ТОП 10:

Розвитком регіонів і напрями їхнього вирішення



Незважаючи на наявність нормативно-правових документів, сьогодні в Україні відсутня цілісна система планово-прогнозної роботи. Внаслідок цього спостерігається незадовільний рівень виконання прийнятих рішень, повільне фінансування визначених державних та регіональних пріоритетів. Це, в свою чергу, не дає можливості сконцентрувати наявні ресурси для вирішення загальних проблем.

Особливостями формування регіональної політики в Україні сьогодні є брак досвіду щодо здійснення власної регіональної політики, незавершеність процесів формування дієздатних центральних органів державної влади і правового оформлення держави, економічна криза.

Головною регіональною проблемою для України є нерівномірний економічний і соціальний розвиток областей та їх груп, диспропорції в техногенному навантаженні на окремі території, значні обсяги первинного ресурсоспоживання і затратний тип виробництва, зумовлені рівнем технологій, що використовуються, моральним і фізичним станом основних засобів, наявність зон економічної депресії та інше. В економіці України (в тому числі у промисловості) спостерігається поглиблення регіональної диференціації. В результаті постає проблема збільшення диспропорцій соціального розвитку регіонів, низька конкурентоспроможність та інвестиційно-інноваційна активність.

Різні темпи розвитку регіонів підсилюються кризовими проявами в економіці. Це в основному спричинено дією механізму ринкової конкуренції, що призвело до поділу регіонів за їх конкурентними перевагами, різним рівнем адаптації до умов ринку регіонів з різною структурою економіки та можливостями місцевої влади до проведення реформ на регіональному рівні.

Проаналізувавши основні проблеми та недоліки інституційного забезпечення реалізації державної регіональної політики, зазначимо, що в Україні спостерігається:

– інституційна невпорядкованість розробки і реалізації державної регіональної політики;

– несформовано ефективний механізм взаємовідносин центру з регіонами та регіонів між собою;

– відсутнє чітке розмежування повноважень між органами державної виконавчої влади та місцевого самоврядування;

– немає чіткого розмежування функцій і належної координації діяльності цих органів.

Поглиблення дисбалансу в економічно-соціальному розвитку на регіональному та місцевому рівні істотно ускладнює реалізацію єдиної політики у сфері соціально-економічних перетворень, збільшує загрозу виникнення регіональних криз, дезінтеграції національної економіки; перешкоджає формуванню загальнодержавного ринку товарів і послуг; не дає змоги повною мірою використовувати потенціал міжрегіонального та прикордонного співробітництва; ускладнює розв'язання екологічних проблем.

Стабільний розвиток регіонів залежить від рівня диверсифікації економічного потенціалу. Україна належить до індустріально розвинутих держав світу, має один з найбільших в Європі структурно розгалужених промислових комплексів. Разом з тим найслабкішим місцем національної економіки є структурна розбалансованість промислового комплексу. Його деформованість, високий рівень енерго- та капіталоємності виробництва успадковані від попередньої адміністративної системи. За роки проведення реформ ситуація істотно погіршилася. Застаріла і вузькоспеціалізована економічна база більшості регіонів не відповідає сучасним вимогам ринкової економіки і не використовує весь наявний потенціал регіонів.

Характерною ознакою нинішньої економіки нашої країни є те, що підприємства не можуть самостійно виготовляти більшості видів продукції виробничо-господарського призначення без поставок з інших країн, хоча в країні є всі умови для налагодження самостійного виробництва.

Знижується конкурентоспроможність окремих регіонів на зовнішньому ринку: питома вага майже половини областей в загальноукраїнському експорті не перевищує одного відсотка. Збільшується регіональна асиметрія за обсягами інвестицій в основний капітал. Третя частина всіх прямих іноземних інвестицій припадає на столицю України. У кожному другому регіоні частка залучених іноземних інвестицій дорівнює або менша 1 відсотка сукупного обсягу по Україні.

Значна диспропорція у сфері економічного розвитку регіонів спричинена проблемами, що впливають на конкурентоспроможність, - незадовільний стан інфраструктури, низький рівень пристосування робочої сили до ринкових умов, недостатня підтримка розвитку підприємництва, відсутність інноваційної спроможності підприємств, деградації навколишнього природного середовища та, як наслідок, низька інвестиційна привабливість територій.

Існує об’єктивна необхідність переорієнтувати економіку регіонів на інноваційну модель розвитку. Разом з тим науково-інтелектуальний потенціал регіонів слабо інтегрований у виробничу і невиробничу сферу, відсутній механізм впровадження дослідно-конструкторських розробок у практичну діяльність окремих підприємств.

Основним стратегічним ресурсом і чинником економічного зростання в регіонах є людський потенціал. Процес використання людського потенціалу в регіонах уповільнюється через ситуацію, що склалася на ринку праці, низький рівень якості надання соціальних послуг та освіти, зменшення доходів та рівня особистого споживання, поширення бідності тощо.

Потребує розв'язання проблема збереження і зміцнення трудового потенціалу, що має велике значення для сталого соціально-економічного розвитку України. Саме кількісні та якісні параметри трудового потенціалу стають в умовах кризових явищ в економіці та соціальних протиріч у суспільстві основним чинником розвитку регіонів.

Як бачимо, сучасний стан економіки України, перетворення і процеси, які відбувалися у минулому, свідчать про те, що розв’язання проблем соціально-економічного розвитку є одним з найбільш важливих у державі. Подолання кризових явищ, перехід до сталого економічного зростання потребують подальшого відпрацювання механізмів регулювання економіки як на державному, так і на регіональному рівні.

Державна регіональна політика в першу чергу повинна бути спрямована на розв'язання проблем зростання регіональних диспропорцій у сфері соціально-економічного розвитку регіонів, нерозвинутої виробничої та соціальної інфраструктури, низької інвестиційної привабливості регіонів та інноваційної активності в них, нераціонального використання людського потенціалу та слабких міжрегіональних зв'язків.

Основною метою державної регіональної політики України на сучасному етапі розвитку є створення умов, що дадуть змогу регіонам повністю реалізувати наявний потенціал, зробити максимальний внесок у національну економіку, здобути конкурентні переваги на зовнішньому ринку. Отже, вона повинна забезпечувати ефективне стимулювання процесів регіонального розвитку, уникати міжрегіональних диспропорцій, узгоджувати дії центральних та регіональних органів влади у здійсненні структурної перебудови економіки.

З метою забезпечення соціально-економічного розвитку регіонів доцільно використовувати наявні можливості зовнішньоекономічної діяльності: розвиток експортного потенціалу та виробництво імпортозамінюванної продукції. Для цього в регіонах необхідно здійснити оцінку ресурсних можливостей місцевих виробників з одночасним визначенням переліку тих видів продукції, які завозяться (імпортується) до регіону. На даному етапі розвитку України місцеві органи влади мають сприяти розвиткові суб’єктів господарювання, виступати ефективним власником державних підприємств, з іншого, утриматися від втручання у діяльність суб’єктів господарювання.

Центральні органи влади мають зосереджувати увагу на запровадженні єдиних соціальних стандартів життя в усіх регіонах держави, максимальному зменшенні рівнів диспропорції у розвитку окремих територій, забезпеченні прозорих і науково обґрунтованих механізмів надання допомоги розвитку слаборозвиненим регіонам. Напрямком подальших досліджень має стати розробка та затвердження концепції реформування регіональних міжбюджетних відносин, як основного напрямку державного регулювання міжрегіональних економічних зв’язків та зменшення диференціації регіонального розвитку, закріпивши на законодавчому рівні створення Державного фонду регіонального розвитку.

Найважливішим стратегічним завданням розвитку економіки України є формування реальних джерел її економічного зростання. Важливим засобом вирішення цієї проблеми є реалізація активної регіональної політики.

 

До основних завдань активної державної регіональної політики можна віднести:

1. Запровадження механізмів стимулювання соціально-економічного розвитку депресивних територій, тобто таких, які втратили стимули до саморозвитку і відстають від інших регіонів як за рівнем виробництва, так і за рівнем доходів на душу населення;

2. Делегування значної частини управлінських функцій у регіони, посилення їх ролі і відповідальності у вирішенні проблем, що виникають під час ринкових перетворень, реалізації соціальної політики, розвитку духовної сфери. Для цих завдань з 2000 року створюється мережа регіональних агентств розвитку, з 2001 року проходить реформування між бюджетних відносин, впроваджується гарантована мінімальна доходна база місцевих бюджетів, запроваджується механізм зацікавленості органів регіонального управління і місцевого самоврядування у зміцненні фінансової бази шляхом закріплення за місцевими бюджетами на довгостроковій основі часток загальнодержавних податків і трансфертів, впровадження стратегічного бюджетного планування;

3. Запровадження єдиних мінімальних соціальних стандартів і механізмів захисту населення незалежно від економічних можливостей регіонів;

4. Реалізація у кожному регіоні комплексних трирічних програм досягнення продуктивної зайнятості – боротьба з безробіттям;

5. Здійснення адміністративно-територіальної реформи.

Реалізація активної регіональної політики спрямовується на вдосконалення територіальної структури держави, яка передбачає врахування економічного, соціального, демографічного, науково-технічного та інших аспектів.

 

Для окремих територій необхідними заходами регіональної політики є такі:

– створення пільгового режиму для підприємництва;

– застосування пільгового режиму оподаткування для населення;

– адресне спрямування державних інвестицій;

– кредити, субвенції, субсидії і дотації на розвиток соціальної сфери;

– установлення і диференціація обмежень і нормативів, а також охоронних режимів.

Перелічені заходи можуть бути разовими, коротко -, середньо - і довгостроковими.

Основні напрямки Державної регіональної політики затверджує Верховна Рада України; Президент спрямовує діяльність державної виконавчої влади на її реалізацію і сам очолює Раду регіонів при Президентові України.

 







Последнее изменение этой страницы: 2016-09-05; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.204.55.168 (0.008 с.)