ТОП 10:

Порівняйте німецьке та італійське «економічне диво» за такими показниками: причини, досягнення, наслідки



Німецьке

Період 50-х років характеризувався суцільними успіхами в економіці, що відомі під назвою "німецьке економічне диво". Причин цьому було чимало. Назвемо основні з них: а) виробництво відроджувалося на новій технічній основі; б) розвивалися новітні галузі, такі як електроніка, нафтохімія й ін.; в) раціонально використовувалися допомога за "планом Маршалла" (2,7 млрд. дол., з них 0,5 млрд. як подарунок), кошти з державного бюджету, що виділялися для інвестування економіки, самофінансування підприємств; г) відсутність військових витрат, 10 млн. переселенців із Центральної та Східної Європи як резерв дешевої робочої сили, подолання господарських диспропорцій розподілу; д) місткий внутрішній ринок і дешевизна робочої сили, що зумовили приплив іноземних капіталів. Однак попри всі згадані причини, головним було створення оптимальних умов для вільного розвитку економічної демократії, тобто необхідних умов для розбудови ринкової економіки. У такій обстановці чудово працювала "теорія соціального ринкового господарства" — вільна конкуренція з елементами державного регулювання. Завдяки "диву" країна змогла кожну третю марку бюджету спрямувати в соціальні фонди. Кредитна, валютна, податкова політика використовувалися для попередження криз.

Для німецької економіки 50-х років характерні високі і стійкі темпи зростання. Вартість виробленої у 1956 р. продукції була вдвічі більшою, а ніж у 1936 р. Частка Німеччини у світовому виробництві 1955 р. сягала 10 %, в експорті — 7,3 %. Розвиток економіки спонукав збільшення зарплати та цілковиту зайнятість. Німецькі політики, оцінюючи ситуацію у ФРН, були недалекі від істини: за умов приватної власності була досягнута гармонія класів. З 1947 р. по 1967 р. — жодного страйку. Більше того, німецькі "брудні" підприємства, будівництво, комунальне господарство всмоктували робочу силу з Югославії, Туреччини, Італії та інших країн — так званих "гастарбайтерів", що склали 85 % усіх зайнятих на "чорних роботах".

Італійське

Перші парламентські вибори на основі нової конституції дали впевнену перевагу ХДП, яка сформувала уряд на чолі з А. де Гас­пері. Він знаходився при владі в Італії до 1953 р.А. де Гаспері, будучи високоосвіченою людиною, учасником руху

Опору, маючи багатий життєвий досвіт, не мислив Італію поза європейським співтовариством. У 1949 р. однією з перших вона стала членом НАТО — єдиною з колишніх фашистських країн, якій було виявлено таку честь (ФРН прийняли в НАТО в 1955 р.).. Хоча, па відміну від країн, які утворювали НАТО, Італія не була ні північною, ні атлантичною державою. Велика Британія та інші союзні країни спочатку заперечували членство Італії, побоюючись, що вона стане споживачем союзних ресурсів. Зрештою союзники погодилися з тим, що прийняття Італії до НАТО слугуватиме зміцненню прозахідних політичних сил в Італії і полегшить залучення цієї країни до західних економічних структур. У 1957 р. Італія стала однією зі співзасновниць ЄЕС.

 

Вибір демократичного шляху розвитку став однією з причин італійського «економічного дива».

У 1950—1960-ті рр. Італія переживала період бурхливого розвитку економіки. За темпами зростання у Європі вона поступалась лише

ФРН. Завдяки економічному зростанню Італії вдалось розрахуватися з боргами і стабілізувати грошову одиницю ліру. Підвищився життєвий рівень італійців, сформувалась «держава процвітання». Результатами цього зростання в основному скористалась промислово розвинута Північ країни. Південь залишався осередком бідності й соціальної напруги.

Американська допомога за планом Маршалла (вже 1947 р. було надано ЮО млн доларів) дала можливість Італії відновити її економічний потенціал. Промисловому розвиткові країни сприяли докорінні реформи в економіці.
Економічною доктриною уряду де Гаспері був неолібералізм — повна свобода ринкової торгівлі, конкуренція й розвиток приватного підприємництва.
Християнські демократи здійснили обмежену аграрну реформу. Селяни одержали 1,5 млн гектарів землі.'Частину Поміщицької землі вони придбали за викуп, решту — завдяки вільному продажеві. При цьому держава надала селянам кредит. За допомогою державних капіталовкладень трохи зменшився розрив між промисловою Північчю і сільськогосподарським Півднем. Підприємці були змушені підвищити заробітну платню робітникам. Усе це привело до розширення внутрішнього ринку і підтримало економічне зростання. Італія перетворилася з аграрно-індустріальної країни в індустріально-аграрну
У 50—60-х рр. за темпами економічного зростання Італія посідала перше місце в Європі та друге у світі після Японії. Це явище дістало назву італійського "економічного дива". У його основі — сприятливі зовнішні та внутрішні фактори, і насамперед зростання іноземних інвестицій, ефективне використання досягнень НТР, структурна перебудова економіки, державна підтримка приватного підприємництва та збереження демократичних форм правління.
Держава подала велику допомогу корпораціям, надаючи їм фінансові й податкові пільги. Це дозволило створити великі всесвітньо відомі об'єднання: ФІАТ в автомобільній промисловості, "Монтектіні" в хімічній, "Піреллі" в гумовій, "Едісон" в електроенергетичній. Італія увійшла до сімки найбільш індустріально розвинених країн світу.
Урядові установи й корпорації були зацікавлені в стабільному розвиткові держави і тому звертали серйозну увагу на соціальні програми. У країні бурхливо розвивалося будівництво дешевого житла для робітників, створювалися соціальні установи, налагоджувалася система охорони здоров'я, проте з безробіттям нічого суттєвого зробити не таланило, кількість безробітних, перевищувала 1 млн, а понад 200 тис. щороку були змушені емігрувати до ФРН, Швейцарії, Франції, погоджуючись на будь-які умови життя та праці. З іншого боку, у зв'язку з безробіттям оплата праці в Італії була значно нижчою, ніж в інших західних країнах. Це зменшувало собівартість товарів і дозволяло експортувати їх за найнижчими цінами, що, св єю чергою, стимулювало розвиток виробництва.

Соціальні наслідки

Всього протягом 1950-1960-х років з села пішло 1.8 млн осіб, у містах Півночі починалася помилкова урбанізація, вони обростали безліччю нетрів передмість за наявності в самих містах безлічі порожніх квартир, що продавалися по недоступним робочим цінами.

У 1951-1961 роках в умовах сприятливої ​​економічної кон'юнктури середній погодинної заробіток промислових робітників виріс на 20%, але таке зростання заробітної плати далеко не відповідав збільшення витрат їх фізичної та нервової енергії в результаті широкого впровадження промислово-конвеєрного виробництва.

Кінець економічного дива

Перетворену економічним дивом Італію стали називати країною "неокапіталізма". Але невід'ємними аспектами "неокапіталістичній" насправді були і традиційно властиві Італії регіональні диспропорції і глибокі соціальні протиріччя. Нафтовий криза 1973 року тимчасово зупинив економічний бум, викликавши різкий ріст інфляції і збільшення вартості енергоносіїв (Італія надзвичайно сильно залежить від імпорту нафти і природного газу). Цей економічний спад продовжувався до середини 1980-х.

20.Розкрийте причини та періодизацію «холодної війни»

Суть «холодної війни» полягала в суперництві двох систем в ідеологі­чній та економічній сферах, боротьбіза вплив на країни «третього світу», нарощуванні ядерної, хімічної, бактеріологічної зброї масового знищення, всіх видів звичайного озброєння, збільшення чисельності армій тощо.

 

«Холодна війна» розпочалася, коли розбіжності в поглядах на світ у по­воєнний час породили підозру і недовір'я між США та СРСР. Перша конфлі­ктна ситуація склалася довкола Польщі. Москва домагалася сформування уряду, підвладного її впливові; Вашингтон рахував за незалежніший, пред­ставницький уряд, що відповідав би демократичній західній моделі. На Ял­тинській конференції в лютому 1945 року було підписано угоду, статті якої допускали розширену інтерпретацію спірної проблеми. В угоді згадувалися й «вільні та безперешкодні» вибори в Польщі.

Під час першої зустрічі з міністром закордонних справ СРСР Вячеславом Молотовим американський президент Гаррі Трумен продемонс­трував свій намір наполегливо відстоювати право Польщі на самовизначення і недвозначно вказав радянському дипломатові на необхідність дотримувати­ся ялтинських угод. «Зі мною ніколи ще так не розмовляли», — запротесту­вав Молотов. «Дотримуйтесь даного слова, і з вами так не розмовляти­муть», знову безкомпромісно і рішуче відказав Трумен. Після цієї словес­ної дуелі політиків стосунки між двома країнами дедалі погіршувалися.

Протягом останніх місяців війни радянські війська зайняли всю Централь­ну та Східну Європу. Москва використала свою військову міць для надання допомоги східноєвропейським компартіям і для придушення партій демокра­тичного спрямування. Комуністичні партії ^благословення та за сприяння Моск­ви швидко поширили свій вплив та владу в усіх країнах регіону, останньою кра­пкою став державний перевороту Чехословаччині в 1948 році.

«Холодна війна» почалася з публічних заяв. У1946 році Сталін ого­лосив про неможливість миру в світі «за умов сучасного капіталістичного розвитку світової економіки». ВінстонЧерчилль, прем'єр-міністр Великої Британії часів війни, виступив з відомою ефектною промовою у Фултоні, штат Міссурі. З його слів випливало, що «від Щецина на Балтиці до Трієста на Адріатиці на континент спала залізна завіса»; Черчилль підкреслив, що Британії та Сполученим Штатам потрібно крокувати пліч-о-пліч, аби проти­діяти радянській загрозі.

Ідеологічне протистояння між СРСР і країнами Заходу, яке згодом вияви­лося в конкретних діях на міжнародній арені, призвело до «холодної війни». Поділ світу відбувався через економічну й політичну інтеграцію країн, що розви­валися за західноєвропейською політичною й економічною моделями, і країн соціалізму, орієнтиром для яких був тоталітарний Радянський Союз. Завершився цей поділ створенням воєнно-політичних блоків— Північно-Атлантичного союзу (НАТО) — 1949 p. і Організації Варшавського Договору (ОВД) — 1955 p.

«Холодна війна» спричинила тривалу виснажливу для економіки гонку озброєнь. При цьому західні держави з їхнім потужним промисловим потен­ціалом, передовими технологіями і гнучкою ринковою економікою вияви­лись у кращій ситуації, ніж СРСР та його союзники.

Офіційний розпуск Організації Варшавського Договору в лютому 1991 р. і розвал СРСР (грудень 1991 р.) ознаменували остаточне завер­шення «холодної війни».

 

Оскільки один із супротивників — СРСР — припинив своє існування, то деякі політики Заходу ствердили, що перемога у цій війні дісталась США та її союзникам. Однак, якщо це перемога, то сумнівна. Десятиліття «холод­ної війни» підірвали економіку СРСР, але негативно вплинули й на економічний розвиток США, які так і не змогли вирішити ряд своїх внутрішніх соці­альних проблем.

«Холодна війна» значною мірою викликала сучасні глобальні проблеми, зокрема, забруднення навколишнього середовища, вичерпання природних ресурсів, політичну нестабільність у ряді країн «третього світу» наводнених радянською та американською зброєю.

Тому говорити про «переможців» у «холодній війні» не доводиться.

21.Охарактеризуйте політику «умиротворення» агресора напередодні Другої світової війни, її наслідки.

 

Посилення гітлерівської Німеччини західні країни (передусім Англія йФранція) сподівалися використати для противаги СРСР і протидії поширен­ню впливу комуністів у Європі. У Гітлераж були свої плани — він праг­нув світового панування.Для цього Німеччині необхідно було створити потужну військову промисловість і армію з наступальними типами озбро­єнь — тобто порушити умови Версальського договору.

У 1933 р. Німеччина вийшла з Ліги Націй. Наступного року було при­йнято рішення про створення військової авіації. У 1935 р. в Німеччині введено загальну військову повинність. У 1936 р. вермахт вступив у промисловий район — демілітаризовану Рейнську зону. Усі ці кроки Німеччини були пря­мими порушеннями умов Версальського договору. Однак ні Англія, ні Фран­ція не вчинили опору, обмежившись осудом цих дій. Така позиція великих країн одержала згодом назву «політики умиротворення»

З 1938 р. Гітлер, зміцнивши свої позиції, приступає до другого етапу своєї зовнішньополітичної програми — перегляду (ревізії) кордонів з метою включення до складу Німеччини всіх населених німцями регіонів.

Керівництво Німеччини приймає рішення про аншлюс (приєднання) Авс­трії. Загарбницькій політиці агресора не чинили перешкод ні США, ні Англія. 12 березня 1938 р. німецькі війська за підтримки австрійських нацистів окупували Австрію.Наступного дня канцлер, австрійський фашист Зейс-Інкварт, проголосив «возз'єднання Австрії з Німецькою імперією».

Наступною жертвою фашистської агресії стала Чехословаччина.Піс­ля аншлюсу Австрії Німеччина зажадала від Чехословацького уряду передати їй Судетську область, де проживало чимало німців. 13 вересня судетські фаши­сти вчинили заколот. Після його придушення Німеччина пригрозила Чехосло-ваччині розправою. Однак співвідношення сил було не на користь німців. Че­хословаччина мала добре озброєну й підготовлену армію із 45 дивізій. До того ж радянський уряд запропонував їй (відповідно до договору 1935 р. про взає­модопомогу) всебічну підтримку. Але під час мюнхенської зустрічі Гітлера з главами урядів Англії (Н. Чемберленом), Франції (Е. Даладьє) та Італії (Б. Муссоліні) він заявив, шо Судетська область — остання територіальна вимога Німеччини в Європі. Це, а також англо-французький ультиматум чехословаць­кому урядові про негайне передання Німеччині ряду територій Чехословаччи-ни розчистили шлях до Мюнхенської угоди, укладеної за спиною Чехосло-ваччини главами урядів чотирьох держав 29-30 вересня 1938 р.Наслідком цієї угоди було рішення про відторгнення від Чехословаччини на користь Ні­меччини всіх прикордонних західних і північно-західних районів. У Чехосло­ваччини забрали 20% території, де проживало 25% населення і було майже 50% потужностей важкої промисловості.

Таким чином, за рахунок Чехословаччини уряди Франції й Великої Бри­танії прагнули задовольнити загарбницькі апетити Гітлера й «умиротворити» його. Це була недалекоглядна політика, яка привела до посилення еко­номічних, військових і людських ресурсів агресора.

30 вересня Чемберлен і Гітлер підписали англо-німецьку декларацію про ненапад. Аналогічну німецько-французьку декларацію було підписано 6 груд­ня. Фактично це були пакти про ненапад між Англією і Францією, з одного боку, і Німеччиною — з іншого. Але остання не збиралась їх виконувати.

У березні 1939 р. німецькі війська окупували всю Чехословаччину, а у квітні Італія захопила Албанію. Агресори не приховували своїх загарбниць­ких намірів і щодо Польщі, Румунії та Греції. Політика «умиротворення» й потурання агресорам зазнала краху.







Последнее изменение этой страницы: 2016-04-18; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.95.131.97 (0.007 с.)