Порядок формування органів місцевого самоврядування

Індивідуальна робота

з дисципліни

“Державне та регіональне управління”

В-№87

 

 

 

Виконала:

студентка гр.МЕ-33

Ясеницька О.В.

Прийняла:

доц. Георгіаді Н.Г.

 

 

Львів-2012

ТЕОРЕТИЧНА ЧАСТИНА

1. Організація місцевого самоврядування в Україні.

Відповідно до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст. [1]

Місцеве самоврядування - багатогранне та комплексне політико-правове явище, яке може характеризуватися різнобічно. Аналіз Конституції України дозволяє зробити висновок, що місцеве самоврядування як об'єкт конституційно-правового регулювання виступає в якості:

- по-перше, відповідної засади конституційного ладу Ук­раїни;

- по-друге, специфічної форми народовладдя;

- по-третє, права жителів відповідної територіальної одиниці (територіальної громади) на самостійне вирішен­ня питань.місцевого значення.

Місцеве самоврядування як засада конституційного ладу виступає одним із найважливіших принципів органі­зації і функціонування влади в суспільстві й державі та є необхідним атрибутом будь-якого демократичного ладу. У ст. 2 Європейської Хартії місцевого самоврядування про­голошується: «Принцип місцевого самоврядування повинен бути визнаний у законодавстві країни і, по можливості, у конституції країни».

Визнання місцевого самоврядування як засади консти­туційного ладу означає встановлення демократичної децентралізованої системи управління, яка базується на само­стійності територіальних громад, органів місцевого само­врядування при вирішенні всіх питань місцевого значення. [3]

Місцеве самоврядування як форма народовладдя. Згі­дно ст. 5 Конституції України народ здійснює владу безпо­середньо і через органи державної влади та органи місцево­го самоврядування. З даного конституційного положення прямо випливає, що органи місцевого самоврядування не входять до єдиного державного механізму і, в силу цього, місцеве самоврядування можна розглядати як окрему фор­му реалізації народом належної йому влади

Як специфічна форма реалізації належної народові вла­ди місцеве самоврядування характеризується:

1) місцеве самоврядування має особливого суб'єкта -територіальну громаду, тобто жителів села чи добровільно­го об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, се­лища та міста. Територіальна громада здійснює місцеве самоврядування безпосередньо та через органи місцевого самоврядування;

2) місцеве самоврядування займає окреме місце в полі­тичній системі (в механізмі управління суспільством та державою). Місцеве самоврядування, його органи, згідно Конституції України, не входять до механізму державної влади, хоча це й не означає його повної автономності від держави, державної влади. Взаємозв'язок місцевого само­врядування з державою досить тісний і знаходить свій вияв у тому, що, по-перше, і місцеве самоврядування, і державна влада мають єдине джерело - народ (ч. 1 ст. 5 Конституції України); по-друге, органам місцевого самоврядування можуть надаватися законом окремі повноваження органів виконавчої влади (ст. 143 Конституції України) і стан їх реалізації контролюється відповідними органами виконав­чої влади. [2]

Таке становище місцевого самоврядування в політичній системі дозволяє характеризувати його як самостійну (по­ряд з державною владою) форму публічної влади - публічну владу територіальної громади. Самостійність місцевого самоврядування гарантується Конституцією України, ст. 145 якої передбачає, що права місцевого самоврядування захи­щаються в судовому порядку, а ст. 142 визначає матеріаль­ну і фінансову основу місцевого самоврядування;

3) місцеве самоврядування має особливий об'єкт управ­ління - питання місцевого значення, перелік яких у вигляді предметів відання органів та посадових осіб місцевого са­моврядування визначено в Законі України від 21 травня 1997 р. «Про місцеве самоврядування в Україні». [3]

 

Основні відмінності депутатського звернення від депутатського запиту

	Депутатське звернення	Депутатський запит
Суб’єкт подання	Депутат	Депутат + рада
Форма подання	Письмова	Усна або письмова
Юридичне оформлення	Лист депутата	Рішення ради про направлення запиту
Час подання	У будь-який час	На пленарному засіданні ради
Терміни розгляду	10 днів (може бути подовжений до 1 місяця)	Встановлюється радою (не більше 1 місяця з дня отримання запиту)

 

Основні вимоги до оформлення депутатського звернення (запиту)

Закон не передбачає особливих вимог щодо форми депутатського звернення чи запиту. Практичний досвід свідчить, що переважно у цих документах необхідними є такі елементи:

1. Прізвище, ім'я, по батькові керівника органу, до якого подається звернення (запит) або окремої посадової особи.

2. Короткий виклад суті порушеного питання (якщо має місце очевидне порушення закону - зазначення статті закону, який порушується).

3. Вимога здійснити певні дії, вжити заходів чи дати офіційне роз'яснення з питань, віднесених до компетенції органу, до якого подається

звернення.

4. Вимога надання відповіді у встановлений термін.

5. Вимога надіслати копію відповіді на звернення (запит) іншим особам (у разі, якщо депутат подає звернення (запит) не за власною ініціативою, а на прохання інших осіб, наприклад, виборців).

6. Додатки до звернення (обґрунтовуючі матеріали, звернення виборців тощо).

7. Дата та підпис депутата.

Порядок розгляду депутатського звернення (запиту)

Орган або посадова особа, до якої подано депутатське звернення, зобов'язані у 10-денний термін розглянути порушене депутатом питання та надати йому відповідь, а в разі необхідності додаткового вивчення чи перевірки - дати йому відповідь не пізніш як у місячний строк. Якщо депутатське звернення з об'єктивних причин не може бути розглянуто у встановлений строк, депутату місцевої ради зобов'язані письмово повідомити про це з обґрунтуванням мотивів необхідності продовження строку розгляду.

Депутат місцевої ради може взяти участь у розгляді свого звернення, про що органи або особи, до яких надіслано звернення, повинні повідомити йому завчасно, але не пізніше, ніж за п'ять календарних днів. Якщо депутат не задоволений результатами розгляду свого звернення або якщо органи або особи, до яких надіслано звернення, ухиляються від вирішення порушеного у зверненні питання у встановлений строк, він має право внести депутатський запит.

Направлення депутатського запиту можливе лише після того, як місцева рада проголосує за таке рішення, попередньо включивши його до порядку денного свого засідання. У цьому разі рада встановлює термін надання відповіді депутату на його запит. Якщо запит з об'єктивних причин не може бути розглянуто у встановлений радою строк, то орган або посадова особа зобов'язані письмово поінформувати про це раду та депутата і запропонувати інший строк, який не повинен перевищувати один місяць з дня одержання запиту. Після надходження відповіді від осіб, до яких звернуто запит, депутат має право на пленарному засіданні дати оцінку цій відповіді. Рада може провести обговорення відповіді на депутатський запит, запросивши при цьому на засідання посадових осіб, до яких було звернуто запит. За результатами такого обговорення рада приймає відповідне рішення. [7]

 

 

ПРАКТИЧНА ЧАСТИНА

ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ РОЗВИТКОМ РЕГІОНІВ

Особливості функціонування

Законодавчо-нормативна база

ЗАТВЕРДЖЕНО

Від 29 квітня 2012 р. N 583

ДЕРЖАВНА ПРОГРАМА

Загальна частина

 

Метою Державної програми є всебічний розвиток регіонів України, а також зростання добробуту і підвищення якості життя населення в усіх регіонах за рахунок забезпечення позитивних структурних зрушень в економіці, підвищення її конкурентоспроможності як основи для збалансованого зростання стандартів та показників економічного розвитку.

Державна програма визначає цілі, завдання, заходи та основні напрями розвитку регіонів України на наступні 10 років. За кожним напрямом державної регіональної політики сформульовані також проблемні питання, ризики та критерії ефективності. Заходи державного регулювання, які реалізуються шляхом застосування економічних і організаційно-правових важелів, повинні закласти основи для стійкого довгострокового економічного зростання регіонів та підвищення добробуту населення.

Відповідно до Державної програми головні зусилля будуть спрямовані на закріплення економічного зростання регіонів на основі його інноваційно-інвестиційної складової, забезпечення доступу до результатів економічного зростання для якомога більшої кількості громадян, справедливої оплати праці та повноцінного відновлення робочої сили та задіяння стимулів до збільшення індивідуальних доходів громадян шляхом підвищення продуктивності праці з метою досягнення головної мети розвитку – підвищення добробуту населення усіх регіонів України.

 

 

Завдання та заходи Програми

 

В регіональному вимірі у регіональній політиці визначаються наступні пріоритетні завдання:

 

1. Забезпечення комплексного і збалансованого соціально-економічного розвитку усіх регіонів шляхом раціонального використання їх економічного потенціалу.

2. Всебічна підтримка депресивних регіонів, у першу чер-гу — аграрно-промислових, із порівняно низьким рівнем соціально-економічного розвитку (території Полісся, Поділля Карпатський та Південний райони тощо).

3. Зниження рівня сировинної орієнтації економіки, здійснення відповідної структурної перебудови в напрямку розвитку високотехнологічних ресурсозберігаючих вироб-ництв у традиційно промислових районах України, для яких характерна концентрація підприємств важкої промисловості й складна економічна ситуація. Це в першу чергу: Донецька, Дніпропетровська, Запорізька, Луганська, міста Харків, Одеса, Київ.

4. Оздоровлення екологічного стану промислових регіонів Прикарпаття, Донбасу, Придніпров’я, а також територій, що зазнали радіоактивного забруднення в результаті аварії на ЧАЕС. Створення в цих регіонах сприятливих умов для життєдіяльності населення.

5. Формування раціональної системи розселення шляхом зміцнення сільської її мережі, активізація функціонування сільських населених пунктів, малих сільських поселень на базі малого і середнього підприємництва.

6. Широкий розвиток прикордонної торгівлі та міжна-родного співробітництва, в першу чергу з сусідніми держава-ми та країнами СНД.

7. Розвиток регіональних і міжрегіональних інфраструк-турних систем транспорту, зв’язку, інформатики, які забезпе-чують і стимулюють ефективність територіального поділу праці.

8. Раціональне використання рекреаційних ресурсів в Криму, районах Чорноморського і Азовського узбережжя, Карпатах, в екологічно чистих зонах інших областей України шляхом створення розгалуженої мережі транспортних ко-мунікацій, об’єктів соціальної інфраструктури.

Заходи Програми

 

З метою підвищення конкурентоспроможності регіонів та зміцнення її потенціалу передбачаються такі заходи:

 

- надання субвенцій для розвитку інфраструктури;

- формування державної та регіональної інфраструктури залучення інвестицій – агентств із залучення інвестицій, бюро з обслуговування інвесторів;

- підтримка інвестиційних проектів, що використовують сучасні енергозберігаючі технології та не забруднюють навколишнє природне середовище;

- розвиток ринку фінансових послуг, формування мережі регіональних фондів підтримки підприємництва, запровадження ефективного кредитно-гарантійного механізму мікрокредитування суб’єктів малого підприємництва, залучення на прийнятних умовах іноземних кредитних ресурсів для фінансування малих підприємств, а також молодих підприємців – початківців;

- сприяння створенню пайових інвестиційних фондів з реалізації інноваційних проектів із залученням ресурсів державного та місцевих бюджетів і приватного капіталу;

- концентрація фінансових та інтелектуальних ресурсів для здійснення заходів за визначеними державою пріоритетними напрямками інноваційного розвитку;

- створення умов для спрямування інвестиційних коштів у високотехнологічні сфери виробництва та на кадрове забезпечення інноваційної діяльності;

- формування позабюджетних джерел підтримки інноваційної діяльності, законодавче врегулювання питань спільного інвестування, зокрема регулювання ринку венчурного капіталу у сфері інноваційної діяльності;

- державна фінансова підтримка органів місцевого самоврядування з таких напрямків як запобігання аваріям та техногенним катастрофам, створення житлового фонду соціального призначення, модернізація житлового господарства, у тому числі систем тепло забезпечення житлових будинків, розвиток і реконструкція централізованих систем водопостачання та водовідведення, розвиток міського електротранспорту тощо.

 

У рамках реалізації стратегічного завдання державної регіональної політики щодо забезпечення розвитку людських ресурсів передбачається:

 

- надання підтримки молодим науковцям, залучення їх до виконання науково-дослідних робіт для потреб регіональної економіки;

 

- створення регіональних наукових центрів, які виконуватимуть інноваційні програми, розраховані на середньострокову перспективу, за рахунок місцевих бюджетів;

 

- сприяння і надання підтримки підприємницькій ініціативі безробітних за рахунок коштів Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття, виконання регіональних програм розвитку малого підприємництва, а також залучення коштів іноземних інвесторів та благодійних організацій;

 

- запровадження механізму спрямування грошових переказів трудових мігрантів на вигідних умовах з використанням вітчизняної системи банківських установ.

 

Забезпечення розвитку міжрегіонального співробітництва відбуватиметься шляхом пайового державного фінансування програм та проектів розвитку транскордонного співробітництва.

І, нарешті, створення інституційних умов для регіонального розвитку, як стратегічного завдання державної регіональної політики, передбачає розширення фінансово-економічних можливостей територіальних громад.

 

Джерела фінансування

 

Фінансування Програми здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України та бюджетів органів місцевого самоврядування, власних коштів підприємств, інвестицій, коштів міжнародних фінансових організацій.

Державна підтримка реалізації регіональної політики розвитку надається в межах, визначених законом про Державний бюджет України на відповідні роки.

 

Індивідуальна робота

з дисципліни

“Державне та регіональне управління”

В-№87

 

 

 

Виконала:

студентка гр.МЕ-33

Ясеницька О.В.

Прийняла:

доц. Георгіаді Н.Г.

 

 

Львів-2012

ТЕОРЕТИЧНА ЧАСТИНА

1. Організація місцевого самоврядування в Україні.

Відповідно до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст. [1]

Місцеве самоврядування - багатогранне та комплексне політико-правове явище, яке може характеризуватися різнобічно. Аналіз Конституції України дозволяє зробити висновок, що місцеве самоврядування як об'єкт конституційно-правового регулювання виступає в якості:

- по-перше, відповідної засади конституційного ладу Ук­раїни;

- по-друге, специфічної форми народовладдя;

- по-третє, права жителів відповідної територіальної одиниці (територіальної громади) на самостійне вирішен­ня питань.місцевого значення.

Місцеве самоврядування як засада конституційного ладу виступає одним із найважливіших принципів органі­зації і функціонування влади в суспільстві й державі та є необхідним атрибутом будь-якого демократичного ладу. У ст. 2 Європейської Хартії місцевого самоврядування про­голошується: «Принцип місцевого самоврядування повинен бути визнаний у законодавстві країни і, по можливості, у конституції країни».

Визнання місцевого самоврядування як засади консти­туційного ладу означає встановлення демократичної децентралізованої системи управління, яка базується на само­стійності територіальних громад, органів місцевого само­врядування при вирішенні всіх питань місцевого значення. [3]

Місцеве самоврядування як форма народовладдя. Згі­дно ст. 5 Конституції України народ здійснює владу безпо­середньо і через органи державної влади та органи місцево­го самоврядування. З даного конституційного положення прямо випливає, що органи місцевого самоврядування не входять до єдиного державного механізму і, в силу цього, місцеве самоврядування можна розглядати як окрему фор­му реалізації народом належної йому влади

Як специфічна форма реалізації належної народові вла­ди місцеве самоврядування характеризується:

1) місцеве самоврядування має особливого суб'єкта -територіальну громаду, тобто жителів села чи добровільно­го об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, се­лища та міста. Територіальна громада здійснює місцеве самоврядування безпосередньо та через органи місцевого самоврядування;

2) місцеве самоврядування займає окреме місце в полі­тичній системі (в механізмі управління суспільством та державою). Місцеве самоврядування, його органи, згідно Конституції України, не входять до механізму державної влади, хоча це й не означає його повної автономності від держави, державної влади. Взаємозв'язок місцевого само­врядування з державою досить тісний і знаходить свій вияв у тому, що, по-перше, і місцеве самоврядування, і державна влада мають єдине джерело - народ (ч. 1 ст. 5 Конституції України); по-друге, органам місцевого самоврядування можуть надаватися законом окремі повноваження органів виконавчої влади (ст. 143 Конституції України) і стан їх реалізації контролюється відповідними органами виконав­чої влади. [2]

Таке становище місцевого самоврядування в політичній системі дозволяє характеризувати його як самостійну (по­ряд з державною владою) форму публічної влади - публічну владу територіальної громади. Самостійність місцевого самоврядування гарантується Конституцією України, ст. 145 якої передбачає, що права місцевого самоврядування захи­щаються в судовому порядку, а ст. 142 визначає матеріаль­ну і фінансову основу місцевого самоврядування;

3) місцеве самоврядування має особливий об'єкт управ­ління - питання місцевого значення, перелік яких у вигляді предметів відання органів та посадових осіб місцевого са­моврядування визначено в Законі України від 21 травня 1997 р. «Про місцеве самоврядування в Україні». [3]

 

Порядок формування органів місцевого самоврядування

Законод авством України передбачений такий порядок формування рад:

Сільські, селищні, міські, районні в містах (у разі їх створення), районні, обласні ради складаються з депутатів, які обираються населенням відповідної території на основі загального рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування. Вибори відбуваються згідно із Законом України "Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів" від 6 квітня 2004 р. Відповідно до цього ж Закону визначається загальний склад ради, що визначається самою радою.

Рада вважається правомочною за умови обрання не менш як 2/8 депутатів від загального складу ради. Якщо до ради обрано менше 2/3 від її складу, до обрання необхідної кількості депутатів повноваження продовжує здійснювати рада попереднього скликання. Строк повноважень рад - п'ять років.

Сільська, селищна, міська, районна в місті (у разі її створення), районна, обласна рада проводить свою роботу сесійно. Сесія складається із пленарних засідань ради, а також засідань постійних комісій ради. Перша сесія новообраної сільської, селищної, міської, районної в місті ради скликається відповідною територіальною виборчою комісією не пізніш як через місяць після обрання ради, в правомочному складі. Сесія ради скликається в міру необхідності, але не рідше одного разу на квартал..

Сесію сільської, селищної, міської ради відкриває і веде відповідно сільський, селищний, міський голова, а в разі невмотивованої відмови або неможливості - секретар ради; сесію районної в місті, районної, обласної ради - голова ради або його заступник.

У разі невмотивованої відмови або неможливості голови сільської, селищної, міської, районної в місті, районної, обласної ради; секретаря сільської, селищної, міської ради; заступника голови районної в місті, районної, обласної ради сесію відкриває за дорученням групи депутатів, з ініціативи якої скликана сесія, один із депутатів, що входить до її складу, а веде за рішенням ради - один із депутатів цієї ради. Сесія ради є правомочною, якщо в її пленарному засіданні беруть участь більше половини депутатів від загального складу ради.

Пропозиції щодо питань на розгляд ради можуть вноситися сільським, селищним, міським головою, постійними комісіями, депутатами, виконавчим комітетом ради, головою місцевої державної адміністрації, головою районної, обласної ради, загальними зборами громадян.

Не пізніш як на другій сесії затверджується регламент роботи відповідної ради, а також положення про постійні комісії ради. Порядок скликання сесії ради, підготовки та розгляду нею питань, прийняття рішень ради про затвердження порядку денного сесії та з інших процедурних питань, а також порядок роботи сесії визначаються регламентом ради.

Депутати ради вступають у свої повноваження з моменту офіційного оголошення відповідною територіальною виборчою Комісією на сесії ради рішення про підсумки виборів і визнання повноважень депутатів і складають їх у день першої сесії ради нового скликання. Повноваження депутата можуть бути припинені достроково у випадках, передбачених законодавством України. Депутат представляє інтереси всієї територіальної громади, має всю повноту прав, що є гарантом його активної участі в діяльності ради та утворюваних нею органів, несе обов'язки перед виборцями, радою та її органами, виконує їх доручення. Депутат, крім секретаря ради, повинен входити до складу однієї з постійних комісій ради.

Депутат має право ухвального голосу з усіх питань, які розглядаються на сесіях ради, а також на засіданнях постійної та інших комісій ради, до складу яких його обрано.

Виконавчим органом сільської, селищної, міської, районної в місті ради (у разі ІЗ створення) є виконавчий комітет ради, який утворюється відповідною радою на строк її повноважень. Після закінчення повноважень ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної в місті ради її виконавчий комітет здійснює свої повноваження до сформування нового складу виконавчого комітету. Кількісний склад виконавчого комітету визначається відповідною радою. Персональний склад виконавчого комітету сільської, селищної, міської ради затверджується радою за пропозицією сільського, селищного, міського голови, районної в місті ради - за пропозицією голови відповідної ради.