціокультурних дослідженнях, зокрема і в аналізі господарчо-економічних процесів.

Специфічною ознакою складноорганізованих систем є їх здатність до процесів управління. Саме управління забезпечує автономність поведінки системи, її цілеспрямований характер, а специфічні властивості управління приводять до визначення класів багаторівневих, багатоцільових, самоорганізованих систем. Існують класифікації систем за різними критеріями [4, с. 32–34]: природні або штучні (зокрема виробничі системи різних рівнів); відкриті (на «вході» і «виході» здійснюють активний обмін енергією, матеріалами, інформацією) і закриті (не взаємодіють із зовнішнім середовищем); реальні (природні або штучні об’єкти) і абстрактні (символічне відображення зв’язків або процесів; прості (мають у своєму складі обмежену кількість взаємопов’язаних елементів) і складні (складаються з численних взаємодіючих частин); динамічні (стан внутрішніх елементів і поведінка системи в цілому змінюються в часі) і статичні (стан окремих елементів і поведінка системи не змінюються в часі); детерміновані (поведінка системи визначається попереднім станом) і ймовірні (поведінка системи змінюється від випадкових впливів як зовнішнього середовища, так і внутрішніх процесів); регульовані (стан системи утримується за допомогою керуючого пристрою) і нерегульовані (стан системи не регулюється керуючими засобами).

За природою розрізняють матеріальні й абстрактні системи. До матеріальних систем належать системи неорганічної природи – фізичні, хімічні, геологічні та живі – організми, популяції, екосистеми. До соціально-економічних систем належать родина, суспільні організації, соціальні інститути, регіони, держава. Якщо розглядати суспільство системно, то можна визначити його як ієрархічну систему, що складається із систем нижчого рівня. Абстрактними системами вважають гіпотези, теорії, наукові знання, мовні системи, логічні системи тощо.

За походженням системи поділяють на природні, штучні та змішані. Природні системи виникають унаслідок природних процесів, штучні – створені людиною. З точки зору технології будь-яке підприємство є штучною системою як засіб для досягнення певної мети або надання певних послуг, виготовлення певного товару із заданими властивостями.

Підприємство – складна система із елементів або підсистем, це є соціотехнічна система, до якої входять техніка (механізми; машини, устаткування, обладнання) та індивідууми і колективи, пов’язані з роботою цієї системи.

Соціальна система – складно організована впорядкована цілісність, що об’єднує

окремі індивідууми і соціальні спільноти, пов’язані різноманітними зв’язками і

взаємовідносинами.

Економічні системи – це сфери функціонування продуктивних сил і виробничих відносин. Закон товарного виробництва, або закон вартості, є регулятором суспільного виробництва та розподілу суспільних ресурсів. Згідно із законом вартості, індивідуальні витрати на виробництво будь-якого товару дорівнюють суспільно необхідним, а при розширенні виробництва досягається прибуток. Згідно із тим же самим законом, виробник не може і не має права вибирати: виробляти чи не виробляти товари, знижувати чи не знижувати витрати на виробництво, впроваджувати чи не впроваджувати нову техніку і технологію, поводити на ринку активно або пасивно. Він повинен виробляти, знижувати витрати, впроваджувати нову техніку і технологію, активізувати свою діяльність на ринку. Таким чином, необхідно розвивати й удосконалювати техніку і технологію, яка є складовою економічної системи.

Якщо будь-яка технологічна система вдосконалюється досить швидко внаслідок певного зрушення (відкриття, винахід), то економічні і соціальні системи дуже інерційні, тобто технічні вдосконалення впливають на соціальний стан зі значним запізненням.



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-21; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.230.144.31 (0.011 с.)