Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь FAQ Написать работу КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Психологічні закономірності та фактори професійної адаптаціїСодержание книги
Поиск на нашем сайте
Адаптацію в широкому смислі трактують як: процес пристосування індивідних і особистіших якостей до життя і діяльності людини в умовах існування, що змінилися (А.В.Сіомичев, 1985); процес активної взаємодії особистості і середовища (Т.І.Рогнинська, 1987); процес взаємодії особистості з оточуючим середовищем, який веде, в залежності від ступеня активності особистості, до перетворення середовища відповідно до потреб, цінностей і ідеалів особистості або до переваги залежності особистості від середовища (АЛ.Мацкевич, 1987); зміни, що супроводжують на рівні психічної регуляції процес активного пристосування індивіда до нових умов життєдіяльності (В.Г.Бушурова, 1985); процес, що є цілісною реакцією особистості на складні зміни життя і діяльності (АЛ.Робалде, 1986). Виходячи з визначення психології праці як науки про закономірності становлення і збереження динамічної рівноваги в системі «суб'єкт праці — професійне середовище» (М.А.Дмитрієва, 1990), є підстава розглядати професійну адаптацію як процес становлення (і відновлення) цієї рівноваги. Таке розуміння містить у собі всі наведені вище визначення і разом з тим не суперечить загальній концепції психічної адаптації як процесу, що підтримує динамічну збалансованість у системі «людина — середовище» (Ф.Б.Березін, 1988). У науковій літературі виокремлюються екологічний, біологічний, фізіологічний, операціональний, інформаційний, комунікативний, особистісний і соціально-психологічний аспекти професійної адаптації. Щоб упорядкувати це розмаїття, звернемося до роботи Б.Г.Ананьева (1967), в якій людина - суб'єкт праці - розглядається як поєднання властивостей індивіда й особистості. У такому випадку професійна адаптація - це єдність адаптації індивіда до фізичних умов професійного середовища (перший аспект назвемо психофізіологічним), адаптації до професійних завдань, операцій професійної інформації тощо (другий аспект, власне професійний) і адаптації особистості до соціальних компонентів професійного середовища (третій, соціально-психологічний аспект). Адаптація індивіда до гіпер- і гіпотермічних впливів, фізичних навантажень і гіподинамії, токсичних факторів середовища, гіпоксії, гіпо- і гіперборії, шуму, вібрацій, замкнутого простору і до інших несприятливих факторів професійного середовища, є галуззю спеціальних інтересів фізіології і медицини (Ф.Б.Березін, 1988), але вимагає в той самий час і психологічного дослідження. Несприятливі впливи фізичного середовища призводять не тільки до зрушень фізіологічних систем організму, але і до зміни його психічних станів, переломлюючись через відповідні суб'єктивні відносини особистості (Б.Ф.Ломов, 1984), нейтралізуються в процесі адаптації різкими шляхами, у тому числі психічними засобами (А.А.Алдашева, 1984). Вивчення професійного і соціально-психологічного аспектів адаптації не виключає аналізу фізіологічних механізмів психічних явищ, що супроводжують цей процес. До будь-якої професійної ситуації людина адаптується як цілісна структура: і як організм, і як особистість (В.Ф.Галигін, 1986; АЛ.Робалде, 1986). Адаптація людини до професійної діяльності поділяється на ряд етапів: первинна адаптація, період стабілізації, можлива дезадаптація, вторинна адаптація, вікове зниження адаптаційних можливостей. Якщо початком первинної адаптації вважати перший робочий день, то своєрідним прологом до неї є процес становлення готовності до діяльності, що включає професійне самовизначення, формування мотивації, нагромадження знань, розвиток професійно значимих властивостей і т.д. Не можна не погодитися з тими дослідниками (С.В.Овдей, 1978; І.І.Скарбників, 1980; Ф.Б.Березін, 1988), що визначають процес адаптації як безперервний, але який активізується в тих випадках, коли в системі «суб'єкт праці — професійне середовище» виникає розбіжність. Причиною дезадаптації можуть служити як зміни в суб'єкті праці, так і підвищення вимог діяльності до нього. Ці зміни можуть бути стійкими, визначати тривалу і глибоку перебудову, і тоді їх варто віднести до загальної професійної адаптації, але можуть бути короткочасні «збурювання», що припускають ситуативну адаптацію. Очевидно, в процесі і загальної і ситуативної адаптації можна виділити три періоди: адаптаційну напругу, стабілізацію й адаптаційне стомлення. Ці уявлення про періодичність психічної адаптації формулює Ф.Б.Березін, співвідносячи періоди адаптації з основними стадіями стресу, описаними Г.Сельє. Зближення цих двох систем понять особливо чітко виявляється при вивченні професійної діяльності в екстремальних умовах, наприклад в умовах Крайньої Півночі (Ф.Б.Березін, 1988; В.Ю.Селін, 1990). Адаптованість, тобто динамічна рівновага в системі «людина ~ професійне середовище», виявляється насамперед в ефективності діяльності. Ефективною можна назвати діяльність, що характеризується високою продуктивністю і якістю продукту, оптимальними енергетичними і нервово-психічними витратами, задоволеністю професіонала. Ф.Б.Березін (1988) формулює три критерії, відповідно до яких доцільна оцінка психічної адаптації в умовах визначеної професійної діяльності: 1) успішність діяльності (виконання трудових завдань, ріст кваліфікації, необхідна взаємодія з членами робочої групи й інших осіб, що робить вплив на професійну ефективність); 2) здатність уникати ситуацій, що створюють загрозу для трудового процесу, і ефективно усувати погрозу, що виникла (запобігання травм, аварій, надзвичайних подій); 3) здійснення діяльності без значимих порушень фізичного здоров'я. ЄАМілерян (1974) увів поняття «якість трудової діяльності», що характеризується надійністю, ефективністю, різнобічністю, гнучкістю і темпом роботи. При цьому надійність може бути виражена стабільністю оптимального рівня працездатності в екстремальних умовах праці, що розглядається як здатність працівника до ощадливої витрати сил і розподілові у часі. Гнучкість проявляється в здатності людини вчасно змінювати стратегію або спосіб здійснення дій відповідно до змін умов праці. Показником гнучкості може служити час або швидкість зміни стратегій у відповідь на зміну ситуації. Під різнобічністю розуміється загальна кількість варіантів стратегій, прийомів і способів здійснення дій, кожен з яких веде до досягнення поставленої мети праці. СЛ.Ареф'єв (1978) як критерії адаптованості фахівця використовував два показники: «задоволеність роботою» і «задоволеність адміністрації працівником», запропонувавши для їх оцінки оригінальну методику. За допомогою спеціальної анкети він одержував інформацію щодо специфічних труднощів на шляху фахівця, характеру його професійних інтересів і темпів їх формування. За результатами відповідей на окремі питання обчислювалися «індекс задоволеності роботою», «індекс інтересу до роботи» й «індекс задоволеності професією». Був також розроблений план програмованого інтерв'ю з керівником, що дозволяє одержати дані як про обстежуваного фахівця, так і про компетентність інтерв'юера. За розробленою дослідником формулою виводився інтегральний показник адаптованості. Досить докладно розроблені критерії соціально-психологічної адаптації: у сфері суспільної активності — участь у суспільній роботі і задоволеність цією участю; у сфері міжособистісного спілкування — соціометричний статус і задоволеність відносинами з товаришами (І.А.Георгієва, 1986), відношення до об'єднання (велика група), відношення до колективу (мала група), задоволеність собою на роботі, відношення до керівника (Р.У.Ісмагілов, 1981), адекватність взаємодії з іншими учасниками діяльності (Ф.Б.Березін, 1988). Критеріями психофізіологічної адаптації вважаються: стан здоров'я, настрій, рівень тривожності, ступінь стомлюваності, активність поведінки (І.М.Блажене, 1986; В.Ф.Галигін, 1986; Ф.Б.Березін, 1988; -К.Селін, 1990). Загальним показником адаптованості є відсутність ознак дезадаптації. Дезадаптація може виникнути внаслідок короткочасної та сильної дії середовища на людину або під впливом менш інтенсивної, але тривалої дії. Дезадаптація виявляється в різних порушеннях діяльності: у зниженні продуктивності праці та її якості, у порушеннях дисципліни праці, у підвищенні аварійності і травматизму. Фізіологічні і психологічні ознаки дезадаптації відповідають добре вивченим і описаним ознакам стресу. Стійкі порушення психічної адаптації виявляються в клінічно виражених психопатологічних синдромах і (або) у відмові від діяльності (Р.Д.Блажис, 1986; Ф.Б.Березін, 1988; В.Ю.Селін, 1990). Форми відмови можуть бути різними: припинення виконання професійної задачі, бездіяльність в аварійній ситуації, звільнення, соціальний протест і т.д. Оптимальне співвідношення між суб'єктом праці і професійним середовищем, що досягається в процесі професійної адаптації, не є статичним, раз і назавжди сталим станом. Зміна професійного середовища, пов'язана, наприклад, із упровадженням сучасної технології, з приходом нового керівника, з придбанням іншої професії або посади, з переходом в інший цех або на інше підприємство, а також зміна потреб, можливостей і цілей самої людини ведуть до необхідності активізації процесу адаптації. Якщо неузгодженості в системі невеликі і не вимагають великих зусиль для їх усунення, можна говорити про ситуативну адаптацію, що час від часу неминуче виникає в процесі будь-якої професійної діяльності. Радикальна зміна професійних задач і соціального оточення, що має місце при зміні професії або підприємства, одержала назву вторинної адаптації. За даними, наведеними Р.У.Ісмагіловим (1981), у процесі вторинної адаптації щорічно перебуває до 20-25 млн. працівників, тоді як процес адаптації молодих працівників, які вперше приходять на виробництво, охоплює лише близько 3 млн чоловік у рік. Р.У.Ісмагілов досліджував адаптацію молодих робітників і робітників зі стажем на декількох великих підприємствах і встановив значимі розходження між цими групами за всіма критеріями. Робітники зі стажем, що змінюють місце роботи, значною мірою вже оцінили свої здібності до тієї або іншої професії. їх запити і вимоги до сфер праці і спілкування складаються на основі реальних знань і уявлень про виробництво, носять конкретний характер. Вони знають вимоги колективної праці, мають навички й уміннями спілкування у виробничому колективі, здатні до соціально-психологічного передбачення і передбачення колективних взаємин у процесах праці і спілкування. Освоєння нової трудової діяльності відбувається на базі попереднього трудового досвіду, зберігає в собі багато чого з колишньої структури адаптації, що разом з новою структурою обумовлює передумови для подальшого розвитку особистості. Разом з тим Р.У.Ісмагілов відзначив, що в групі первинної соціально-психологічної адаптації жінки більш успішно адаптуються в порівнянні з чоловіками. Інша картина спостерігається при вторинній адаптації: чоловіки адаптуються набагато успішніше, на вторинну адаптацію жінок гальмуючий вплив має родинний стан. Л.А.Ясюкова (1987) вивчала проблеми вторинної адаптації, пов'язані з природним рухом кадрів усередині підприємства. На її думку, оптимізація процесу вторинної адаптації керівника в порівнянні з первинною є менш складною проблемою, оскільки середовище, до якого необхідно адаптуватися, значно звужується. При просуванні працівника по службовим сходам цілком виключається як об'єкт адаптації саме підприємство з його специфічними умовами роботи, значно скорочується коло проблем соціально-психологічної адаптації, тому що навіть у випадку призначення працівника керівником нового для нього колективу залишається незмінним коло друзів і знайомих усередині підприємства, а також частково зберігається структура суспільних і адміністративних контактів. Основним об'єктом адаптації є трудова сфера, тому що саме вона перетерплює найбільші зміни. Причому, якщо при підвищенні в посаді відбувається хоча й істотна, але часткова зміна функцій, то при першому призначенні на керівну посаду має місце повна зміна діяльності — інженерної на управлінську. Процес часткового руйнування невідповідної діяльності, що змінилася, навичок і формування нових характеризується тимчасовою дезорганізацією індивідуальної діяльності, ступінь і глибина якої відбивають інтенсивність і кардинальність адаптивних перебудов. Фактори, що впливають на успішність протікання адаптаційних процесів, можна розділити на дві групи: суб'єктні й осередкові (Б.Г.Ананьев, 1967). До суб'єктних факторів відносяться: вік, стать, фізіологічні і психологічні характеристики людини; до осередкових — умови праці, режим і характер діяльності, особливості соціального середовища. Можна говорити про двосторонній вплив віку на успішність адаптації: з одного боку, адаптаційні можливості молодої людини вище, у літньому віці вони помітно знижуються; з іншого боку, з віком накопичується досвід зрівноважування з професійним середовищем, складається готовність до розвитку адаптації. Порівняльні Дані про адаптацію чоловіків і жінок отримані Н.Г.Колизаєвою (1989). Вона виявила, що в професійній адаптації у жінок на перший план виступає соціально-психологічний аспект, чоловіки ж адаптуються насамперед до діяльності. Відзначені також різнопланові зміни особистісних характеристик у процесі адаптації: у жінок ці зміни ^відбуваються в основному в емоційно-комунікативному блоці, а у чоловіків - у комунікативно-вольовому. Т.А.Кухарєва, яка вивчала адаптацію молодих фахівців-інженерів, виявила, що жінки більш наполегливі в досягненні цілей, чоловіки ж уміють краще організувати свою роботу і більш конформні. Багато дослідників сходяться на думці, що ведучою характеристикою, яка впливає на протікання процесу адаптації, є емоційна стабільність - нестабільність (С.В.Овдей, 1978; А.А.Алдашева, 1984; Ф.Б.Березін, 1988; В.Ю.Селін, 1990). Одностайно підкреслюється значення активності особистості (С.В.Овдей, 1978; Т.А.Кухарєва, 1980; А.А.Алдашева, 1984; А.В.Сиомічев, 1985; І.А.Георгієва, 1986; А.Л.Мацкевич, 1987; Ф.Б.Березін, 1988). Т.А.Кухарєва (1980) розрізняє при цьому активне відношення до роботи, інтелектуальну активність, активність у спілкуванні, що виявляються в таких особистісних властивостях, як ініціативність, самостійність, цілеспрямованість. Багато дослідників (С.Л.Ареф'єв, 1978; С.В.Овдей, 1978; Т.А.Кухарєва, 1980; А.В.Сиомічев, 1985; В.Ю.Селін, 1990) відзначають значення професійно значимих властивостей (розумових, мнемічних, аттенційних, сенсомоторних, комунікативних), їх вплив на адаптаційний процес і на збереження здатності до ефективної психічної адаптації. Так, В.Ю. Селін (1990), який досліджував адаптацію водіїв великовантажних самоскидів і машиністів екскаваторів до професійної діяльності в умовах Крайньої Півночі, відзначив, що здатність до оцінки ситуації і до впливу на неї залежить від рівня як когнітивних, так і сенсомоторних показників. Дослідження А.А.Алдашевої (1984) виявили, що в таких особистісних характеристиках, як товариськість, інтелектуальність і організованість є можливість прогнозувати успішність психічної адаптації до екстремальних умов соціальної ізоляції і природних факторів середовища в Антарктиді. Ряд дослідників відзначає значення самооцінки і саморегуляції в цілому для ефективності адаптації (С.Л.Ареф'єв, 1978; С.В.Овдей, 1978; Т.А.Кухарєва, 1980; Л.А.Ясюкова, 1987; Ф.Б.Березін, 1988; Л.Н.Корнєєва, 1989). Неоднозначно інтерпретується значення фактора інтроверсія - екстраверсія. В.Ю.Селін виявив, що в групі екскаваторників з низькою виробничою результативністю інтроверсія, що позитивно впливає на успішність діяльності в стабільних умовах, у ситуації, що вимагає ситуативної адаптації, супроводжувалася зниженням здатності до інтеграції поведінки, підвищенням рівня тривоги й інших ознак, характерних для порушень психічної адаптації. Рівень екстраверсії — інтроверсії успішних робітників не впливав на стійкість психічної адаптації в стресових умовах. С.В.Овдей (1978) відзначила позитивний вплив екстраверсії на процес соціально-психологічної і професійної адаптації молодих учителів. Л.А.Ясюкова (1987), яка досліджувала проблеми адаптації керівників наукових підрозділів промислового підприємства, виявила, що успішному освоєнню функцій керівника групи сприяє високий розвиток якостей особистісного самоврядування і перешкоджає виразність комунікативних характеристик особистості. За її даними, більшість успішних керівників груп нетовариські і не потребують підтримки гарних взаємин з оточуючими, мало стурбовані своєю репутацією. Вони, як правило, недооцінюють можливі ускладнення на шляху до досягнення мети і схильні не звертати уваги на перешкоди, що в цілому дозволяє їм діяти вільно й активно. У той самий час вони здатні швидко навчатися, мають розвинуте уявлення, схильні до самозвинувачувальних реакцій і прийняття відповідальності, самокритичні, адекватні в оцінці своєї поведінки і діяльності, у зв'язку з чим їх активність є ефективною. Менш успішні керівники груп більш гонористі, вони піклуються про власну репутацію, у поведінці і діяльності орієнтовані на офіційні норми і вимоги, для них важливі гарні взаємини з оточуючими і комфортні умови роботи. Вони практичні, обачні, звичайно адекватно уявляють собі можливі перешкоди на шляху до досягнення мети, що в цілому обмежує їх активність. У дослідженні ЛАЯсюкової товариськість як фактор адаптації виступає не сама по собі, а в структурі інших властивостей особистості. Ефективність психічної адаптації пов'язують також із тривожністю як властивістю особистості, з її реалістичністю та енергетичним потенціалом (А.А.Алдашева, 1984; А.В.Сиомічев, 1985; Ф.Б.Березін, 1988; В.Ю.Селін, 1990). Особливе місце в структурі особистісних факторів психічної адаптації дослідники відводять мотивації. Ф.Б.Березін (1988) ставить в основу мотивацію досягнення успіху. На його думку, високий енергетичний потенціал є найбільш важливим у діяльності, що вимагає мобільності, швидкого входження в нові ситуації, освоєння нових навичок, дій в умовах, у яких кінцевий успіх або невдача ще не визначилися і тісно пов'язані з індивідуальною активністю. Енергетичний потенціал значною мірою забезпечується виразністю 1 структурою мотивації досягнення. Перевага мотивації досягнення успіху над мотивацією запобігання невдачі сприяє й ефективній психічній адаптації, й успішності діяльності. Поряд з інтенсивністю мотивації істотний вплив на процес адаптації має структура мотивації. Дослідження М.С.Рубажявичене;(1985), присвячене вивченню психологічних факторів професійної стійкості молодих робітниць, показало, що звільнення з роботи як крайній прояв нездатності і професійної адаптації пов'язано з невідповідністю структури мотивації особливостям діяльності при цілком сприятливому розкладі професійно значимих властивостей. Дослідження В.В.Сиволобової (див.: М.А.Дмитрієва, 1989) виявило вплив ціннісних орієнтації на успішність вторинної адаптації. При надходженні на роботу верстатники (20 чоловік) і слюсарі-збиральники (20 чоловік) заповнювали анкету, що дозволяє судити про те, якій роботі вони надають перевагу (колективній або індивідуальній, одноманітній або різноплановій тощо). Потім цих робітників (основну групу) направили на відповідні ділянки виробництва за рекомендаціями психолога. Контрольна група -40 чоловік того ж віку, стажу, кваліфікації — розподілялася по цехах, ділянках працівником відділу кадрів, які виходили лише з інтересів виробництва. Через кілька місяців робітники були опитані знову. З 40 людей основної групи лише один висловив бажання перейти в інший цех. З 40 осіб контрольної групи задоволені працею були тільки 8, 6 звільнилися, 9 перейшли на інші робочі місця, 12 чоловік хотіли б змінити місце роботи, 5 чоловік сказали, що роботою своєї незадоволені, але будуть працювати, тому що їх утримує високий заробіток. Вивчення особистісних факторів психічної адаптації привело до гіпотези, що одержала численні підтвердження, суть якої полягає в такому: психічна адаптація людини визначається не абсолютними значеннями (виразністю) тих або інших стабільних характеристик особистості, а зміною структури взаємозв'язків між цими характеристиками, що позначається на загальній поведінці індивіда і його стійкості до комплексу екстремальних (природних і соціальних) факторів середовища (А.Л.Алдашева, 1984). У дослідженні автора цієї гіпотези встановлено, що в умовах високогір'я в початковий період адаптації на організацію поведінки впливають риси особистості, що забезпечують формування конформних типів реакції. Формування ж адаптивної поведінки на початку зимівлі в Антарктиді визначається впливом комунікативних властивостей особистості, у середині зимівлі - емоційних, а наприкінці зимівлі -енергетичних. Вивчаючи процес адаптації студентів у сфері пізнання і спілкування у вузі, А.В.Сиомічев (1985) відзначив, що в студентів, адаптованих у пізнанні, показники вербального інтелекту корелюють з показниками пізнавальної спрямованості, радикалізму і домінантності особистості, у той час як в адаптованих у спілкуванні показники вербального інтелекту мають зв'язок як з пізнавальною, так і з комунікативною спрямованістю і не корелюють з радикалізмом і домінантністю особистості. В.Ю.Селін (1990), який досліджував процес адаптації водіїв самоскидів і машиністів екскаваторів в умовах Крайньої Півночі, встановив, що на ефективність психічної адаптації і її стійкість впливають не тільки виразність професійно значимих операціональних і особистісних показників, але і співвідношення між ними. При цьому має значення як інтегрованість внутрішньорівневих зв'язків, так і структура міжрівневих зв'язків. С.Л.Ареф'єв (1978) описав кореляційну структуру професійно значимих властивостей психолога, пов'язану з ефективністю його адаптації до діяльності в умовах промислового підприємства. Використання факторного аналізу дозволило уточнити структуру особистісних властивостей, що впливають на успішність адаптації. Так, Т.А.Кухарєва (1980), яка вивчала адаптацію молодих інженерів, виявила фактор «гармонічна активність», у який увійшли такі ознаки, як ініціативність, самостійність, цілеспрямованість, наполегливість, інтелектуальна продуктивність, уміння організувати свою роботу, впевненість у собі й ін. В другий фактор, що інтерпретований дослідником як «високий рівень домагань», увійшли лідерство, самооцінка, толерантність до фрустрації, комунікативні здібності, інтелектуальна продуктивність, соціальний статус. Третій фактор, що об'єднує ознаки, пов'язані з реакцією на фрустрацію, одержав назву «фактор самокритичності» для молодих фахівців, які успішно адаптуються і «фактор агресивності поведінки» для молодих фахівців, які зазнають труднощів при адаптації. Цікаво порівняти ці дані з результатами дослідження А.Л.Мацкевич (1987), яка провела факторний аналіз особистісних властивостей майбутнього вчителя в зв'язку з задачами його адаптації до професійного середовища. Розходження даних, отриманих у дослідженнях Т.А.Кухарєвої і А.Л.Мацкевич, обумовлені як особливостями Досліджуваної діяльності, так і різними методичними арсеналами. А.Л.Мацкевич приділила більшу увагу проявам дезадаптації і виявила комплекс ознак (нервозність, імпульсивність, тривожність, напруженість, емоційна лабільність та ін.), які інтерпретувала як «фактор ціни адаптації». Ще два комплекси ознак одержали назву «фактор товариськості» і «фактор емоційно-комунікативної зрілості» (в останньому найбільшу факторну вагу має ознака спокою, холоднокровності). А.В.Сиомічев (1985) основними психологічними факторами адаптивності студентів у технічному вузі назвав інтелектуальність, тривожність, товариськість і соціальну зрілість. Тут ми бачимо подібність результатів, обумовлену подібністю об'єктів дослідження. Знання факторів, що впливають на ефективність процесу адаптації і на збереження рівноваги в системі «суб'єкт праці - професійне середовище», має безсумнівне значення для вибору шляхів і засобів керування процесом професійної адаптації. Але ще більше значення для розробки системи керуючих впливів цим процесом має аналіз психологічних механізмів адаптації. Один з найважливіших аспектів розуміння суті професійної адаптації - оцінка співвідношення активної (регулювання) і пасивної (відображення) функцій суб'єкта адаптації в адаптаційній ситуації. В.Ф.Сержантів (1990) вважає, що адаптація й активність - суть протилежності, оскільки адаптація є страждання, що зазнає деяких внутрішніх змін під впливом зовнішніх причин, а активність - щось, що виходить із суб'єкта і спрямоване зовні. Однак будучи протилежністю активності, адаптація невідривна від активності, у тому числі і соціальної. Конкретні дослідження показують, що співвідношення цих двох сторін взаємодії людини із середовищем залежить від індивідуальних особливостей, від характеру діяльності і від етапу адаптації. АЛ.Мацкевич (1987) виділила два складових процеси професійної адаптації студентів: конформний і творчий. Співвідношення цих складових вона визначала за оцінкою цілей, засобів і результатів своєї діяльності, що давали студенти різних курсів педінституту. Конформна складових цілей, на думку автора, знайшла вираження в прагненні відповідати нормам, правилам і вимогам конкретного професійного середовища, виконувати обумовлені цим середовищем обов'язки, досягати згоди в міжособистісних відносинах з окремими представниками цього середовища; творча складових цілей виявляється в прагненні до самостійного визначення сутності своєї майбутньої професійної діяльності і необхідних для цієї діяльності якостей особистості фахівця, а також у пошуку свого підходу до рішення проблем підготовки до цієї діяльності. Конформна складових засобів адаптаційного процесу виражається в потребі тісного контакту, гарних взаємин з іншими суб'єктами тієї ж діяльності, у потребі одержувати поради, указівки старших колег. Творча складових засобів виявляється в потребі самопізнання і самовиховання. Нарешті, за третьою характеристикою - оцінкою результатів своєї діяльності - автор бачить прояв конформної складової в залежності самооцінки студента від оцінок старших колег, керівників, авторитетів. Творча складового результатів діяльності знаходить вираження в оцінках, що спираються на самостійно знайдені критерії гарної і правильної роботи, на вироблене самим суб'єктом розуміння морального змісту окремих адаптаційних ситуацій і діяльності в цілому. А.Л.Мацкевич виявила значимі розходження в представленості обох складових процесу адаптації на різних курсах. Починаючи з другого курсу і далі, збільшується перевага творчої складової над конформною. Ця перевага стає особливо вираженою у студентів, що мають внутрішню визначеність стосовно майбутньої професії. Автор розцінює різне кількісне співвідношення активних і пасивних способів врівноважування із середовищем на різних етапах професійної адаптації як умову її ефективності. На першій стадії професійної адаптації оптимальними можна вважати деякі переваги конформної складової. Ступінь задоволеності суб'єкта своєю роботою, повнота його включення в нове середовище, діяльність і необхідний для цього включення час визначаються мірою володіння суб'єкта засобами цієї конформної адаптації (соціально-психологічними уміннями). С.В.Овдей (1978), розглянувши різні точки зору на цю проблему, прийшла до висновку, що адаптації властиві два види активності. Насамперед мова йде про «активність для себе», у якій виражається активність як властивість будь-якої живої системи. За допомогою цієї активності новачок пізнає те середовище, до якого він повинен адаптуватися, засвоює ті вимоги, що йому пред'являє це середовище. І в момент досягнення індивідом визначеного знання про середовище, визначеного ступеня волі діяльності в ній до адаптації підключається та активність, що більшістю дослідників позначається як соціальна активність («активність для інших») — зовнішня активність. Адаптація до професійної діяльності починається при визначеному досвіді соціальної активності, що є потенціалом адаптованості. Таким чином, не тільки соціальна активність впливає на процес адаптації, але і сама вона залежить від цього процесу. Усе це дозволило «активність для інших» визначати одночасно як критерій адаптованості і як один з ведучих факторів адаптації. Безсумнівний інтерес для розуміння механізмів психічної адаптації представляє недостатньо поки досліджене питання про співвідношення різних аспектів, сторін цього процесу, гетерохрон-ність якого відзначають усі дослідники. Т.А.Кухарєва (1980) установила, що адаптація молодих фахівців до колективу досягається швидше, ніж до посадових, професійних обов'язків. С.В.Овдей (1978) прийшла до висновку, що адаптація молодого вчителя до школи проходить шлях від затвердження себе як особистості в колективі вчителів до сприйняття себе насамперед як професіонала, коли усі відносини і все спілкування з оточуючими переходять з області загальнолюдської в область професійну. А.В.Сиомічев виділяє три способи адаптації студентів у технічному вузі: 1) успіх в одному з домінуючих напрямів діяльності не залежить від рівня адаптованості в інших напрямах; 2) успіх або невдача в пізнанні доповнюються відповідно успіхом або невдачею в спілкуванні; 3) успіх у домінуючому напрямку діяльності супроводжується неуспіхом у додатковому напрямку. Дослідник дійшов висновку, що найбільш характерною для студентів є адаптація переважно в одній сфері діяльності (або в пізнанні, або в спілкуванні). Різні типи зв'язку всередині одного з аспектів адаптації — процесу адаптації особистості в колективі - знайшла І.А.Георгієва (1986): ♦ детермінація, коли адаптованість в одній сфері колективних відносин визначає адаптованість в іншій (або інших); ♦ компенсація, коли успішність включення в одну сферу заповнює недостатню адаптованість в іншій (або інших); ♦ відносини незалежної додатковості, що припускають рівнобіжний розвиток адаптованості в окремих сферах колективного життя, коли відповідні сторони адаптації досить розвинені незалежно одна від одної; ♦ відносини зв'язаної, залежної додатковості, коли розвиток адаптованості в різних сферах колективних відносин визначається загальними факторами. Особливості співвідношення факторів адаптації особистості, як стверджує І.А.Георгієва, обумовлені характеристиками конкретного колективу, зокрема змістом основної діяльності групи. Для співвідношення сторін адаптації в умовах промислового підприємства виявлений такий тип зв'язку, як детермінація, що виявляється у впливі успішності діяльності на благополуччя в міжособистісних відносинах і у впливі суспільної активності на відносини до діяльності, спеціальності. Для вузу такий тип зв'язку не характерний: повнота адаптації до ведучої діяльності не має тут настільки великого впливу (як в умовах промислового підприємства) на успішність включення в міжособистісне спілкування і суспільну активність. За даними, отриманим І.А.Георгієвою, на студентській вибірці, були виявлені компенсаторні відносини між адаптованістю в навчальній діяльності і суспільній активності і між адаптованістю в неофіційному міжособистісному спілкуванні і суспільній активності. Автор пов'язує ці розходження з більш визначеним і детальним характером вимог, запропонованих до людини у виробничому середовищі. А.А.Алдашева (1984) поставила цікаве питання про вибір стратегії адаптації особами з різним рівнем індивідуальної адаптивності. Зокрема, вона розглянула особливості побудови індивідуальних програм поведінки в ситуації адаптації в осіб з різним рівнем пластичності нервової системи. Було встановлено, що адаптація до соціального середовища в осіб з високим рівнем пластичності відбувається переважно за рахунок комунікативних характеристик особистості, раціонального поводження. Особи з низьким рівнем нейродинамічних процесів адаптуються до соціального оточення в основному за рахунок емоційно-вольового компонента особистості. Особи ж із середнім рівнем пластичності мають можливість вибору з більшого числа програм поводження. Значне місце серед психологічних механізмів адаптації займає самооцінка. її роль на різних етапах професійного життя людини докладно проаналізована Л.Н.Корнєєвою. Завищена самооцінка провокує постановку цілей вище реальних можливостей, зневагу необхідною інформацією, зниження суб'єктивної імовірності неуспіху, мінімізацію зусиль для досягнення мети: розхолоджуючи дію успіхів і сильне емоційне переживання невдач, потреба в збереженні рівня самооцінки приводить до захисного ігнорування невдач, пояснення їх зовнішніми причинами, що послаблює стимул до їх подолання. Різко завищена самооцінка може створити на певному етапі діяльності зону постійних невдач, знижену професійну мотивацію. Наслідок заниженої самооцінки - пасивність, острах відповідальності, схильність до постановки занадто легких задач, заниження суб'єктивної імовірності успіху, що дезорганізує вплив невдач. Результатом неадекватної самооцінки звичайно є неповна реалізація можливостей людини в професійній діяльності, в окремих випадках - відмовлення від неї (Л.Н.Корнєєва, 1989). Очевидно, що неадекватність самооцінки стає перешкодою на шляху професійної адаптації. Але й адекватна висока самооцінка, стихійно сформована в процесі професійної підготовки, може стати дезорганізуючим фактором професійної адаптації, якщо вона без коректив переноситься з навчальної діяльності в професійну. У цьому випадку етап входження в професійну діяльність, для якого і так характерне зниження стійкості самооцінки, ускладнюється занадто сильними її коливаннями. Так, у молодих починаючих вчителів у перший рік спостерігається настільки різке падіння самооцінки, що воно супроводжується стійким зниженням впевненості в собі, низькою задоволеністю працею, падінням мотивації до професійної діяльності і навіть відмовленням від неї. Різке ламання самооцінки негативно позначається на успішності діяльності, супроводжується стійкими негативними емоціями, невротизацією. Однак захисне збереження неадекватної самооцінки, що тимчасово забезпечує особистості відносний комфорт, для діяльності ще більш несприятливо. Л.Н.Корнєєва торкнулася ще одного психологічного механізму адаптації, тісно пов'язаного із самооцінкою, - механізму психологічного захисту. Захисні механізми починають свою дію, коли досягнення мети нормальним способом неможливе або коли людину думає, що воно неможливе. Важливо підкреслити, що мова йде не про спосіб досягнення бажаної мети, а про спосіб організації часткової і тимчасової щиросердечної рівноваги для того, щоб зібрати сили для реального подолання виниклих труднощів, — так визначає функцію психологічного захисту, незамінну для процесу професійної адаптації, Р.М.Грановська (1984). Дія захисних механізмів може виявлятися або в тому, що несприятливі фактори не сприймаються чи не усвідомлюються, або в тому, що дискомфорт, який виник у процесі адаптації, пов'язується з певною особою чи об'єктом, або в зниженні мотивації, пригнічені нереалізованих схильностей і бажань чи в переосмисленні ситуації, що дозволяє знизити її негативний емоційний вплив. Ф.Б.Березін (1988), розглянувши кілька класифікацій механізмів інтрапсихічної адаптації (синонім психологічного захисту, що підкреслює внутрішній характер дій людини в адаптаційній ситуації), виділяє чотири типи захистів: 1) перешкоджаючі усвідомленню фактори, які викликають тривогу, або сама тривога (заперечення, витиснення); 2) ті, які дозволяють фіксувати тривогу на визначених стимулах (фіксація тривоги); 3) ті, які знижують рівень спонукань (знецінювання вихідних потреб); 4) ті, які усувають тривогу або модифікують її інтерпретацію за рахунок формування стійких концепцій (концептуалізація). Автор пропонує загальну схему поведінки людини в зв'язку з фр<
|
||||
Последнее изменение этой страницы: 2016-04-19; просмотров: 700; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.15.17.137 (0.017 с.) |