Характеристика інноваційних теорій

У сучасному діловому світі більше, ніж коли-небудь у попередні епохи, єдиним постійним фактором успіху є зміни, нововведення. І завжди є організації, які дієво, ефективно правлять змінами, інноваціями, постійно пристосовуючи до них свої функціональні служби управління, стратегії, системи, продукцію та культуру, щоб пережити потрясіння та використати собі на користь обставини, які, на перший погляд, підривають конкурентоспроможність.

Характерною ознакою сучасності є інтенсивне зростання інноваційної активності на міжнародному рівні: збільшуються державні витрати на науково-дослідницькі розробки, змінюються системи освіти і професійної підготовки спеціалістів, створюються нові наукомісткі галузі виробництва, формуються національні інноваційні системи. Таким чином, інноваційні процеси притаманні всім видам людської виробничої діяльності.

Публікації, які висвітлюють проблеми інновацій, розвитку інноваційних теорій, ґрунтуються переважно на результатах досліджень зарубіжних економістів.

Професор Нью-Йоркського університету Д. Сахал серед комплексу проблем і закономірностей розвитку науки й техніки розглядає особливості формування інноваційних циклів.

Концепції нерівномірності інноваційної активності відводиться важливе місце в сучасних дослідженнях НТП у високорозвинених країнах. Основні положення цієї концепції були висловлені в 1930-і рр. Й. Шумпетером, потім подальший розвиток концепція одержала в 1970-х-початку 1980-х рр. у працях західноєвропейських дослідників – Г.Менша, Х. Фрімена, Я. Ван Дейна, А. Кляйнкнехта.

Гіпотезу про те, що інновації з’являються в економічній системі нерівно-мірно, а у вигляді кластерів (більш-менш одночасно освоєних об’єднаних новацій) уперше висловили Й. Шумпетер і Г. Менш.

Кластер – це сукупність базисних інновацій (цілісна система продуктів і технологій), сконцентрованих на певному проміжку часу й у певному економічному просторі. Я.Ван Дейном різні фази соціально-економічного й науково-технічного розвитку представлені у вигляді «довгої хвилі». Теорії «довгих хвиль» акцентують увагу на визначенні довгострокових квазіперіодичних коливань. Із цією метою Я. Ван Дейн розробив типологію інновацій, поділивши їх на групи:

- основні продуктові інновації (які формують нові ринки і становлять основу нових галузей);

- продуктові інновації, що доповнюють (розширюють ринок в існуючих галузях);

- основні технологічні інновації (складовий базис великих технологічних систем);

- технологічні інновації, що доповнюють існуючі.

Х. Фрімен увів категорію «нові технологічні системи» (комплекс інновацій із загальною технологічною базою, поширення яких значно впливає навіть на те, що безпосередньо не пов’язане з іншими галузями економіки) і технологічної революції (її зміст полягає в зміні техніко-економічної парадигми, а поширення пов’язане з рухом «довгих хвиль» економічної кон’юнктури).

Інноваційна «довга хвиля» складається із двох «гребнів» («хвилі» відкриттів і «хвилі» інновацій), які в міру її поширення зближаються (час між відкриттями й інноваціями зменшується з розвитком «хвилі»). Однак відстань між послідовними «хвилями» (як відкриттів, так і інновацій) відрізняється стабільністю й становить близько 55 років. Цю закономірність установив Г. Менше, вона узгоджується з Кондратьєвським великим циклом економічного розвитку.

Г. Менш пояснює нерівномірність інноваційної активності особливостями функціонування ринкової економіки. Орієнтуючись на поточний прибуток, підприємці керуються лише економічною кон’юнктурою, незважаючи на довгострокові альтернативи технічного розвитку. До впровадження радикальних інновацій вони приступають тільки внаслідок різкого падіння ефективності інвестицій у традиційних напрямах, коли вже накопичені значні зайві потужності й уникнути спаду економіки у фазі глибокої затяжної депресії не вдається. У фазі депресії впровадження базисних інновацій є єдиною можливістю прибуткового інвестування й, в остаточному підсумку, інновації перемагають депресію. Г. Менш вважає, що депресія відіграє роль генератора умов для прояву інновацій, які становлять технологічний базис нової довгої хвилі.

Протилежна точка зору належить Х. Фрімену, який вважає, що депресія радше придушує, ніж прискорює впровадження інновацій. Більше виправданим поясненням ролі депресії буде визнання її непрямого значення. Під час депресії збільшується соціальне напруження, його зняття потребує різного роду змін, що створює у свою чергу сприятливі можливості для організаційних інновацій. Останні сприяють зміні технологічної структури економіки, «розчищаючи ґрунт» для технологічних інновацій. Тому, вважає Х. Фрімен, «шторм» інновацій трапляється під час пожвавлення чи буму.

А. Кляйнкнехт підкреслює, що інновації ризиковані, в період депресії стратегія максимізації прибутку змінюється стратегією мінімізації витрат і невизначеності. Але ризик – поняття відносне. Під час піднесення існують можливості поліпшуючих інновацій у швидко розвинених напрямах техніки, що під час депресії стають безперспективними, внаслідок чого менш ризиковими виявляються радикальні продуктові інновації. Він вважає, що в період зростання економіки більша увага звертається на поліпшуючі і технологічні інновації.

Загальновизнано, що основою механізму інноваційної діяльності є прибуток. Здійснення первинних і вторинних інновацій має свої особливості. Що стосується конкретного механізму первинних інновацій, то тут є два підходи, розходження між якими стосується того, якій стадії загальноекономічної кон’юнктури належить основна маса базисних інновацій.

Перший підхід є характерним для досліджень Г. Менша й А. Кляйнкнехта. Вони вважають, що погіршення стану фірми породжує стимул до інновацій. І, навпаки, коли справи фірми процвітають, немає необхідності що-небудь серйозно змінювати в уже налагодженому виробництві. М. Менш указує, що кінець процвітання старих галузей збільшує схильність власників капіталу до інвестування в нову продукцію і технологію, незважаючи на те, що прибуток у фазі депресії малий, власники вбачають у капіталовкладеннях в інновації менше ризику, ніж у стару продукцію і технологію чи боргові зобов’язання.

А. Кляйнкнехт, у свою чергу, підкреслює, що в період тривалих економічних криз і відбувається перехід фірми від стратегії максимізації прибутку (якої вона дотримує в період процвітання) до стратегії мінімізації відносного ризику. Доти, поки вже існуюча продукція і технологія приносять істотний прибуток, схильність до інновацій невелика, оскільки інноваційна діяльність завжди пов’язана з ризиком. Коли ж настає тривала криза і перспективи в традиційних галузях погіршуються, ризик інновацій уже не є нездоланною перешкодою, тому що будь-які інші інвестиційні альтернативи можуть виявитися ще ризиковими. Загальний висновок з цієї схеми – найбільша кількість базисних інновацій пов’язана зі складними і тривалими депресіями.

Другий підхід обстоюють Х. Фрімен, Дж. Кларк, Л. Суте. На їх думку, саме процвітаюча фірма, впевнена в перспективах розширення ринку і зростанні прибутків, виявляє підвищену інноваційну активність. У разі ж ускладнень фірмі стає вже не до технологічних новацій, оскільки існує ступінь ризику, пов’язаного з інноваціями. Звідси висновок: основна маса первинних інновацій реалізується в період довгострокового погіршення кон’юнктури.

Протиріччя між двома підходами зводяться до того, як оцінюється період внутріфірмового планування. Прихильники другого підходу вважають, що цей період відносно малий. Прихильники першого підходу цей період, навпаки, вважають відносно великим, відповідно фірми заздалегідь враховують можливості майбутнього зростання обсягу продажів і прибутків і здійснюють інновації, не чекаючи дійсного початку цього росту. Саме в момент переходу від стратегії максимізації прибутку до стратегії мінімізації ризику і відбувається розширення обрію внутріфірмового планування, тому що фірма заздалегідь плануватиме ризик і збитки, якщо тільки не розглядає їх як тимчасові. Механізм вторинної інновації тісно пов’язаний з теорією життєвого циклу інновацій. Відповідно до цієї теорії кожна базисна інновація сприяє створенню нової галузі виробництва, що послідовно проходить цикл свого розвитку від початкового періоду різкого зростання через стадію зрілості до поступового занепаду. Цей процес відбувається у двох вимірах: по вертикалі (від більш істотних інновацій до менш істотних) і по горизонталі (від малої поширеності інновації до повного насичення нею ринку).

Завершальною ланкою розглянутої теорії інновацій є аналіз взаємозв’язків між нерівномірністю інноваційної діяльності, з одного боку, і довгостроковими тенденціями зміни загальноекономічної кон’юнктури – з іншого.

Дослідження «просторового» аспекту нерівномірності інновацій здійснюється на двох рівнях – галузевому і регіональному. На галузевому рівні виділяється лідируючий сектор чи група галузей на підставі двох критеріїв:

- лідируючий сектор, по-перше, являє собою фазу росту життєвого циклу базисних інновацій;

- по-друге, демонструє вищі темпи зростання. Лідируючий сектор – це галузі, яким властиві загальні ознаки:

1) вищий рівень кваліфікації управлінського персоналу;

2) більші розміри окремих галузей;

3) істотніша економія на масштабах виробництва;

4) велика «незахищеність» від конкуренції з іноземними фірмами.

Відповідно до досліджень А. Ван Дер Цвана, лідируючий сектор значною мірою збігається з виробництвом інвестиційної продукції. На його думку, це пояснюється тим, що в означеному секторі промисловості галузі мають відносно короткий життєвий цикл у результаті постійного і сильного тиску замінників.

Регіональний розріз «просторового» кластера пов’язаний з аналізом міждержавних розходжень. Ці розходження полягають у тому, що країна, у якій кожна з прийнятих інновацій поширюється швидко й у великих масштабах, розвивається швидше, ніж ті країни, у яких аналогічний процес почався пізніше і

відбувається повільніше.

Перехід від однієї базисної інновації до їхнього об’єднання у вигляді кластера – це не просто формальна процедура, а перехід до якісної категорії, що належить до макрорівня.

Заслуговує на окрему увагу оригінальне дослідження відомого російського вченого М.Д. Кондратьєва, присвячене інноваціям, інноваційному процесові, проведене ще в 1920 р. Він обґрунтував ідею циклічного розвитку суспільства, точніше, циклічності оновлення. М.Д. Кондратьєв відзначає, що НТП розвивається у вигляді коливань хвиль з циклами протяжністю приблизно в 50 років. Головну роль він відводив науково-технічним інноваціям.

Так, перша хвиля (1785–1835 рр.), де вирішальне значення мали інновації і зрушення в текстильній промисловості та виробництві чавуна, використання енергії води.

У період другої хвилі (1830–1890 рр.) важливим було будівництво залізничного транспорту і механічного виробництва в усіх галузях на основі парового двигуна.

Третя хвиля (1880–1940 рр.) базується на використанні в промисловості електричної енергії, розвитку важкого машинобудування, нові відкриття в галузі хімії. Були впроваджені радіозв’язок, телеграф, автомобілі, літаки, розпочате застосування кольорових металів, алюмінію. Здійснюється концентрація банківського і фінансового капіталу.

Четверта хвиля (1930–1990 рр.) сформувала уклад, оснований на подальшому розвитку енергетики із використанням нафти і нафтопродуктів, газу, засобів зв’язку, нових синтетичних матеріалів. Це ера масового виробництва автомобілів, тракторів, літаків. Набули поширення комп’ютери і програмні продукти для них.

П’ята хвиля (1985–2035 рр.) характеризується досягненнями в галузі мікроелектроніки, інформатики, біотехнології, нанотехнологій, освоєння космічного простору. Здійснюється на основі Інтернету тісний зв’язок у сфері технології, контролю якості продукції, організації поставок.

М.Д. Кондратьєв довів, що нововведення розподіляються за часом нерівномірно, виникаючи групами чи, по-сучасному, кластерами. Висновки його досліджень можуть використовуватися при опрацюванні інноваційних стратегій.

Зростаючий вплив нововведень на розвиток економіки і бізнесу вже стали усвідомлювати більшість господарських керівників і підприємців України. Тільки з інноваціями пов’язані найбільші успіхи в бізнесі і підприємництві. При цьому необхідно відзначити складність проведення досліджень у цій галузі, причина цього – недостатній досвід інноваційної діяльності вітчизняних промислових підприємств в умовах ринкових відносин. Тому сьогодні вкрай важливо, вивчаючи і використовуючи досвід країн з розвинутою ринковою економікою, розробляти власні науково-практичні рекомендації для організації інноваційної діяльності в окремих підприємствах і економіці країни в цілому.

Резюме

Сучасні соціальні процеси позначені надзвичайно широким і відчутним впливом науки і техніки на всі аспекти життя суспільства. Сьогодні кожна освічена людина повинна орієнтуватися в розвитку науки і техніки, оскільки без цього пізнати тенденції розвитку сучасного суспільства просто неможливо.

Наука, техніка, технологія є досить складними явищами суспільного життя, вони пов’язані з глибинними засадами людського існування, між ними також існує необхідний зв’язок. Історія свідчить, що технічний розвиток може досягти досить значного рівня у відносно малорозвинених країнах. Але наслідки такого розвитку ніколи не досягали тих результатів, які має сучасна Європа. Це свідчить про те, що, незважаючи на можливість відносно автономного формування технічних умінь, розвиток техніки набуває характеру динамічного і стійкого у своїх основах процесу, коли він органічно поєднується з розвитком науки та соціальної структури. Те ж саме можна сказати і на адресу науки. Нині можна констатувати, що вивчення прогресивного поступу суспільства свідчить про внутрішню єдність розвитку науки, техніки і технології.

Технологічний розвиток – це процес безперервного розвитку науки, техніки, технології, вдосконалення предметів праці, форм і методів організації виробництва та праці. Він є також важливим засобом вирішення соціально-економічних завдань – поліпшення умов праці, підвищення її змістовності, охорона навколишнього середовища і, як наслідок, – підвищення добробуту населення. Технологічний розвиток має велике значення і для зміцнення обороноздатності країни.

Технологічний розвиток існує у двох взаємопов’язаних і взаємозалежних формах – еволюційній та революційній. Еволюційна форма характеризується поступовим, безперервним удосконаленням традиційних технічних засобів і технологій. Такий процес може бути тривалим і забезпечувати, особливо на початкових його етапах, суттєві економічні результати. На певному етапі здійснюється накопичення технічних удосконалень. З одного боку, існуючі технічні й технологічні засоби вже недостатньо ефективні, з іншого, вони утворюють необхідну базу для докорінних, принципових перетворень продуктивних сил, що забезпечує досягнення якісно нової, продуктивнішої суспільної праці. Виникає революційна ситуація. Така форма технологічного розвитку називається революційною. Під впливом технологічної революції виникають якісні зміни в матеріально-технічній базі виробництва.

Ефективність технологічного розвитку (науково-технологічного прогресу) полягає в ступені досягнення мети НТП, вимірюваної співвідношенням ефекту і зумовлених ним витрат. Сучасний науково-технічний прогрес неможливий без інтелектуального продукту, утвореного в результаті інноваційної діяльності.

Інновація(англ. іnnovation – нововведення, оновлення) – це «інвестиції в новацію» як результат практичного освоєння нового процесу, продукту, послуги.

Новація (лат. novation – змінення, оновлення) – це нововведення, якого не було раніше: нове явище, відкриття, винахід, новий засіб задоволення суспільних потреб та ін.

Інновація – матеріалізований результат, утворений від вкладання капіталу в нову техніку або технологію, в нові форми організації виробництва праці, обслуговування, управління та ін. Процес створення, освоєння та поширення інновацій називається інноваційною діяльністю або інноваційним процесом. Результат інноваційної діяльності можна назвати також інноваційним продуктом. Інновація (нововведення) – це кінцевий результат інноваційної діяльності, що реалізується у вигляді нового або вдосконаленого продукту на ринку, нового або удосконаленого технологічного процесу, який використовується в практичній діяльності.

У практиці управління інноваціями використовують різні класифікатори інновацій.

Усі економічні процеси відбуваються в часі, тобто мають початок, розвиток і завершення. Будь-які товари та послуги проходять певні стадії, які в сукупності є етапами життєвого циклу. Цикл – це сукупність взаємопов’язаних процесів, робіт, що утворюють закінчене коло розвитку впродовж певного проміжку часу.

Життєвий цикл – певний період часу, впродовж якого інновація має активну життєву силу та забезпечує виробникові або продавцеві прибуток чи іншу реальну вигоду. Життєві цикли інновацій розрізняють за видами інновацій. Ці відмінності торкаються перш за все загальної тривалості циклу, тривалості кожної стадії всередині циклу, особливостей розвитку самого циклу, різної кількості стадій. Види та кількість стадій життєвого циклу визначаються особливостями тієї чи іншої інновації. Однак у кожній інновації можливо визначити базову основу життєвого циклу з чітко визначеними стадіями.

Публікації, які висвітлюють проблеми інновацій, розвитку інноваційних теорій, ґрунтуються переважно на результатах досліджень зарубіжних економістів. Професор Нью-Йоркського університету Д. Сахал серед комплексу проблем і закономірностей розвитку науки й техніки розглядає особливості формування інноваційних циклів. Його розрахунки свідчать про можливість розбіжностей у якостях продуктових і технологічних інновацій. Концепції нерівномірності інноваційної активності належить важливе місце в сучасних дослідженнях НТП. Основні положення цієї концепції були викладені в 1930-і рр. Й. Шумпетером, подальшого розвитку концепція одержала в 1970-х-початку 1980-х рр. у працях західноєвропейських дослідників – Г. Менша, Х. Фрімена, Я. Ван Дейна, А. Кляйнкнехта, також ці проблеми вивчав російський учений М.Д. Кондратьєв. Гіпотезу про те, що інновації виникають в економічній системі нерівномірно, у вигляді кластерів (більш-менш одночасно освоєних об’єднаних новацій), уперше висловили Й. Шумпетер і Г. Менш.

Зростаючий вплив нововведень на розвиток економіки і бізнесу вже стали усвідомлювати більшість господарських керівників і підприємців України. Саме з інноваціями сьогодні пов’язані найбільші успіхи в бізнесі і підприємництві.

Запитання і завдання для самоконтролю

1. Розкрийте сутність, зміст та особливості технологічного розвитку.

2. Визначте форми технологічного розвитку.

3. Визначте напрямки технологічного розвитку.

4. Що таке ефективність технологічного розвитку?

5. Визначте показники ефективності.

6. Розкрийте сутність поняття «інновація».

7. Класифікуйте інновації за різними ознаками.

8. Що таке життєвий цикл інновації?

9. Дайте характеристику кожній фазі життєвого циклу інновацій.

10. Охарактеризуйте інноваційні теорії.

Завдання для закріплення знань

1. Виділіть основні проблеми та протиріччя технологічного розвитку. Як, на вашу думку, технологічний розвиток впливає на суспільство. Визначіть позитивні та негативні наслідки технологічного розвитку для суспільства. Яка роль людини в цьому процесі? Обґрунтуйте свою думку.

2. Які галузі або комплекси галузей України, на вашу думку, перш за все потребують застосування інновацій та як це вплине на економічне зростання економіки в цілому? Обґрунтуйте свою думку.

3. Проаналізуйте та порівняйте різні інноваційні теорії. У чому вони різняться, що мають спільне? Обґрунтуйте свою думку.

Тести

1. Коли почався науково-технічний прогрес?

а) у період існування рабовласницького способу виробництва, коли мав

місце певний розквіт науки;

б) наприкінці XVIII – на початку ХІХ ст. (промислова революція);

в) в останній третині ХІХ – на початку ХХ ст. (електротехнічна революція);

г) друга половина ХХ ст. (використання атомної енергії);

д) наприкінці 50-х рр. ХХ ст. (початок освоєння космосу).

2. Визначіть найточніше і найлаконічніше сутність НТР:

а) це революція в науці і техніці;

б) це революція технологічного способу виробництва;

в) це революція в продуктивних силах;

г) це революція у світогляді людини;

д) це революційні зміни в системах комунікацій.

3. Зазначте негативні риси НТР і автоматизованого виробництва:

а) досягнення НТР можуть використовуватися у воєнних цілях;

б) НТР сприяє добробуту народу;

в) НТР сприяє розвиткові соціальних комунікацій

г) автоматизоване виробництво збільшує нервові, емоційні навантаження на організм;

д) НТР не сприяє розвиткові розумових здібностей людини.

4. На які сфери суспільного виробництва в першу чергу впливає технологічний розвиток?

а) освіта;

б) фундаментальні дослідження в науці;

в) політико-правова сфера;

г) промислове виробництво;

д) військова сфера.

5. Визначіть провідні напрями сучасного технологічного розвитку:

а) нові прогресивні технології

б) автоматизація виробництва і робототехніка;

в) суспільно-політичні відносини в суспільстві;

г) механізація виробництва;

д) сільське господарство.

6. Які з наведених факторів найбільше впливають на економічний ефект технологічного розвитку?

а) вартість будівництва промислових споруд;

б) науково-пошукові та дослідницько-конструкторські розробки;

в) запобігання ресурсно-економічним збиткам;

г) придбання, доставка, монтаж обладнання;

д) накопичення оборотного капіталу.

7. Що таке інновація?

а) технологічні зміни властивостей продукції (форми, габаритів, кольору та ін.);

б) зміна компонентів, що входять до складу продукту;

в) науково-технічна новизна у виготовленні продукту;

г) розширення номенклатури продукції на даному підприємстві.

8. Визначіть основні фактори, що сприяють інноваційній діяльності:

а) організаційно-управлінські;

б) соціально-політичні та культурні;

в) економічні та технологічні;

г) політичні та правові;

д) морально-етичні.

9. Які із зазначених факторів найсуттєвіші для розвитку інноваційних технологій:

а) вкладання капіталу в розробку нового продукту;

б) проведення необхідних науково-дослідницьких і дослідницько-конструкторських розробок;

в) зростання обсягу продаж на ринку;

г) спад збуту продукції на ринку;

д) стабілізація ринку.

10. Визначіть послідовність (за значимістю) результатів упровадження інвестицій у виробництво:

а) зниження собівартості продукції;

б) ефективний засіб конкурентної боротьби на ринку;

в) надходження інвестицій;

г) поліпшення іміджу виробника нових продуктів;

д) виникнення нових потреб у споживачів.