Кризи професійного становлення



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Кризи професійного становлення



Критичні життєві ситуації: стрес, конфлікт, криза.У повсякден­ному житті людина має справу з різними ситуаціями. На роботі і вдома, *\ гостях і на концерті — протягом дня ми переходимо з однієї ситуації в іншу, загальна сукупність яких і утворює наш життєвий простір. Якщо ж звернутися від цього «горизонтального» виміру до «вертикального» — рокам життя, то і тут ми побачимо низку подій, обставин, ситуацій, що складають і утворюють увесь життєвий шлях людини.

Серед безлічі всіх цих ситуацій особливо виділяються ті, які можна позначити як критичні життєві ситуації. Під ними психо­логи звичайно розуміють значимі проблемні або важкі ситуації, що вимагають розв'язання або подолання; при цьому маються на увазі не звичні ситуації, які б проблеми або труднощі вони не містили (оскільки вони є повторюваними, ми і використовуємо для них звичні способи подолання), а ті, котрі вимагають пошуку нового рішення виходу або незвичних ресурсів їхнього переживання.

Перш ніж перейти до опису окремих видів критичних життє­вих ситуацій, зупинимося на особливостях розуміння ситуації в психології.

У повсякденній мові часто використовуються вирази типу «проявитися в ситуації», «потрапити у важку ситуацію», «бути в лоскітливій ситуації» і т.д. їхнє звичне вживання може створити враження, що нас оточують різні ситуації — «складні», «важкі», «смішні», а ми в них «попадаємо» часто мимоволі або навіть усу­переч нашому бажанню. Насправді це не зовсім так.

Кожному з нас відоме явище вибірковості сприйняття. Уявімо собі одне з оживлених перехресть міста і побачимо його очима лю­дей, що там знаходяться. Приїжджі туристи з цікавістю розглядають незвичний для них висотний будинок, приятельки обговорюють одяг минаючих жінок, а початківець автомобіліст за кермом своєї машини бачить лише те, що називають «дорожньою обстановкою». Усі ці люди знаходяться в той самий час у тому самому місці, але сприймають довколишнє по-різному.

Подібно до цього варто розрізняти обставини життя і їхнє вибіркове сприйняття, суб'єктивно значимого переживання люди­ною, що у сукупності й утворюють його життєву ситуацію. Отже, щоб зрозуміти поведінку людини, причини її вчинків, її емоційне самопочуття, недостатньо знання об'єктивних обставин і факторів її життя, важливо знати їхнє вибіркове сприйняття й суб'єктивну інтерпретацію самою людиною навколишнього.

Студент, який прагне до продовження освіти в аспірантурі й до наукової кар'єри та не одержав на вирішальному випускному іс­питі відмінної оцінки, може сприймати це як крах усіх своїх надій, а його однокурсник, що мріє хоч як-небудь закінчити інститут і досить мало додавав до цього старань усі роки навчання, і трійку сприймає як подарунок долі.

Людина не просто існує в якійсь ситуації, але інтерпретує події й обставини свого життя, що складаються, що визначає його від­ношення до них, їхнє емоційне переживання і їхнє значення в йо­го житті. При цьому вплив його суб'єктивних переживань і уста­новок найчастіше виявляється сильніше об'єктивних факторів. Наприклад, в одному з психологічних експериментів обстежува­ним повідомлялося, що вивчається вплив алкоголю на поведінку людей. Спочатку у них запитували про те, як, на їхню думку, змінюється поведінка людини в стані сп'яніння, потім їм пропо­нувалося випити невелику кількість прозорої рідини. У першому випадку обстежуваним говорили, що це горілка, хоча насправді це була вода, у другому - навпаки. І щораз у поведінці людей біль­шою мірою виявлявся вплив їхніх установок, ніж реальних фактів; обстежувані ставали більш розв'язними й агресивними, якщо ду­мали, що пили горілку, і виявляли менше агресії, якщо їм говори­ли, що це вода (хоча їм давали алкоголь).

Таким чином, інтерпретуючи зовнішні обставини, ми припи­суємо їм найсуттєвіше значення, що у кінцевому рахунку і стає вирішальним фактором у нашому ставленні до цих обставин.

Чим більш визначеною є зовнішня ситуація, тим більш одно­типні реакції вона викликає. У випадку пожежі в громадському бу­динку різні люди, незалежно від їхніх індивідуальних особливос­тей, ставлення до життя, переконань і смаків тощо, часто підда­ються паніці, рятуються втечею, переживають емоційні потрясін­ня. Хоча в їхній поведінці можна побачити й індивідуальні особ­ливості, ситуація, у якій вони опинилися, настільки однозначна, що фактично не залишає місця різним суб'єктивним інтерпре­таціям. А от якщо зовнішня ситуація є менш визначеною, в її сприйнятті якнайбільш виявляються індивідуальні особливості учасників. Наприклад, начальник улаштовує своїм підлеглим «роз­нос». Для одного з них це «справедлива критика», для іншого — нічого не значущий «струс повітря», а третій кипить від обурення і ледве стримується, щоб не відреагувати на неприйнятну для ньо­го поведінку керівника.

Таким чином, ситуація, із психологічної точки зору, — це зов­нішні обставини в їхньому сприйнятті й інтерпретації людиною.

Відповідно критична життєва ситуація — це емоційно пере­житі життєві обставини, що у вибірковому сприйнятті людини суб'єктивно являють складну психологічну проблему, інтерпрету­ють труднощі як такі, що вимагають свого рішення або подолання незвичного, суб'єктивного значення.

У повсякденному житті для позначення різноманітних пере­житих труднощів, а також викликаних ними станів і переживань люди часто називають стресом.

У психології під стресом розуміють стан психічної напруги, що виникає в людини під впливом складних, важких, несприятливих обставин її діяльності і повсякденного життя або в особливих, ек­стремальних ситуаціях. У якості стресорів (факторів, що ведуть як до виникнення в людини короткочасних стресових станів, так і до розвитку важких, тривалих переживань) можуть виступати неспри­ятливі фізичні впливи навколишнього середовища, екстремальні ситуації, фізичні і психічні травми тощо.

Виникаюча під впливом стресорів психічна напруга може мати корисне пристосувальне значення, мобілізуючи зусилля людини на подолання труднощів. Це явище, наприклад, добре знайоме спортсменам або акторам, «передстартове хвилювання» яких виконує функцію настроювання на майбутню діяльність. Однак якщо стрес виявляється занадто сильним через інтенсивність впливу або його несподіванки, ресурси людини можуть виявитися недостатніми для подолання його, і він починає впливати на людину аж до появи фізіологічних порушень і повної дезорганізації її життєдіяльності.

Той або інший ступінь переживання характерний для будь-яких критичних життєвих ситуацій людини, унаслідок чого усі во­ни часто іменуються стресами. З психологічної точки зору, однак, доцільно розрізняти стреси, що викликані фізичними або іншими короткочасними впливами (наприклад, травма, отримана під час ожеледі, або лайка в транспорті), і відносно тривалі переживання людини, пов'язані зі значимими для нього психологічними проб­лемами.

Типовими життєвими ситуаціями такого роду є конфлікти і кризи.

Конфлікти насамперед асоціюються у нас з різного роду про­тиріччями, розбіжностями, зіткненнями. Дійсно, конфлікт — це зіткнення, протиріччя, але не всяке протиріччя стає конфліктом. Для виникнення конфлікту необхідний ряд додаткових умов. На­самперед протиріччя має усвідомлюватися людиною, при цьому сприйматися як значима для нього проблема, що вимагає розв'язання. Саме ця найважливіша особливість конфліктів породжує супутні емоційні переживання.

Далі, для конфлікту характерна активність, спрямована на по­шук виходу, подолання або розв'язання проблеми. Наприклад, підлеглому здається, що його керівник прийняв по відношенню до нього несправедливе рішення. Це значима для людини проблема, він емоційно переживає те, що трапилося. Водночас конфліктною ця ситуація стане тільки тоді, коли людина спробує прикласти зу­силля для її зміни, буде обговорювати з керівником виниклі роз­біжності або висловлювати йому свої претензії.

Таким чином, конфлікт — це протиріччя цілей, інтересів, по­треб, які сприймаються людиною як значима для неї психологічна проблема, що вимагає свого розв'язання і викликає активність, яка спрямована на її подолання.

Прийнято розрізняти такі типи конфліктів. Внутріособистісні (або просто особистісні) конфлікти являють собою протиріччя, що виникають між несумісними (або, щонай­менше, не дуже сумісними) цілями, інтересами, потребами, уяв­леннями, ролями тощо людини, наприклад, конфлікт між бажан­ням і почуттям боргу або між необхідністю сполучення гар­монійного поєднання службових і сімейних обов'язків.

Міжособистісні конфлікти — це ситуації, що виникають між людьми через протиріччя в їхніх цілях, інтересах, уявленнях, спо­собах поведінки й ін.

Міжгрупові конфлікти виникають, коли учасниками ситуації є групи з різними цілями, інтересами і т.д.

Кожен вид конфлікту, одначе, зберігає свої основні ознаки: наявність протиріччя; сприйняття його як значимої, потребуючої розв'язання проблеми; активність, яка спрямована на подолання протиріччя.

Якщо конфлікт, яким би гострим або глибоким він не був, пов'язаний з якоюсь окремою проблемою або сферою життєдіяль­ності людини, то поняття кризи має більш глобальний характер. Хоча в повсякденній мові використовуються вирази типу «криза у стосунках», у психології поняття кризи належить до внутрішнього світу особистості. Якими б життєвими подіями не викликалася криза (утрата близької людини, різка зміна соціального статусу, ут­рата працездатності і т.д.), вона торкається найбільш фундамен­тальних, життєво значимих цінностей і потреб людини, стає домі­нантою внутрішнього життя людини і супроводжується сильними емоційними переживаннями.

Криза, порушуючи звичний хід життя, дезорганізуючи або навіть роблячи неможливою звичайну життєдіяльність, жадає від людини переосмислення свого життя в її найбільш істотних скла­дових, переосмислення своїх життєвих цілей, стосунків зоточую­чими, способу життя й ін. Успішне подолання кризи є життєво значимим завданням для людини, а результатом його розв'язання часто стає поява якихось нових якостей життя.

Загальною характеристикою всіх критичних життєвих ситуацій є необхідність їхнього конструктивного розв'язання. Чи йде мова про стресові ситуації, конфлікти або кризи — вони можуть впли­нути на людину, руйнуючи або деформуючи особистість і життя. І навпаки, їхнє успішне подолання може стати джерелом особистісного зростання, розвитку більшої особистісної зрілості й у кінцевому рахунку фактором підвищення задоволеності життям.

Життєвий цикл і вікові кризи.Поняття кризи, розглянуте вище, може створити враження, що психологічні кризи часто стають наслідком зовнішніх подій, іноді несподіваних, непередбачених, а тому у певному розумінні випадкових. Однак це відноситься лише до частини можливих критичних ситуацій.

У загальному життєвому циклі людини розрізняються окремі вікові стадії, зміна яких — перехідні періоди — може відбуватися досить бурхливо, супроводжуватися труднощами й емоційними пе­реживаннями, які зумовлюють виникнення якісних змін у життє­діяльності особистості. Ці моменти називаються кризовими періо­дами, або віковими кризами людини.

Сутність цих вікових криз підлягає відомому закону переходу кількості в якість — поступово відбуваються зміни в психічних явищах особистості, які породжують нову якість, причому цей пе­рехід може мати різкий, стрибкоподібний характер. Наприклад, дитина, яка погано вимовляє окремі слова, мова якої багато в чо­му ще нагадує белькіт, «раптом» починає говорити, подібно до то­го, як вона «раптом» почала ходити, а пізніше почне читати. Нерідко цей перехід у нову якість має досить хворобливий харак­тер. Так, вираження «труднощі перехідного віку» стало стійким штампом повсякденної мови, який використовується для опису проблем підліткового періоду. Відомий психолог К.Левін називав підлітка людиною, що вийшла зі світу дитинства і не прийшла у світ дорослих. У цьому образі чітко видно і «перехідність» підлітка, і сутність його психологічних проблем: він уже не хоче бути дити­ною, але ще не може бути дорослим в очах оточуючих та й своїх власних. Саме це головне протиріччя підліткового періоду розвитку і призводить до типового переживання у цей час труднощів, на­самперед проблем у відносинах з дорослими як до неадекватних вчинків і девіантної поведінки, яка спрямована на підтвердження своєї дорослості.

Підлітковий період як «важкий» вік чітко виділяється не тіль­ки в наукових дослідженнях, але й у повсякденній свідомості, оскільки через його проблеми і супутні психологічні переживання проходить більшість людей. Таким чином, крім індивідуальних особливостей людини або подій його індивідуального життя, пси­хологічна криза може бути спровокованою або викликаною кри­тичними періодами вікових стадій життєвого циклу, і, отже, існу­ють такі моменти переходу від однієї стадії до іншої, коли виник­нення кризи більш ймовірне (хоча, звичайно, не обов'язкове).

Вікові періоди відрізняються (крім особливостей психічного й особистісного розвитку) типовими труднощами, критичними ситу­аціями або кризами, які переживаються людиною.

Наприклад, якщо взяти періоди життєвих циклів, що розрізня­ються: юності, дорослості і старості, то основними труднощами дитинства є несамостійність, залежність від дорослих, у тому числі й емоційна; юності — протиріччя між потребою в дорослості, са­мовизначенні, що формується концепцією дорослого «я» і невід­повідними їм потенціалами підлітка; дорослості - екзистенціальне осмислення свого життєвого шляху і самореалізашї; старості — ос­лаблення фізичних потенцій і смерть. Відповідно і типові психо­логічні кризи в цих вікових періодах будуть виникати навколо цих проблем (і переживатися з властивими цьому віку особливостями).

Найбільш детальна і визнана в психології періодизація вікових криз належить американському вченому Еріку Еріксону, що виді­ляє в загальному життєвому циклі вісім психосоціальних стадій.

Кожна з цих стадій розвитку супроводжується кризою, яку Еріксон розглядає як поворотний момент у житті, що виникає внаслідок досягнення визначеного рівня психологічної зрілості і пропонованих індивіду соціальних вимог. Це означає, що на кож­ному віковому етапі виникає своя специфічна, потребуюча рішен­ня проблема. Успішне розв'язання кризи є запорукою подальшого розвитку здорової особистості і необхідним фактором ефективно­го проживання наступних стадій. Так, для найпершої, дитячої стадії життя людини (від народження до року) надзвичайно важли­во, щоб у дитини сформувалося почуття довіри до цього світу, до оточуючих людей, почуття первинної впевненості в собі, заснова­ної на цій довірі. Як правило, довіра утворюється в дитини під впливом турботи матері про неї та її потреби, на основі чого в неї виникає почуття, що «усе добре». Навпаки, відсутність належного материнського тепла або взагалі відречення матері від дитини мо­же призвести до виникнення в дитини почуття первинної, базальног недовіри, на основі якої виникають установки страху, підозрі­лості, тривоги за своє благополуччя, що згодом може виявлятися у стосунках з оточуючими людьми й у відношенні до світу в цілому. Якщо протиріччя «довіра—недовіра» успішно розв'язується на ко­ристь формування довіри, то в результаті маленька людина здобу­ває дуже важливу для здорового розвитку її особистості якість, яку Еріксон називає «надія» (фактично означає первісну переконаність людини в значимості і надійності цього світу). Успішне розв'язан­ня цієї кризи не обов'язково відбувається на першому році життя дитини. У такому випадку ця проблема буде виявлятися на наступних стадіях розвитку, де і може знайти адекватне розв'язання; важли­во, однак, щоб уже з першого року життя були закладені основи її успішного рішення в наступному.

Ті самі процеси, але вже на основі інших криз, розвертаються і на наступних вікових стадіях.

На стадії раннього дитинства (від одного до трьох років) вини­кає криза, пов'язана з потребою дитини в самостійності, розвитку почуття власної автономії; у віці від 3 до 6 років («вік гри», за Еріксоном) головне протиріччя стосується розвитку в дитини ініціатив­ності, активності. Наступний, «шкільний» вік триває від 8 до 12 ро­ків і припускає появу в дитини почуття працьовитості в противагу некомпетентності, почуття власної неспроможності або неповно­цінності; нарешті, дуже важлива, як уже відзначалося, у розвитку стадія — це підлітковий вік, або юність, вік самовизначення, фор­мування тотожності «я», почуття особистої ідентичності, своєї ціліс­ності і вартості «я». Успішне проходження криз цих стадій сприяє появі в людини таких важливих якостей, як (у відповідності до ста­дій) сила волі, цілеспрямованість, компетентність, вірність (у зна­ченні, за Еріксоном, бути вірним самому собі, своїм зобов'язанням, прихильностям, уявленням).

Наступні три стадії життя людини Еріксон називає зрілістю. На стадії ранньої зрілості, що триває приблизно від 20 до 25 років, основною проблемою людини є пошук свого місця в міжособистісних стосунках між полюсами інтимності — ізоляції. При цьому під інтимністю в психології розуміють здатність до близькості з іншими людьми, що включає здатність до емоційного співпережи­вання, власну відкритість і здатність довірятися кому-небудь. А це, фактично, означає появу в людини такої найважливішої якості здорової особистості, як кохання, що припускає установлення від­носин взаємної турботи, поваги і відповідальності за іншу людину.

На стадії середньої зрілості, що продовжується, за Еріксоном, майже 40 років (від 26 до 64 років), зміст кризи пов'язаний з фор­муванням продуктивного, творчого відношення до життя в проти­вагу інертності, застоєві. Це час самореалізації особистості, її самоактуалізації, злету її соціальних і творчих можливостей. Для здо­рової особистості характерний вихід за межі власних недоліків, відчуття своєї відповідальності за цей світ, здатність й обов'язок піклуватися про інших. Почуття турботи, за Еріксоном, є психоло­гічно протилежними апатії, байдужості, поглинення собою, що ха­рактерно для тих, хто не володіє почуттям власної продуктивності.

Остання стадія, яку Еріксон шанобливо називає «пізня зрілість», починається з 65 років і завершує життя людини, повер­тає до прожитого життя, його аналізу, оцінки, які, як і минулий досвід, цікавлять її більше майбутніх планів. Позитивним підсум­ком цього аналізу виявляється почуття мудрості, що включає як відчуття повноцінно і розумно прожитого життя, так і спокійне відношення до смерті; у протилежному випадку прожите життя сприймається як низка помилок або нереалізованих можливостей, жаль про те, що не можна почати спочатку, і відсутність часу для цього підсилюють страх смерті в явному або прихованому вигляді (наприклад, острах можливих майбутніх нещасть).

Як правило, у літературі з психології більш докладно опису­ються дитячі стадії в порівнянні з дорослими періодами цілісного життєвого циклу. Дійсно, психологія дитинства є сьогодні набага­то більш розвиненою галуззю, ніж дослідження психологічних особливостей зрілого віку. Це пов'язано насамперед з тим, що ди­тячий вік має виняткове значення для формування особистості, він вбирає в себе практично всі основні процеси розвитку психіки людини, у ньому більш чітко можна виділити окремі стадії і їхні результати, більш виразно виступають власне вікові закономірно­сті. Навпаки, в основному дорослому періоді («середньої зрілості», за Еріксоном, з 26 до 64 років) стають особливо помітними інди­відуальні варіації, що утруднюють типологічні узагальнення, підси­люються розбіжності між паспортним, біологічним (стан організ­му) і психологічним (суб'єктивне сприйняття себе і свого віку) віком. Тому психологи часто уникають точних вікових позначень криз дорослого життя, надаючи перевагу змістовним. Наприклад, коли кризу сенсу життя іноді також називають кризою середини життя, це скоріше означає, що згадана криза часто призводить до кардинального переосмислення власного життя і стає поворотним пунктом, за яким відбуваються істотні зміни в життєвих цінностях, моделях, інтересах, тобто починається «нове життя». Змістовно обго­ворювана тематика збігається з екзистенціальними критичними ситу­аціями, що будуть предметом обговорення в наступному параграфі.

Протиріччя і кризи як фактори розвитку особистості.Проблеми, що обговорювалися в попередньому параграфі, впритул підводять нас до питання про роль критичних життєвих ситуацій, конфліктів і криз у житті людини, розвиток і формування його особистості.

І ось тут виникає певне протиріччя. З одного боку, виникнен­ня на відповідному віковому етапі життя проблем, їх позитивне рішення, поява нових значимих особистісних якостей — усе це виглядає перспективною моделлю розвитку здорової особистості, що самореалізується.

Разом з тим на рівні індивідуальної свідомості пережита люди­ною криза - це насамперед гостра емоційна ситуація, болісне відчуття потреби і необхідності змін у сполученні з неясністю їхнього характеру і способів, нарешті, почуття розгубленості, без­порадності, безсилля. Не дивно, що повсякденна свідомість тра­диційно розглядає критичні, важкі життєві ситуації як негативні явища в житті людини, яких варто було б уникати.

Подібний погляд якоюсь мірою розділявся і науковою психо­логією. Наприклад, класичний психоаналіз вважав, що людина знаходиться в стані постійного як зовнішнього (з цим світом), так і внутрішнього (із самим собою) конфлікту, і цей конфлікт неми­нучий через саму природу людини. У відповідності до поглядів 3.Фрейда, між різними аспектами особистості йде боротьба, що не припиняється: людина - це істота деструктивна й асоціальна, за­лежна від інших, що потребує виправлення і компенсацій. Конф­лікти, що не знайшли розв'язання в дитинстві, можуть призвести до проблем і патології поведінки в зрілому віці. Успішна життєва модель припускає ослаблення або пом'якшення конфліктів особи­стості, чому сприяє і процес соціалізації з розробленими механіз­мами освіти і виховання, спрямованими на засвоєння культурних стандартів, норм, зразків і т.д. Робота психоаналітиків у свою чергу теж має своєю метою допомогти в ослабленні внутрішніх конфлік­тів особистості, ідеальним результатом якої було б досягнення внутрішньої гармонії і відсутність подальших конфліктів.

Однак вже в Е.Еріксона ми бачимо, що людина здатна пере­борювати труднощі психосоціального характеру, більш того, те, як людина вправляється зі своїми труднощами, стає ключовим фак­тором у її розумінні життя. У відповідності до такої позиції кожна психологічна криза - це не погроза катастрофи, а, скоріше, вик­лик, що потенційно веде людину до особистісного зростання і зро­стання її зрілості й адаптивності.

Ця ідея підтримується і розвивається сучасною психологією. Так, один із класиків гуманістичної психології Р.Мей вважає, що гранична цілісність людської особистості не тільки неможлива, але і небажана; ціль - не абсолютна гармонія і не застій, до якого мог­ло б призвести повне усунення конфліктів, а творче перетворення деструктивних конфліктів у конструктивні.

У повсякденному житті неважко знайти приклади того, як лю­дям удається подолати найважчі ситуації, і, навпаки, того, як тиск несприятливих обставин, труднощів або стреси роблять негативне, деформуюче, що має руйнівний вплив на життя людини.

Дійсно, з погляду психології, кожна криза містить і позитивні, і негативні компоненти. Успішне її розв'язання — це прогрес у розвитку особистості, можливе особистісне зростання. Нерозв'язання конфлікту або його незадовільне рішення — це небезпека для особистості, подальшому розвитку якої або її повноцінному функціонуванню може бути тим самим нанесена шкода.

Відомо, що в китайській мові ієрогліф «криза» складається з двох ієрогліфів, один із яких означає ризик, небезпеку, а інший — можливість. Це дивно точно відбиває описану подвійну природу кризи, у якій, безумовно, є ризик її деструктивного проживання особистістю, що знижує її можливості розвитку, самореалізації, за­доволення жити повним життям. З іншого боку, будь-яка криза, конфлікт, протиріччя — це можливість позитивних змін, переос­мислення свого життя, а може бути, і початку нового шляху.

Завдання і запитання для самопідготовки та контролю

1.Опрацюйте тему за рекомендованою літературою.

2. Визначте сучасні технології професійної підготовки.

3. Розкрийте основні принципи сучасних методів (технологій) професійної підготовки.

4. Охарактеризуйте особливості психологічного супроводу підготовки спеціалістів.

5. Проаналізуйте кризи професійного становлення:

а) критичні життєві ситуації: стрес, конфлікт, криза;

б) життєвий цикл і вікові кризи;

в) протиріччя і кризи як фактори розвитку особистості;

6. Створіть опорний конспект за матеріалом теми.

 

Основна література

1. Корольчук М.С. Психофізіологія діяльності: Підручник для студентів вищих навчальних за­кладів. - К.: Ельга, Ніка-Центр, 2004. - 400 с

2. Корольчук М.С, Крайнюк В.М., Марченко В.М. Психологія: схеми, опорні конспекти, методики: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів / За заг. ред. М.С.Корольчука. - К.: Ельга, Ніка-Центр, 2005. - 320 с

3. Дмитриев М.А., Крилов А.А., Нафтульєв А.І. Психологія праці та інженерна психологія. - Л.: Ленингр. ун-т, 1979. - 224 с

4. Бодров В.А. Психологія професійної придатності. Навчальний посібник для вузів. - М.: ПЕРСЭ, 2001.-511с.

5. Крилов А.А. Психология. Учебник. - М.: ПРОСПЕКТ, 1998. - 584 с

Додаткова література

1. Апанасенко Г.Л. Еволюція біоенергетики та здоров'я людини. - СПб.: Петрополіс, 1992. - С 35-58.

2. Бачерников Н.Е., Воронцов М.П., Добромиль Є.І. Психогігієна розумової праці молоді, яка навчається. - К.: Здоров'я, 1988. - С 94-123.

3. Карпухина A.M. Контроль и регуляция состояний человека как факторы повышения эффек­тивности трудовой деятельности. - К.: Знание, 1985. - 20 с.

4. Карпухина A.M. Психологические и психофизиологические пути повышения эффективности деятельности. - К.: РДЭНТП, 1990. - С. 1-19.

5. Корниенко Н.В., Корольчук Н.С, Горлов В.М. Методическое пособие по формированию уме­ния и отработке навыков по специальности «Социальный педагог-психолог». - К.: КВВМУ, 1991.-С. 27-42.

6. Лобенко А.А., Асмолов А.К. Компенсаторно-приспособительные механизмы у моряков. - К.: Здоровье, 1991. - С. 153-160.

7. Макаренко М.В. Психофизиологический отбор военных операторов. - К.: МО Украины, 1998. -350 с.

8. Психологическое обеспечение профессиональной деятельности / Никифоров Г.С., Дмитрие­ва М.А., Корнева Л.Н. / Под ред. Никифорова Г.С. - СПб.: Изд-во С.-Петербургского ун-та, 1991.-152 с.

9. Руководство по физиологии труда / Под ред. З.М.Золиной, Н.Ф.Измерова. - М.: Медицина, 1983. - С. 308-312, 445-457.

10. Сапов И.А., Новиков B.C. Неспецифические механизмы адаптации человека. - Л.: Наука, 1984. - С. 106-123.

 

 

Тема 3



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-19; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.237.16.210 (0.028 с.)