Пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні

Пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні – науково, економічно і соціально обґрунтовані та законодавчо визначені напрями інноваційної діяльності, спрямовані на забезпечення потреб суспільства у високотехнологічній конкурентоспроможній, екологічно чистій продукції, високоякісних послугах та збільшення експортного потенціалу держави.

Пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні складаються із стратегічних та середньострокових.

Стратегічні пріоритетні напрями інноваційної діяльності визначено на тривалу перспективу (не менше десяти років), це найважливіші напрями інноваційної діяльності щодо забезпечення соціально-економічного зростання держави, розроблені на основі науково-прогнозного аналізу світових тенденцій соціально-економічного та науково-технологічного розвитку з урахуванням можливостей вітчизняного інноваційного потенціалу. Стратегічні пріоритетні напрями інноваційної діяльності формуються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері інноваційної діяльності із залученням Національної та галузевих академій наук України на основі ґрунтовних прогнозно-аналітичних досліджень тенденцій світового науково-технологічного розвитку, результатів реалізації пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки України, зіставлення їх із реальними потребами економіки України, можливостями та станом інноваційного потенціалу країни.

Середньострокові пріоритетні напрями інноваційної діяльності спрямовані на реалізацію протягом найближчих трьох - п’яти років завдань інноваційного оновлення промислового, сільськогосподарського виробництва та сфери послуг щодо освоєння випуску нових наукоємних товарів і послуг з високою конкурентоспроможністю на внутрішньому та зовнішньому ринках. Середньострокові пріоритетні напрями інноваційної діяльності формуються в рамках стратегічних пріоритетних напрямів на основі новітніх досягнень вітчизняної і світової науки, аналізу кон’юнктури світового і внутрішнього ринків та ресурсних можливостей держави.

За своїми масштабами, спрямованістю та специфікою реалізації середньострокові пріоритетні напрями інноваційної діяльності можуть бути загальнодержавного, галузевого або регіонального рівнів.

Середньострокові пріоритетні напрями інноваційної діяльності загально-державного рівня формуються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері інноваційної діяльності в рамках стратегічних пріоритетних напрямів інноваційної діяльності і подаються Кабінетом Міністрів України до Верховної Ради України на затвердження разом із стратегічними пріоритетними напрямами інноваційної діяльності. Кожні три – п’ять років вони уточнюються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері інноваційної діяльності на основі системного експертного аналізу даних моніторингу інноваційної діяльності, пропозицій та техніко-економічних обґрунтувань центральних органів виконавчої влади, видів економічної діяльності, виконавчих органів місцевого самоврядування, Національної та галузевих академій наук України, громадських наукових та науково-технічних організацій.

Середньострокові пріоритетні напрями інноваційної діяльності галузевого рівня розробляються відповідними центральними органами виконавчої влади в рамках стратегічних та загальнодержавних середньострокових пріоритетів інноваційного розвитку з урахуванням сучасного науково-технічного та технологічного розвитку, інноваційного потенціалу і затверджуються їх колегіями терміном на три – п’ять років.

Середньострокові пріоритетні напрями інноваційної діяльності

регіонального рівня розробляються виконавчими органами місцевого самоврядування в рамках стратегічних та загальнодержавних середньострокових пріоритетів інноваційної діяльності на основі аналізу стану економічного та інноваційного потенціалу регіону і затверджуються відповідно Верховною радою Автономної Республіки Крим та обласними радами терміном на три – п’ять років.

Середньострокові напрями інноваційного розвитку України формуються в

рамках стратегічних пріоритетних напрямів інноваційної діяльності терміном на три – п’ять років. Прийняттю рішень щодо визначення середньострокових пріоритетних напрямів інноваційної діяльності передує їх широке обговорення із залученням громадських наукових, науково-технічних організацій, регіональних наукових центрів Національної академії наук України та Міністерства освіти і науки України. По кожному з пріоритетних напрямів інноваційної діяльності проводиться маркетингове дослідження та дається техніко-економічне обґрунтування.

В умовах жорсткого дефіциту коштів необхідно вдосконалити систему формування і реалізації державних пріоритетів у сфері науково-технологічного та інноваційного розвитку. В її основу запропоновано покласти принципи відповідності основних напрямів науково-технологічного розвитку головним проблемам і перспективам розвитку суспільства. Слід забезпечити комбінований підхід до підтримки відповідних напрямів науки і техніки, який передбачає фінансування державою фундаментальних досліджень, а також створення та впровадження ринкових науково-технологічних інновацій у сферу пріоритетних прикладних досліджень.

Зважаючи на актуальність наявних в Україні проблем, вирішення яких потребує наукового забезпечення, найпріоритетнішими напрямами державної підтримки передбачено:

1) у сфері наукового розвитку: фундаментальна наука, насамперед розробки вітчизняних наукових колективів, що мають світове визнання; прикладні дослідження і технології, в яких Україна має значний науковий, технологічний та виробничий потенціал і які здатні забезпечити вихід вітчизняної продукції на світовий ринок; вища освіта, підготовка наукових і науково-педагогічних кадрів з пріоритетних напрямів науково-технологічного розвитку; розвиток наукових засад розбудови соціально орієнтованої ринкової економіки; наукове забезпечення проблем здоров’я людини та екологічної безпеки; система інформаційного та матеріально-технічного забезпечення наукової діяльності;

2) у сфері технологічного розвитку: дослідження і створення умов для високопродуктивної праці та сучасного побуту людини; забезпечення населення медичною технікою, лікарськими препаратами, засобами профілактики і лікування; розроблення ресурсо-, енергозберігаючих сучасних технологій і техніки для електроенергетики, переробних галузей виробництва, в першу чергу агропромислового комплексу, легкої та харчової промисловості;

3) у сфері виробництва: формування наукоємних виробничих процесів, сприяння створенню та функціонуванню інноваційних структур і конкурентоспроможних переробних виробництв; технологічне і технічне оновлення базових видів економічної діяльності; впровадження високорентабельних інноваційно-інвестиційних проектів, реалізація яких може забезпечити якнайшвидшу віддачу, і започаткувати прогресивні зміни в структурі виробництва і тенденціях його розвитку.

Затвердження державних пріоритетів розвитку науки і техніки здійснюється згідно з чинним законодавством. Основним механізмом реалізації пріоритетних напрямів мають бути загальнодержавні та галузеві й науково-технологічні програми.

Сучасні види та характеристика прогресивних

Технологій виробництва

Наука, техніка, технологія в умовах сьогодення стали провідним чинником суспільного розвитку людства в умовах глобалізації. Комп’ютер, атомна енергія, космічні ракети, лазер, біотехнології і, нарешті, новітні інформаційні технології докорінно змінюють сучасний світ. Означені вище досягнення сучасного етапу науково-технічного прогресу пов’язують з прогресивними технологіями (високо-автоматизованими, спеціалізованими), саме від них залежить майбутнє сучасного суспільства. Ці технології контрастують з низькими технологіями, які пов’язані з важкою працею і не є спеціалізованими. Такого роду технології ще досить поширені у світі. Значне місце у виробничій діяльності сьогодення належить так званим «проміжним» технологіям, які поєднують окремі елементи прогресивних і низьких технологій.

Розглянемо деякі особливості окремих прогресивних технологій.

Біотехнології. Термін «біотехнологія» запропонував угорський інженер Карл Ерекі (1917 р.), коли описував виробництво свинини (кінцевий продукт) з використанням цукрового буряка (сировина) як корму для свиней (біотранс-формація). Він надав таке визначення біотехнології: «всі види робіт, внаслідок яких із сировинних матеріалів за допомогою живих організмів виробляються ті чи інші продукти». По суті, всі інші визначення цього поняття – лише різні варіації класичного формулювання К. Ерекі. Наводимо одне із них: «Біотехнологія – наука про використання живих організмів, біологічних процесів в системі виробництва, в тому числі перетворення різних видів сировини в продукти». Біотехнологія як наука є важливим розділом сучасної біології, що, як і фізика, стала наприкінці ХХ ст. одним із провідних пріоритетів у світовій науці й економіці. Невипадково ж ХХІ століття називають століттям біотехнологій. За деякими прогнозами вже на початку ХХІ століття біотехно-логічні товари будуть складати чверть усієї світової продукції. До основних напрямів біотехнології належать такі:

– біотехнологія харчових продуктів;

– біотехнологія препаратів для сільського господарства;

– біотехнологія препаратів і продуктів для промислового і побутового використання;

– біотехнологія лікарських препаратів;

– біотехнологія засобів діагностики і реактивів.

До біотехнології також відносять трансплантацію ембріонів, одержання трансгенних організмів, клонування живих істот із нестатевих клітин.

Важливим з господарської точки зору є такий розділ біотехнології, як біоенергетика. Виробництво біогазу на основі метанового «бродіння» відходів – одне з можливих рішень енергетичної проблеми в більшості сільських районів країн, що розвиваються. Так, 38% от 95-мільйонного поголів’я крупної рогатої худоби у світі, 72% остатків цукрової тростини і 95% відходів бананів, кофе і цитрусових припадає на долю країн Африки, Латинської Америки, Азії, Близького Сходу.

У наш час біотехнологію не можна уявити без такого важливого її напряму, як генна (генетична) інженерія. Її виникнення в 70-ті роки ХХ століття пов’язують з лабораторними дослідами П. Берта (Стенфордський університет США), в результаті яких було отримано першу рекомбінантну (гібридну) молекулу ДНК.

Генна інженерія – це напрям молекулярної біотехнології, який вирішує проблему перенесення генетичного матеріалу (ДНК) від одного організму до іншого. Промислова мікробіологія – розвинена галузь промисловості, багато в чому визначає можливості біотехнології. Виробництво практично кожного препарату, сировини або речовини в цій галузі сьогодні так чи інакше пов’язане з генною інженерією. Наприклад, можно отримати мікроорганізм, що синтезує вітамін В2 (рибофлавін), він використовується як кормова добавка в раціонах тварин. Його виробництво таким способом еквівалентне будівництву 4-5 нових заводів для отримання препарату звичайним хімічним синтезом. З генною інженерією пов’язані надії на розширення асортименту мікробіологічних добрив і засобів захисту рослин, збільшення виробництва метану з побутових і сільськогосподарських відходів. Засобом використання мікроорганізмів можна ефективніше розкладати різні шкідливі речовини у воді і ґрунті, суттєво підвищити ефективність боротьби із забрудненням навколишнього середовища.

Сьогодні все більше і більше виробляється генетично модифікованих харчових продуктів і харчових добавок. Але й до цього часу тривають дискусії щодо їх впливу на здоров’я людини. Деякі вчені вважають, що дія чужорідного гена в новому генотиповому середовищі непередбачувана. Не завжди ґрунтовно

досліджуються генетично модифіковані продукти.

На думку вчених-мікробіологів, молекулярна біотехнологія в майбутньому сприятиме успіхам у багатьох напрямах, зокрема:

1. Точно діагностувати, профілактувати і лікувати численні інфекційні і генетичні захворювання.

2. Збільшити урожайність сільськогосподарських культур завдяки створенню сортів рослин, стійких до шкідників, грибкових і вірусних інфекцій, шкідливого впливу факторів навколишнього середовища.

3. Створити мікроорганізми, що продукують різні хімічні сполуки, антибіотики,

полімери, ферменти.

4. Вивести високопродуктивні породи тварин, стійких до хвороб зі спадковою схильністю, з низьким генетичним потенціалом.

5. Переробляти відходи, що забруднюють навколишнє середовище.

Водночас фахівці зосереджують увагу на проблемах і питаннях, які необхідно вирішити:

1. Чи будуть організми, утворені методами генної інженерії, шкідливо впливати на людину й інші живі організми та навколишнє середовище?

2. Чи не призведе широке використання модифікованих організмів до зменшення генетичної різноманітності?

3. Чи маємо ми право змінювати генетичну природу людини, використовуючи генно-інженерні методи?

4. Чи потрібно патентувати тварин, отриманих генно-інженерними методами?

5. Чи не завдасть шкоди використання молекулярної біотехнології традиційному сільському господарству?

6. Чи не призведе устремління до максимального прибутку до того, що перевагами молекулярної технології будуть користуватися тільки заможні люди?

7. Чи не будуть порушені права людини на недоторканність приватного життя в процесі використання нових діагностичних методів?

Отже, біотехнології, зокрема генна інженерія, потребують усебічного суспільного і державного контролю.

Оптоелектроніка – це розділ електроніки, пов’язаний, головним чином, з вивченням ефектів взаємодії між електромагнітними хвилями оптичного діапазону й електронами речовини (твердого тіла) і охоплюючий проблеми створення оптоелектронних приладів (в основному методами мікроелектронної технології), в яких ці ефекти використовуються для генерації, передачі, зберігання і відображення інформації. Оптоелектроніка – один із сучасних видів прогресивних технологій. ЇЇ технічну основу визначають конструктивно-технологічні концепції сучасної електроніки: мінітюаризація елементів; переважний розвиток твердотільних площинних конструкцій; інтеграція елементів і функцій; орієнтація на спеціальні матеріали; застосування методів групової обробки виробів, таких як епітаксія, фотолітографія, нанесення тонких плівок, дифузія, іонна імплантація, плазмохімія тощо.

Лазерна технологія широко використовується в промисловості для різних видів обробки матеріалів: металу, бетону, скла, тканин, шкіри тощо. Лазерні технологічні процеси можно умовно поділити на два види. Перший з них використовує можливість надзвичайно тонкого фокусування лазерного променю і точного дозування енергії як в імпульсному, так і в безперервному режимах. У таких технологічних процесах використовують лазери порівняно невисокої середньої потужності: це газові лазери імпульсно-періодичної дії, лазери на кристалах ітрій-люмінієвого гранату з домішкою неодиму. За допомогою останніх були розроблені технологія свердлення тонких отворів у рубінових і алмазних каменях для годинникової промисловості і технологія виготовлення фільтрів для протяжки тонкого дроту. Основна сфера застосування малопотужних імпульсних лазерів пов’язана з різанням і зварюванням мініатюрних деталей у мікроелектроніці й електровакуумній промисловості, з маркуванням мініатюрних деталей, автоматичним випалюванням цифр, букв, зображень для потреб поліграфічної промисловості.

За останні роки в одній із важливих галузей мікроелектроніки – фото-літографії, без застосування якої практично неможливе виготовлення над-мініатюрних печатних плат, інтегральних схем та інших елементів мікро-електронної техніки, звичайні джерела світла замінюються на лазерні. Подаль-ший прогрес у субмікронній літографії пов’язаний із застосуванням як експонуючого джерела світла м’якого рентгенівського випромінювання з плазми,

створюваної лазерним променем.

Другий вид лазерної технології ґрунтується на використанні лазерів з великою середньою потужністю: від 1 кВт і вище. Потужні лазери використо-вують у таких енергоємних технологічних процесах, як різання і зварювання товстих стальних листів, різання мрамору, граніту, розкроювання тканин, шкіри та інших матеріалів. Під час лазерного зварювання металів досягається висока якість шва і немає необхідності в застосуванні вакуумних камер, як при електроннопроміневому зварюванні, а це дуже важливо в конвеєрному виробництві.

Потужна лазерна технологія застосовується в машинобудуванні, авто-мобільній промисловості, промисловості будівельних матеріалів. Вона дозволяє не тільки підвищити якість обробки матеріалів, а й поліпшити техніко-економічні показники виробничих процесів.

Космічні технології. Починаючи з другої половини ХХ століття в господарську діяльність почали активно впроваджуватися космічні технології, особливо стали ефективними запуски штучних супутників Землі. Вони дозволили ефективно вирішувати важливі наукові і господарсько-економічні завдання: визначення координат (геодезія і навігація), передача інформації (телебачення, радіомовлення, телефонний і телеграфний зв’язок), вивчення природних ресурсів і навколишнього середовища, контроль за станом атмосфери тощо. В космічній галузі широко використовуються і ті технології, про які вже йшлося вище: робота ЕОМ, комп’ютерні технології, робототехніка, опто-електроніка та інше. В першу чергу використання космічної техніки сприяло швидкому прогресу систем зв’язку. Перебуваючи в просторі прямого радіо-телебачення значної кількості віддалених один від одного наземних пунктів, штучний супутник Землі дозволяє об’єднати їх в одну систему космічного зв’язку.

Значні переваги має космічна система зв’язку з використанням штучних супутників на так званій стаціонарній орбіті (кругова орбіта на висоті близько 30 тис. км). Така орбіта характерна тим, що супутник на ній знаходиться в нерухомому стані стосовно поверхні Землі (у зв’язку з рівністю їх кутових швидкостей оберту). Зі стаціонарної орбіти забезпечується більша зона охоплення поверхні. Один стаціонарний супутник може забезпечити цілодобовий зв’язок між пунктами, віддаленими один від одного на відстані приблизно 17 тис.км.

Системи космічного зв’язку забезпечують вирішення як національних завдань з обміну та споживання інформації, так і завдань забезпечення міжнародного зв’язку. Сьогодні більшість країн світу широко використовують можливості систем космічного зв’язку і телебачення для поширення інформації

в масштабах планети і навколоземного простору.

Подальший розвиток техніки і економіки, новітніх технологій зумовив корінні зміни в метеорології. Ще донедавна прогнози погоди складали для забезпечення господарської діяльності відносно невеликих регіонів. Нині ж зі створенням регулярних авіаліній у найвіддаленіші пункти нашої планети, з організацією міжконтинентальних перельотів в Антарктиду, з розвитком морського транспорту і поширенням риболовства на весь світовий океан необхідна найповніша гідрометеорологічна інформація в масштабах планети. Виконати це завдання можливо тільки за допомогою космічних технологій – метеорологічних супутників зі спеціальною апаратурою.

Вимірюючи за допомогою бортової апаратури супутника параметри випромінювання тепла різних шарів атмосфери, можно отримати значний матеріал для вивчення процесів, що в ній відбуваються. Окрім того, супутник є гарним засобом для збору інформації з наземних метеорологічних пунктів, які розташовані в усьому світі. За час одного оберту навколо Землі супутник збирає дані, що в 100 разів перевищують інформацію, яка надходить з усіх метеорологічних станцій, до того ж він надає відомості про погоду для тієї частини поверхні земної кулі, яка є «білою плямою» для метеорологів. Таким чином, космічна техніка і технологія є одним із найефективніших засобів у метеорології, що має безпосереднє економічне значення.

Не менш важливим є використання космічних технологій у геодезії і навігації. Штучні супутники відкрили нову еру в науці про виміри Землі – еру космічної геодезії. Вони внесли в цю наукову галузь нову якість – глобальність; завдяки великим розмірам зони видимості поверхні Землі зі супутника значно спростилося створення геодезичниої основи для великих територій, оскільки суттєво скоротилася необхідна кількість проміжних етапів вимірів. Так, якщо в класичній геодезії середня відстань між окремими пунктами складає 10–30 км, то в космічній геодезії ці відстані сягають 1–3 тис. км. Таким чином спрощується передача геодезичних даних через водні простори. Між материками й островами, рифами, архіпелагами геодезичний зв’язок можна встановити за прямої їх видимості зі супутника, безпосередньо через нього, без будь-яких проміжних етапів, що сприяє вищій точності побудови геодезичної мережі.

Великі перспективи у вимірювальній техніці космічної геодезії мають оптичні квантові генератори (лазери). Вони дозволяють вимірювати дальність і радіальну швидкість зі значно вищою точністю, ніж за допомогою радіо-технічних засобів. Таким чином, космічна геодеозія дозволяє уточнити форму Землі – геоїд, точно визначити координати будь-яких пунктів на поверхні нашої планети, створити топографічні карти для кожного району земної поверхні і визначити параметри поля тяжіння Землі. Все це надасть можливості морському флоту визначати обриси материків, отримати точні координати островів, рифів, маяків та інших морських об’єктів, авіації – координати аеропортів, наземних орієнтирів і станцій наведення. Ці дані дозволять вибирати оптимальні маршрути руху, забезпечать надійність і безпеку роботи морського і повітряного транспорту.

Нанотехнології. Поняття нанотехнології запропонував для використання в наукових теоретичних і прикладних дослідженнях професор Токійського наукового університету Норіо Танигучі ще в 1974 році. На його думку, до нанотехнології входять обробка, розподіл, об’єднання і деформація окремих атомів і молекул речовини, при цьому розмір наномеханізму не повинен перевищувати одного мікрона, або тисячі нанометрів.

Нині поняття «нанотехнологія» визначають таким чином: сукупність методів і засобів, що забезпечують можливість контрольованим способом створювати і модифікувати об’єкти, які містять компоненти розміром менше 100 км, мають принципово нові якості і дозволяють здійснити їх інтеграцію в повноцінно функціонуючі системи макромасштабу. Практично, нано (від грецьк. nanos – карлик) – це мільярдна доля чого-небудь, тобто нанометр – метр, поділений на мільярд. Візуально це можна було б уявити, якщо порівняти тенісний м’ячик і нашу планету.

Ще в 1959 році американський фізик Річард Фейнман, лауреат Нобелів-ської премії, висловив припущення, що в недалекому майбутньому багато матеріалів будуть виготовлятися на атомному та молекулярному рівнях і це допоможе отримати матеріали з небаченими до цього часу властивостями. Але лише через чверть століття, у 80-х роках, створена вимірювальна і робоча апаратура, необхідна для маніпулювання з нановимірними об’єктами – скануючі зондові мікроскопи.

Перехід від «мікро» до «нано» – це якісний перехід від маніпуляції речовиною до маніпуляції окремими атомами. Сучасна тенденція до мініатю-ризації засвідчила, що речовина може мати зовсім нові властивості, якщо взяти дуже маленьку частинку цієї речовини. Частинки розміром від 1 до 1000 нанометрів, зазвичай, називають «наночастинками». Так, наприклад, виявилося, що наночастинки деяких матеріалів мають каталітичні й адсорбційні властивості, інші матеріали – дивовижні оптичні властивості, наприклад, надтонкі плівки органічних матеріалів використовують для виробництва сонячних батарей. Такі батареї, хоча й мають низьку квантову ефективність, однак дешевші і можуть бути механічно гнучкими. Вдається досягти взаємодії штучних наночастинок з природними об’єктами нанорозмірів – білками, нуклеїновими кислотами та ін.

Коли говорять про розвиток нанотехнологій, мають на увазі три напрями:

– виготовлення електронних схем (зокрема об’ємних) з активними елементами, розмірами, порівнювальними з розміром молекул і атомів;

– розробка і виготовлення наномашин, наприклад, нанороботів;

– маніпуляція окремими атомами і молекулами і компонування з них макрооб’єктів.

Фахівці з нанотехнологій прогнозують такі відкриття в майбутньому: в медицині – створення молекулярних роботів-лікарів, які б «жили» всередині людського організму, усуваючи різні пошкодження окремих органів, у тому числі корегуючи генетичні програми; в геронтології – можливе досягнення особистісного безсмертя людей через укорінення в організм молекулярних роботів, що запобігатимуть старінню клітин, а також перебудову і поліпшення тканей людського організму. В перспективі цілком імовірним є вирішення таких питань: оживлення і лікування тих безнадійно хворих людей, які були заморожені методами кріоніки; в промисловості – заміна традиційних методів виробництва складання молекулярними роботами предметів споживання без-посередньо з атомів і молекул; у сільському господарстві – заміна природних виробників харчів (рослин і тварин) функціонально аналітичними комплексами з молекулярних роботів. Вони відтворюватимуть ті ж хімічні процеси, що відбуваються в живому організмі, але коротким і ефективнішим шляхом; у біології стане можливим проникнення наноелементів у живий організм на рівні атомів. Результати можуть бути різними – від «відтворення» вимерлих видів до створення нових типів живих істот, біороботів; в екології – повне усунення шкідливого впливу діяльності людини на навколишнє середовище. Це можливо, по-перше, через насичення екосфери молекулярними роботами – санітарами, перетворюючими відходи діяльності людини в корисну сировину, а по-друге, переведенням промисловості і сільського господарства на безвідходні нано-технологічні методи; в освоєнні космосу – величезна маса роботів-молекул підготує його для заселення людиною (Місяць, астероїди, найближчі планети); у

кібернетиці – передбачається «переселення» людського інтелекту в комп’ютер.

На думку багатьох експертів, ХХІ століття буде століттям нанонауки і нанотехнологій. Вплив нанотехнологій на життя матиме загальний характер, змінить економіку і торкнеться всіх сторін побуту, праці, соціальних відносин. По суті, нанотехнології започаткують новий якісний етап науково-технічної революції – створення нової реальності в майбутньому.

Інформаційні технології. Згідно з визначенням ЮНЕСКО, інформаційна технологія – це комплекс взаємопов’язаних, наукових, технологічних, інженерних дисциплін, які вивчають методи ефективної організації праці людей з обробки і зберігання інформації; обчислювальна техніка, методи організації та взаємодії з людьми і виробничим обладнанням їх практичні впровадження, а також пов’язані з цим соціальні, економічні і культурні проблеми.

Самі інформаційні технології потребують складної підготовки, великих затрат і наукоємної техніки. Їх уведення слід починати зі створення математичного забезпечення, формування інформаційних потоків у системах підготовки спеціалістів.

Сучасна інформаційна революція пов’язана перш за все зі створенням електронно-обчислювальних машин (ЕОМ) наприкінці 40-х років минулого століття, з цього часу розпочинається ера розвитку інформаційної технології, матеріальне ядро якої становить мікроелектроніка. Мікроелектроніка формує елементну базу всіх сучасних засобів прийому, передачі – обробки інформації, систем управління і зв’язку. Сама мікроелектроніка виникла початково саме як технологія: в єдиному кристалічному пристрої виявилося можливим сформувати всі основні елементи електронних схем.

Важливою властивістю інформаційної технології є те, що для неї інформація – не тільки продукт, але й початкова сировина. Більше того, електронне моделювання реального світу, яке здійснюється в комп’ютерах, потребує обробки надзвичайно великого обсягу інформації, більшого, ніж її міститься в кінцевому результаті.

В останні десятиліття менеджмент найрозвиненіших країн, зокрема в США

і Японії, застосовує інформаційні технології так званого третього (вищого) рівня. Вони охоплюють повний інформаційний цикл – вироблення інформації (нових знань), їх передачу, переробку, використання для перетворення об’єкта, досягнення нових, вищих цілей. Інформаційні технології третього рівня означають вищий стан комп’ютеризації менеджменту, дозволяють використовувати ЕОМ у творчому процесі, поєднати силу людського розуму і потужність електронної техніки.

Повна інтегрована автоматизація менеджменту зумовлює охоплення таких інформаційно-управлінських процесів: зв’язок, збір, зберігання і доступ до необхідної інформації, її аналіз, підготовку тексту, програмування і вирішення спеціальних завдань. Основні напрями автоматизації інформаційно-управлінської діяльності компаній такі: автоматизація процесу обміну інформацією, створення АТС підприємства, впровадження «електронної пошти».

Серед сучасних технічних засобів автоматизації інформаційно-управлінської діяльності можна назвати:

1) персональні комп’ютери, об’єднані мережі;

2) електронні друкарські машинки;

3) текстопереробні системи (проблемно орієнтовані комп’ютерні системи, що мають великі функціональні можливості);

4) копіювальні машини;

5) комунікаційні засоби, телефонна техніка;

6) засоби автоматизації оброблення архівних документів і пошуку інформації (магнітні диски і стрічки, мікрофільми, диски з оптичними записами);

7) засоби обміну інформацією – «електронна пошта»;

8) відеоінформаційні матеріали;

9) локальні комп’ютерні мережі;

10) інтегровані мережі установи.

Останнім часом організація застосування комп’ютерної техніки зазнає значних змін, спричинених переходом до створення інтегрованих інформаційних систем. Вони створюються з урахуванням того, що повинні координувати роботу окремих підрозділів, автоматизувати операції з обміну інформації як у межах окремих груп користувачів, так і між декількома організаціями, що розташовані одна від одної на відстані в десятки і сотні кілометрів. Основою для створення подібних систем є локальні обчислювальні мережі. Комп’ютеризація виходить на новий рівень; активно створюються обчислювальні системи різної конфігурації на основі персональних комп’ютерів (ПК) і потужніших машин. Сформовані декілька автономних комп’ютерів, маючих сумісні зовнішні пристрої (диски, стрічки) і єдине управління, вони дозволяють забезпечити надійніший захист комп’ютерних ресурсів (пристроїв, баз даних, програм), підвищити надійність функціонування, забезпечити простоту модернізації і нарощування потужності системи. Все більше уваги приділяється розвиткові не тільки локальних, але і розподільчих мереж, без яких немислиме вирішення сучасних завдань інформатизації.

Інформаційній технології притаманні інтеграційні властивості стосовно як наукового знання в цілому, так і всіх інших технологій. Вона є важливим засобом реалізації так званого формального синтезу знань. Пам’ять комп’ютера в таких системах – це своєрідна енциклопедія, що містить знання з різних галузей. Розширення можливостей програмування якісно відмінних знань дозволяє очікувати в найближчій перспективі суттєвої раціоналізації і автоматизації наукової діяльності. Водночас упровадження науки як фундаментальної основи в сучасні технології потребує такого обсягу і якості обчислювальної діяльності, яку не можна здійснити ніякими традиційними засобами, крім засобів, які надають сучасні комп’ютери.

Особливе місце належить комплексу інформаційної технології і техніки в структурній перебудові економіки в напрямі її наукоємності. Суспільний статус сучасної інформаційної технології визначається її значимістю в житті людини, впливом на форми виробництва, тісним зв’язком з господарсько-економічними комплексами.

Прогресивні хіміко-технологічні процеси. Хіміко-технологічні процеси відіграють важливу економічну роль у народному господарстві країни, оскільки є основою виробництва важливих традиційних матеріалів: чавуна, сталі, міді, скла, цементу, хімічних волокон, пластмаси, каучуку та гуми, мінеральних добрив, бензину, коксу, нових видів сировини і матеріалів, що заміняють природні та використовуються в різних галузях промисловості. Позитивна якість хіміко-технологічних процесів полягає також у тому, що вони вдосконалюють виробництво, його техніко-економічні показники. Велика роль цих процесів у створенні енерго-, трудо- та ресурсозберігаючих технологій.

До прогресивних хіміко - технологічних процесів належать біохімічні, радіаційно-хімічні, фотохімічні та плазмохімічні процеси. Ці процеси подібні до каталітичних по механізму прискорення хімічних реакцій, які під час використання відповідних збудників відбуваються інакше, ніж при їх відсутності.

Застосування біохімічних процесів у хімічній технології має особливо велике майбутнє. У живій природі під впливом високоактивних біологічних каталізаторів – ферментів та гормонів – у атмосферних умовах (без підвищення тиску, температури) з високим виходом відбуваються всілякі біохімічні та каталітичні реакції.

Технічна мікробіологія вивчає нові біохімічні методи виробництва найрізноманітніших хімічних продуктів. Уже нині здійснені на практиці мікробіологічні синтези антибіотиків, вітамінів, гормонів. Особливо важливе значення має використання біохімічних методів для синтезу харчових продуктів, насамперед білків. Відомо, що у світі відчутна нестача білкових продуктів, й один з основних шляхів розширення харчових ресурсів – це реалізація виробництва білків біохімічними методами за допомогою мікроорганізмів. У промисловості досить давно використовуються такі біохімічні процеси: біологічний синтез білкових кормових дріжджів, різноманітні форми бродіння для отримання спиртів та кислот, біологічна очистка стічних вод та ін.

Нині в народному господарстві застосовується синтез різних білкових матеріалів у промислових масштабах (в основному мікробіологічний синтез, ферментні системи мікроорганізмів), а також промислове використання мікро-біологічного синтезу білків з легких масел, нормальних парафінів, метанола, етанола, оцетної кислоти й інших органічних сполук, отриманих з нафти. Використовуючи для мікробіологічного синтезу лише 4 % сучасного світового видобутку нафти, можна забезпечити білковий раціон 4 млрд людей – це майже все населення земної кулі.

Радіаційно-хімічні процеси відбуваються завдяки дії іонізуючих випромінювань високої енергії – електромагнітних випромінювань (наприклад, рентгенівське випромінювання) і заряджених часточок високої енергії (прискорені електрони, нейрони та ін.). При опромінюванні спочатку відбувається зіткнення заряджених часточок з молекулами речовини, утворюються нестабільні активізовані молекули; останні розпадаються на атоми або взаємодіють з незбудженими молекулами, утворюючи іони та вільні радикали, які взаємодіють один з одним, утворюють кінцеві продукти. Радіаційно-хімічні процеси здійснюються з високою швидкістю, оскільки енергія активації різко знижається в порівнянні з реакцією неактивізованих молекул, енергетичний бар’єр радіаційно-хімічних реакцій невеликий, тому радіаційно-хімічні процеси можуть здійснюватися при відносно низьких температурах.