Психологічні закономірності та фактори професійної адаптації



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Психологічні закономірності та фактори професійної адаптації



Адаптацію в широкому смислі трактують як: процес пристосуван­ня індивідних і особистіших якостей до життя і діяльності людини в умовах існування, що змінилися (А.В.Сіомичев, 1985); процес ак­тивної взаємодії особистості і середовища (Т.І.Рогнинська, 1987); процес взаємодії особистості з оточуючим середовищем, який ве­де, в залежності від ступеня активності особистості, до перетво­рення середовища відповідно до потреб, цінностей і ідеалів особи­стості або до переваги залежності особистості від середовища (АЛ.Мацкевич, 1987); зміни, що супроводжують на рівні психічної регуляції процес активного пристосування індивіда до нових умов життєдіяльності (В.Г.Бушурова, 1985); процес, що є цілісною реакці­єю особистості на складні зміни життя і діяльності (АЛ.Робалде, 1986). Виходячи з визначення психології праці як науки про закономір­ності становлення і збереження динамічної рівноваги в системі «суб'єкт праці — професійне середовище» (М.А.Дмитрієва, 1990), є підстава розглядати професійну адаптацію як процес становлення (і відновлення) цієї рівноваги. Таке розуміння містить у собі всі наве­дені вище визначення і разом з тим не суперечить загальній концеп­ції психічної адаптації як процесу, що підтримує динамічну збалан­сованість у системі «людина — середовище» (Ф.Б.Березін, 1988).

У науковій літературі виокремлюються екологічний, біологічний, фізіологічний, операціональний, інформаційний, комунікативний, особистісний і соціально-психологічний аспекти професійної адаптації. Щоб упорядкувати це розмаїття, звернемося до роботи Б.Г.Ананьева (1967), в якій людина - суб'єкт праці - розгля­дається як поєднання властивостей індивіда й особистості. У тако­му випадку професійна адаптація - це єдність адаптації індивіда до фізичних умов професійного середовища (перший аспект назвемо психофізіологічним), адаптації до професійних завдань, операцій професійної інформації тощо (другий аспект, власне професійний) і адаптації особистості до соціальних компонентів професійного середовища (третій, соціально-психологічний аспект).

Адаптація індивіда до гіпер- і гіпотермічних впливів, фізичних навантажень і гіподинамії, токсичних факторів середовища, гіпоксії, гіпо- і гіперборії, шуму, вібрацій, замкнутого простору і до інших несприятливих факторів професійного середовища, є галуззю спе­ціальних інтересів фізіології і медицини (Ф.Б.Березін, 1988), але ви­магає в той самий час і психологічного дослідження. Несприятливі впливи фізичного середовища призводять не тільки до зрушень фізіологічних систем організму, але і до зміни його психічних ста­нів, переломлюючись через відповідні суб'єктивні відносини осо­бистості (Б.Ф.Ломов, 1984), нейтралізуються в процесі адаптації різкими шляхами, у тому числі психічними засобами (А.А.Алдашева, 1984). Вивчення професійного і соціально-психологічного ас­пектів адаптації не виключає аналізу фізіологічних механізмів психічних явищ, що супроводжують цей процес. До будь-якої про­фесійної ситуації людина адаптується як цілісна структура: і як ор­ганізм, і як особистість (В.Ф.Галигін, 1986; АЛ.Робалде, 1986).

Адаптація людини до професійної діяльності поділяється на ряд етапів: первинна адаптація, період стабілізації, можлива деза­даптація, вторинна адаптація, вікове зниження адаптаційних мож­ливостей. Якщо початком первинної адаптації вважати перший ро­бочий день, то своєрідним прологом до неї є процес становлення готовності до діяльності, що включає професійне самовизначення, формування мотивації, нагромадження знань, розвиток професійно значимих властивостей і т.д.

Не можна не погодитися з тими дослідниками (С.В.Овдей, 1978; І.І.Скарбників, 1980; Ф.Б.Березін, 1988), що визначають процес адаптації як безперервний, але який активізується в тих випадках, коли в системі «суб'єкт праці — професійне середовище» виникає розбіжність. Причиною дезадаптації можуть служити як зміни в суб'єкті праці, так і підвищення вимог діяльності до нього. Ці зміни можуть бути стійкими, визначати тривалу і глибоку перебудову, і тоді їх варто віднести до загальної професійної адаптації, але мо­жуть бути короткочасні «збурювання», що припускають ситуативну адаптацію. Очевидно, в процесі і загальної і ситуативної адаптації можна виділити три періоди: адаптаційну напругу, стабілізацію й адаптаційне стомлення. Ці уявлення про періодичність психічної адаптації формулює Ф.Б.Березін, співвідносячи періоди адаптації з основними стадіями стресу, описаними Г.Сельє. Зближення цих двох систем понять особливо чітко виявляється при вивченні про­фесійної діяльності в екстремальних умовах, наприклад в умовах Крайньої Півночі (Ф.Б.Березін, 1988; В.Ю.Селін, 1990).

Адаптованість, тобто динамічна рівновага в системі «людина ~ професійне середовище», виявляється насамперед в ефективності діяльності. Ефективною можна назвати діяльність, що характери­зується високою продуктивністю і якістю продукту, оптимальними енергетичними і нервово-психічними витратами, задоволеністю про­фесіонала. Ф.Б.Березін (1988) формулює три критерії, відповідно до яких доцільна оцінка психічної адаптації в умовах визначеної професійної діяльності: 1) успішність діяльності (виконання трудо­вих завдань, ріст кваліфікації, необхідна взаємодія з членами робо­чої групи й інших осіб, що робить вплив на професійну ефектив­ність); 2) здатність уникати ситуацій, що створюють загрозу для трудового процесу, і ефективно усувати погрозу, що виникла (за­побігання травм, аварій, надзвичайних подій); 3) здійснення діяль­ності без значимих порушень фізичного здоров'я.

ЄАМілерян (1974) увів поняття «якість трудової діяльності», що характеризується надійністю, ефективністю, різнобічністю, гнуч­кістю і темпом роботи. При цьому надійність може бути виражена стабільністю оптимального рівня працездатності в екстремальних умовах праці, що розглядається як здатність працівника до ощад­ливої витрати сил і розподілові у часі. Гнучкість проявляється в здатності людини вчасно змінювати стратегію або спосіб здійснен­ня дій відповідно до змін умов праці. Показником гнучкості може служити час або швидкість зміни стратегій у відповідь на зміну си­туації. Під різнобічністю розуміється загальна кількість варіантів стратегій, прийомів і способів здійснення дій, кожен з яких веде до досягнення поставленої мети праці.

СЛ.Ареф'єв (1978) як критерії адаптованості фахівця викори­стовував два показники: «задоволеність роботою» і «задоволеність адміністрації працівником», запропонувавши для їх оцінки оригі­нальну методику. За допомогою спеціальної анкети він одержував інформацію щодо специфічних труднощів на шляху фахівця, харак­теру його професійних інтересів і темпів їх формування. За результа­тами відповідей на окремі питання обчислювалися «індекс задоволе­ності роботою», «індекс інтересу до роботи» й «індекс задоволеності професією». Був також розроблений план програмованого інтерв'ю з керівником, що дозволяє одержати дані як про обстежуваного фа­хівця, так і про компетентність інтерв'юера. За розробленою дослід­ником формулою виводився інтегральний показник адаптованості.

Досить докладно розроблені критерії соціально-психологічної адаптації: у сфері суспільної активності — участь у суспільній робо­ті і задоволеність цією участю; у сфері міжособистісного спілкуван­ня — соціометричний статус і задоволеність відносинами з товари­шами (І.А.Георгієва, 1986), відношення до об'єднання (велика група), відношення до колективу (мала група), задоволеність собою на ро­боті, відношення до керівника (Р.У.Ісмагілов, 1981), адекватність взаємодії з іншими учасниками діяльності (Ф.Б.Березін, 1988). Кри­теріями психофізіологічної адаптації вважаються: стан здоров'я, настрій, рівень тривожності, ступінь стомлюваності, активність поведінки (І.М.Блажене, 1986; В.Ф.Галигін, 1986; Ф.Б.Березін, 1988; -К.Селін, 1990).

Загальним показником адаптованості є відсутність ознак дез­адаптації.

Дезадаптація може виникнути внаслідок короткочасної та силь­ної дії середовища на людину або під впливом менш інтенсивної, але тривалої дії. Дезадаптація виявляється в різних порушеннях діяльності: у зниженні продуктивності праці та її якості, у пору­шеннях дисципліни праці, у підвищенні аварійності і травматизму. Фізіологічні і психологічні ознаки дезадаптації відповідають добре вивченим і описаним ознакам стресу.

Стійкі порушення психічної адаптації виявляються в клінічно виражених психопатологічних синдромах і (або) у відмові від діяльності (Р.Д.Блажис, 1986; Ф.Б.Березін, 1988; В.Ю.Селін, 1990). Форми відмови можуть бути різними: припинення виконання про­фесійної задачі, бездіяльність в аварійній ситуації, звільнення, соціальний протест і т.д.

Оптимальне співвідношення між суб'єктом праці і професій­ним середовищем, що досягається в процесі професійної адаптації, не є статичним, раз і назавжди сталим станом. Зміна професійного середовища, пов'язана, наприклад, із упровадженням сучасної тех­нології, з приходом нового керівника, з придбанням іншої профе­сії або посади, з переходом в інший цех або на інше підприємство, а також зміна потреб, можливостей і цілей самої людини ведуть до необхідності активізації процесу адаптації. Якщо неузгодженості в системі невеликі і не вимагають великих зусиль для їх усунення, можна говорити про ситуативну адаптацію, що час від часу неми­нуче виникає в процесі будь-якої професійної діяльності. Ради­кальна зміна професійних задач і соціального оточення, що має міс­це при зміні професії або підприємства, одержала назву вторинної адаптації. За даними, наведеними Р.У.Ісмагіловим (1981), у процесі вторинної адаптації щорічно перебуває до 20-25 млн. працівників, тоді як процес адаптації молодих працівників, які вперше прихо­дять на виробництво, охоплює лише близько 3 млн чоловік у рік. Р.У.Ісмагілов досліджував адаптацію молодих робітників і робітників зі стажем на декількох великих підприємствах і встановив значимі розходження між цими групами за всіма критеріями. Робітники зі стажем, що змінюють місце роботи, значною мірою вже оцінили свої здібності до тієї або іншої професії. їх запити і вимоги до сфер праці і спілкування складаються на основі реальних знань і уяв­лень про виробництво, носять конкретний характер. Вони знають вимоги колективної праці, мають навички й уміннями спілкуван­ня у виробничому колективі, здатні до соціально-психологічного передбачення і передбачення колективних взаємин у процесах праці і спілкування. Освоєння нової трудової діяльності відбува­ється на базі попереднього трудового досвіду, зберігає в собі багато чого з колишньої структури адаптації, що разом з новою структу­рою обумовлює передумови для подальшого розвитку особистості. Разом з тим Р.У.Ісмагілов відзначив, що в групі первинної соціаль­но-психологічної адаптації жінки більш успішно адаптуються в порівнянні з чоловіками. Інша картина спостерігається при вто­ринній адаптації: чоловіки адаптуються набагато успішніше, на вторинну адаптацію жінок гальмуючий вплив має родинний стан.

Л.А.Ясюкова (1987) вивчала проблеми вторинної адаптації, пов'язані з природним рухом кадрів усередині підприємства. На її думку, оптимізація процесу вторинної адаптації керівника в порівнянні з первинною є менш складною проблемою, оскільки середовище, до якого необхідно адаптуватися, значно звужується. При просуванні працівника по службовим сходам цілком виклю­чається як об'єкт адаптації саме підприємство з його специфічни­ми умовами роботи, значно скорочується коло проблем соціально-психологічної адаптації, тому що навіть у випадку призначення працівника керівником нового для нього колективу залишається незмінним коло друзів і знайомих усередині підприємства, а також частково зберігається структура суспільних і адміністративних контактів. Основним об'єктом адаптації є трудова сфера, тому що саме вона перетерплює найбільші зміни. Причому, якщо при підвищенні в посаді відбувається хоча й істотна, але часткова зміна функцій, то при першому призначенні на керівну посаду має місце повна зміна діяльності — інженерної на управлінську. Процес част­кового руйнування невідповідної діяльності, що змінилася, навичок і формування нових характеризується тимчасовою дезорганізацією індивідуальної діяльності, ступінь і глибина якої відбивають інтен­сивність і кардинальність адаптивних перебудов.

Фактори, що впливають на успішність протікання адаптацій­них процесів, можна розділити на дві групи: суб'єктні й осередкові (Б.Г.Ананьев, 1967). До суб'єктних факторів відносяться: вік, стать, фізіологічні і психологічні характеристики людини; до осе­редкових — умови праці, режим і характер діяльності, особливості соціального середовища.

Можна говорити про двосторонній вплив віку на успішність адаптації: з одного боку, адаптаційні можливості молодої людини вище, у літньому віці вони помітно знижуються; з іншого боку, з віком накопичується досвід зрівноважування з професійним середовищем, складається готовність до розвитку адаптації. Порівняльні Дані про адаптацію чоловіків і жінок отримані Н.Г.Колизаєвою (1989).

Вона виявила, що в професійній адаптації у жінок на перший план виступає соціально-психологічний аспект, чоловіки ж адаптуються насамперед до діяльності. Відзначені також різнопланові зміни особистісних характеристик у процесі адаптації: у жінок ці зміни ^відбуваються в основному в емоційно-комунікативному блоці, а у чоловіків - у комунікативно-вольовому. Т.А.Кухарєва, яка вивчала адаптацію молодих фахівців-інженерів, виявила, що жінки більш наполегливі в досягненні цілей, чоловіки ж уміють краще органі­зувати свою роботу і більш конформні.

Багато дослідників сходяться на думці, що ведучою характерис­тикою, яка впливає на протікання процесу адаптації, є емоційна ста­більність - нестабільність (С.В.Овдей, 1978; А.А.Алдашева, 1984; Ф.Б.Березін, 1988; В.Ю.Селін, 1990). Одностайно підкреслюється зна­чення активності особистості (С.В.Овдей, 1978; Т.А.Кухарєва, 1980; А.А.Алдашева, 1984; А.В.Сиомічев, 1985; І.А.Георгієва, 1986; А.Л.Мацкевич, 1987; Ф.Б.Березін, 1988). Т.А.Кухарєва (1980) розрізняє при цьому активне відношення до роботи, інтелектуальну активність, активність у спілкуванні, що виявляються в таких особистісних властивостях, як ініціативність, самостійність, цілеспрямованість.

Багато дослідників (С.Л.Ареф'єв, 1978; С.В.Овдей, 1978; Т.А.Кухарєва, 1980; А.В.Сиомічев, 1985; В.Ю.Селін, 1990) відзначають зна­чення професійно значимих властивостей (розумових, мнемічних, аттенційних, сенсомоторних, комунікативних), їх вплив на адап­таційний процес і на збереження здатності до ефективної пси­хічної адаптації. Так, В.Ю. Селін (1990), який досліджував адап­тацію водіїв великовантажних самоскидів і машиністів екскава­торів до професійної діяльності в умовах Крайньої Півночі, відзна­чив, що здатність до оцінки ситуації і до впливу на неї залежить від рівня як когнітивних, так і сенсомоторних показників.

Дослідження А.А.Алдашевої (1984) виявили, що в таких осо­бистісних характеристиках, як товариськість, інтелектуальність і організованість є можливість прогнозувати успішність психічної адаптації до екстремальних умов соціальної ізоляції і природних факторів середовища в Антарктиді.

Ряд дослідників відзначає значення самооцінки і саморегуляції в цілому для ефективності адаптації (С.Л.Ареф'єв, 1978; С.В.Овдей, 1978; Т.А.Кухарєва, 1980; Л.А.Ясюкова, 1987; Ф.Б.Березін, 1988; Л.Н.Корнєєва, 1989). Неоднозначно інтерпретується значення фак­тора інтроверсія - екстраверсія. В.Ю.Селін виявив, що в групі екс­каваторників з низькою виробничою результативністю інтроверсія, що позитивно впливає на успішність діяльності в стабільних умо­вах, у ситуації, що вимагає ситуативної адаптації, супроводжувалася зниженням здатності до інтеграції поведінки, підвищенням рівня тривоги й інших ознак, характерних для порушень психічної адап­тації. Рівень екстраверсії — інтроверсії успішних робітників не впливав на стійкість психічної адаптації в стресових умовах. С.В.Овдей (1978) відзначила позитивний вплив екстраверсії на процес соціально-психологічної і професійної адаптації молодих учителів.

Л.А.Ясюкова (1987), яка досліджувала проблеми адаптації керівників наукових підрозділів промислового підприємства, вия­вила, що успішному освоєнню функцій керівника групи сприяє високий розвиток якостей особистісного самоврядування і пере­шкоджає виразність комунікативних характеристик особистості. За її даними, більшість успішних керівників груп нетовариські і не потребують підтримки гарних взаємин з оточуючими, мало стур­бовані своєю репутацією. Вони, як правило, недооцінюють мож­ливі ускладнення на шляху до досягнення мети і схильні не звер­тати уваги на перешкоди, що в цілому дозволяє їм діяти вільно й активно. У той самий час вони здатні швидко навчатися, мають розвинуте уявлення, схильні до самозвинувачувальних реакцій і прийняття відповідальності, самокритичні, адекватні в оцінці своєї поведінки і діяльності, у зв'язку з чим їх активність є ефективною. Менш успішні керівники груп більш гонористі, вони піклуються про власну репутацію, у поведінці і діяльності орієнтовані на офіційні норми і вимоги, для них важливі гарні взаємини з оточу­ючими і комфортні умови роботи. Вони практичні, обачні, звичай­но адекватно уявляють собі можливі перешкоди на шляху до дося­гнення мети, що в цілому обмежує їх активність. У дослідженні ЛАЯсюкової товариськість як фактор адаптації виступає не сама по собі, а в структурі інших властивостей особистості.

Ефективність психічної адаптації пов'язують також із тривож­ністю як властивістю особистості, з її реалістичністю та енергетичним потенціалом (А.А.Алдашева, 1984; А.В.Сиомічев, 1985; Ф.Б.Бере­зін, 1988; В.Ю.Селін, 1990).

Особливе місце в структурі особистісних факторів психічної адаптації дослідники відводять мотивації. Ф.Б.Березін (1988) ста­вить в основу мотивацію досягнення успіху. На його думку, висо­кий енергетичний потенціал є найбільш важливим у діяльності, що вимагає мобільності, швидкого входження в нові ситуації, освоєння нових навичок, дій в умовах, у яких кінцевий успіх або невдача ще не визначилися і тісно пов'язані з індивідуальною активністю. Енергетичний потенціал значною мірою забезпечується виразністю 1 структурою мотивації досягнення. Перевага мотивації досягнення успіху над мотивацією запобігання невдачі сприяє й ефективній психічній адаптації, й успішності діяльності.

Поряд з інтенсивністю мотивації істотний вплив на процес адаптації має структура мотивації. Дослідження М.С.Рубажявичене;(1985), присвячене вивченню психологічних факторів профе­сійної стійкості молодих робітниць, показало, що звільнення з ро­боти як крайній прояв нездатності і професійної адаптації пов'яза­но з невідповідністю структури мотивації особливостям діяльності при цілком сприятливому розкладі професійно значимих власти­востей.

Дослідження В.В.Сиволобової (див.: М.А.Дмитрієва, 1989) ви­явило вплив ціннісних орієнтації на успішність вторинної адап­тації. При надходженні на роботу верстатники (20 чоловік) і слюсарі-збиральники (20 чоловік) заповнювали анкету, що дозволяє судити про те, якій роботі вони надають перевагу (колективній або індивідуальній, одноманітній або різноплановій тощо). Потім цих робітників (основну групу) направили на відповідні ділянки виробництва за рекомендаціями психолога. Контрольна група -40 чоловік того ж віку, стажу, кваліфікації — розподілялася по цехах, ділянках працівником відділу кадрів, які виходили лише з інтересів виробництва. Через кілька місяців робітники були опитані знову. З 40 людей основної групи лише один висловив бажання перейти в інший цех. З 40 осіб контрольної групи задоволені працею були тільки 8, 6 звільнилися, 9 перейшли на інші робочі місця, 12 чо­ловік хотіли б змінити місце роботи, 5 чоловік сказали, що робо­тою своєї незадоволені, але будуть працювати, тому що їх утримує високий заробіток.

Вивчення особистісних факторів психічної адаптації привело до гіпотези, що одержала численні підтвердження, суть якої поля­гає в такому: психічна адаптація людини визначається не абсолют­ними значеннями (виразністю) тих або інших стабільних характе­ристик особистості, а зміною структури взаємозв'язків між цими характеристиками, що позначається на загальній поведінці індивіда і його стійкості до комплексу екстремальних (природних і соціаль­них) факторів середовища (А.Л.Алдашева, 1984). У дослідженні ав­тора цієї гіпотези встановлено, що в умовах високогір'я в початко­вий період адаптації на організацію поведінки впливають риси особистості, що забезпечують формування конформних типів ре­акції. Формування ж адаптивної поведінки на початку зимівлі в Антарктиді визначається впливом комунікативних властивостей особистості, у середині зимівлі - емоційних, а наприкінці зимівлі -енергетичних.

Вивчаючи процес адаптації студентів у сфері пізнання і спілку­вання у вузі, А.В.Сиомічев (1985) відзначив, що в студентів, адап­тованих у пізнанні, показники вербального інтелекту корелюють з показниками пізнавальної спрямованості, радикалізму і домінантності особистості, у той час як в адаптованих у спілкуванні показ­ники вербального інтелекту мають зв'язок як з пізнавальною, так і з комунікативною спрямованістю і не корелюють з радикалізмом і домінантністю особистості.

В.Ю.Селін (1990), який досліджував процес адаптації водіїв са­москидів і машиністів екскаваторів в умовах Крайньої Півночі, встановив, що на ефективність психічної адаптації і її стійкість впливають не тільки виразність професійно значимих операціональних і особистісних показників, але і співвідношення між ними. При цьому має значення як інтегрованість внутрішньорівневих зв'язків, так і структура міжрівневих зв'язків. С.Л.Ареф'єв (1978) описав кореляційну структуру професійно значимих властивостей психолога, пов'язану з ефективністю його адаптації до діяльності в умовах промислового підприємства.

Використання факторного аналізу дозволило уточнити струк­туру особистісних властивостей, що впливають на успішність адап­тації. Так, Т.А.Кухарєва (1980), яка вивчала адаптацію молодих ін­женерів, виявила фактор «гармонічна активність», у який увійшли такі ознаки, як ініціативність, самостійність, цілеспрямованість, наполегливість, інтелектуальна продуктивність, уміння організувати свою роботу, впевненість у собі й ін. В другий фактор, що інтер­претований дослідником як «високий рівень домагань», увійшли лідерство, самооцінка, толерантність до фрустрації, комунікативні здібності, інтелектуальна продуктивність, соціальний статус. Третій фактор, що об'єднує ознаки, пов'язані з реакцією на фрустрацію, одержав назву «фактор самокритичності» для молодих фахівців, які успішно адаптуються і «фактор агресивності поведінки» для молодих фахівців, які зазнають труднощів при адаптації. Цікаво порівняти ці дані з результатами дослідження А.Л.Мацкевич (1987), яка провела факторний аналіз особистісних властивостей майбут­нього вчителя в зв'язку з задачами його адаптації до професійно­го середовища. Розходження даних, отриманих у дослідженнях Т.А.Кухарєвої і А.Л.Мацкевич, обумовлені як особливостями Досліджуваної діяльності, так і різними методичними арсеналами. А.Л.Мацкевич приділила більшу увагу проявам дезадаптації і вия­вила комплекс ознак (нервозність, імпульсивність, тривожність, напруженість, емоційна лабільність та ін.), які інтерпретувала як «фактор ціни адаптації». Ще два комплекси ознак одержали назву «фактор товариськості» і «фактор емоційно-комунікативної зрілості» (в останньому найбільшу факторну вагу має ознака спокою, холоднокровності).

А.В.Сиомічев (1985) основними психологічними факторами адаптивності студентів у технічному вузі назвав інтелектуальність, тривожність, товариськість і соціальну зрілість. Тут ми бачимо по­дібність результатів, обумовлену подібністю об'єктів дослідження. Знання факторів, що впливають на ефективність процесу адаптації і на збереження рівноваги в системі «суб'єкт праці - про­фесійне середовище», має безсумнівне значення для вибору шляхів і засобів керування процесом професійної адаптації. Але ще більше значення для розробки системи керуючих впливів цим процесом має аналіз психологічних механізмів адаптації.

Один з найважливіших аспектів розуміння суті професійної адаптації - оцінка співвідношення активної (регулювання) і па­сивної (відображення) функцій суб'єкта адаптації в адаптаційній ситуації. В.Ф.Сержантів (1990) вважає, що адаптація й активність - суть протилежності, оскільки адаптація є страждання, що зазнає деяких внутрішніх змін під впливом зовнішніх причин, а актив­ність - щось, що виходить із суб'єкта і спрямоване зовні. Однак будучи протилежністю активності, адаптація невідривна від актив­ності, у тому числі і соціальної. Конкретні дослідження показують, що співвідношення цих двох сторін взаємодії людини із середови­щем залежить від індивідуальних особливостей, від характеру діяльності і від етапу адаптації.

АЛ.Мацкевич (1987) виділила два складових процеси про­фесійної адаптації студентів: конформний і творчий. Співвідно­шення цих складових вона визначала за оцінкою цілей, засобів і результатів своєї діяльності, що давали студенти різних курсів педінституту. Конформна складових цілей, на думку автора, знайшла вираження в прагненні відповідати нормам, правилам і вимогам конкретного професійного середовища, виконувати обумовлені цим середовищем обов'язки, досягати згоди в міжособистісних відносинах з окремими представниками цього середовища; творча складових цілей виявляється в прагненні до самостійного визна­чення сутності своєї майбутньої професійної діяльності і необхід­них для цієї діяльності якостей особистості фахівця, а також у по­шуку свого підходу до рішення проблем підготовки до цієї діяль­ності. Конформна складових засобів адаптаційного процесу вира­жається в потребі тісного контакту, гарних взаємин з іншими су­б'єктами тієї ж діяльності, у потребі одержувати поради, указівки старших колег. Творча складових засобів виявляється в потребі са­мопізнання і самовиховання. Нарешті, за третьою характеристи­кою - оцінкою результатів своєї діяльності - автор бачить прояв конформної складової в залежності самооцінки студента від оцінок старших колег, керівників, авторитетів. Творча складового результатів діяльності знаходить вираження в оцінках, що спира­ються на самостійно знайдені критерії гарної і правильної роботи, на вироблене самим суб'єктом розуміння морального змісту окре­мих адаптаційних ситуацій і діяльності в цілому. А.Л.Мацкевич ви­явила значимі розходження в представленості обох складових процесу адаптації на різних курсах. Починаючи з другого курсу і далі, збільшується перевага творчої складової над конформною. Ця пе­ревага стає особливо вираженою у студентів, що мають внутрішню визначеність стосовно майбутньої професії. Автор розцінює різне кількісне співвідношення активних і пасивних способів врівнова­жування із середовищем на різних етапах професійної адаптації як умову її ефективності. На першій стадії професійної адаптації оп­тимальними можна вважати деякі переваги конформної складової. Ступінь задоволеності суб'єкта своєю роботою, повнота його включення в нове середовище, діяльність і необхідний для цього включення час визначаються мірою володіння суб'єкта засобами цієї конформної адаптації (соціально-психологічними уміннями).

С.В.Овдей (1978), розглянувши різні точки зору на цю проблему, прийшла до висновку, що адаптації властиві два види активності. Насамперед мова йде про «активність для себе», у якій виражається активність як властивість будь-якої живої системи. За допомогою цієї активності новачок пізнає те середовище, до якого він пови­нен адаптуватися, засвоює ті вимоги, що йому пред'являє це сере­довище. І в момент досягнення індивідом визначеного знання про середовище, визначеного ступеня волі діяльності в ній до адаптації підключається та активність, що більшістю дослідників познача­ється як соціальна активність («активність для інших») — зовнішня активність. Адаптація до професійної діяльності починається при визначеному досвіді соціальної активності, що є потенціалом адаптованості. Таким чином, не тільки соціальна активність впли­ває на процес адаптації, але і сама вона залежить від цього проце­су. Усе це дозволило «активність для інших» визначати одночасно як критерій адаптованості і як один з ведучих факторів адаптації.

Безсумнівний інтерес для розуміння механізмів психічної адаптації представляє недостатньо поки досліджене питання про співвідношення різних аспектів, сторін цього процесу, гетерохрон-ність якого відзначають усі дослідники. Т.А.Кухарєва (1980) уста­новила, що адаптація молодих фахівців до колективу досягається швидше, ніж до посадових, професійних обов'язків. С.В.Овдей (1978) прийшла до висновку, що адаптація молодого вчителя до школи проходить шлях від затвердження себе як особистості в колективі вчителів до сприйняття себе насамперед як професіонала, коли усі відносини і все спілкування з оточуючими переходять з області за­гальнолюдської в область професійну. А.В.Сиомічев виділяє три способи адаптації студентів у технічному вузі:

1) успіх в одному з домінуючих напрямів діяльності не залежить від рівня адаптова­ності в інших напрямах;

2) успіх або невдача в пізнанні доповню­ються відповідно успіхом або невдачею в спілкуванні;

3) успіх у домінуючому напрямку діяльності супроводжується неуспіхом у додатковому напрямку.

Дослідник дійшов висновку, що найбільш характерною для студентів є адаптація переважно в одній сфері діяльності (або в пізнанні, або в спілкуванні).

Різні типи зв'язку всередині одного з аспектів адаптації — проце­су адаптації особистості в колективі - знайшла І.А.Георгієва (1986):

♦ детермінація, коли адаптованість в одній сфері колективних відносин визначає адаптованість в іншій (або інших);

♦ компенсація, коли успішність включення в одну сферу запо­внює недостатню адаптованість в іншій (або інших);

♦ відносини незалежної додатковості, що припускають рівно­біжний розвиток адаптованості в окремих сферах колективного життя, коли відповідні сторони адаптації досить розвинені неза­лежно одна від одної;

♦ відносини зв'язаної, залежної додатковості, коли розвиток адаптованості в різних сферах колективних відносин визначається загальними факторами.

Особливості співвідношення факторів адаптації особистості, як стверджує І.А.Георгієва, обумовлені характеристиками конкрет­ного колективу, зокрема змістом основної діяльності групи. Для співвідношення сторін адаптації в умовах промислового підприєм­ства виявлений такий тип зв'язку, як детермінація, що виявляється у впливі успішності діяльності на благополуччя в міжособистісних відносинах і у впливі суспільної активності на відносини до діяль­ності, спеціальності. Для вузу такий тип зв'язку не характерний: повнота адаптації до ведучої діяльності не має тут настільки великого впливу (як в умовах промислового підприємства) на успішність вклю­чення в міжособистісне спілкування і суспільну активність. За дани­ми, отриманим І.А.Георгієвою, на студентській вибірці, були вияв­лені компенсаторні відносини між адаптованістю в навчальній діяль­ності і суспільній активності і між адаптованістю в неофіційному міжособистісному спілкуванні і суспільній активності. Автор по­в'язує ці розходження з більш визначеним і детальним характером вимог, запропонованих до людини у виробничому середовищі.

А.А.Алдашева (1984) поставила цікаве питання про вибір стра­тегії адаптації особами з різним рівнем індивідуальної адаптивності. Зокрема, вона розглянула особливості побудови індивідуаль­них програм поведінки в ситуації адаптації в осіб з різним рівнем пластичності нервової системи. Було встановлено, що адаптація до соціального середовища в осіб з високим рівнем пластичності від­бувається переважно за рахунок комунікативних характеристик особистості, раціонального поводження. Особи з низьким рівнем нейродинамічних процесів адаптуються до соціального оточення в основному за рахунок емоційно-вольового компонента особистості. Особи ж із середнім рівнем пластичності мають можливість вибору з більшого числа програм поводження.

Значне місце серед психологічних механізмів адаптації займає самооцінка. її роль на різних етапах професійного життя людини докладно проаналізована Л.Н.Корнєєвою. Завищена самооцінка про­вокує постановку цілей вище реальних можливостей, зневагу необ­хідною інформацією, зниження суб'єктивної імовірності неуспіху, мінімізацію зусиль для досягнення мети: розхолоджуючи дію успі­хів і сильне емоційне переживання невдач, потреба в збереженні рівня самооцінки приводить до захисного ігнорування невдач, по­яснення їх зовнішніми причинами, що послаблює стимул до їх по­долання. Різко завищена самооцінка може створити на певному етапі діяльності зону постійних невдач, знижену професійну мотива­цію. Наслідок заниженої самооцінки - пасивність, острах відповіда­льності, схильність до постановки занадто легких задач, занижен­ня суб'єктивної імовірності успіху, що дезорганізує вплив невдач. Результатом неадекватної самооцінки звичайно є неповна реалізація можливостей людини в професійній діяльності, в окремих випад­ках - відмовлення від неї (Л.Н.Корнєєва, 1989). Очевидно, що не­адекватність самооцінки стає перешкодою на шляху професійної адаптації. Але й адекватна висока самооцінка, стихійно сформова­на в процесі професійної підготовки, може стати дезорганізуючим фактором професійної адаптації, якщо вона без коректив переноситься з навчальної діяльності в професійну. У цьому випадку етап входження в професійну діяльність, для якого і так характерне зниження стійкості самооцінки, ускладнюється занадто сильними її коливаннями. Так, у молодих починаючих вчителів у перший рік спостерігається настільки різке падіння самооцінки, що воно суп­роводжується стійким зниженням впевненості в собі, низькою задоволеністю працею, падінням мотивації до професійної діяльно­сті і навіть відмовленням від неї. Різке ламання самооцінки нега­тивно позначається на успішності діяльності, супроводжується стій­кими негативними емоціями, невротизацією. Однак захисне збере­ження неадекватної самооцінки, що тимчасово забезпечує особис­тості відносний комфорт, для діяльності ще більш несприятливо.

Л.Н.Корнєєва торкнулася ще одного психологічного механізму адаптації, тісно пов'язаного із самооцінкою, - механізму психо­логічного захисту. Захисні механізми починають свою дію, коли досягнення мети нормальним способом неможливе або коли лю­дину думає, що воно неможливе. Важливо підкреслити, що мова йде не про спосіб досягнення бажаної мети, а про спосіб організа­ції часткової і тимчасової щиросердечної рівноваги для того, щоб зібрати сили для реального подолання виниклих труднощів, — так визначає функцію психологічного захисту, незамінну для процесу професійної адаптації, Р.М.Грановська (1984). Дія захисних ме­ханізмів може виявлятися або в тому, що несприятливі фактори не сприймаються чи не усвідомлюються, або в тому, що дискомфорт, який виник у процесі адаптації, пов'язується з певною особою чи об'єктом, або в зниженні мотивації, пригнічені нереалізованих схильностей і бажань чи в переосмисленні ситуації, що дозволяє знизити її негативний емоційний вплив.

Ф.Б.Березін (1988), розглянувши кілька класифікацій механізмів інтрапсихічної адаптації (синонім психологічного захисту, що під­креслює внутрішній характер дій людини в адаптаційній ситуації), виділяє чотири типи захистів:

1) перешкоджаючі усвідомленню фактори, які викликають тривогу, або сама тривога (заперечення, витиснення);

2) ті, які дозволяють фіксувати тривогу на визначе­них стимулах (фіксація тривоги);

3) ті, які знижують рівень спону­кань (знецінювання вихідних потреб);

4) ті, які усувають тривогу або модифікують її інтерпретацію за рахунок формування стійких концепцій (концептуалізація).

Автор пропонує загальну схему по­ведінки людини в зв'язку з фр<



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-19; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.229.142.91 (0.016 с.)